Постанова

від 21.07.2015 по справі 908/2376/15-г

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

21.07.2015р. справа №908/2376/15-г

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: суддівРадіонової О.О. Зубченко І.В., Марченко О.А. секретаря Склярук С.І. від позивача:не з"явився від відповідача:не з"явився розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідроспецфундаментбуд» м.Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 14.05.2015року у справі№908/2376/15-г (суддя Кричмаржевський В.А.) за позовомПублічного акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій №1» м. Запоріжжя до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідроспецфундаментбуд» м. Запоріжжя про стягнення інфляційних у розмірі 34 407,96грн. та 3% річних у розмірі 3 217,42грн. ВСТАНОВИВ:

08.04.2015 року Публічне акціонерне товариство «Завод залізобетонних конструкцій №1» м. Запоріжжя звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідроспецфундаментбуд» м. Запоріжжя про стягнення 3% річних за прострочення оплати товару за договором поставки №147(13) від 12.11.2013р. за період з 15.05.2014р. по 02.03.2015р. у розмірі 3 217,42грн. та інфляційних у розмірі 34 407,96грн. ( а.с.3-5).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 14.05.2015р. позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій №1» м. Запоріжжя були задоволені у повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідроспецфундаментбуд» м. Запоріжжя на користь позивача інфляційні у розмірі 34 407,96грн., 3% річних у розмірі 3217,42грн. та судовий збір у розмірі 1827,00грн. (а.с.72-73).

В обґрунтування прийнятого рішення господарський суд дійшов висновку про порушення відповідачем грошового зобов»язання за договором поставки №147(13) від 12.11.2013р. з посиланням на ст. 625 Цивільного кодексу України. Перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних та інфляційних, суд задовольнив позовні вимоги в цій частині в повному обсязі.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Гідроспецфундаментбуд» м.Запоріжжя звернувся із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 14.05.2015р. по справі №908/2376/15-г в частині зменшення розміру штрафних санкцій до наступних сум: зменшити розмір 3% річних до 1 000,00грн. та розмір інфляційних до 1 000,00грн. (а.с. 81-83).

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що вказане рішення було прийняте з неповним з»ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, дійсним обставинам справи.

Зокрема, скаржник посилається на те, що єдине судове засідання було призначене і проведене 14.05.2015р. без участі представника відповідача, у зв»язку з тим, що директор не зміг з»явитися до суду через обумовлені термінові виробничі обставини та відсутністю юриста у штатному розкладі підприємства.

Таким чином, на думку апелянта, суд першої інстанції позбавив відповідача права висловити правову позицію по справі та надати обґрунтовані заперечення.

У апеляційній скарзі апелянт також зазначає, що підприємство перебуває у вкрай важкому фінансовому стані, що є підставою для зменшення розміру (неустойки (штраф, пеня), що підлягає стягненню з відповідача.

21.07.2015р. до Донецького апеляційного господарського суду був надісланий відзив на апеляційну скаргу №123юро від 15.07.15р., в якому позивач просить суд залишити рішення господарського суду Запорізької області від 14.05.2015р. по справі №908/2376/15-г без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони у судове засідання не з"явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, своїм правом на участь у суді апеляційної інстанції не скористалися.

Відповідно до частини другої статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв»язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України складено протокол судового засідання. Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Завод залізобетонних конструкцій №1» є юридичною особою (ідентифікаційний код 13628220), що підтверджено випискою з ЄДРПОУ (а.с.57).

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Гідроспецфундаментбуд» є юридичною особою (ідентифікаційний код 32291862), що підтверджено спеціальним витягом з ЄДРПОУ (а.с.61).

12.11.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Завод залізобетонних конструкцій №1» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гідроспецфундаментбуд» було укладено договір поставки товару №147(13), за умовами якого позивач зобов»язався виготовити та передати, а відповідач прийняти та оплатити продукцію (далі - товар), найменування, кількість, асортимент якого зазначаються у відповідних специфікаціях, що підписуються обома сторонами, та є невід»ємною частиною цього договору.

Внаслідок порушення відповідачем умов договору в частині оплати товару, позивач звернувся до господарського суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів про стягнення боргу, пені, інфляційних та 3% річних.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 31.07.2014р. по справі №908/2016/14 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій №1» м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідроспецфундаментбуд» м. Запоріжжя про стягнення основного боргу за договором поставки №147(13) від 12.11.2013р. у розмірі 204760,96грн., інфляційних у розмірі 18530,61грн., 3% річних у розмірі 3977,54грн. та пені у розмірі 19079,11грн. були задоволені частково (а.с.17- 21).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.11.2014р. рішення господарського суду Запорізької області від 31.07.2014р. по справі №908/2016/14 залишено без змін (а.с.22-28).

Постановою Вищого господарського суду України від 17.12.2014р. постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.11.2014р. по справі №908/2016/14 залишено без змін (а.с.29-35).

26.11.2014р. господарським судом Запорізької області був виданий відповідний наказ по справі №908/2016/14 у порядку ст.116 Господарського процесуального кодексу України (а.с.36).

З матеріалів справи вбачається, що даний наказ знаходиться на виконанні в Шевченківському ВДВС Запорізького МУЮ, про що свідчить постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №46118674 від 21.01.2015р. (а.с.37).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач заборгованість у повному обсязі сплатив за рішенням суду лише 02.03.2015р., що підтверджено банківськими виписками, які наявні у матеріалах справи (а.с.63-67).

Оскільки відповідач порушив грошове зобов»язання за договором поставки №147(13) від 12.11.2013р., позивач звернувся до господарського суду із вимогою про стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 34407,96грн. та 3% річних за період прострочення з 16.07.2014р. по 01.03.2015р. у розмірі 3217,42грн.

Суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо стягнення інфляційних, 3% річних внаслідок невиконання умов договору поставки №147(13) від 12.11.2013р.

Спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, суб'єкти господарювання та учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Аналогічне положення закріплено в ст. 526 Цивільного кодексу України. Так, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно умовам договору та вимогам цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а у разі відсутності таких умов і вимог згідно звичаїв ділового обігу або іншим вимогам, які звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Частинами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем в межах позовних вимог по справі №908/2016/14 було заявлено про виконання умов договору поставки №147(13) від 12.11.2013р. на суму 204760,96грн. (заборгованість).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 31.07.2014р. по справі №908/2016/14 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій №1» м.Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідроспецфундаментбуд» м.Запоріжжя про стягнення основного боргу за договором поставки№147(13) від 12.11.2013р. у розмірі 204760,96грн., інфляційних у розмірі 18530,61грн., 3% річних у розмірі 3977,54грн. та пені у розмірі 19079,11грн. були задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь відповідача 198 760,96грн. - основного боргу, 18769,93грн. - пені, 3977,54грн. - 3% річних та 18221,09грн. - інфляційних.

Як вже зазначалось вище, відповідач у повному обсязі розрахувався з позивачем за рішенням суду від 31.07.2014р. по справі №908/2016/14 лише 02 березня 2015 року.

Стаття 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховані 34 407,96грн. - індекс інфляції за період прострочення з 16.07.2014р. по 01.03.2015р., а також 3 217,42грн. - 3% річних за період з 16.07.2014 року по 01.03.2015 року.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних, судом апеляційної інстанції встановлено, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 3 217,42грн. та інфляційних у розмірі 34 407,96грн. за вказаний період є арифметично вірними, доведеними та підлягають задоволенню.

Грошове зобов'язання відповідача перед позивачем, що виникло з договірних правовідносин, та зважаючи на прийняття господарським судом Запорізької області рішення від 31.07.2014р. по справі №908/2016/14 не можна вважати таким, що припинило своє існування, оскільки главою 50 "Припинення зобов'язань Цивільного кодексу України такої правової підстави припинення зобов'язань не передбачено.

Враховуючи те, що погашення відповідачем заборгованості не відбулося у повному обсязі протягом вказаного у розрахунку позивача періоді (з 16.07.2014р. по 01.03.2015р.), колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 3 217,42грн. та інфляційних у розмірі 34 407,96грн.

Доводи апелянта стосовно не зменшення при винесені рішення суду 3% річних та інфляційних, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на наступне.

Відповідно до ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право: зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов»язання.

Проте, інфляційні та 3% річних за своєю правовою природою не є штрафними санкціями з огляду на таке.

Стаття 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру, які не є санкціями, як помилково про це зазначає апелянт. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Проте, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, допустив порушення норм процесуального права, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про порушення провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Як встановлено колегією суддів, місцезнаходженням ТОВ «Гідроспецфундаментбуд» є: 69013, м.Запоріжжя, вулиця Базова, будинок 2 (Спеціальний витяг з ЄДРПОУ) (а.с.61), така сама адреса відповідача, зазначена позивачем у позові ( а.с. 3).

Також, позивачем у позові зазначена адреса для пошти відповідача: 69083, м.Запоріжжя, вул.Юності,26.

З матеріалів справи вбачається, ухвалою господарського суду Запорізької області від 08.04.2015р. було порушено провадження у справі №908/2376/15-г, призначено її розгляд на 14.05.2015р. о 10-30год. та зобов»язано сторін виконати певні дії, перелічені у ухвалі, явка сторін визнана обов»язковою (а.с.1).

Проте, згідно вихідного штампу господарського суду Запорізької області вищевказана ухвала була надіслана судом першої інстанції сторонам тільки на дві адреси, тобто позивачу та відповідачу.

Також, згідно вихідного штампу господарського суду Запорізької області вказана ухвала була надіслана судом першої інстанції сторонам не рекомендованою кореспонденцією з повідомленням, як того вимагає процесуальний Закон (а.с.1 зворотній бік).

У судовому засіданні 14.05.2015р. за участю представника позивача та за відсутністю відповідача було оголошено рішення по вказаній справі, про що зазначено у протоколі судового засідання від 14.05.2015р. та у вищенаведеному рішенні суду (а.с.70, 72-73).

Таким чином, станом на день прийняття рішення у матеріалах справи було відсутнє належне повідомлення відповідача щодо місця засідання суду.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 104 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Відтак, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд не повідомив відповідача належним чином про день, час та місце розгляду справи, чим порушив приписи ст. 4 2 , 4 3 ГПК України. У зв'язку з чим, з огляду на приписи п. 2 ч. 3 ст. 104 ГПК України, рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з прийняттям у справі нового рішення.

Приймаючи до уваги викладене, судова колегія вважає, що рішення суду прийнято з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню. У відповідності з п.2 ст.103 ГПК України приймається нове рішення, яким позовні вимоги задовольняються у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладається на відповідача.

Керуючись статями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідроспецфундаментбуд» м.Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 14.05.2015 року у справі №908/2376/15-г залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 14.05.2015 року у справі №908/2376/15-г - скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій №1» м.Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідроспецфундаментбуд» м.Запоріжжя про стягнення інфляційних у розмірі 34 407,96грн. та 3% річних у розмірі 3 217,42грн. задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідроспецфундаментбуд» м.Запоріжжя на користь Публічного акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій №1» м.Запоріжжя інфляційні у розмірі 34 407,96грн. та 3% річних у розмірі 3 217,42грн., витрати зі сплати судового збору, сплаченого при зверненні з позовом до суду в сумі 1827,00грн. та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 913,50 грн.

Господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий О.О.Радіонова

Судді

І.В.Зубченко

О.А.Марченко

Надр.6 прим:1 -у справу; 1-позивачу;2 -відповідачу;1 -ДАГС; 1-ГС ГСЗО.