Рішення

від 13.02.2007 по справі 4/2315-21/331

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/2315-21/331

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

13.02.07                                                                                           Справа№ 4/2315-21/331

За позовом:           ПП “Сеіт-Аріф”, м.Сімферополь

до відповідача:     ТзОВ “НВП “Веламіда”, м.Львів

про стягнення     заборгованості

                                                                                           Суддя  Мороз Н.В.

  Представники:

  від позивача     -   Кайданова Ш.С.-представник

  від відповідача -   Креховецький В.М.- заступ. директора

           Сторонам  роз”яснено права та обов”язки відповідно до ст.ст.20,22 ГПК України.

Суть спору:

Позовні вимоги заявлено ПП “Сеіт-Аріф”, м.Сімферополь до ТзОВ “НВП “Веламіда”, м.Львів про стягнення  заборгованості.

Розпорядженням заступника Голови господарського суду Львівської  області від 11.12.2006р. справа   №4/2315-21/331 передана судді  Н. Мороз.

Для об”єктивного та всестороннього вирішення спору по суті, розгляд справи відкладався ухвалами суду.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі. В судове засідання позивач подав уточнення позовних вимог від 20.11.2006 року та від 09.01.2007 року, якими просить стягнути витрати понесені, у зв»язку із відрядженнями представника  в сумі 1087,13 грн.  

Відповідач проти позовних вимог заперечив, з підстав зазаначених у відзиві №202 від 19.09.2006 року.

Відповідно до ст.75 ГПК України, спір розглядається по наявних в справі матеріалах.

Повний текст  рішення виготовлено та підписано  26.02.2007р.

Розглянувши  матеріали  справи та заслухавши представників сторін, суд встановив.

Між сторонами 17 липня 2003 року був укладений договір поставки  №67.  Згідно з умовами пункту 1.1 договору позивач- постачальник зобов”язався поставити товар (склотаканину Т-13 та Т-7), а відповідач-покупець зобов”язався своєчасно прийняти та оплатити його.

У відповідності до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Підтвердженням укладення договору є волевиявлення сторін (надання та прийняття товару, послуг).

У відповідності до ч.1,2 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

           Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі (письмовій), він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Таким чином договір між сторонами укладений в письмовій формі та по своїй правовій природі містить ознаки договорів поставки, та по якому сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов відповідно до вимог ст.638 ЦК України.

Пунктом 3.1 договору сторони погодили вартість поставленого товару, а саме:

-          за склотканину Т-13 в кількості 50000 пагон. метрів –202500грн.;

-          за склотканину  Т-7  в кількості 50000 пагон. метрів –114000грн.(перша партія);

-          за склотканину Т-7 в кількості 50000 пагон. метрів –76000грн. (друга партія).

Сторони пунктом 4.1 договору погодили також порядок розрахунків, а саме –50% передоплати вартості кожної партії товару протягом 5-ти банківських днів, з моменту  направлення відповідачем заявки із вказівкою марки та кількості склотканини, решта 50% вартості кожної партії товару, сплачується відповідачем протягом 10 банківських днів з моменту отримання товару.

Так, позивач на виконання умов договору здійснив поставку склотканини (Т-7, Т-13) на загальну суму 175976,52 грн.( в т.ч. ПДВ), що підтверджено накладними №248 від 21.07.03 року, №326 від 10.09.03 року, довіреностями відповідно від 18.07.03р., від 10.09.03р., та актами приймання-передачі від 21.07.03 року, від 10.09.03 року.    

          У відповідності до ст.526 ЦК України зобов”язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Підстави виникнення зобов”язань (цивільних прав та обов”язків) встановлені  ст.11 ЦК України, зокрема з договорів (даний випадок), тобто носять диспозитивний характер.  Це полягає у обов”язку сторін договору виконувати взяті на себе зобов”язання визначені умовами цього договору.

           Відповідачем взяті на себе договірні зобов”язання виконані частково, в сумі 158797,10грн. Таким чином борг відповідача перед позивачем становить 17179,42грн.

          Позивач на адресу відповідача направив претензію №61 від 21.06.2006 року з вимогою погасити заборгованість, яку останній залишив без відповіді.

          Відповідно до пункту 9.1 договору позивач нарахував відповідачу за несвоєчасне виконання грошового зобов”язання пеню за період з 16.08.05 року по 16.08.06 року. в сумі 1604,20грн. Відповідно до вимог пункту 6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов”язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов”язання мало бути виконано. Суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають до задоволення частково в сумі 802,10грн.

          Крім того, позивач у відповідності до вимог ст.625 ЦК України нарахував відповідачу 3% річних за користування чужими коштами в сумі 1417,29грн. та інфляційні втрати в сумі 4896,13 грн., які обгрунтовані та підлягають до стягнення.

          Відповідач  свої заперечення грунтує на тому, що позивачем пропущено строк у межах якого він міг звернутися з вимогою про захист свого порушеного права, оскільки товар по накладній №248  отриманий відповідачем 21.07.03 року, а обов”язок по оплаті наступав протягом 10-ти днів з моменту отримання товару, тобто позивач повинен був звернутися до суду до 01.08.06 року. Суд не погоджується з такими запереченнями відповідача, оскільки позовні вимоги позивача грунтуються на невиконанні грошового зобов”язання за отриманий товар по накладній № 326 від 10.09.03 року за який відповідач повинен був розрахуватися до 20.09.03 року. Позивач з позовною заявою до суду за захистом порушеного права звернувся 18.08.2006 року, тобто у встановлений ст.257 ЦК України строк.

          Крім того, відповідач усно заперечив взагалі проти отримання товару по накладній №326 від 10.09.03 року. Суд вважає такі заперечення безпідставними, оскільки у відповідності до вимог пункту 2 ст.642 ЦК України встановлено, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товар, надала послуги, виконала роботу, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції. Матеріали справи (довіреність на отримання товару від 10.09.03 року серії ЯЖН №681685, двосторонній акт приймання- передачі товару від 10.08.03 року, банківські виписки) підтверджують отримання

відповідачем товару (склотканини) на підставі вищезазначеної накладної.

          Відповідач у відзиві посилається також на те, що позовна заява позивачем оформлена з порушенням вимог ст.54 ГПК України, тобто підписана невідомою особою, посада та повноваження якої не вказані. Проте,  позивачем спростовані дані твердження, в судове засідання подано наказ № 45 від 11.08.2006 року про призначення виконуючим обов”язки директора –заступника директора Ібраімова Рустема Аккіевича на період з 14.08.2006 року по 10.09.2006 року, тобто підтверджено повноваження посадової особи, що підписала позовну заяву.

          За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення зобов”язання  боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми основного боргу та штрафних санкцій, оскільки одностороння відмова від виконання договору не допускається.

          Позивач також просить стягнути з відповідача витрати пов”язані з розглядом справи в сумі 1087,13грн., які підтверджені матеріалами справи (проїздні документи, рахунки за готель, добові). У відповідності до вимог ст.44 ГПК України, до складу судових витрат входять і витрати пов”язані з розглядом справи, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень, що виникають під час розгляду справи (ст.30 ГПК України).

           В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

          Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обгрунтовані та підлягають до задоволення частково.

          Судові витрати покласти на відповідача у відповідності до ст.49 ГПК України, пропорційно  задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.526,638,639 ЦК України, ст..232 ГК України, ст.ст.33,35,43,49,82,84,85  ГПК України, суд -  

                                                         ВИРІШИВ:

1.          Позов задоволити частково.

2.          Стягнути з ТзОВ “НВП “Веламіда”, м.Львів, вул.Ак.Лазаренка,1 (р/р 26004301365438 в філії залізничного відділення Приватбанк м.Львова, МФО 325105, ЗКПО 13795780) на користь ПП “Сеіт-Аріф”, м.Сімферополь вул.Аппазова,52 (р/р 2600001006885 в ЗАТ “Кредобанк” м.Сімферополь, МФО 324913, ЗКПО 31675590) –17179,42 грн. основного боргу, 802,10грн. пені, 1417,29 грн. - 3% річних, 4896,13 грн. інфляційних втрат, 1087,13 грн. витрат пов”язаних з розглядом справи, 227,00 грн. держмита та 114,22 грн. витрат  на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  

                Наказ видати.

          3.  В решті позовних вимог –відмовити.

Суддя                                                                                                       Мороз Н.В.