Постанова

від 04.07.2007 по справі 4/2315-21/331

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

4/2315-21/331

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

04.07.07                                                                                           Справа  № 4/2315-21/331

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді                                                             Процика Т.С.

суддів                                                                                Галушко Н.А.

                                                                                Юрченка Я.О.

при секретарі судового засідання Болехівській І.В.

розглянув           апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Веламіда»(далі ТзОВ «НВП «Веламіда») від 06.03.2007р. № 270

на рішення           Господарського суду Львівської області від 13.02.2007р.

у справі           № 4/2315-21/331

за позовом           Приватного підприємства (далі ПП) «Сеіт-Аріф», м. Сімферополь, Автономна республіка Крим

до відповідача          ТзОВ «НВП «Веламіда», м. Львів

про           стягнення заборгованості

за участю представників:          

від позивача –Кайданова Ш.С. - представник;

від відповідача –Креховецький В.М. – заступник директора, Заярна В.Я. –юрист.

Представникам сторін права і обов'язки, передбачені ст.22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз'яснено.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.02.2007р., суддя Мороз Н.В., позов задоволено частково, стягнуто з ТзОВ «НВП «Веламіда»на користь ПП «Сеіт-Аріф» 17179,42 грн. основного боргу, 802,10 грн. пені, 1417, 29 грн. -3 % річних, 4896,13 грн. інфляційних витрат, 1087,13 грн. витрат, пов'язаних з розглядом справи, 227,00 грн. держмита та 114,22 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями норм ст.526, ст.625, ч.1 ст.638, ч.1, ч.2 ст.639, ст.642 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст.232 Господарського кодексу України (далі ГК України), а також зокрема тим, що відповідач (боржник) дійсно прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу є підставою для стягнення суми основного боргу та штрафних санкцій, оскільки одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТзОВ «НВП «Веламіда», відповідач у справі, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене рішення Господарського суду Львівської області від 13.02.2007р. у даній справі повністю і прийняти нове рішення, яким відмовити в позові, оскільки скаржник вважає, що місцевим господарським судом допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення, внаслідок чого воно підлягає скасуванню.

ПП «Сеіт-Аріф», позивач у справі, подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення Господарського суду Львівської області від 13.02.2007р. без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з підстав правомірності і обґрунтованості рішення.

Представники сторін у судовому засіданні підтримали свої доводи та заперечення, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу, а також поясненнях, наданих у судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, суд встановив наступне.

Між сторонами у справі 17 липня 2003 року був укладений договір поставки № 67 (далі договір). Згідно з умовами пункту 1.1 договору ПП «Сеіт-Аріф»- постачальник, зобов'язався поставити товар (склотканину Т-13 в кількості 50000 погонних метрів; склотканину Т-7 в кількості 100000 погонних метрів), а ТзОВ «НВП «Веламіда»- покупець, зобов'язався своєчасно прийняти та оплатити його на умовах, визначених  даним договором (т.1, а.с.8-10).

Згідно із ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Таким чином, договір між сторонами у справі, укладений в письмовій формі, та по своїй правовій природі містить ознаки договорів поставки (ст.712 ЦК України, ст.ст.265, 266 ГК України), по якому сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов відповідно до вимог ст.638 ЦК України.

Пунктом 3.1 договору сторони погодили вартість поставленого товару, а саме:

- за склотканину Т-13 в кількості 50000 погонних метрів –202500 грн.;

- за склотканину Т-7 в кількості 50000 погонних метрів –114000м грн.(перша партія);

- за склотканину Т-7 в кількості 50000 погон. метрів –76000 грн. (друга партія).

Пунктом 4.1 договору контрагенти погодили також порядок розрахунків, а саме -50% передоплати вартості кожної партії товару протягом 5-ти банківських днів, з моменту направлення відповідачем заявки із вказівкою марки та кількості склотканини, решта 50% вартості кожної партії товару сплачується відповідачем протягом 10 банківських днів з моменту отримання товару.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, позивач на виконання умов договору здійснив поставку склотканини (Т-7, Т-13) на загальну суму 175976,52 грн.( у тому числі ПДВ), що підтверджено накладними № 248 від 21.07.2003 року (т.1 а.с.12), № 326 від 10.09.2003 року (т.1 а.с.16), довіреностями відповідно від 18.07.2003р. (т.1 а.с.13), від 10.09.2003р. (т.1 а.с.17), та актами приймання-передачі від 21.07.2003 року (т.1 а.с.14), від 10.09.2003 року (т.1 а.с.18).

Щодо посилання відповідача на те, зокрема, що позивач поставив товар при відсутності письмової заявки  на нього та попередньої оплати, чим взяв на себе ризик негативних наслідків, а також на те, що він (відповідач) взагалі не отримував товар, то слід зазначити на ступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов договору здійснив поставку склотканини (Т-7, Т-13) двома поставками.

Перша поставка відбулась 21.07.2003 року на загальну суму 86 100 грн. Товар був отриманий ТзОВ «НВП «Веламіда»повністю, що підтверджується, як вже було зазначено вище, накладною № 248 від 21.07.2003р., довіреністю від 18.07.2003р. і актом приймання-передачі від 21.07.2003р. За цей товар відповідач сплатив:

а)          18.07.2003р. передоплату в сумі 40 000 грн.

б) 06.08.2003р.; 14.08.2003р.; 05.09.2003р. і 09.09.2003р. відповідно 26000 грн.;

10000 грн.; 5000 грн. і 56000 грн.

Загальна сума складає 137 000 грн., що підтверджує повний розрахунок за здійснену поставку 21.07.2003р. в сумі 86  100 грн. і здійснення передоплати в сумі 50 900 грн. за товар, отриманий 10.09.2003р.

Друга поставка відбулась 10.09.2003р. на загальну суму 89876 грн. 52 коп. Товар був отриманий ТзОВ «НВП «Веламіда»повністю, що підтверджується накладною № 326 від 10.09.2003 року, довіреністю від 10.09.2003р. і актом приймання-передачі від 10.09.2003р. За цей товар відповідач сплатив, крім вищевказаної передоплати на суму 50 900 грн.:

11.09.2003р., 17.11.2003 р. відповідно 20 000 грн., 1797 грн. 10 коп. Загальна сума з передоплатою складає 72 679 грн. 10 коп., що вказує на виникнення боргу відповідача перед позивачем в сумі 17 179 грн. 42 коп.

Відповідно до вимог п. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Довіреність на отримання товару від 10.09.203 р. серії ЯН № 681685, двосторонній акт приймання-передачі від 10.09.2003р., банківські виписки (т.1, а.с.30-35) підтверджують відповідачем товару (склотканини) на підставі вищезазначеної накладної.

Згідно з ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1, ч.2, ч.7 ст.193 ГК України  суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч.1, п.1 ч.2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Тобто, підстави виникнення зобов'язань (цивільних прав та обов'язків) встановлені ст.11 ЦК України, зокрема з договорів (що і є у даному випадку), тобто носять диспозитивний характер. Це полягає у обов'язку сторін договору виконувати взяті на себе зобов'язання визначені умовами цього договору.

З наведеного вбачається, що відповідачем взяті на себе договірні зобов'язання виконані частково, в сумі 158797,10 грн. Таким чином, борг відповідача перед позивачем становить 17179, 42грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на адресу відповідача надіслав претензію № 61 від 21.06.2006 року (т.1, а.с.26) з вимогою погасити заборгованість, акт звірки взаєморозрахунків (т.1, а.с.27), які відповідач отримав, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (т.1, а.с.28), проте залишив їх без відповіді (відповідачем не подано суду доказів, які б спростовували дані обставини).

Наведене спростовує твердження відповідача про пропозицію з його боку скласти акт звірки взаєморозрахунків.

Відповідно до пункту 9.1 договору позивач нарахував відповідачу за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання пеню за період з 16.08.05 року по 16.08.06 року, в сумі 1604,20 грн. Відповідно до вимог пункту 6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції в тому, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають до задоволення частково в сумі 802,10 грн.

Як вбачається з матеріалів справи (т.2 а.с.30), у даному випадку нарахування пені відповідачеві здійснювалось відповідно до законодавства, тобто в розмірі двох облікових ставок національного Банку України. Облікової ставка Національного Банку України, яка діяла в період з 16.08.2005р. до 16.02.2006р. складала 0,026 % (відсотка). Це спростовує твердження відповідача про неправомірне нарахування пені, тобто за ставкою вище подвійної ставки Національного Банку України.

Крім того, позивач у відповідності до вимог ст.625 ЦК України нарахував відповідачу 3% річних за користування чужими коштами в сумі 1417,29 грн. та інфляційні втрати в сумі 4896,13 грн. (т.2 а.с.а.с.21, 22), які обґрунтовані та підлягають до стягнення.

Як правильно відзначив місцевий господарський суд, відповідач свої заперечення грунтує на тому, що позивачем пропущено строк, у межах якого він міг звернутися з вимогою про захист свого порушеного права, оскільки товар по накладній № 248 отриманий відповідачем 21.07.03 року, а обов'язок по оплаті наступав протягом 10-ти днів з моменту отримання товару, тобто позивач повинен був звернутися до суду до 01.08.2006 року. Суд не погоджується з такими запереченнями відповідача, оскільки позовні вимоги позивача ґрунтуються на невиконанні грошового зобов'язання за отриманий товар по накладній № 326 від 10.09.2003 року, за який відповідач повинен був розрахуватися до 20.09.2003 року. Позивач з позовною заявою до суду за захистом порушеного права звернувся 18.08.2006 року, тобто у встановлений ст.257 ЦК України строк.

Відповідно до ст.43 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідач не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтували неправомірність і безпідставність заявленого позову.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105  Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський ПОСТАНОВИВ:

Залишити рішення Господарського суду Львівської області від 13.02.2007 року у справі № 4/2315-21/331 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова оформлена і підписана 13.07.2007р.

Головуючий-суддя                                                            Процик Т.С.

                   суддя                                                            Галушко Н.А.

                   суддя                                                            Юрченко Я.О.