Ухвала

від 20.07.2015 по справі 816/1385/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2015 р.Справа № 816/1385/15 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калиновського В.А. , Філатова Ю.М.

за участю секретаря судового засідання Тітової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2015р. по справі №816/1385/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Миргородський завод мінеральних вод"

до Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Миргородський завод мінеральних вод", звернувся до суду із адміністративним позовом до Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.04.2015 №0000642200.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугували висновки податкового органу про те, що взаємовідносини позивача із контрагентом - ТОВ "ІБК "Софітех", не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеним контрагентом, то він мав встановлене законом право на їх віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2015 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Миргородської ОДПІ від 17.04.2015 року №0000642200.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2015 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення слугували встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки податкового органу про відсутність реального характеру укладених між позивачем та ТОВ "ІБК "Софітех" господарських операцій, через неможливість контрагента їх виконати, у т.ч. у зв'язку з відсутністю необхідного кваліфікованого персоналу. Враховуючи наведене, відповідач вказує, що встановлені за наслідками перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства є обґрунтованими, та як наслідок, спірне податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ПАТ "Миргородський завод мінеральних вод" пройшло передбачену законом процедуру державної реєстрації та перебуває на обліку як платник податків та зборів в Миргородській ОДПІ.

Співробітниками Миргородської ОДПІ у період з 20.03.2015 року по 23.03.2015 року проведено позапланову виїзну перевірку ПАТ "Миргородський завод мінеральних вод" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період липень-серпень 2014 року з ТОВ "ІБК Софітех", за наслідками якої складено Акт від 30.03.2015 №604/16-20-22-01-11/00382651/14.

Під час перевірки встановлені порушення позивачем вимог п.201.1, п.201.2, п.201.4, п.201.6, п.201.7 ст.201, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у розмірі 351302,00 грн, в т.ч.: за липень 2014 року на 231634,00 грн, за серпень 2014 року на 119668,00 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, Миргородською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.04.2015 №0000642200,яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів у розмірі 526953,00 грн, в тому числі 351302,00 грн - за основним платежем та 175651,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач, не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду із даним позовом.

Як було встановлено під час розгляду справи, фактично підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, слугували встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки податкового органу про відсутність реального характеру укладених між позивачем та контрагентом - ТОВ "ІБК Софітех" господарських операцій

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності. Податковим органом під час розгляду справи не було надано доказів того, що операції позивачем не проводились. В зв'язку з чим, позивач мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до податкового кредиту з податку на додану вартість, а тому винесене податковим органом спірне податкове повідомлення-рішення є незаконним.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1 ст. 22 ПК України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 вказаного Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ "Миргородський завод мінеральних вод" у перевіряємий період мало господарські відносини із ТОВ "ІБК "Софітех".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення, господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.05.2014 року між ПАТ "Миргородський завод мінеральних вод" (Замовник) та ТОВ "ІБК "Софітех" (Підрядник) укладено договір підряду №П/38.

Відповідно до умов вищевказаного договору замовник доручає, а підрядник зобов'язується власними силами та із своїх матеріалів виконати відповідно до умов цього договору роботи по реконструкції приміщень складу готової продукції в ГВК, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити ці роботи. Фізичні об'єми, склад та вартість робіт, що виконуються підрядником згідно цього договору, вказуються в локальних кошторисах та специфікаціях обладнання, що є додатками до цього договору. Місцем виконання підрядником робіт по цьому договору є територія замовника: Полтавська область, м. Миргород, вул. Мінзаводська,1.

Факт виконання вищезазначених договірних відносин підтверджують надані позивачем та долучені до матеріалів справи копії відповідних первинних документів, а саме: договірні ціни, локальні кошториси, довідки про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати/, податкові накладні, акти приймання виконаних будівельних робіт.

У відповідності до умов договору підряду від 08.05.2014 №П/38 (п.1.5 Договору) виконання на користь ПАТ "Миргородський завод мінеральних вод" спірних підрядних робіт відбувалося за рахунок матеріалів ТОВ "ІБК "Софітех", які ввозились даним товариством на територію заводу згідно даних витягу з Журналу ввозу ТМЦ на територію МЗМВ №08-15/3 за період з 01.07.2014 по 31.08.2014.

Надані позивачем під час судового розгляду листи ТОВ "ІБК "Софітех" від 26.05.2014, 30.05.2014, 01.07.2014, 11.07.2014, 25.07.2014 свідчать про погодження позивачем пропуску працівників та транспортних засобів ТОВ "ІБК "Софітех" на територію ПАТ "Миргородський завод мінеральних вод", де розташований об'єкт будівництва. При цьому, згідно даних Журналу реєстрації вступного інструктажу з охорони праці та акту-допуску на виконання будівельно-монтажних робіт на території діючого підприємства (цеху, дільниці) від 12.05.2014 , працівники ТОВ "ІБК "Софітех" пройшли повний інструктаж по охороні праці.

Передача площадки під будівництво від позивача до ТОВ "ІБК "Софітех" та після виконання будівельних робіт - від ТОВ "ІБК "Софітех" на користь ПАТ "Миргородський завод мінеральних вод" документально підтверджується актами прийому передачі площадки.

Розрахунки між позивачем та ТОВ "ІБК "Софітех" за виконані будівельні роботи проведені в повному обсязі в безготівковій формі, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про те, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази.

Позивач вказує, що підставою для виконання вказаних робіт слугувала господарська необхідність, а саме прийняття рішення про розширення господарської діяльності та збільшення виробничих потужностей ПАТ "Миргородський завод мінеральних вод"-проведення реконструкції головного виробничого корпусу в м. Миргороді Полтавської області.

Спростовуючи посилання представника Миргородської ОДПІ на те, що у декларації про готовність об'єкта до експлуатації в якості генерального підрядника зазначено ТОВ "ІТК "Автоматик груп", а не ТОВ "ІБК "Софітех", позивач вказує, що окрім ТОВ "ІБК "Софітех" на об'єкті будівництва "Реконструкція головного виробничого корпусу в м. Миргороді Полтавської області" виконували будівельно-монтажні та інші роботи на користь заводу наступні підрядні організації: ТОВ "ІТК "Автоматик груп", ТОВ "Еркерс", ТОВ МП "Івліс", ТОВ "Оконенко", ТОВ "Сучасні інженерні рішення", ТОВ "Українська будівельна асоціація". Враховуючи те, що найбільший обсяг робіт на об'єкті будівництва виконав ТОВ "ІТК "Автоматик груп", саме останній був вказаний в якості генерального підрядника у декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

В свою чергу, матеріалами справи підтверджено, що ТОВ "ІБК "Софітех" має ліцензії Державної архітектурно-будівельної інспекції України на право здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, а також дозвіл Територіального управління державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області та м. Києві №4082.14.32 на виконання земляних, верхолазних робіт, робіт по зведенню, монтажу і демонтажу будинків, споруд, зміцнення їх аварійних частин.

Посилання податкового органу, як на підставу відсутності реальності факту здійснення укладених між позивачем та контрагентом господарських операцій, на той факт, що у спірний період ТОВ "ІБК "Софітех" не мало достатньої кількості кваліфікованого персоналу, який необхідний для їх виконання, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки згідно із положеннями вимог діючого законодавства підприємство не обмежено у праві залучати до виконання робіт інших суб'єктів господарювання.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 13.05.2014 ТОВ "ІБК "Софітех", на виконання вимог пункту 5.5 договору підряду №П/38 від 08.05.2014, звернулось до генерального директора ПАТ "Миргородський завод мінеральних вод" з листом №13/05, у якому прохало погодити для вчасного виконання робіт по реконструкції приміщень складу готової продукції в ГВК залучення до виконання вказаних робіт таких субпідрядних організацій, як ТОВ "Брокбудкепітал", ТОВ "Газмаркет", ТОВ "Асфальтобетонний завод". Порушене ТОВ "ІБК "Софітех" у листі від 13.05.2014 питання було вирішене директором ПАТ "Миргородський завод мінеральних вод" позитивно, про що свідчить підпис останнього на листі з написом "Погоджено". Тобто, в даному випадку, роботи по реконструкції приміщень складу готової продукції в ГВК виконувалися на користь позивача не тільки працівниками ТОВ "ІБК "Софітех", а й працівниками залучених останнім субпідрядних організацій.

З приводу доводів апеляційної скарги про те, що оскільки укладені між сторонами правочину первинні документи не містять інформації стосовно залучення до виконання підрядних робіт субпідрядників, що свідчить про те, що вказані господарські операції не мають реальний характер, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 838 Цивільного кодексу України та п. 61 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 № 668 (далі - Загальні умови), підрядник може, якщо інше не встановлено договором підряду, залучати до виконання будівельних робіт інших осіб (субпідрядників).

При цьому договори субпідряду укладаються та виконуються з дотриманням вимог, визначених Загальними умовами.

Підрядник відповідає за результати роботи субпідрядників і виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядниками - як замовник.

При укладанні договору підряду замовник з підрядником обумовлюють умови та порядок виконання робіт і проведення розрахунків за обсяги виконаних робіт, у тому числі умови залучення субпідрядників.

Оплата робіт, виконаних субпідрядниками, проводиться на підставі складених ними та підписаних генеральним підрядником документів про прийняття виконаних робіт та їх вартість і може проводитися безпосередньо генеральним підрядником або замовником, якщо це передбачено договором підряду та договором субпідряду (п. 101 Загальних умов). При ньому, якщо оплату робіт, виконаних субпідрядником, проводить замовник, генеральний підрядник, крім документів про обсяги та вартість виконаних робіт, подає замовнику документ про розподіл загальної суми коштів за виконані роботи між ним та субпідрядником. Саме у такому випадку форма № КБ-3 "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати" підписується усіма учасниками процесу, тобто замовником, генпідрядником та субпідрядником. У іншому випадку - тільки замовником та генпідрядником та не повинна мати підпису субпідрядника.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що у випадку коли оплату робіт, виконаних субпідрядниками, проводить генеральний підрядник згідно з умовами договору субпідряду, документ про розподіл загальної суми коштів за виконані роботи між генеральним підрядником та субпідрядником на узгодження замовнику не подається, а форма № КБ-3 "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати" підписується тільки замовником та генпідрядником та не повинна мати підпису субпідрядника.

Даний висновок підтверджується також листом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 01.11.2012 № 7/15-17749.

Враховуючи наведене, приймаючи до уваги, що порядок оформлення форм первинних облікових документів у будівництві регулюється договором підряду та залежить від встановлених взаємовідносин між замовником, генеральним підрядником та субпідрядником, наявність підпису субпідрядної організації не має обов'язкового характеру. В свою чергу, вимогами діючого законодавства не передбачено обов'язку замовника зберігати або відображати інформацію щодо залучених субпідрядників, якщо договір підряду не містить спеціальних умов щодо співпраці з субпідрядниками. Така інформація, згідно із законодавством, може відображатися тільки у первинних документах, складених між генеральним підрядником та субпідрядником.

Тобто, погоджені між сторонами перинні документи були складені у відповідності та згідно із вимогами діючого законодавства.

З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що позивачем під час судового розгляду було доведено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентом господарських операцій.

Доказів того, що вказані у первинних документах роботи не виконувались, ані акт перевірки, ані матеріали даної адміністративної справи не містять.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку щодо належного документального підтвердження позивачем реальності господарських операцій у спірних правовідносинах.

На виконання договірних відносин ТОВ "ІБК "Софітех" виписано на адресу позивача податкові накладні.

Зауважень щодо правильності оформлення та форми податкових накладених у податкового органу не виникло. На час виконання умов договорів та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6 ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст.61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємці", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, колегія суддів висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч.2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб,яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагента позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства та про відсутність у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ з фактом оплати. Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту поставки продукції.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентом, та як наслідок, правомірність формуванню позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятого податкового повідомлення-рішення, що є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2015 року по справі №816/1385/15 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2015р. по справі №816/1385/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П. Судді (підпис) (підпис) Калиновський В.А. Філатов Ю.М.

Повний текст ухвали виготовлений 22.07.2015 р.