cpg1251
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 липня 2015 року м. Київ К/800/26224/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді - Загороднього А.Ф.,
суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області
на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2013 року
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року
у справі № 821/3950/13-а
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Херсонський електромеханічний завод»
до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області
про скасування податкових повідомлень-рішень та визнання дій протиправними, -
встановив:
ТДВ «Херсонський електромеханічний завод» звернулося до суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Херсоні ГУ Міндоходів у Херсонській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 08 жовтня 2013 року №0000651502 та № 0000661502.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року, позовні вимоги задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 08 жовтня 2013 року № 0000651502 та № 0000661502 прийняті ДПІ у м. Херсоні ГУ Міндоходів у Херсонській області.
ДПІ у м. Херсоні ГУ ДФС у Херсонській області не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подала касаційну скаргу в якій посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що посадовими особами ДПІ у м. Херсоні ГУ Міндоходів у Херсонській області проведена позапланова невиїзна перевірка ТДВ «Херсонський електромеханічний завод» з питання дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ТОВ «Імпекс - Плюс», за результатами якої складено акт від 30 вересня 2013 року №960/21- 03-15-02/00901631.
На підставі вказаного акта перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 08 жовтня 2013 року:
- № 0000651502, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, а також застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в сумі 106342,00 грн.;
- № 0000661502, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 330009,00 грн.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.
Як вірно встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 19 серпня 2011 року між позивачем та ТОВ «Імпекс-Плюс» було укладено договір купівлі-продажу №190811 за яким ТДВ «Херсонський електромеханічний завод» виступав «Покупцем», а ТОВ «Імпекс-Плюс» «Продавцем».
Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, за період вересень-грудень 2011 року, квітень - травень 2012 року, підтверджується: податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними по подорожніх листах, посвідченнями про відрядження водіїв задля отримання вантажів.
Крім того, товар (труба) отримана від ТОВ «Імпекс-Плюс» уповноваженим представником позивача за довіреностями та передана на склад ТДВ «Херсонський електромеханічний завод» за прибутковими ордерами, про зроблені записи в журналі реєстрації довіреностей. Подальше використання товару підтверджується вимогами цеху РТО на отримання труби зі складу.
Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено, що надані позивачем копії первинних бухгалтерських документів на підтвердження здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом, є належними первинними документами у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні», оскільки містять усі визначені законом необхідні реквізити.
У зв'язку з наведеним, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, що є підставою для відображення цих господарських операцій у фінансовому обліку підприємства у певні періоди та належною підставою для віднесення сум вартості відображених ними товарів до складу валових витрат підприємства у відповідних звітних періодах.
Стосовно фіктивності задекларованих позивачем господарських операцій, суди першої та апеляційної інстанцій вірно зазначили про ненадання відповідачем належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій, узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальника, у зв'язку з чим, твердження податкового органу про «безтоварність»/неможливість фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Імпекс-Плюс», є необґрунтованими припущеннями.
Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області відхилити.
Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ф. Загородній
Судді О.А. Веденяпін
М.П. Зайцев
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 22.07.2015 |
Оприлюднено | 27.07.2015 |
Номер документу | 47377323 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Загородній А.Ф.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні