Рішення

від 03.06.2015 по справі 395/1303/14-ц

НОВОМИРГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 395/1303/14-ц

Провадження № 2/395/10/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2015 рокум. Новомиргород

Новомиргородський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого - судді ЩЕНЮЧЕНКА С.В.,

при секретареві РУДЕНКО І.М.,

за участю: позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ЗАГОРОДНЬОГО В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою представника позивача ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 (далі - заявник, позивач, ОСОБА_1І.) до ОСОБА_3 (далі - відповідач, ОСОБА_4П.), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ Держземагенства у Новомиргородському районі Кіровоградської області та Головне управління юстиції у Кіровоградській області, про визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності,

в с т а н о в и в :

У вересні 2014 р. до Новомиргородського районного суду надійшла позовна заява представника позивача ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до ЗАГОРОДНЬОГО В.П. про визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності.

Позивач вказав, що ОСОБА_1 відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю серії КР № 002268, виданого 15.12.2009 р. Новомиргородською районною державною адміністрацією, є власником земельної ділянки № 2014 загальною площею 0,9476 га, яка розташована на території Панчівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, з кадастровим номером 3523885800:02:000:2018, з цільовим призначенням земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У 2010 році позивач віддала власну земельну ділянку у користування ЗАГОРОДНЬОМУ В.П.

Договір оренди земельної ділянки між позивачем та відповідачем не підписувався, акт передачі земельної ділянки не складався, строк користування земельною ділянкою сторонами не обговорювався.

У 2013 році позивач виявила бажання повернути собі власну земельну ділянку та в усній формі звернулася до відповідача по даному питанню.

У процесі переговорів їй стало відомо, що відповідач самовільно без попередження та дозволу позивача склав, підписав та зареєстрував у Новомиргородському відділі КРФ ДП «ЦДЗК» договір оренди земельної ділянки, яка належить позивачеві, строком на 10 років.

У зв'язку з цим відповідач зазначив, що земельну ділянку він поверне позивачеві після закінчення терміну дії договору оренди земельної ділянки.

Другий примірник договору оренди земельної ділянки та акту приймання-передачі земельної ділянки або копію вказаного договору та акту позивачеві не було надано до цього часу.

Як зазначає позивач, спірний договір оренди та акт приймання-передачі земельної ділянки вона не підписувала, згоди на укладення даного договору не надавала, а також нікому не передавала повноважень за довіреністю на підписання таких договору оренди та акту прийому-передачі.

Тому її підписи на спірному договорі оренди землі та акті приймання-передачі виконані невідомою особою з ретельним наслідуванням підпису позивача шляхом попереднього тренування.

Ураховуючи наведене, посилаючись на відсутність у договорі оренди землі істотних умов, передбачених ст. 15 Закону України В«Про оренду земліВ» , ст. ст. 11, 16, 203, 215, 316, 319, 638, 651, 792 ЦК України, ст. ст. 15, 16, 21 Закону України В«Про оренду земліВ» , просить суд:

визнати недійсним з моменту укладення договір оренди землі № 2014 від 15.05.2010 р., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, та акт приймання-передачі земельної ділянки, який є додатком до договору оренди землі № 2014 від 15.05.2010 р., укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4;

застосувати наслідки недійсності правочину, а саме: скасувати запис у Державному реєстрі земель Новомиргородського відділу КРФ ДП «ЦДЗК» від 19 травня 2010 року за № 04.10.377.00026 та зобов'язати відповідача повернути позивачу земельну ділянку № 2014 загальною площею 0,9467 га з кадастровим номером 3523885800:02:000:2018.

За ухвалою районного суду від 08.10.2014 р. було залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ Держземагенства у Новомиргородському районі Кіровоградської області та Головне управління юстиції у Кіровоградській області.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 підтримали позов повністю, посилаючись на обставини, викладені в заяві.

Позивач ОСОБА_1 додатково пояснила, що з 2010 р. по 2013 р. відповідач сплачував позивачеві орендну плату у вигляді сільськогосподарської продукції. Коли ж заявник стала вимагати повернути земельну ділянку, протягом наступного періоду до розгляду справи у суді відповідач ухиляється від сплати орендної плати, хоча продовжує користуватися земельною ділянкою.

Відповідач ОСОБА_4 у суді не визнав позов повністю та пояснив, що він передав проекти договору оренди земельної ділянки і акту приймання-передачі землі позивачеві ОСОБА_1 У подальшому вона повернула йому усі документи з відповідними підписами, а також надала відповідачеві письмове доручення на реєстрацію договору оренди.

Хоча вище вказані документи були підписані в його відсутність, вважає, що спірний договір оренди та акт приймання-передачі землі підписала особисто позивач.

Оповіщені у встановленому порядку про час і місце розгляду справи представники третіх осіб у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Вказані представники третіх осіб подали до суду заяви з проханням розглянути справу в їх відсутність.

Окрім цього, представник Головного управління юстиції у Кіровоградській області надав письмове пояснення на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідно до положень ст. ст. 203, 215, 638, 792 ЦК України, ст. 15 Закону України В«Про оренду земліВ» відсутність у договорі оренди однієї з істотних умов, передбачених ст. 15 Закону України В«Про оренду земліВ» , а також недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог ч. ч. 1-3, 5-6 ст. 203 ЦК України є підставою недійсності правочину.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність вище згаданих учасників судового розгляду на підставі наявних доказів, оскільки у справі мається достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін.

Заслухавши згадані пояснення та безпосередньо дослідивши докази в справі: оглянувши письмові докази та інші матеріали справи, суд вважає за необхідне задовольнити позов частково із таких міркувань.

Як витікає з положень ст. 13 Закону України В«Про оренду земліВ» від 6 жовтня 1998 року (далі - Закон)(з подальшими змінами та доповненнями), договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно правовій позиції, висловленій Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України під час розгляду справи № 6-162ц13, за змістом статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі підлягає державній реєстрації, якщо такий договір укладений. Після державної реєстрації укладеного договору оренди землі він набирає чинності.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди скріплюють його своїми підписами, що і є моментом укладення договору.

Разом із тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін договору оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. В момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору.

У судовому засіданні безспірно з'ясовано, що ОСОБА_1 відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю серії КР № 002268, виданого 15.12.2009 р. Новомиргородською районною державною адміністрацією, є власником земельної ділянки № 2014 загальною площею 0,9476 га, яка розташована на території Панчівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, з кадастровим номером 3523885800:02:000:2018, з цільовим призначенням земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Позивач стверджує, що у 2010 році вона за усною домовленістю передала власну земельну ділянку у користування відповідачеві ЗАГОРОДНЬОМУ В.П.

Договір оренди земельної ділянки з відповідачем заявник не підписувала, акт приймання-передачі земельної ділянки не складала, строк користування земельною ділянкою сторонами не обговорювався.

У 2013 році позивач виявила бажання повернути собі власну земельну ділянку та в усній формі звернулася до відповідача з цього приводу.

У процесі переговорів їй стало відомо, що відповідач самовільно без попередження та дозволу заявника склав, підписав та зареєстрував у Новомиргородському відділі КРФ ДП «ЦДЗК» договір оренди земельної ділянки, яка належить позивачеві, на строк 10 років.

У зв'язку з цим відповідач зазначив, що земельну ділянку він поверне позивачеві лише після закінчення терміну дії договору оренди земельної ділянки.

Другий примірник договору оренди земельної ділянки та акту приймання-передачі земельної ділянки або навіть копію вказаних договору та акту відповідач ОСОБА_1 не надав.

Вище наведені твердження позивача побічно підтверджуються тією обставиною, що з 2014 р., тобто після вимоги заявника у 2013 р. повернути власну земельну ділянку, відповідач припинив сплату орендної плати у будь-якому вигляді без пояснення причин такої поведінки.

В той же час згідно вимогам п. 11 оспорюваного договору оренди землі, на положення якого посилається у своїх запереченнях відповідач, орендна плата повинна вноситися до 31 грудня.

Таким чином, вище наведені дії відповідача свідчать про правдивість тверджень заявника щодо неврегульованості їхніх стосунків з приводу використання ОСОБА_4 її земельної ділянки.

Як зазначає позивач, спірний договір оренди та акт приймання-передачі земельної ділянки вона не підписувала, згоди на укладення даного договору не надавала, а також нікому не передавала повноважень за довіреністю на підписання таких договору оренди та акту приймання-передачі.

Тому її підписи на спірному договорі оренди землі та акті приймання-передачі виконані невідомою особою з ретельним наслідуванням підпису позивача шляхом попереднього тренування.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Оспорюючи вимоги заявника, відповідач вважає, що позивач особисто підписала оспорюваний договір оренди земельної ділянки.

Проте свою позицію він обґрунтовує лише тією обставиною, що передав проекти договору оренди і акту приймання-передачі землі ОСОБА_1

За приписами ЦК України:

ч. 1 ст. 203 - Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і

суспільства, його моральним засадам;

ч. 3 ст. 203 - Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

ч. 2 ст. 207 - Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

ч. 1 ст. 215 - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, у даному випадку відповідач підтвердив у суді, що безпосередньо не був очевидцем підписання вказаної угоди саме заявником.

Як вбачається з висновку експерта за № 7 від 06.05.2015 р., підпис у графі «Орендодавець» договору оренди земельної ділянки № 2014 від 15.05.2010 р. та підпис у графі «Орендодавець передав» акту приймання-передачі земельної ділянки № 2014 в оренду від 15.05.2010 р. виконані не самою ОСОБА_1, а іншою особою.

Суд відкидає заперечення відповідача щодо необґрунтованості висновку експерта з таких міркувань.

За правилами ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, окрім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У даному випадку відповідач посилається лише на власні припущення щодо необґрунтованості висновків експерта.

До того ж ОСОБА_4 підтвердив у суді, що не був очевидцем підписання оспорюваного договору оренди земельної ділянки позивачем.

Згідно положенням Закону України В«Про оренду земліВ» у редакції, що була чинною на момент укладення оспорюваної угоди:

ч. 2 ст. 14 - Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

ст. 15 - Істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

ст. 17 - Передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

У даному випадку позивач категорично стверджує, що передала відповідачу власну земельну ділянку у тимчасове користування не на підставі письмового договору оренди землі, а лише за усною домовленістю.

Згідно висновку експерта за № 7 від 06.05.2015 р., підпис у графі «Орендодавець передав» акту приймання-передачі земельної ділянки № 2014 в оренду від 15.05.2010 р. виконаний не самою ОСОБА_1, а іншою особою.

Тому суд дійшов висновку, що відповідач суттєво порушив вимоги ст. 17 Закону.

Із наданих третьою особою оригіналів документів витікає, що зміст оспорюваного договору оренди земельної ділянки не відповідає вище наведеним положенням Закону, а також вимогам Постанови КМ України від 3 березня 2004 р. № 220 «Про затвердження Типового договору оренди землі» (Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 1724 (1724-2006-п) від 13.12.2006 р., № 780 (780-2008-п) від 03.09.2008 р.), бо не містить таких істотних умов договору:

орендної плати із зазначенням її розміру, порядку внесення, оскільки вона визначена у розмірі 3% від грошової оцінки, а грошова оцінка земельної ділянки за оспорюваним договором становить 9.400 грн., незважаючи на наявність уточненого розрахунку нормативної грошової оцінки станом на 01.01.2010 р. у розмірі 11.337 р. До того ж зазначена лише альтернативна форма плати: гроші або с/г продукція. Також не вказано про розмір грошової плати у гривнях із зазначенням способів внесення, а також натуральної - перелік, кількість або частка продукції, її якісні показники, місце, умови, порядок, строки поставки (пп. 9-12 вказаного Договору);

умов збереження стану об'єкта оренди (п. 17 вказаного Договору);

існуючих обмежень (обтяжень) щодо використання земельної ділянки (п. 26 вказаного Договору);

визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини, бо у даному випадку у п. 32 оспорюваного договору обидві сторони закреслені, тобто начебто ніхто не несе такого ризику, що за законом неприпустимо;

умов передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Тому суд дійшов висновку, що відповідач також суттєво порушив вимоги ст. ст. 21, 22 Закону щодо визначення орендної плати за землю та її форм.

Згідно висновку начальника відділу Держкомзему у Новомиргородському районі від 07.05.2010 р. у вказаному договорі оренди відсутній розрахунок про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки; акт про встановлення та погодження в натурі меж земельної ділянки не погоджений суміжними землевласниками та землекористувачами; не вказано ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта оренди. Тому договір в цілому не відповідає вимогам земельного законодавства, а його державна реєстрація Новомиргородським відділом ДП В«ЦДЗКВ» можлива після усунення вказаних недоліків.

Згідно вимогам ст. 228 ЦК України:

ч. 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок,

якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод

людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або

юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим,

територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У даному випадку зазначені положення пп. 9-12 договору оренди землі між сторонами суд вважає такими, що порушують публічний порядок.

Оскільки у вказаних пунктах договору відсутні конкретні вказівки про вид, розмір орендної плати (у грошовій формі або у натуральній чи відробітковій формах), строк сплати орендної плати (дата зазначена, а рік відсутній), стає очевидним, що вище згадані положення договору були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Саме внаслідок такого викладення змісту угоди відповідач має змогу з 2010 р. фактично володіти земельною ділянкою позивача, а також сплачувати орендну плату у довільному розмірі.

Тому суд приймає заперечення позивача, що вона не давала згоди відповідачеві на оренду належної їй землі на вказаних в оспорюваному договорі умовах.

Ураховуючи наведене, суд вважає, що позивач та його представник повністю довели обґрунтованість власних вимог стосовно невідповідності оспорюваного договору оренди земельної ділянки вище викладеним вимогам чинного законодавства, що є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Оскільки ОСОБА_1 не укладала оспорюваний договір оренди землі, а зміст зазначеної угоди до того ж суттєво суперечить вимогам чинного законодавства та порушує право власності позивача, яке підлягає захисту, позов потрібно задовольнити в обумовленому судом обсязі.

Адже чинним законодавством закріплено принцип непорушності права приватної власності, тобто права власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, ніхто не може бути протиправно позбавлений усього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР В«Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до вказаної Конвенції, ст. ст. 316-317, 319, 321 ЦК України).

В той же час позовні вимоги щодо визнання недійсним з моменту укладення акту приймання-передачі земельної ділянки, який є додатком до договору оренди землі № 2014 від 15.05.2010 р., укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, не підлягають задоволенню, бо визнання судом недійсною оспорюваної угоди тягне за собою недійсність її додатків, у тому числі акту приймання-передачі земельної ділянки.

Тому у задоволенні решти позовних вимог потрібно відмовити.

Окрім пояснень учасників судового розгляду, вище наведені обставини також підтверджуються письмовими доказами у справі: особистими документами заявника, оригіналами оспорюваного договору оренди земельної ділянки, акту приймання-передачі землі, висновками експерта та начальника відділу Держкомзему у Новомиргородському районі, іншими матеріалам справи.

Суд вважає, що відповідно до вимог ст. 4 Закону України В«Про судовий збірВ» , ст. ст. 79-80, 88 ЦПК України судові витрати у справі на загальну суму 2.701 грн. 20 коп., що складаються із судового збору (243,60 грн. х 2) та витрат на експертне дослідження (2.214 грн.), потрібно стягнути з відповідача на користь заявника.

Ураховуючи наведене, керуючись ст. ст. 3, 8, 10, 208-215, 223, 292, 294, 296 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов представника позивача ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ Держземагенства у Новомиргородському районі Кіровоградської області та Головне управління юстиції у Кіровоградській області, про визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності задовольнити частково.

Визнати недійсним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки № 2014 загальною площею 0,9467 га, яка розташована на території Панчівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, з кадастровим номером 3523885800:02:000:2018, від 15 травня 2010 р., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, який зареєстровано у Новомиргородському відділі КРФ ДП «ЦДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 19 травня 2010 року за № 04.10.377.00026.

Застосувати наслідки недійсності правочину, а саме:

скасувати запис про реєстрацію договору оренди земельної ділянки № 2014 загальною площею 0,9467 га, з кадастровим номером 3523885800:02:000:2018, від 15 травня 2010 р., укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, у Державному реєстрі земель Новомиргородського відділу КРФ ДП «ЦДЗК» від 19 травня 2010 року за № 04.10.377.00026;

зобов'язати відповідача ОСОБА_3 повернути позивачу ОСОБА_1 земельну ділянку № 2014 загальною площею 0,9467 га, яка розташована на території Панчівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, з кадастровим номером 3523885800:02:000:2018, що належить позивачеві на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії КР № 002268, виданого 15.12.2009 р. Новомиргородською районною державною адміністрацією Кіровоградської області. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 витрати, пов'язані з розглядом справи в суді, у сумі 2.701 (дві тисячі сімсот одну) гривню 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду Кіровоградської області через Новомиргородський районний суд.

Головуючий:

суддя С. В. Щенюченко

Згідно з оригіналом:

суддя С.ЩЕНЮЧЕНКО