Рішення

від 09.04.2009 по справі 18/245-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.04.09

          Справа № 18/245-08.

Суддя

господарського суду Сумської області 

Лугова Н.П., розглянувши матеріали справи, -

За

позовом          Малого приватного

виробничо  - торгівельного  підприємства «ВМ», м.Суми    

до

відповідача           Суб»єкта

підприємницької діяльності -  фізичної

особи ОСОБА_1, м.Суми    

про

зобов”язання вчинити певні дії та стягнення 8 750 грн.  00 коп.

Представники:

від

позивача                    не з»явився

від

відповідача           ОСОБА_2

У

судовому засіданні брали участь: секретар судового  засідання Балясна В.С.

                    Згідно ухвали суду  від 23.03.2009р. справу було передано від

судді Заєць С.В., на розгляд судді Луговій Н.П., у судовому засіданні, що

відбулося 23.03.2009р. було оголошено перерву до 09.04.2009р. 

Суть

спору:  позивач просить  суд стягнути з відповідача 8 750 грн. 00

коп., в тому числі 2 750 грн.  00 коп.

збитків, завданих неможливістю використання на власний розсуд для отримання

доходів торгівельного місця, переданого відповідачу за договором № 16 від

29.12.2006 року, 6 000 грн. 00 коп. 

неустойки за несвоєчасне повернення торгівельного місця

Також,

позивач просить зобов'язати відповідача повернути позивачу торгівельне місце №

16 в стані, в якому було одержано в оренду та стягнути з відповідача судові

витрати, в тому числі 1000 грн. за оплату послуг адвоката.

Представник

відповідача подав відзив на позовну заяву в якому заперечує проти позовних

вимог посилаючись на те, що торгівельне місце, що було надано в оренду

відповідачеві не є індивідуально  -

визначеним майном  та не передавалось СПД

-ФО ОСОБА_1. за актом прийому - передачі. Крім того, у відзиві на позовну заяву

представник позивача вказує на те, що з моменту закінчення строку дії договору

оренди (з 26.12.2007р.) відповідач не здійснює на торгівельних місцях  торгівельної 

діяльності.

Розглянувши

матеріали справи, заслухавши повноважного 

представника відповідача, оцінивши та дослідивши надані докази, суд

встановив наступне:

29

грудня 2006 року між суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою

ОСОБА_3. і Малим приватним 

виробничо-торгівельним підприємством "ВМ"  було укладено договір оренди торгівельного

місця № 16, відповідно до умов якого відповідачу було передано в платне

користування торгівельне місце №16 на території ринку розташованого за адресою

м.Суми, вул.Леваневського, 2-Ж, розмір якого складає 4,0 кв.м.  для торгівлі продовольчими товарами.

Як

зазначає позивач в позовній заяві, 

вищевказаний договір оренди торгівельного місця № 16 припинив дію 26

грудня 2007 року  і відповідач мав

виконати обов'язок щодо негайного повернення позивачу вказаного торгівельного

місця, але до теперішнього часу відповідач не виконав вказані обов'язки щодо

повернення торгівельного місця, чим створює перешкоди позивачу у їх

використанні на розсуд МПВТП "ВМ" 

для отримання доходів, що спричиняє позивачу збитки та втрати майнового

характеру.

Отже,

позивач просить стягнути з відповідача 2 750 грн. 00 коп. спричинених збитків,

оскільки відповідач перешкоджає позивачу отримувати дохід від використання

торгівельного місця, що не було повернуте після закінчення дії орендних

відносин, а також 6 000 грн. 00 коп. неустойки за несвоєчасне повернення торгівельного

місця.

Крім

цього, позивач просить стягнути з відповідача 1000 грн. витрат за оплату послуг

адвоката.

При

цьому, в обґрунтування своїх позовних вимог, позивач  посилається на ст.ст.190, 759 та  179 ЦК України, а також на п.16 Правил

торгівлі на ринках, які затверджено наказом Міністерства економіки та з питань

європейської інтеграції України від 26.02.2002р. №57/188/84/105, які містять

положення про те, що торгівельне місце може використовуватись на правах оренди,

про що сторони мають укласти відповідну угоду. Укладений між сторонами договір

визначає, як предмет договору, платне користування торгівельним місцем з

зазначенням його індивідуальних ознак -номеру, місця розташування та площі.

Плата за користування визначена сторонами договору, як орендна плата.

Виходячи

з наведеного позивач вважає, що між сторонами було укладено саме договір  оренди, і до цього договору мають

застосовуватися  положення глави 58

Цивільного кодексу України -"Найм (оренда)".

Твердження

відповідача про те, що  між сторонами було

укладено договір про надання послуг позивач вважає безпідставним і таким, що не

відповідає обставинам справи, оскільки відповідно до ст.901 ЦК України за

договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за

завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі

вчинення певної дії.  Предмет укладеного

між сторонами договору не містить будь-якого завдання позивачу з боку

відповідача, а тому не співпадає з предметом договорів про надання послуг.

Суд

вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом

встановлено, що земельна ділянка, на якій створено ринок, не є власністю

позивача, та знаходиться у нього в користуванні відповідно до договору оренди з

Сумською міською радою №25 від 10.01.1996 р..

Відповідно

до п. 13 Правил торгівлі на ринках, затвердженого наказом Міністерства

економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх

справ України,Державної податкової адміністрації України, Державного комітету

стандартизації, метрології та сертифікації України 26.02.02 N 57/188/84/105,

торгівельне  місце  це 

площа,   відведена   для  

розміщення необхідного   для  торгівлі 

інвентарю  та здійснення продажу

продукції з  прилавків  (столів), 

транспортних засобів,  у

контейнерах, кіосках, палатках тощо. Тобто торгівельне місце це не майно, а

частина земельної ділянки.

Беручи

до уваги зазначені обставини, господарський суд не може вважати правомірним

посилання позивача на те, що торгівельне місце було надано ним відповідачеві по

договору оренди, оскільки за таким договором могло бути переданим майно, що

належить позивачеві, а не земельна ділянка, яку він сам орендує. Вважати

зазначений договір договором суборенди також немає підстав, тому-що відповідно

до ст. 8 Закону України “Про оренду землі”орендована земельна ділянка або її

частина може передаватись орендарем  у

суборенду, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою

орендодавця, а в даному випадку договір оренди такої умови не містить, а

доказів звернення позивача до Сумської міськради на отримання такого дозволу

він не подав.

Відповідно

до п.2 Правил торгівлі на ринках “Ринок - це суб'єкт господарювання, створений

на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу  місцевого самоврядування  земельній ділянці і зареєстрований в

установленому порядку,  функціональними

обов'язками якого є  надання  послуг 

та створення  для  продавців 

і  покупців  належних 

умов  у  процесі купівлі-продажу товарів за  цінами, 

що складаються  залежно  від попиту і пропозицій”, тобто відносно

діяльності ринків, в тому числі стосовно продавців, законодавець використовує

термін “надання послуг”, крім того, в самому тексті договору № 16 від 29 грудня

2006 року в розділі 4 сторони зазначили термін “плата за послуги”, тому

враховуючи, що між позивачем і відповідачем існували договірні стосунки за

плату, господарський суд вважає обґрунтованим твердження відповідача, про те,

що фактично у нього з позивачем існували договірні відносини з надання послуг,

оскільки сам текст договору не містить зазначення його виду, там є посилання як

на оренду, так і на надання послуг, але під поняття договору оренди його не

можна віднести через зазначені вище обставини, а за своїм змістом він не

суперечить нормам глави 63 “Послуги”Цивільного кодексу України.

Оскільки

вимоги позивача ґрунтуються виключно на нормах цивільного законодавства, що

регулюють відносини найму (оренди), а господарський суд не може їх визнати саме

такими, разом з тим норми глави 63 Цивільного кодексу України, що регулюють

відносини з надання послуг, але з підстав передбачених даною статтею позовні

вимоги судом не можуть бути задоволені.

Посилання

позивача в обґрунтування спростування позиції відповідача на п. 16 Правил

торгівлі на ринках, що передбачає використання торгівельного місця на  умовах 

саме оренди, господарський суд не може прийняти до уваги, оскільки цим

же пунктом передбачене використання його і 

на умовах суборенди, що в даній ситуації більше б відповідало фактичним

обставинам, які склалися, але позивач укладаючи договір з відповідачем за його

змістом сам зробив неможливим вважати його саме договором найму (оренди).

Зважаючи

на вищевикладене, позовні вимоги Малого приватного виробничо-торгівельного

підприємства "ВМ", є неправомірними, необґрунтованими та такими, що

не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись

ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

СУД  ВИРІШИВ:

1.

В задоволенні позовних вимог Малого приватного виробничо-торгівельного

підприємства "ВМ"  - відмовити.

СУДДЯ                                                                                                         

Н. П.  ЛУГОВА

У

судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний

текст рішення підписано 15.04.2009р.