ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ
СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ
УКРАЇНИ
08 квітня 2009 р.
№ 16/3924
Вищий
господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Кривди Д.С.,
суддів:
Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.
розглянувши касаційну скаргу
Відкритого акціонерного
товариства "Подільські товтри"
на постанову
від 23.12.08 Житомирського
апеляційного господарського суду
у справі
№16/3924
господарського суду
Хмельницької області
за позовом
Відкритого акціонерного
товариства "Подільські товтри"
до
Приватного підприємства
"Укрбудагроторг"
треті особи
1. Гуменецька сільська рада 2.
Кам'янець-Подільська районна державна адміністрація
про
усунення перешкод в доступі та
користуванні земельною ділянкою
за участю представників сторін
від позивача:
Бобров В.В., Іванців Ю.С., дов.
від відповідача:
Тіньков Д.Д., дов.
від третьої особи:
у засідання не прибули
ВСТАНОВИВ:
Відкрите акціонерне товариство
"Подільські товтри" звернулось до господарського суду Хмельницької
області з позовом до Приватного підприємства "Укрбудагроторг" про
зобов'язання усунути перешкоди в доступі та користуванні земельною ділянкою
загальною площею 3,1579 га, переданій позивачеві на праві постійного
користування згідно з Державним актом від 28.12.04, шляхом знесення металевої
огорожі.
Відповідач проти позову заперечив,
посилаючись на обставини придбання ним розташованих на спірній земельній
ділянці будівель, які належали позивачеві та реалізовані з прилюдних торгів.
До участі в справі в якості третіх
осіб залучено Гуменецьку сільську раду та Кам'янець-Подільську районну державну
адміністрацію, яка пояснила обставини щодо придбання відповідачем відповідних
будівель, але належність права користування спірною земельною ділянкою
позивачу.
Рішенням від 14.08.08 господарський
суд Хмельницької області (суддя Магера В.В.) позовні вимоги задовольнив,
зобов'язавши відповідача за власний рахунок усунути перешкоди в доступі позивача
до спірної земельної ділянки шляхом знесення металевої огорожі, яка знаходиться
на залізобетонному мості та унеможливлює використання позивачем під'їзного
шляху, а також заборонивши відповідачу до моменту оформлення ним
правовстанолюючих документів на спірну земельну ділянку зводити на ній будь-яку
огорожу чи інші тимчасові споруди, які б перешкоджали позивачу в доступі до
наданої йому в користування земельної ділянки.
Рішення мотивовано правомірністю
користування позивачем спірною земельною ділянкою та відсутністю оформлення
відповідачем своїх прав на земельну ділянку під придбаними ним будівлями.
Постановою від 23.12.08
Житомирський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Іоннікової
І.А. -головуючого, Веденяпіна О.А., Черпака Ю.К.) рішення суду першої інстанції
скасував, а в задоволенні позову відмовив.
Постанова мотивована
безпідставністю зобов'язання відповідача вчинити дії щодо залізобетонного
мосту, який належить йому на праві приватної власності. Одночасно суд встановив
відсутність обставин зведення відповідачем на момент вирішення спору жодних
споруд чи огорожі на спірній земельній ділянці.
Ухвалою від 19.03.09 Вищий
господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою
позивача, в якій заявлено вимоги про скасування постанови суду апеляційної
інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що
спірна земельна ділянка є невід'ємною частиною наданої позивачеві в
користування земельної ділянки, що бере безпосередню участь в усьому циклі
виробничо-технологічного процесу з видобування корисних копалин, а встановлення
відповідачем металевої огорожі на залізобетонному мості унеможливлює
використання позивачем єдиного під'їзного шляху до цієї земельної ділянки.
Заслухавши суддю-доповідача,
пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, Вищий
господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню
частково, виходячи з наступного.
Як встановили суди першої та
апеляційної інстанцій, позивач на підставі рішень Гуменецької сільської ради
№№9, 11 від 17.12.98 і №202 від 26.12.02 отримав в користування земельну
ділянку, що підтверджується державним актом на право постійного користування
землею №ІІ-ХМ №002764, реєстраційний №22 від 28.12.01. Для здійснення
виробничих потреб позивач отримав спеціальний дозвіл на користування надрами
№1142 від 14.11.97, виданий Міністерством навколишнього природного середовища
України.
Крім того, 18.07.03 між позивачем
та Кам'янець-Подільською районною державною адміністрацією укладено договір
оренди строком на 5 років земельної ділянки із земель запасу Гуменецької
сільської ради площею 66,3051 га, у тому числі земельної ділянки площею 3,1579
га з нерухомим майном -комплексом будівель.
Проте на проведених 06.02.04 прилюдних
торгах, оформлених протоколом №7, майно позивача було реалізовано і на підставі
акту про проведення прилюдних торгів від 13.05.04 видано свідоцтво №1061 від
17.05.05 про право власності ПП "Сатурн-К" на відповідне майно, у
тому числі залізобетонний міст. Згідно з договорами купівлі-продажу від
21.02.05 і від 22.05.08 фізична особа ОСОБА_1придбав вказане майно у ПП
"Сатурн-К" та продав його відповідачеві.
Управлінням з контролю за
використанням та охороною земель у Хмельницькій області 29.05.08 проведено
перевірку щодо дотримання вимог земельного законодавства, якою встановлено
обставини використання відповідачем на території Гуменецької сільської ради
земельної ділянки площею 3,1579 га без правовстановлюючих документів. У акті
перевірки вказано, що відповідна земельна ділянка перебуває в постійному
користуванні позивача, а встановлення металевої огорожі унеможливлює
використання під'їзних шляхів та земельної ділянки; тобто відповідач
перешкоджає доступу позивача до користування земельною ділянкою під розробку
родовища корисних копалин.
Також позивачем та
Кам'янець-Подільською районною державною адміністрацією 18.06.08 внесено зміни
до договору від 18.07.03, зокрема, щодо строку оренди -49 років. Правомірність
внесення таких змін щодо частини земельної ділянки під придбаними відповідачем
будівлями та спорудами відповідачем не оскаржувалась.
Зважаючи на викладені обставини,
позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі про
зобов'язання відповідача усунути перешкоди в доступі та користуванні земельною
ділянкою загальною площею 3,1579 га шляхом знесення металевої огорожі.
Заперечуючи проти вказаних вимог,
відповідач послався на обставини придбання ним розташованих на спірній
земельній ділянці будівель і споруд, у тому числі вказаного мосту, на якому на
момент його придбання вже була встановлена спірна огорожа. З цього приводу
відповідач посилається на виникнення в нього відповідних прав на підставі ст.
377 ЦК України, але неможливість їх оформлення у зв'язку з наявністю права
користування відповідною земельною ділянкою в позивача.
Суд першої інстанції задовольнив
позовні вимоги, виходячи з встановлення обставин наявності в позивача права
користування спірною земельною ділянкою та ускладнення доступу до неї через
наявність на залізобетонному мості металевої огорожі, що спричиняє позбавлення
його під'їзних шляхів для проїзду транспорту на земельну ділянку.
Проте з рішення в справі не
вбачається належне встановлення судом обставин щодо прав позивача на спірну
земельну ділянку, зважаючи на наявність виданого Гуменецькою сільською радою
державного акту постійного користування та укладеного з Кам'янець-Подільською
районною державною адміністрацією договору оренди земельної ділянки.
Суд апеляційної інстанції з цього
приводу в постанові зазначив, що, за доводами позивача, земельна ділянка в
розмірі 3,1579 га входить до складу земельної ділянки, яка відповідно до
державного акту від 28.12.04 належить йому на праві постійного
землекористування, а також є складовою земельної ділянки площею 66,3051 га, що
передана в оренду позивачу згідно з договором від 18.07.03. Але судом
апеляційної інстанції також не надано цим обставинам жодної правової оцінки з
урахуванням положень земельного законодавства, яке розрізняє право постійного
користування та право оренди земельної ділянки. З урахуванням викладеного
судами не з'ясовано, яка з третіх осіб уповноважена розпоряджатися спірною
земельною ділянкою відповідно до вимог п. 12 Розділу Х "Перехідні
положення" ЗК України.
Також судами не надано оцінки
обставинам щодо придбання відповідачем комплексу будівель та їх правовим
наслідкам. Зокрема, судами не прийнято до уваги та не відхилено посилання
відповідача на положення ст. 377 ЦК України, яка передбачає перехід певних прав
на земельну ділянку до набувача розташованих на ній будівель та споруд.
Разом з тим, задовольняючи позовні
вимоги щодо усунення перешкод в доступі позивача до земельної ділянки, суд
першої інстанції належним чином не з'ясував обставини щодо порушення
відповідачем певних прав позивача та в чому полягають такі порушення.
З встановлених судами першої та
апеляційної інстанцій обставин вбачається виникнення спору між сторонами
внаслідок вчинення позивачеві перешкод саме щодо проїзду на спірну земельну
ділянку через залізобетонний міст у зв'язку з наявністю на ньому металевої
огорожі. Зобов'язавши відповідача знести цю металеву огорожу, суд першої
інстанції не встановив обставини щодо спорудження її саме відповідачем або ж
неправомірність відповідних дій відповідача з огляду на відсутність у нього
права на спорудження такої огорожі на цьому мості.
При цьому суд першої інстанції не
надав жодної правової оцінки вищевказаному мосту як споруді та об'єкту права
власності. Тобто суд не досліджував обставини щодо наявності у позивача і
відповідача певних прав на спірний в справі міст, у тому числі щодо наявності в
позивача права проїзду по вищевказаному мосту, якому відповідає обов'язок
відповідача забезпечити такий проїзд, зокрема у зв'язку з урегулюванням ними
відповідних правовідносин у відповідності з правовими нормами, що регулюють
користування чужою річчю.
Суд апеляційної інстанції звернув
увагу на необхідність встановлення вищевказаних обставин, зазначивши про
наявність у відповідача відповідно до ст. 41 Конституції України та ст.ст.
316-319, 328 ЦК України права розпоряджатися своїм майном, вчиняти щодо нього
будь-які дії, які не суперечать закону. З огляду на положення ст. 19
Конституції України слід погодитись з висновком суду щодо відсутності підстав
для зобов'язання власника вчинити щодо належного йому майна певні дії, вчинення
яких не передбачено законом.
Проте висновок суду апеляційної
інстанції щодо виникнення у позивача права власності на відповідне майно не
заснований на наданні належної правової оцінки усім обставинам справи в їх
сукупності. Зокрема, в постанові суду викладені обставини придбання
відповідачем спірного залізобетонного мосту згідно з укладеним з фізичною
особою ОСОБА_1 договором купівлі-продажу.
Одночасно судом зазначено про те,
що спірний об'єкт не підлягає державній реєстрації, оскільки відповідно до п.
1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на
нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від
07.02.02, реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого
майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у
встановленому порядку.
Проте конкретні підстави для такого
висновку в постанові відсутні, зокрема, судом не зазначено про встановлення
обставин щодо незакінчення будівництва спірного об'єкту та неприйняття його в
експлуатацію. Зважаючи на правове регулювання права власності на об'єкти,
будівництво яких не закінчено, наявність таких обставин має суттєве значення
для розгляду даної справи щодо доступу до земельної ділянки шляхом проїзду по
залізобетонному мосту, оскільки відповідно до ст. 18 Закону України "Про
основи містобудування" експлуатація не прийнятих у встановленому
законодавством порядку об'єктів забороняється.
Разом з тим, без встановлення
вищевказаних обставин висновок суду апеляційної інстанції про наявність у
відповідача права власності саме на залізобетонний міст як споруду, а не об'єкт
незавершеного будівництва є передчасним, що є неприпустимим з огляду на можливе
застосування в подальшому до такого висновку преюдиції відповідно до положень
ст. 35 ГПК України.
Відповідно до роз'яснень Пленуму
Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11
"Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши
всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини
справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що
підлягають застосуванню до даних правовідносин.
З огляду на викладене судова
колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій
вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України щодо повного
і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування
законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не
відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Оскільки касаційна інстанція
обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а
право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної
інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає
направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на
підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які
існують між сторонами, із застосуванням норм законодавства, що регулюють такі
правовідносини.
Керуючись ст.ст. 108, 1115,
1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд
України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу задовольнити
частково.
2. Постанову Житомирського апеляційного
господарського суду від 23.12.08 та рішення господарського суду Хмельницької
області від 14.08.08 у справі №16/3924 скасувати, а справу передати на новий
розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий
Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький
Суд | Вищий господарський суд України |
Дата ухвалення рішення | 08.04.2009 |
Оприлюднено | 28.09.2009 |
Номер документу | 4742007 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Вищий господарський суд України
Уліцький А.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні