Постанова

від 10.09.2009 по справі 40/206-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

40/206-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 10 вересня 2009 р.                                                                                    № 40/206-06  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого Бакуліної С.В.,

суддів :Олійника В.Ф.,Рогач Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиВиконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області

на рішеннявід 06.06.2006 року

у справі№ 40/206-06

господарського суду Харківської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “ОЛІМП-ЦЕНТР”

доВиконавчого комітету Харківської міської ради

провизнання права власності

в судовому засіданні взяли участь представники :

від позивача: не з'явились

від відповідача:не з'явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Харківської області (суддя Хотенець П.В.) від 06.06.2006 року по справі № 40/206-06 позовні вимоги задоволено; визнано право власності на будівлю, загальною площею 36,3 кв.м., яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Харківських Дивізій, буд. 11/2 за ТОВ “ОЛІМП-ЦЕНТР”.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 06.06.2006 року та передати справу на новий розгляд, посилаючись на те, що судове рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.42 ГПК України, ст.129 Конституції України, ст.6 Закону України “Про судоустрій України”, ст.ст.344, 376 ЦК України.

Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.

Сторони не скористалися наданим процесуальним правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю “ОЛІМП-ЦЕНТР” звернулось до суду з позовом до Виконавчого комітету Харківської міської ради про визнання права власності на будівлю за адресою: м. Харків, вул. Харківських Дивізій, буд. 11/2, загальною площею 36,3 кв.м., яку воно придбало у Закритого акціонерного товариства “Фрукто-стар” за договором купівлі-продажу б/н від 03.10.1995 року. Зазначало, що після отримання технічного паспорту на спірну будівлю товариство звернулося до КП “Харківське МБТІ”, яке листом відмовило в реєстрації права власності, посилаючись на відсутність первинної реєстрації на об'єкт нерухомості та на відсутність правовстановлюючого документу первинного власника об'єкта нерухомості. Враховуючи, що наявні на спірний об'єкт документи повністю відповідають вимогам законодавства, яке діяло на час укладення договору купівлі-продажу від 03 жовтня 1995 року, право власності може бути набуте і на підставі положень законодавства України про набувальну давність. Нормативно позов обґрунтовано посиланням на ст.ст.334, 344 ЦК України.

Задовольняючи позов, суд виходив із обґрунтованості позовних вимог, оскільки документи позивача повністю відповідають вимогам законодавства, яке діяло на час укладення договору купівлі-продажу від 03 жовтня 1995 року, та вмотивував такий висновок посиланням на ст.344 ЦК України.

Проте з таким висновком погодитись не можна з огляду на таке.

Частиною 1 ст.15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу. Зокрема, одним із способів захисту цивільних прав є визнання права.

Дана норма кореспондується з положеннями ст.20 ГК України, якою визначено також способи захисту суб'єктом господарювання та споживачем своїх прав і законних інтересів.

Проте, наведене судом обґрунтування про задоволення позовних вимог про визнання за позивачем права власності на об'єкт нерухомості –нежитлове приміщення, не можна визнати достатнім для прийняття рішення у цій справі, оскільки судом не враховано, що визнання у судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Водночас вирішуючи спір по суті, суд повинен був встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання, а також яким чином особа, до якої позивачем пред'явлено позов, порушує права останнього.

Отже, для вирішення спору по суті суду необхідно було встановити, які правовідносини виникли між сторонами у справі та які права чи законні інтереси позивача порушено відповідачем, за захистом яких позивач звернувся до суду з цим позовом.

Проте судом, в порушення вимог ст.84 ГПК України не встановлено наявність чи відсутність обставин, які входять до предмету доказування і з якими закон, на який посилається позивач, пов'язує виникнення у нього права на позов у обраний ним спосіб захисту, а у відповідача –відповідного передбаченого законом обов'язку, з витребуванням на підставі ст.38 ГПК України і дослідженням документів, підтверджуючих обставини і підстави позову.

Вищезазначені приписи діючого законодавства залишились поза увагою місцевого господарського суду.

При розгляді даного спору по суті заявлених позовних вимог поза увагою місцевого господарського суду залишилось і те, що відповідно до п.8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила ст.344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, що дає право на застосування даної норми не раніше 01.01.2011 року.

Враховуючи, що матеріали справи свідчать про те, що позивачем було придбано у власність окремо розташований металевий павільйон, на який відсутня первинна реєстрація права власності як на об'єкт нерухомого майна, суд мав з'ясувати дійсні обставини спору, і зокрема, щодо статусу предмету спору як самочинно збудованого нерухомого майна, право власності на яке може бути визнане за рішенням суду лише в порядку ч.3 ст.376 ЦК України.

Разом з тим, при новому розгляді справи суду слід звернути увагу на вимоги абзацу 2 ч.2, ч.3 ст.331 ЦК України, відповідно до яких право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його прийняття до експлуатації, якщо прийняття цього майна до експлуатації передбачено договором або законом. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Необхідність прийняття закінчених будівництвом об'єктів в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, передбачена ч.3 ст.18 Закону України “Про основи містобудування”.

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів” від 22 вересня 2004 року №1243 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації закінчених будівництвом об'єктів. За результатами роботи державної приймальної комісії складається акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта. Акт державної приймальної комісії підлягає затвердженню у 15-денний строк органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та реєструється в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт.

Одночасно слід зазначити, що відповідно до ст.24 Закону України “Про планування і забудову територій” фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.

Статтею 29 цього Закону передбачено, що здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і передбачає відповідальність згідно із законодавством.

В порушення вимог ст.ст.4, 38, 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи, судом не було з'ясовано обставин, пов'язаних з належним прийняттям спірного об'єкту нерухомості до експлуатації у встановленому порядку.

Як вбачається з касаційного скарги, ухвалене в даній справі рішення господарського суду стосується прав Харківської міської ради, оскільки спірна будівля розташована на земельній ділянці, повноваження власника якої здійснює не Виконавчий комітет Харківської міської ради, а сама Харківська міська рада, що зумовлює її участь в судовому процесі по даній справі.

Прийняття судом рішення, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені у справі, є безумовною підставою для скасування рішення господарського суду на підставі п.3 ч.2 ст.11110 ГПК України.

Пленум Верховного Суду України у п.1 постанови “Про судове рішення” від 29 грудня 1976 року №11 роз'яснив, що обґрунтованим визнається рішення суду, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних у ній доказів, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін, і залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

За таких обставин ухвалене у даній справі судове рішення не можна визнати законним й обґрунтованими, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.3 ч.1 ст.1119, ч.1, п.3 ч.2 ст.11110, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 06.06.2006 року у справі

№ 40/206-06 задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 06.06.2006 року у справі № 40/206-06 –скасувати.

Справу № 40/206-06 направити до Господарського суду Харківської області на новий розгляд.

Головуючий-суддя                                          С.Бакуліна

С у д д іВ.Олійник

Л.Рогач