Постанова

від 23.07.2015 по справі 926/1256/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2015 року Справа № 926/1256/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П. - головуючого (доповідач), Прокопанич Г.К., Мачульського Г.М. розглянувши матеріали касаційної скарги Фермерського господарства "Тимко" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 11.03.2015 у справігосподарського суду Чернівецької області за позовомПрокурора Сокирянського району Чернівецької області в особі позивача в інтересах держави до 1) Сербичанської сільської ради 2) Фермерського господарства "Тимко" третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Відділ Держземагенства у Сокирянському районі Чернівецької області провизнання незаконним і скасування рішення сесії Сербичанської сільської ради від 03.09.09 №20/21-09, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки у власність територіальної громади за участю представників сторін:

прокуратури (позивач): Суходольський С.М. (прокурор Генеральної прокуратури України, посв. від 05.09.2013 №1430),

відповідача 1: не з'явився,

відповідача 2: не з'явився,

третьої особи: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Прокурор в інтересах держави як позивач звернувся до господарського суду Чернівецької області з позовом до Сербичанської сільської ради та ФГ "Тимко", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - відділ Держземагенства у Сокирянському районі Чернівецької області, про визнання незаконним і скасування рішення Сербичанської сільської ради Сокирянського району Чернівецької області від 03.09.2009 № 20-21-09 "Про надання в оренду земельних ділянок", визнання недійсним договору оренди землі від 05.11.2009, укладеного між Сербичанською сільською радою Сокирянського району та ФГ "Тимко", зобов'язання ФГ "Тимко" повернути у власність територіальної громади с. Сербичани Сокирянського району Чернівецької області земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка розташована в урочищі "Старий сад" с. Сербичани Сокирянського району вартістю 716 945,27 грн., кадастровий номер 73240890000:001:0215.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 23.09.2014 у справі № 926/1256/14, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.03.2015, позов задоволено.

Зазначені судові рішення мотивовані обгрунтованістю позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятими рішення та постановою, ФГ "Тимко" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову прокурору у задоволенні позову, мотивуючи скаргу тим, що оскаржувані судові акти є незаконними, оскільки суперечать вимогам чинного земельного та цивільного законодавства. Зокрема скаржник зазначає, що позивачем пропущений строк позовної давності; порушено судами положення ст. 123, п.15 ч.2 ст. 134 Земельного кодексу України, ст. 29 Господарського процесуального кодексу України; судами не залучено державний реєстраційний орган як третю сторону без самостійних вимог на предмет спору, та не з'ясувано у останнього про порушення істотних умов договору.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення Сербичанської сільської ради № 20/21-09 від 03.09.2009 "Про надання в оренду земельних ділянок XXI сесії 5 скликання Сербичанської сільської ради", 05.11.2009 між Сербичанською сільською радою (орендодавець) та ФГ "Тимко" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п. 1 якого орендарю передано у строкове платне користування земельну ділянку площею 25,2256 га, яка знаходиться в селі Сербичани, урочище "Старий сад", Сокирянського району, для ведення селянського (фермерського) господарства.

Згідно ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент 03.09.2009), надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок; надання в користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення, здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Згідно ч. 2 ст. 124 ЗК України (в редакції чинній станом на 03.09.2009), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 134 ЗК України (в редакції чинній станом на 03.09.2009) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі, крім випадків відмови власника розташованого на земельній ділянці нерухомого майна від її викупу або укладення договору оренди; використання земельних ділянок для користування надрами та спеціального водокористування відповідно до отриманих спеціальних дозволів (ліцензій); використання релігійними організаціями, які легалізовані в Україні, земельних ділянок під культовими будівлями; перебування в користуванні земельних ділянок або розташованих на них будівель підприємств, установ та організацій, що належать до державної та комунальної власності, підприємств і громадських організацій у сферах культури і мистецтв (у тому числі національних творчих спілок); розміщення дипломатичних та прирівняних до них представництв іноземних держав і міжнародних організацій згідно з міжнародними договорами України; будівництва та обслуговування лінійних об'єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, газопроводів, водопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, нафто- та газових терміналів, електростанцій тощо); проведення комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду відповідно до закону; будівництва соціального та доступного житла; будівництва об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, що фінансується за рахунок державного чи місцевих бюджетів; розміщення інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції.

Земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу.

Так статтями 34,36 та 121 ЗК України (в редакції чинній станом на 03.09.2009) передбачається надання земельних ділянок громадянам, а не фермерським господарствам, для сінокосіння і випасання худоби та для садівництва, натомість п.п. "а", "б" ч. 1 ст. 121 передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам України для ведення особистого фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство; для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Таким чином, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, частинами 2 і 3 ст. 134 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 03.09.2009) не передбачено випадків щодо передачі земельних ділянок для уже існуючого фермерського господарства без проведення земельних торгів.

Також судом апеляційної інстанції враховано положення Закону України від 05.11.2009 № 1702-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю", яким були внесені зміни зокрема до ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, у п. 12 якої передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва. Даний Закон України набрав чинності 10.12.2009.

Отже, оскільки на момент прийняття оскаржуваного рішення Сербичанської сільської ради від 03.09.2009 та укладення договору оренди від 05.11.2009 ФГ "Тимко" вже набуло статусу юридичної особи (відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А01№ 134495 було зареєстровано 28.07.2008) та мало у своїй власності земельну ділянку у розмірі земельних паїв, то отримання в подальшому земельної ділянки в урочищі "Старий сад" площею 25,2256 га для ведення фермерського господарства терміном на 25 років, яке відбулося без проведення земельних торгів, суперечить вимогам ст. 124 ЗК України.

Судом також встановлено, що в порушення норм ст. 123 ЗК України технічне завдання на розробку технічної документації було затверджено лише 12.10.2009, тобто після прийняття Сербичанською сільською радою рішення від 03.09.2009, що свідчить про надання спірної земельної ділянки ФГ "Тимко" за оспорюваним рішенням сільської ради в порушення вимог ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції за станом на 01.09.2009), без виготовлення технічної документації для надання у користування спірної земельної ділянки.

Відповідно до ст. 25, ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Відповідно до п. "г" ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За таких обставин, оскільки в порушення положень ст.ст. 123, 134 Земельного кодексу України надання спірної у справі земельної ділянки в оренду ФГ "Тимко" здійснено Сербичанською сільською радою рішенням №20/21-09 від 03.09.2009 без документів землеустрою та без проведення земельних торгів, то висновок суду попередніх інстанцій про незаконність названого рішення ради, наявність підстав для його скасування, визнання недійсним договору оренди землі від 05.11.2009 та зобов'язання ФГ "Тимко" повернути спірну земельну ділянку, колегія суддів визнає правомірним.

Однак, висновки суду про відсутність підстав для застосування позовної давності до позовних вимог про визнання незаконним і скасування оспорюваного рішення Сербичанської сільської ради з посиланням на п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", колегія визнає помилковими з огляду на таке.

Згідно п.4 ч.1 ст. 268 ЦК України , чинної до внесення до неї змін Законом N 4176-VI, позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Відповідно до ч. 2 Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" (Закон N 4176-VI) та п. 5 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного закону, який набрав чинності 15.01.2012, п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України виключено та визначено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутись до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або речове право особи.

Аналіз наведеній нормі надано у постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 15.10.2013 у справі № 21-240а13, за результатами якого Верховний Суд України дійшов висновку, що у згаданій нормі йдеться про порушення права у сфері публічно-правових відносин, на які наслідки спливу позовної давності встановлені ст. 267 ЦК України не поширюються.

Згідно положень ч. 1 ст. 111 28 ГПК України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Спір у господарській справі, яка розглядається, не є адміністративним, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, отже і дія норм Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" (Закон N 4176-VI), зокрема його п. 5 Прикінцевих та перехідних положень, на правовідносини сторін у даній господарській справі не поширюється.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 4, 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил ст. 261 ЦК України.

За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).

Згідно з ч.1, 4 ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Отже, норми, установлені ч.1 ст. 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Усупереч наведеному та в порушення вимог ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд, неправильно застосувавши п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 4176-VI, погодився з висновком суду 1-ї інстанції про поновлення строку позовної давності без перевірки правильності застосування місцевим господарським судом приписів ст. 261 ЦК України, зокрема її частини щодо початку перебігу позовної давності від дня, коли особа (в даному випадку прокурор) могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Іншими словами, судом 1-ї інстанції не досліджувались, а судом 2-ї інстанції не перевірялись, обставини проведення прокуратурою у період з 2009 по 2013 роки інших перевірок дотримання органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства, та відсутність можливості у органів прокуратури встановлення порушень законодавства у зазначений період з огляду на повноваження останньої згідно Закону України "Про прокуратуру".

Поза увагою суду 1-ї інстанції залишилась також обставина належного чи неналежного виконання територіальним органом Державної інспекції сільського господарства України своїх обов'язків з контролю у сфері додержання органами місцевого самоврядування вимог законодавства України при наданні земельних ділянок в оренду, а у разі виявлення порушень закону - вчасного реагування на таке порушення , що впливає на правильність застосування судом позовної давності у спорі за зверненням прокурора з позовом в інтересах держави в особі органу, ненаділеного повноваженнями на таке звернення, який, будучи центральним органом виконавчої влади, має відповідні права та обов'язки, що в свою чергу зумовлює необхідність залучення такого органу виконавчої влади до участі у справі.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанції не досліджено в повному обсязі матеріали та обставини справи, що мають суттєве значення для розгляду спору. Порушення господарськими судами вимог ст. 43, 101 ГПК України та неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування постановлених у справі судових актів із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Окрім цього, колегія звертає увагу на практику Верховного Суду України, а саме постанову Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах, Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405а- 14, та Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), які на думку колегії також мають бути враховані судом попередньої інстанції при вирішенні даного спору.

З огляду на зазначене та керуючись ст. 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.03.2015 та рішення господарського суду Чернівецької області від 23.09.2014 у справі № 926/1256/14 скасувати.

Справу передати до господарського суду Чернівецької області на новий розгляд.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: Г.К. Прокопанич

Г.М. Мачульський