Рішення

від 16.11.2015 по справі 926/1256/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" листопада 2015 р. Справа № 926/1256/14

За позовом Прокурора Сокирянського району Чернівецької області в особі позивача в інтересах держави

до відповідачів 1) Сербичанської сільської ради

2) Фермерського господарства "Тимко"

треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

1. Відділ Держземагенства у Сокирянському районі Чернівецької області

2. Державна інспекція сільського господарства в Чернівецькій області

про визнання незаконним і скасування рішення сесії Сербичанської сільської ради від 03.09.2009 р. №20/21-09, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки у власність територіальної громади.

Суддя Проскурняк О.Г.

Представники:

Від позивача - Балицька Р.С. - прокурор.

Від відповідача 1 - не з'явився.

Від відповідача 2 - Тимко Л.М., Дьяконюк Д.Є., довіреність від 17 лютого 2015 р., Вакуленко О.В., довіреність від 01 серпня 2015 року.

Від третьої особи - не з'явилися.

За присутністю вільних слухачів та ЗМІ.

СУТЬ СПОРУ: Прокурор Сокирянського району Чернівецької області в особі позивача в інтересах держави звернувся з позовом до Сербичанської сільської ради та Фермерського господарства "Тимко" про визнання незаконним і скасування рішення Сербичанської сільської ради Сокирянського району Чернівецької області від 03.09.2009 р. № 20-21-09 "Про надання в оренду земельних ділянок"; визнаня недійсним договору оренди землі від 05.11.2009 р., укладений між Сербичанською сільською радою Сокирянського району та Фермерським господарством "Тимко"; зобов'язання Фермерське господарство "Тимко" земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка розташована в урочищі "Старий сад" с. Сербичани Сокирянського району вартістю 716945,27 грн., кадастровий номер 73240890000:001:0215, повернути у власність територіальної громади с. Сербичани Сокирянського району Чернівецької області.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 23 вересня 2014 року по справі 926/1256/14, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11 березня 2015 року, позов задоволено. Постановою Вищого господарського суду України від 23 липня 2015 року, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11 березня 2015 року та рішення господарського суду Чернівецької області від 23 вересня 2014 року скасовано, та справу передано до господарського суду Чернівецької області на новий розгляд.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 2 вересня 2015 року, справу № 926/1256/14 визначено судді Проскурняку О.Г.

Ухвалою суду від 2 вересня 2015 року розгляд справи призначено на 16 вересня 2015 року. Ухвалами суду від 16 вересня 2015 року, 5, 28 жовтня 2015 року, 9 листопада 2015 року розгляд справи відкладався, продовжено строк розгляду справи на 15 днів, залучено до участі у справі третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державну інспекцію сільського господарства в Чернівецькій області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор посилається на те, що рішенням №20/21-09 від 03.09.2009 р. сесії Сербичанської сільської ради Сокирянського району Чернівецької області скасовано попереднє рішення №07/18-09 від 06.03.2009 р., щодо надання земельної ділянки ФГ "Тимко" та пунктом 2 затвердила матеріали інвентаризації земельної ділянки площею 25,2256 га. і згідно з пунктом 3 вирішила надати ФГ "Тимко" (відповідач 2) зазначену вище земельну ділянку площею 25,2256 га. в оренду на 25 років. У відповідності до наведеного рішення, між Сербичанською сільською радою та ФГ "Тимко" 05.11.2009 р. укладено договір оренди земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства площею 25,2256 га. в урочищі "Старий Сад" Сербичанської сільської ради строком на 25 років з орендною платою в розмірі 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 7169,45 грн.

Прокурор вважає незаконним означене рішення сільської ради, а договір оренди недійсним зазначаючи, що рішення Сербичанської сільської ради про надання в оренду земельної ділянки прийнято з порушенням чинного земельного законодавства, межі оспорюваної земельної ділянки під час прийняття рішення не були встановлені в натурі, адже землі даної земельної ділянки в минулому перебували в складі земель резерву Сербичанської сільської ради, сформованого у тому числі за рахунок земель товарного сільськогосподарського виробництва. Також, оспорюване рішення прийняте без відповідного розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, даний проект підлягає державній експертизі. Окрім того, при вирішенні питання про надання в оренду спірної земельної ділянки, не дотримано вимог частин 1,2 ст. 124 Земельного кодексу України, оскільки відносно спірної земельної ділянки не проводилися земельні торги.

Поряд з наведеним, прокурор просить господарський суд поновити строк позовної давності із звернення до суду з даною позовною заявою.

Сербичанська сільська рада ( відповідач 1.) позовні вимоги у справі визнає у повному обсязі, одночасно просить суд вирішити спір за відсутності її представника.

ФГ "Тимко" ( відповідач 2.), проти позовних вимог у справі заперечує, вважає їх безпідставними і такими, що задоволенню не підлягають, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності, а підстави для його зупинення або переривання у позовній заяві не наведені. Окрім того, вважає, що прокурор неправомірно звернувся з позовом як позивач в порядку ст. 29 ГПК України з посиланням на відсутність органу, який уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, та даний спір не підвідомчий господарському суду.

Відділу Держземагенства у Сокирянському районі, у повному обсязі підтримує позовні вимоги прокурора.

Державна інспекція Сільського господарства в Чернівецькій області просить розгляд справи здійснювати за відсутності представника.

Розглянувши подані сторонами та третіми особами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Прокурором Сокирянського району Чернівецької області як позивачем подано до господарського суду позовну заяву в інтересах держави.

За приписами статті 1 Господарського процесуального кодексу України правом на звернення до суду за захистом наділена кожна особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав чи інтересів.

Відповідно до ст.36-1 ЗУ "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Пунктом 1 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" від 23 березня 2012 року N 7 передбачено: "Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Згідно з частиною другою статті 29 ГПК у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах громадянина зазначений орган чи громадянин набуває статусу позивача, а в разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача і як такий зазначається у позовній заяві.".

Згідно з пунктом 3 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" від 23 березня 2012 року N 7: "Господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.

Інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором.

У випадках неправильного визначення прокурором позивача, тобто органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, господарський суд на підставі пункту 1 частини першої статті 63 ГПК повертає таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду.

Якщо господарський суд помилково порушив провадження у справі за позовом прокурора, в якій неправильно визначено позивача за вимогами про захист інтересів держави, такий позов підлягає залишенню без розгляду відповідно до пункту 1 частини першої статті 81 ГПК.

Однак у разі коли прокурором подано позовну заяву в інтересах держави як позивачем (частина друга статті 2, частина друга статті 29 ГПК), то господарський суд не вчиняє процесуальних дій, зазначених в абзацах третьому і четвертому цього пункту постанови; в таких випадках повернення позовної заяви або залишення її без розгляду можливе лише за наявності підстав, зазначених відповідно у пунктах 1, 2, 3, 5 - 9 частини першої статті 63 або в пунктах 1, 2, 5, 6 частини першої статті 81 ГПК."

З огляду на наведені позивачем приписи чинного законодавства та пункт 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. №7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам", заперечення ФГ "Тимко" (відповідач 2) щодо статусу прокурора у даній справі як позивача з підстав наведених у відзиві на позов, судом не беруться до уваги як такі, що не засновані на чинному законодавстві.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.201 року виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181,324, глави 30 Цивільного кодексу України, статті 148 Господарського кодексу України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок. З положень статей 13,14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11., 16, 167,169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48,133,148, 152, 197, 283 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок. Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності. Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК України, підвідомчі господарським судам.

Отже, даний спір підвідомчий господарському суду.

Рішенням №20/21-09 від 03.09.2009 р. "Про надання в оренду земельних ділянок XXI сесії 5 скликання Сербичанської сільської ради, затверджено матеріали інвентаризації земельної ділянки площею 25,2256 га. (пункт 2) та надано Фермерському господарству "Тимко" в оренду земельну ділянку в урочищі "Старий сад" площею 25,2256 га. для ведення фермерського господарства терміном на 25 років (п.3).

05.09.2009 р. між Сербичанською сільською радою, орендодавцем, (відповідач 1), і ФГ "Тимко", орендарем (відповідач 2) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п. 1 якого відповідачу передано у строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у селі Сербичани урочище "Старий сад" Сокирянського району.

Як вбачається з матеріалів справи, не проводились земельні торги щодо надання ФГ "Тимко" в оренду земельної ділянки в урочищі "Старий сад" площею 25,2256 га. для ведення фермерського господарства, окрім того технічне завдання на розробку технічної документації було затверджено лише 12.10.2009 року.

Згідно ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент 03.09.2009), надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок; надання в користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення, здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Згідно ч. 2 ст. 124 ЗК України (в редакції чинній станом на 03.09.2009), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 134 ЗК України (в редакції чинній станом на 03.09.2009) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі, крім випадків відмови власника розташованого на земельній ділянці нерухомого майна від її викупу або укладення договору оренди; використання земельних ділянок для користування надрами та спеціального водокористування відповідно до отриманих спеціальних дозволів (ліцензій); використання релігійними організаціями, які легалізовані в Україні, земельних ділянок під культовими будівлями; перебування в користуванні земельних ділянок або розташованих на них будівель підприємств, установ та організацій, що належать до державної та комунальної власності, підприємств і громадських організацій у сферах культури і мистецтв (у тому числі національних творчих спілок); розміщення дипломатичних та прирівняних до них представництв іноземних держав і міжнародних організацій згідно з міжнародними договорами України; будівництва та обслуговування лінійних об'єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, газопроводів, водопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, нафто- та газових терміналів, електростанцій тощо); проведення комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду відповідно до закону; будівництва соціального та доступного житла; будівництва об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, що фінансується за рахунок державного чи місцевих бюджетів; розміщення інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції.

Земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу.

Так, статтями 34,36 та 121 ЗК України (в редакції чинній станом на 03.09.2009) передбачається надання земельних ділянок громадянам, а не фермерським господарствам, для сінокосіння і випасання худоби та для садівництва, натомість п.п. "а", "б" ч. 1 ст. 121 передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам України для ведення особистого фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство; для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Отже, частинами 2 і 3 ст. 134 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 03.09.2009) не передбачено випадків щодо передачі земельних ділянок для уже існуючого фермерського господарства без проведення земельних торгів.

Згідно, положення Закону України від 05.11.2009 № 1702-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю", яким були внесені зміни зокрема до ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, у п. 12 якої передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва. Даний Закон України набрав чинності 10.12.2009.

Оскільки на момент прийняття оскаржуваного рішення Сербичанської сільської ради від 03.09.2009 та укладення договору оренди від 05.11.2009 ФГ "Тимко" вже набуло статусу юридичної особи (відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А01№ 134495 було зареєстровано 28.07.2008) та мало у своїй власності земельну ділянку у розмірі земельних паїв, то отримання в подальшому земельної ділянки в урочищі "Старий сад" площею 25,2256 га для ведення фермерського господарства терміном на 25 років, яке відбулося без проведення земельних торгів, суперечить вимогам ст. 124 ЗК України.

При цьому, в порушення норм ст. 123 ЗК України, технічне завдання на розробку технічної документації було затверджено лише 12.10.2009, тобто після прийняття Сербичанською сільською радою рішення від 03.09.2009, що свідчить про надання спірної земельної ділянки ФГ "Тимко" за оспорюваним рішенням сільської ради в порушення вимог ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції за станом на 01.09.2009), без виготовлення технічної документації для надання у користування спірної земельної ділянки.

Відповідно до ст. 25, ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Відповідно до п. "г" ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Тому, в порушення положень ст.ст. 123, 134 Земельного кодексу України надання спірної у справі земельної ділянки в оренду ФГ "Тимко" здійснено Сербичанською сільською радою рішенням №20/21-09 від 03.09.2009 без документів землеустрою та без проведення земельних торгів, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про незаконність названого рішення ради, наявність підстав визнання недійсним договору оренди землі від 05.11.2009 р., та повернення спірної земельної ділянки.

Згідно п.4 ч.1 ст. 268 ЦК України , чинної до внесення до неї змін Законом N 4176-VI, позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Відповідно до ч. 2 Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" (Закон N 4176-VI) та п. 5 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного закону, який набрав чинності 15.01.2012, п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України виключено та визначено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутись до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або речове право особи.

Аналіз наведеній нормі надано у постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 15.10.2013 у справі № 21-240а13, за результатами якого Верховний Суд України дійшов висновку, що у згаданій нормі йдеться про порушення права у сфері публічно-правових відносин, на які наслідки спливу позовної давності встановлені ст. 267 ЦК України не поширюються.

Спір у господарській справі, яка розглядається, не є адміністративним, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, отже і дія норм Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" (Закон N 4176-VI), зокрема його п. 5 Прикінцевих та перехідних положень, на правовідносини сторін у даній господарській справі не поширюється.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 4, 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил ст. 261 ЦК України.

За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).

Згідно з ч.1, 4 ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Отже, норми, установлені ч.1 ст. 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Оскільки, позивачем у справі виступає прокурор, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Відповідно до протоколу ХХІ позачергової сесії V скликання від 3 вересня 2009 року, прийнято рішення №20/21-09 від 03.09.2009 р. щодо надання в оренду Фермерському господарству "Тимко" в оренду земельну ділянку земельну ділянку.

Як вбачається із даного протоколу, поряд із вищевказаним питанням, Сербичанською сільською радою, також розглядався протест прокурора Сокирянського району на рішення сесії від 19.01.2009 року щодо розгляду заяви ТОВ "Бессарабія", за яким рішення не прийнято.

Відповідно до частини 1,4 статті 19 Закону України "Про прокуратуру" ( в редакції 25.05.2008 р.) протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи. У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта.

Згідно частини 3 статті 9 Закону України "Про прокуратуру" прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські, транспортні та інші прирівняні до них прокурори, заступники і помічники прокурорів мають право брати участь у засіданнях Рад відповідного рівня, їх виконавчих комітетів, інших органів місцевого самоврядування.

Пунктом 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 7 визначено що конкретні питання, пов'язані з організацією представництва прокурором у суді інтересів громадянина або держави, в тому числі порядком подання позовних та інших заяв, внесення апеляційних та касаційних скарг, повноважень прокурора щодо їх підписання, виконанням судових рішень тощо, регулюються також у відповідних наказах Генерального прокурора України, обов'язкових для всіх органів прокуратури. У разі необхідності господарські суди мають звертатися до таких наказів.

Згідно пункту 10 наказу Генерального прокурора України від 19.09.2005 р. № 3гн "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням та застосуванням законів щодо захисту прав і свобод громадян, державних і публічних інтересів" вказано, про необхідність брати участь у розгляді колегіальними органами актів прокурорського реагування.

Отже, з урахування вищевикладеного за даних обставин, суд вважає, що прокурор з огляду на його повноваження в порядку розгляду сесією сільської ради внесеного протесту прокурора, також мав довідатись і про прийняття рішення щодо надання Фермерському господарству "Тимко" в оренду земельної ділянки.

Так, на вимогу ухвали суду щодо надання відомостей про проведення прокурором Сокирянського району перевірок з питань земельного законодавства в Сокирянському районі в 2009 році, прокурором надано акт про вилучення та знищення документів № 96/593 від 10.03.2015 року, з якого вбачається відсутність всіх сторінок акту щодо проведення знищення документів з № 195 по № 583.

Відповідно до пунктів 9, 10 наказу Генерального прокурора України від 18.10.2010 р. № 3гн, вказано, що перевірки проводити за заявами та повідомленнями про порушення законів, у тому числі поширених у засобах масової інформації, за матеріалами контролюючих та правоохоронних органів, а також з власної ініціативи, зокрема за результатами вивчення статистичних даних, аналітичних досліджень, матеріалів судових справ. Періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданнях цих органів.

Відповідно до інформації прокуратури Сокирянського району № 2/1096/вих.-10 від 20.09.2010 року "Про проведення перевірки додержання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та органами контролю вимог земельного законодавства при використанні земельних ресурсів, вилучення земель, наданні їх у власність і користування, продажу та зміни цільового призначення" визначено, що в ході проведення перевірки, незаконних рішень щодо надання земельних ділянок юридичним особам в оренду та у постійне користування, не встановлено.

Отже, з вищевикладеного слідує, що прокуратурою проводились перевірки з питань земельного законодавства в Сокирянському районі, а тому прокурор у період 2009 року з огляду на його повноваження згідно Закону України "Про прокуратуру" мав довідатись про надання Фермерському господарству "Тимко" в оренду земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи суперечливою є інформація прокуратури Сокирянського району щодо розгляду скарг ФГ "Тимко". Як зазначається у листі прокурора Сокирянського району від 07.09.2012 року за заявою ФГ "Тимко" було опротестовано рішення Сербичанської сільської ради від 28.11.2011 року, при цьому відповідно до листа прокуратури Сокирянського району від 16.11.2015 року, зазначається що даного протесту прокурора не виявлено. Також, суперечливими є довідка Сільського голови від 01.10.2015 року стосовно того, що в період 2009-2013 років прокуратурою перевірок у сільські раді не проводилося з питань земельних правовідносин, однак, як зазначалось вище, від 3 вересня 2009 року сільською радою розглядався протест прокурора.

Оскільки, прокурор Сокирянського району Чернівецької області звернувся з позовом до відповідачів лише 15.08.2014 року, однак з вищевикладених обставин слідує, що про порушення права або про особу, яка його допустила, прокурор з огляду на його повноваження мав довідатися у вересні-жовтні 2009 року та вересні 2010 року, тому суд вважає, що позов заявлений із спливом трьох річного строку позовної давності, і є підставою відмови у позові.

Окрім того, прокурор не надав доказів та суд не встановив наявність поважності причин пропущення строку позовної давності, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для відновлення строку позовної давності.

Керуючись статтями 4-2, 4-3, 43, 49, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову, відмовити.

Повне рішення складено 20 листопада 2015 року.

Суддя Проскурняк О.Г.