Постанова

від 21.07.2015 по справі 922/3092/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2015 р. Справа № 922/3092/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Бородіна Л.І., суддя Лакіза В.В.,

при секретарі Катренко І.С.,

за участю представників:

позивача - Сліпенко В.Є., за довіреністю від 27.04.2015р.,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло шахтаря" (вх.№3697Х/2 від 07.07.2015р.) на рішення господарського суду Харківської області від 23.06.2015р. у справі №922/3092/15,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корундум", м. Дніпропетровськ,

до Публічного акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло шахтаря", м. Харків,

про стягнення 18335,77 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.06.2015р. у справі №922/3092/15 (суддя Лаврова Л.С.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло шахтаря" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Корундум" 11217,30 грн. основного боргу, 4626,42 грн. інфляційних втрат, 198,85 грн. 3% річних та 1603,78 грн. судового збору.

В частині стягнення пені у розмірі 2240,50 грн. у позові відмовлено.

Публічне акціонерне товариство "Харківський машинобудівний завод "Світло шахтаря" не погодилось з зазначеним рішенням місцевого господарського суду, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області у справі №922/3092/15 від 23.06.2015р. та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 11217,30 грн., 3% річних в сумі 198,85 грн., збитків від інфляційних процесів у розмірі 4626,42 грн., а також у стягненні судового збору в сумі 1603,78 грн. Також заявник просить стягнути з позивача на його користь судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 913,50 грн.

В обґрунтування своєї позиції по справі апелянт зазначає, що судом першої інстанції не досліджено тієї обставини, що позивачем не було направлено претензії на адресу відповідача, а отже не дотримано порядку досудового врегулювання спору, передбаченого договором.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 09.07.2015р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№10903 від 21.07.2015р.), в якому зазначив, що з апеляційною скаргою відповідача не погоджується, вважає її безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції таким, що прийняте з дотриманням діючого законодавства та відповідно до матеріалів справи.

Розпорядженням виконуючого обов'язки голови суду від 20.07.2015р., у зв'язку з відпусткою судді Фоміної В.О. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Бородіна Л.І., суддя Лакіза В.В.

В судове засідання Харківського апеляційного господарського суду 21.07.2015р. відповідач не з'явився, про причини неявки суд не сповістив, про час та місце судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Враховуючи, що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження направлялась рекомендованою кореспонденцією, а також на те, що явка представників учасників судового процесу у справі у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 21.07.2015р. представник позивача зазначив, що проти задоволення апеляційної скарги заперечує, рішення місцевого господарського суду просить залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши в судовому засіданні пояснення уповноваженого представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 03.06.2014р. між ТОВ "Корундум" (постачальник) та ПАТ "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" (покупець) укладено договір №30, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати в обумовлені договором строки покупцю продукцію та/або товар, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього узгоджену суму. Кількість, ціна та асортимент товару визначається в специфікаціях, які є його невід'ємною частиною договору (пункт 1.2.)

Як вказує у позовній заяві позивач, у зв'язку із неналежним виконанням покладених на відповідача обов'язків за договором №30, укладеного між сторонами 03.06.2014р., в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар перед ТОВ "Корундум", останній звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з ПАТ "Харківський машинобудівний завод "Світло шахтаря", з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог (вх.№23092 від 08.06.2015р.) 11270,30 грн. - суми основного боргу, 2240,50 грн. - пені, 4626,42 грн. - інфляційних втрат, 198,85 грн. - 3% річних.

Приймаючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив з того, що на момент прийняття рішення по справі у матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо виконання відповідачем умов договору з оплати за поставлений товар, через що заявлена вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 11217,30 грн. є нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню, як і вимоги щодо сплати заявлених річних та інфляційних з підстав їх обґрунтованості та правильного розрахунку. Вимоги про стягнення з відповідача пені відхилені судом, з огляду на те, що пунктами договору сторони не передбачили відповідальність покупця перед постачальником у вигляді пені за порушення строків поставки товару.

Суд апеляційної інстанції повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п.3.3 договору №30, укладеного між сторонами, товар, що поставлений продавцем супроводжується наступними документами: сертифікат якості, сертифікат відповідності, рахунок-фактура, товарна накладна, товаросупровідні документи.

На виконання умов договору позивачем здійснено поставку товару на загальну суму 11217,30грн., що підтверджується накладними, а саме:

- видаткова накладна №336 від 31.07.2014р. на суму 1914,00 грн. (т.1, а.с.19);

- видаткова накладна №337 від 05.08.2014р. на суму 9303,30грн. (т.1, а.с.21).

Зобов'язання з опати покупцем товару встановлено частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до пункту 4.3 договору №30 строк оплати товару здійснюється покупцем на протязі 90 днів з дати кожної конкретної узгодженої в специфікації партії товару.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, відповідач повинен був розрахуватись за видатковою накладною №336 від 31.07.2014р. в строк до 29.10.2014р.; за видатковою накладною №337 від 05.08.2014р. в строк до 04.11.2014р. Однак відповідач доказів здійснення відповідного не надав.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає, що згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно статті 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій сторони - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (пункт 1 та пункт 5 статті 692 Цивільного Кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав зобов'язання за вищезазначеним договором щодо здійснення поставки товару. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором та приписів статті 692 Цивільного кодексу України не оплатив отриманий товар у встановлені строки. Заборгованість останнього на момент подання позову та розгляду даної справи складає 11270,30 грн. Дана обставина відповідачем не спростована.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 11270,30 грн. основного боргу підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо їх задоволення.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача за прострочення виконання зобов'язань 4626,42 грн. - інфляційних нарахувань та 198,85 грн. - 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунки позивача, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за заявлений період у загальному розмірі 4825,27 грн. є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 2240,50 грн. за порушення виконання основного зобов'язання, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 610, статті 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно статті 546, статті 549 Цивільного кодексу України та статті 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Таким чином, досліджуючи матеріали справи, зокрема договір №30, укладений між сторонами, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності в договорі поставки умови про відповідальність покупця перед постачальником у вигляді пені за порушення строків поставки товару. Відповідне свідчить по необґрунтованість заявлених вимог про стягнення пені у заявленому розмірі, а отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у їх задоволенні.

Щодо тверджень апелянта про недотримання позивачем досудового порядку врегулювання спору, колегія суддів зазначає наступне.

По-перше, як вбачається із матеріалів справи, позивачем 28.04.2015р. направлено на адресу апелянта вимогу та оригінал акту звірки. Дані обставини підтверджуються оригіналом фіскального чеку та описом вкладення до цінного листа (т.1, а.с.49-50).

Відповідач, в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу України доказів щодо неотримання відповідних документів, до матеріалів справи не надав.

По-друге, колегія суддів зазначає, що стаття 5 Господарського процесуального кодексу України, на яку посилається апелянт, не є імперативною, та вказує на те, що сторони на свій розсуд (добровільно) застосовують механізм "досудового врегулювання господарського спору".

Отже, посилання на положення статей 5, 6 Господарського процесуального кодексу України, не є достатнім, належним та законним обґрунтовуванням незаконності оскаржуваного рішення, оскільки за своєю суттю не порушує матеріальне та/або процесуальне законодавство України, а також не застосування сторонами заходів досудового врегулювання спору не є окремою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Крім того, рішенням Конституційного суду України від 09.07.2002р. у справі №15-рп/2002 встановлено, що обов'язок досудового врегулювання спору, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом.

Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З огляду на викладене, враховуючи, що доводи, викладені в апеляційний скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Харківської області від 23.06.2015р. у справі №922/3092/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, керуючись ст.ст. 49, 99 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню відповідачу.

Керуючись ст.ст. 49, 91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло шахтаря" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 23.06.2015р. у справі №922/3092/15 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 27 липня 2015 року.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя В.В. Лакіза