Рішення

від 28.07.2015 по справі 346/5613/14-ц

КОЛОМИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 346/5613/14-ц

Провадження № 2/346/72/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2015 року м. Коломия

Коломийський міськрайонний суд

Івано-Франківської області

в складі:

головуючого - Веселова В.М.,

секретаря - Максим'юк М.А.,

позивача - ОСОБА_1

відповідачів - ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Отинійської селищної ради, ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог: Управління Держземагенства у Коломийському районі про визнання недійсними Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з даним позовом в якому вказала, що згідно рішення Отинійської селищної ради №54 від 05.08.1993 року їй було передано у приватну власність земельна ділянка площею 0,22 га, яка знаходиться за адресою: с.Отинія вул.Галицька,51, Коломийського району. На підставі даного рішення їй 01.11.1994 року був виданий Державний акт на право приватної власності на землю серії ІФ №07-02-2/000743, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №731. Згідно вказаного Державного акту на право приватної власності на землю, її земельна ділянка межує з вулицею Галицькою та Українською. Всередині її земельної ділянки є земельна ділянка, конфігурація якої є прямокутник. Дана земельна ділянка належала ОСОБА_2 Лук`яну Михайловичу і була передана йому у приватну власність рішенням №25 виконкому Отинійської селищної ради від 22.11.1994 року. Їй відомо, що на дану земельну ділянку ОСОБА_4 отримав Державний акт на право приватної власності на землю. 06.02.2007 року ОСОБА_4 помер і після його смерті земельну ділянку успадкувала відповідачка по справі ОСОБА_2. У 2010 році відповідачка ОСОБА_2 для отримання державного акту на право власності на землю на підставі свідоцтва про право на спадщину, звернулася в ліцензійну організацію для проведення обмірів даної земельної ділянки сучасними технічними засобами і виготовлення технічної документації. Однак, при проведенні обмірів успадкованої земельної ділянки і виготовленні на неї технічної документації, відповідачка ОСОБА_2 невірно вказала межі успадкованої земельної ділянки, внаслідок чого була змінена конфігурація цієї земельної ділянки і частина земельної ділянки позивачки була передана у приватну власність відповідачці ОСОБА_2 Внаслідок таких протиправних дій відповідачки їй була виготовлена схема земельної ділянки, на якій її земельна ділянка межує з вулицею Українська в с.Отинія і частина її (позивачки) земельної ділянки на цій схемі накладається на план-схему земельної ділянки, яка передана у власність відповідачці ОСОБА_2 Дана схема земельної ділянки була внесена у виданий Отинійською селищною радою відповідачці ОСОБА_2 Державний акт на право власності на землю, а отже цим актом відповідачці незаконно передано у власність частину її земельної ділянки, а саме більша частина двох смуг земельної ділянки, одна з яких межує з вул.Українська, а інша знаходиться паралельно даній вулиці. При виготовленні відповідачці ОСОБА_2 вказаної технічної документації в порушення вимог п.2 підпункту «б» ст.198 Земельного Кодексу України з позивачкою, як суміжним землекористувачем, не було погоджено межі земельної ділянки ОСОБА_2 і вона не підписувала акту погодження меж її земельної ділянки. У відповідності до виготовленої вказаної технічної документації і незаконно складеної план-схеми земельної ділянки Отинійська селищна рада 19.04.2010 року видала ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №9672942, згідно якого їй передано у приватну власність 0,1390 га земельної ділянки по вул.Українській в с. Отинія для ведення особистого селянського господарства. Оскільки виданим відповідачці ОСОБА_2 державним актом на право власності на земельну ділянку порушено право власності на землю позивачки, тому за захистом своїх прав і охоронюваних законом інтересів вона в 2010 році звернулася до суду з адміністративним позовом про визнання недійсним виданого ОСОБА_2 державного акту на право приватної власності на земельну ділянку. Постановою Коломийського міськрайонного суду від 22.09.2010 року її адміністративний позов був задоволений. Однак, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014 року вказана постанова місцевого суду скасована і провадження по даній справі закрито за тієї підстави, що даний спір не належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства. Позивачка просить суд визнати недійсним видний відповідачці ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №9672942 від 19.04.2010 року площею 0,1390 га, яка знаходиться за адресою с.Отинія вул.Українська Коломийського району. В судовому засіданні позивачка вимоги заяви підтримала та просить позов задовольнити.

Відповідач - Отинійська селищна рада в судове засідання подав письмове клопотання про слухання справи у відсутність представника, позовні вимоги визнали в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник позовні вимоги заперечили в повному обсязі. Вказали,що земельну ділянку отримали в спадкування, відповідно всі межі земельних ділянок були узгоджені з позивачкою, як суміжним користувачем, позивачка підписала узгодження добровільно. Відповідно вона отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку на законних підставах, жодних накладок не існує. Просить у позовних вимогах відмовити.

Третя особа, представник управління Держземагенства у Коломийському районі подав до суду письмову заяву, в якій просить розглянути справу у відсутність представника, вирішення справи визначає на погляд суду.

Суд, заслухавши пояснення позивачки, відповідачки та її представника, розглянувши письмові заяви Управління Держземагенства та Отинійської селищної ради, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

У відповідності до ст.373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,22 гектара по вул.Галицькій,51 в смт.Отинія Коломийського району. Згідно рішення Отинійської селищної ради №54 від 05.08.1993 року їй було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,22 га, яка знаходиться за адресою: с.Отинія вул.Галицька,51, Коломийського району. На підставі даного рішення позивачці 01.11.1994 року був виданий Державний акт на право приватної власності на землю серії ІФ №07-02-2/000743, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №731 (а.с.7).

Суміжним із нею землекористувачем і власником земельної ділянки є відповідачка ОСОБА_2, якій 19 квітня 2010 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 9672942 (а.с.22).

Згідно ст. 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. А у відповідності до ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно із ст.319 ЦК України власник володіє, користується , розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи бути обмеженим в його здійсненні. У відповідності до ст.325 ЦК України фізичні особи можуть бути власниками будь-якого майна.У відповідності до ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутись до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, згідно ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ст.141 ЗК України обидві сторони набули права власності на свої земельні ділянки відповідно до ст.125 ЗК України. У відповідності до ст.198 ЗК України межі земельних ділянок погоджуються з суміжним власником та землекористувачами, однак як вбачається з пояснення позивачки, остання таке узгодження відповідачці при переоформленні земельних ділянок по спадщині, не надавала.

У відповідності до ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Як суб'єкт права власності селищна рада має право володіти, користуватись і розпоряджатись землями комунальної власності в повному обсязі, встановленому для них нормами публічного права. Позивачка та відповідачка в справі набули права власності своїми земельними ділянками в порядку, визначеному ст.ст.125,126 Земельного кодексу України. У відповідності з ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Чинний ЗК України встановлює підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116). Однак громадяни і юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Отже, підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний ЗК України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Відповідно до положень ст.155 ч.1 ЗК України у разі видання органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо користування належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Згідно роз'яснень, даних у п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 7 „Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справВ» , розглядаючи позови про захист прав землекористувачів земельних ділянок, суд має перевіряти законність рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його незаконність.

Судом було задоволено клопотання позивачки про призначення судової земельно-технічної експертизи та ухвалою від 9.04.2015 року було призначено повторну земельно-технічну експертизу СП «Західно-Український Експертно-консультативний центр» (а.с.71).

У відповідності до п.1.2 висновку експерта, який надійшов до суду і є в матеріалах справи фактична площа земельної ділянки відповідачки ОСОБА_2 не відповідає площі зазначеної в Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №672942 від 19.04.2010 року (кад.номер 2623255400:01:003:0327), що становить 0.1659 га, тобто різниця в сторону збільшення становить 0.0269га. Згідно п.4.5. висновку експерта фактична площа земельної ділянки позивачки ОСОБА_1 не відповідає площі зазначеної в Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ІФ №07-02-2/000743 від 5.08.1993,що становить 0.1970 га, тобто різниця в сторону зменшення становить на 0.023 га. Згідно п.6 висновку експерта з ситуаційного плану по фактичному користуванню земельних ділянок позивачки ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_2,що знаходяться за адресою відповідно вул.Галицька,51 і вул.Українська,56, є накладення площ земельних ділянок обох співвласників, а саме накладення площею 0.0280 га земельних ділянок гр.ОСОБА_1 та гр.ОСОБА_2 згідно правоустановчих документів на їх земельні ділянки та накладення площею 0.0183 га земельних ділянок гр.ОСОБА_1 та гр.ОСОБА_2 згідно правоустановчих документів на їх земельні ділянки.

У відповідності до ст.147 ЦПК України висновок експерта в цивільній справі оцінюється судом у відповідності до ст.212 ЦПК України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачка користується частиною спірної земельної ділянки на підставі відповідного рішення Отинійської селищної ради, відповідно у позивачки виникло право на захист порушених прав та інтересів щодо спірної земельної ділянки на підставі статті 3 ЦПК України (постанова ВСУ від 6 червня 2012 р. № 6-40 цс 12), зазначене визначено Інформаційним листом ВССУ № 10-1391/0/4-12 від 27.09.2012 «Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм земельного права».

Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу , який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У відповідності до ст.3 Цивільно-процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановлену цивільно-процесуальним кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У відповідності до ст.64 Конституції України право на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод не підлягає обмеженню. Дане право гарантоване усім фізичним та юридичним особам, права і свободи чи інтереси яких порушені,незнані або ос порені. Згідно ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права,свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб визначений законами України. У відповідності до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим у відповідності до норм ЦПК України в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін. Згідно ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.Згідно ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно ч.3 ст.10,ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Так, позивачка посилається на той факт, що межі та конфігурація земельної ділянки відповідачки після 2010 року не відповідають встановленим межам та конфігурації, що по суті підтверджується і висновком експерта. Висновком експерта визначено, що земельні ділянки позивачки та відповідачки накладаються.

При вирішення даної справи суд бере до уваги лист Отинійської селищної ради від 25.05.2010 року та письмову заяву про визнання позовних вимог (а.с.8,61) оскільки, саме Отинійська селищна рада, яка є розпорядником земель на своїй території, за її участі і позивачка і відповідачка отримали свої земельні ділянки, здійснили їх оформлення. Крім цього, суд бере до уваги і лист Головного Управління Держкомзему у Івано-Франківській області (а.с.9), яким зазначено, що позивачці ОСОБА_1 було видано державний акт на право приватної власності на землю 1 листопада 1994 року, а відповідачці ОСОБА_2 у квітні 2010 року було видано 4 державних акти на право власності на земельні ділянки, в тому числі і на спірну земельну ділянку. Відповідно позивачка набула право власності на свою земельну ділянку значно раніше ніж відповідачка, а відповідачка, яка в 2010 році здійснювала переоформлення документації по земельній ділянці після смерті чоловіка, робила нові обміри та нове оформлення Державного акту,що могло призвести до змін конфігурації та площі земельних ділянок як позивачки так і відповідачки. Крім цього, суд бере до уваги той факт, що до 2010 року між сторонами жодного спору щодо вищезазначеної земельної ділянки не виникало.

Відповідачка не надала суду доказів погодження суміжних межі земельної ділянки з позивачкою, після проведення обмірів у 2010 році, а щодо заперечень представника відповідачки, що остання здійснювала переоформлення земельної ділянки на підставі отриманого свідоцтва про право на спадщину, яке не оскаржене і є діючим, то суд зауважує, що предметом спору є недійсність Державного акту на право власності на земельну ділянку, а не визнання недійсним свідоцтва на право на спадщину.

Судом було надано рівні права сторонам процесу щодо подання доказів, їх дослідження і доведення перед судом їх переконливості.

Суд приходить до висновку ,що позовні вимоги позивачки знайшли своє підтвердження в судовому засіданні і підлягають до задоволення.

На підставі наведеного та ст.ст.125,126,141,152,153,155 Земельного кодексу України,ст.ст.319,321,325,373,386 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №7, та керуючись ст.ст.10,60,147,213-215 ЦПК України суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Отинійської селищної ради, ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог: Управління Держземагенства у Коломийському районі про визнання недійсними Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку - задовольнити.

Визнати недійсним виданий ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку сер. ЯИ №967942 від 19.04.2010 року площею 0.1390 га, яка знаходиться за адресою с.Отинія,вул.Українська Коломийського району.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду до апеляційного суду Івано-Франківської області може бути подана протягом десяти днів, з дня проголошення рішення, через Коломийський міськрайонний суд.

Суддя Веселов В. М.