Рішення

від 15.06.2011 по справі 52/160

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 52/160 15.06.11

Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., розглянувши справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Завод «Ленінська кузня»до Приватного підприємства «Торговий дім «Везувій Інвестмент 2010» про розірвання договору управління майном за участю представників позивача -ОСОБА_1, довіреність № 1/120 від 31.05.2011р., відповідача -ОСОБА_2, довіреність № 12 від 10.05.2011р.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2011 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про розірвання договору управління майном № 193-10 від 14.09.2010 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.05.2011 року порушено провадження справі та призначено розгляд справи на 01.06.2011р.

В судовому засіданні 01.06.2011 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує.

В судовому засіданні 01.06.2011р. оголошувалась перерва на 15.06.2011р.

В судовому засіданні 15.06.2011 року представник позивача подав заяву про заміну сторони у справі у зв'язку з зміною назви позивача з Відкритого акціонерного товариства «Завод «Ленінська кузня»на Публічне акціонерне товариство "Завод "Ленінська кузня".

З довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України вбачається, що на даний час назвою позивача є Публічне акціонерне товариство "Завод "Ленінська кузня".

Крім того, відповідно до статуту позивача (нова редакція) Публічне акціонерне товариство "Завод "Ленінська кузня" утворено шляхом зміни назви Відкритого акціонерного товариства "Завод "Ленінська кузня".

Пунктом 1.3. статуту передбачено, що Публічне акціонерне товариство "Завод "Ленінська кузня" є повним правонаступником всіх прав та обов'язків державного заводу «Ленінська кузня»та Відкритого акціонерного товариства "Завод "Ленінська кузня".

Відповідно до ст. 25 Господарського процесуального кодексу України У разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

За таких обставин, господарський суд вважає за необхідне змінити позивача ОСОБА_3 акціонерне товариство «Завод «Ленінська кузня»його правонаступником - Публічним акціонерним товариством "Завод "Ленінська кузня".

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору є вимоги позивача про розірвання договору управління майном № 193-10 від 14.09.2010 року у зв'язку з тим, що у квітні 2011 року позивач дізнався, що відповідач отримав ОСОБА_4 про атестацію Автостанції „КиївВ» від 15.04.2011 року, за адресою вул. Комінтерну, 32, а це на його думку суперечить основним положенням договору від 14.09.10 року №193-10.

Позивач вважає, що відповідач на території спірної автостоянки, яка передана йому від позивача в управління за спірним договором, веде діяльність не передбачену даним договором, а тому порушує його умови.

Зокрема, на думку позивача, відповідач порушує вимоги земельного законодавства, оскільки згідно умов договору оренди земельної ділянки від 15.10.03 року, на якій розташована спірна автостоянка, земельна діялянка має використовуватися з цільовим призначенням - для будівництва експлуатації та обслуговування багатофункціонального виставкового, торгівельного, і розважального центру з паркінгом.

З огляду на вказане, позивач вважає, що розміщення відповідачем на території спірної автостоянки автостанції є порушенням п.п. б) п.14 договору оренди земельної ділянки укладеного між позивачем та Київською міською радою від 15.10.03 року, зареєстрованого ОСОБА_2 управлінням земельних ресурсів КМДА 19.12.03 року за №91-6-00203 в книзі записів державної реєстрації договорів, що тягне за собою можливість дострокового розірвання договору оренди землі через пошкодження земельної ділянки, яке суттєво перешкоджає її використанню за цільовим призначенням.

Позивач листом від 20.04.11р. № 122/12, вимагав у відповідача використовувати передану в управління відкриту автостоянку за адресою вул. Комінтерну, 32, згідно її призначення, оскільки використання автостоянки для діяльності автостанції є істотною зміною обставин, які можуть бути підставою для розірвання спірного договору.

Проте, відповідач листом від 26.04.11 № 18/23, повідомив позивача, що використання автостоянки для діяльності автостанції не суперечить діючому земельному законодавству України, договір від 14.09.10 року №193-10 укладено на строк до 14.09.2012 року і у позивача немає ніяких законних підстав для його припинення.

Судом встановлено, що 14.09.2010 року між ОСОБА_3 акціонерним товариством «Завод «Ленінська кузня»(установник управління) та Приватним підприємством "Торговий дім "Везувій Інвестмент 2010" (управитель) було укладено договір управління майном № 193-10, відповідно до умов якого установник управління передав управителю нерухоме майно: відкриту автостоянку за адресою вул. Комінтерну, 32, інв. № 01285 балансовою вартістю 2 455 282, 30 грн. в управління на строк, визначений цим договором, а управитель зобов'язався здійснювати управління цим майном виключно в інтересах установника управління.

Зокрема, згідно п.1.1.1. договору від 14.09.10 року №193-10 визначено характеристики майна переданого в управління:

площа ділянки в межах проектування 1,287 га;

площа покриття стоянки для легкових авто - 4760,00 кв. м.;

площа покриття стоянки для автобусів та маршрутних таксі - 4240,00 кв. м.;

площа покриття проїздів - 2445,00 кв. м.;

площа покриття тротуарів - 1425,00 кв. м.;

площа контрольно-пропускних пунктів - 9,68/2 кв. м/шт.;

У відповідності до пункту 1.2. договору передання майна в управління не тягне за собою переходу права власності на таке майно до управителя. Власником майна залишається установник управління.

Згідно п. 1.3. договору управитель має право від свого імені здійснювати щодо майна будь-які фактичні дії шляхом експлуатації даного майна для отримання прибутку.

Відповідно до п. 3.3. управитель зобов'язаний відокремити майно від свого особистого майна, а також від іншого майна установника управління шляхом ведення самостійного обліку, окремого балансу; звітувати перед Установником управління про свою діяльність щодо виконання цього Договору в строк до 30 числа кожного місяця шляхом надання письмового повідомлення; здійснювати управління майном особисто; при вчиненні фактичних і юридичних дій, пов'язаних з управлінням майном, повідомляти осіб, з якими він вчиняє правочини, про те, що він є управителем, а не власником майна.

Згідно п. 3.4. управитель має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном у встановлених для нього чинним в Україні законодавством та цим Договором межах та на відшкодування необхідних витрат, які виникли у процесі управління майном, за рахунок прибутків від використання цього майна.

У відповідності до п. 6.2. договору строк його дії закінчується 14.09.2012 року.

За актом приймання-передачі від 14.09.2010 року відкриту автостоянку, що знаходиться за адресою: вул. Комінтерну, 32 позивачем було передано в управління відповідачу.

Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 15.10.2003 року, що укладений між Київською міською радою та ОСОБА_3 акціонерним товариством «Завод «Ленінська кузня», цільовим призначенням земельної ділянки за адресою вул. Комінтерну, 32 є будівництво, експлуатація та обслуговування багатофункціонального виставкового, торговельного і розважального центру з паркінгом.

15.04.2011 року відповідачем було отримано ОСОБА_4 про атестацію Автостанції «Київ»за адресою: вул. Комінтерну, 32 (ОСОБА_5, 32).

Отримання відповідачем ОСОБА_4 про атестацію Автостанції «Київ»стало підставою для звернення позивача до суду, оскільки на його думку зазначені дії відповідача суперечать умовам договору управління та порушують умови договору оренди земельної ділянки, що є підставою для розірвання договору управління майном на підставі ст. 652 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст.1036 Цивільного кодексу України встановлено, що строк управління майном встановлюється у договорі управління майном.

За п. 6.2. договору від 14.09.10 року№193-10, строк дії договору закінчується 14.09.2012 року.

Згідно п. 6.6. договору від 14.09.10 року №193-10 договір припиняється в порядку та на умовах, визначених ст. 1044 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ч. 1 ст. 1044 Цивільного кодексу України зазначає, що договір управління майном припиняється у разі:

1) загибелі майна, переданого в управління;

2) припинення договору за заявою однієї із сторін у зв'язку із закінченням його строку;

3) смерті фізичної особи - вигодонабувача або ліквідації юридичної особи - вигодонабувача, якщо інше не встановлено договором;

4) відмови вигодонабувача від одержання вигоди за договором;

5) визнання управителя недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності або смерті;

6) відмови управителя або установника управління від договору управління майном у зв'язку з неможливістю управителя здійснювати управління майном;

7) відмови установника управління від договору з іншої, ніж указана в пункті 6 цієї частини, причини за умови виплати управителеві плати, передбаченої договором;

8) визнання фізичної особи - установника управління банкрутом;

9) повного завершення виконання сторонами договору управління майном;

10) дострокового припинення управління майном, якщо це передбачено цим договором, або за рішенням суду.

Відповідно до ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Таким чином, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно усіх чотирьох умов, зазначених у ч. 2 ст. 652 ЦК України.

Проте, позивачем не доведено наявності усіх передбачених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України умов, які є підставою для розірвання договору у зв'язку з істотними змінами обставин.

До того ж, у відповідності до ст.19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно ст.. 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови ( п.б) ст.19 Земельного кодексу України) належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Ст.. 67 Земельного кодексу України вказує, що до земель транспорту (п.ж) ст.19 Земельного кодексу України) належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту.

Зокрема, ст. 71 Земельного кодексу України передбачено, що:

1. До земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, тощо.

2. До земель дорожнього господарства належать землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме:

б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу;

Таким чином, основне цільове призначення земельної ділянки по вул.Комінтерна 32, належить до різних видів категорій земель, а саме до таких категорій:

земель громадської забудови (будівництво, експлуатація та обслуговування багатофункціонального виставкового, торгівельного і розважального центру)

земель транспорту (паркінг).

Відповідно до п. 5 ст. 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

З вищевказаного випливає, що передача в управління майна яке знаходиться на землі, що належить до земель різних категорій, у розумінні ст.19 та п. 5 ст. 20 Земельного кодексу України не тягне зміни її цільового призначення, так само як не тягне ніякої відповідальності різновид використання землі користувачем на свій розсуд, самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії.

Більш того, відповідно до умов договору управління майном, а саме п. 1.3., управитель має право від свого імені здійснювати щодо майна будь-які фактичні дії шляхом експлуатації даного майна для отримання прибутку.

Тобто використання автостоянки для діяльності автостанції не суперечить діючому законодавству України.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, позивачем не доведено суду належними доказами, що діяльність відповідача з організації автостанції порушує умови договору оренди земельної ділянки від 15.10.2003 року, що укладений між Київською міською радою та ОСОБА_3 акціонерним товариством «Завод «Ленінська кузня», та суперечить цільовому використанню земельної ділянки, на якій на даний час розміщено автостоянку позивача.

За таких обставин, враховуючи, що позивачем за заявленими вимогами та їх правовими підставами не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин на вимогу однієї зі сторін, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 25, 33, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Суддя Чебикіна С.О.