Рішення

від 30.04.2015 по справі 910/28700/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2015Справа №910/28700/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК "Омега-Автопоставка"

(вул. Промислова, 1, смт Васищеве, Харківський район, Харківська область, 62495)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕСТРАНС"

(пров. Червоноармійський, 14, м. Київ, 03039)

про відшкодування збитків у розмірі 19 625,08 євро, що еквівалентно 325 972,58 грн.

Головуючий суддя Селівон А.М.

Судді Спичак О.М.

Цюкало Ю.В.

Представники сторін:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: Кіндрась К.В. - представник, довіреність №08 від 08.02.15р.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТПК "Омега-Автопоставка" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕСТРАНС" про відшкодування збитків у розмірі 19625,08 євро, що еквівалентно 325972,58 грн., вартості втраченого вантажу, а також витрат по сплаті судового збору у розмірі 6519,45 грн..

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на втрату експедитором вантажу, який був переданий відповідачу на умовах договору № 005988-14 від 18.02.14 р. на транспортно-експедиційне обслуговування та організацію перевезень вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні, що призвело до завдання позивачеві збитків у розмірі 19625,08 євро.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.12.14 р. порушено провадження у справі № 910/28700/14 та призначено до розгляду на 03.02.15 р.

Ухвалами господарського суду міста Києва від 03.02.15 р. та 24.02.15 р. розгляд справи відкладався на 24.02.15р. та 11.03.15 р. відповідно.

Ухвалою суду від 24.02.15 р. за клопотанням відповідача строк розгляду спору продовжувався на 15 днів.

У судовому засіданні 11.03.15р. згідно ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 23.03.15р.

Ухвалою суду від 23.03.2015р. враховуючи категорію та складність, призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів.

Розпорядженням заступника голови господарського суду міста Києва від 23.03.15 р. справу № 910/28700/14 передано для розгляду колегії суддів у складі: Селівон А.М. (головуючий), Спичак О.М., Цюкало Ю.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.03.15 справу № 910/28700/14 прийнято до розгляду колегією суддів у складі: Селівон А.М. (головуючий), Спичак О.М., Цюкало Ю.В. та призначено до розгляду на 16.04.15р.

16.04.15 року судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою суду від 17.04.15р. розгляд справи призначено на 30.04.2015 р..

В судове засідання 03.02.15 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача в судове засідання не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 03.02.15 р. відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103032949952.

У судові засідання 24.02.15 р. та 11.03.15 р. з'явились уповноважені представники позивача і відповідача.

У судові засідання 23.03.15 р. та 30.04.15 р. з'явився уповноважений представник відповідача.

Уповноважений представник позивача в вказані судові засідання не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою про оголошення перерви від 11.03.15 р. та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103033325774.

У судовому засіданні 03.02.15 р. представник позивача надав суду клопотання б/н від 30.01.15 р. про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено, документи до матеріалів справи долучені.

У судовому засіданні 24.02.15 р. представник позивача надав суду клопотання №б/н від 24.02.15р. про долучення до матеріалів справи додаткових документів. Подане клопотання долучено судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 11.03.2015 представником відповідача подано заперечення на позовну заяву б/н від 10.03.2015, в яких відповідач заперечує проти позовних вимог, оскільки, на його думку, доказів оплати вантажу, який обумовлений у позовній заяві, позивачем не надано. Також за твердженнями відповідача, факсимільна копія листа продавця, на яку посилається позивач, не може бути належним доказом, оскільки лише в оригіналі інформація про факти може бути закріплена безпосередньо тією особою, яка складала такий документ, тому неможливо перевірити справжність підпису особи, яка його підписала та повноваження останньої. Заперечення долучені судом до матеріалів справи.

До початку судового засідання 30.04.2015 через канцелярію суду представником позивача подано пояснення б/н від 19.03.2015, в яких позивач зазначає, що збитки ТОВ «ТПК «Омега - Автопоставка», на які він посилається у позовній заяві, підтверджується наявними матеріалами справи та оригіналами відповідних документів. Також позивач зазначив, що листом від 21.10.2014 постачальник товару Winker Truck and Trailer Parts GmbH підтвердив той факт, що товар за інвойсом 32657000 від 28.04.2014 був повністю сплачений 26.06.2014 та додав виписку, в якій зазначена вартість товару в сумі 19 625,08 євро, а також інші суми внесені позивачем.

До початку судового засідання 16.04.15 р. через канцелярію суду представником позивача подано пояснення б/н від 15.04.2015 щодо елементів цивільного правопорушення, наявність яких є необхідною підставою для відповідальності відповідача. У вказаних поясненнях позивач зазначив, зокрема, що відповідач прийняв у постачальника товар для перевезення, проте не організував належним чином його перевезення, внаслідок чого позивач з 05.05.2014 до теперішнього часу не мав змоги втрачений товар використовувати в своїй господарській діяльності, але був змушений сплатити його вартість постачальнику, який належним чином виконав свої зобов'язання з постачання товару. Таким чином, через дії відповідача, а саме те, що він отримав та завантажив товар у постачальника, але не доставив його позивачу, позивач поніс реальні прямі збитки у розмірі вартості товару - 19625,08 грн., що еквівалентно на дату подачі позову позовної заяви до суду 385240,32 грн..

Також представником позивача 16.04.15 р. через канцелярію суду подано клопотання б/н від 16.04.15 р. про розгляд справи за відсутності представника ТОВ «ТПК «Омега - Автопоставка». Вказані документи долучено судом до матеріалів справи.

Крім того через канцелярію суду 16.04.2015 представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи б/н від 16.04.2015, яке долучено судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 30.04.2015 представником відповідача подано клопотання б/н від 30.04.2015 про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено, документи до матеріалів справи долучені.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 30.04.15 р. сторонами суду не надано.

Документи, витребувані ухвалами суду від 25.12.14, 03.02.2015, 24.02.2015, 11.03.2015, 23.03.2015, 17.04.2015, 30.04.2015, позивачем та відповідачем надано суду не у повному обсязі.

Відповідно до 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника позивача в судове засідання 30.04.2015 обов'язковою не визнавалась, беручи до уваги клопотання позивача про розгляд справи без участі представника ТОВ «ТПК «Омега - Автопоставка», а також той факт, що представник відповідача проти розгляду справи без участі представника позивача не заперечував, суд здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника позивача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень та враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, суд не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представників сторін ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки їм зрозумілі.

Відводу судді представниками сторін не заявлено.

В судовому засіданні 11.03.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача у судових засіданнях 11.03.15 р., 23.03.15 р. та 30.04.15 р. заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у запереченнях на позов.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 06 вересня 2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК «Омега - Автопоставка» (позивач у справі) та Winkler Truck and Trailer Parts GmbH, Німеччина (постачальник за конктрактом) укладено зовнішньоекономічний контракт № 615-Н, відповідно до якого Winkler Truck and Trailer Parts GmbH зобов'язався поставити позивачу товар, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити товар.

Відповідно до п. 1.1 договору від 06.09.12 р. постачальник приймає на себе зобов'язання здійснювати поставку запасних деталей до автомобілів, а позивач прийняти та оплатити його вартість в порядку та на умовах, визначених даним договором.

Найменування, ціни, кількість, номера, у відповідності до яких вироблений товар на кожну позицію товару, що постачається, зазначаються у відповідних інвойсах, які є невід'ємною частиною Контракту та мають юридичну силу специфікацій (п.1.2 Контракту).

Право власності на товар, ризик випадкової загибелі або пошкодження товару переходить до позивача від постачальника в момент фактичної передачі товару перевізнику (п. 5.4 Контракту).

Умови оплати - 100 % відстрочка платежу протягом 60 днів від дати інвойсу, якщо сторони не передбачили інші умови оплати в інвойсі (п. 1 додаткової угоди № 2 від 08.11.2013 р. до Контракту).

У відповідності до умов Контракту постачальником - Winkler Truck and Trailer Parts GmbH було виставлено ТОВ «ТПК «Омега - Автопоставка» інвойс № 32657000 від 28.04.14 р. на загальну суму 19 625,08 євро.

В свою чергу позивачем була здійснена передплата зазначеного у вказаному інвойсі товару шляхом перерахування на рахунок постачальника Winkler Truck and Trailer Parts GmbH, Німеччина платіжним дорученням № 2647 від 26.06.14 р. 19 625,08 Євро відповідно до умов п.6.2 Зовнішньоекономічного контракту № 615-Н, згідно якого передбачена попередня 100% оплата товару, що підлягає постачанню.

Вказаний факт підтверджується наявними в матеріалах справи оригіналом зазначеного платіжного доручення з відміткою банку про виконання 26.06.14 р. та листом Winkler Truck and Trailer Parts GmbH від 21.10.2014 р. про підтвердження зарахування коштів у сумі 19 625,08 євро на рахунок постачальника.

З метою перевезення обумовленого інвойсом від 28.04.14 р. товару, постачання якого здійснювалось на умовах п.3.1 Контракту товарними партіями автомобільним транспортом на умовах: EXW склад продавця за адресою : Войтштрассе 7, D-89079 Ульм, 18 лютого 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК» Омега-Автопоставка» (Замовник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнестранс» (Експедитор за договором, відповідач у справі) укладено Договір на транспортно-експедиційне обслуговування та організацію перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні № 005988-14 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору відповідач зобов'язався за кошти та за рахунок позивача організувати перевезення, а також переговори та укладати від свого імені договори щодо надання транспортних послуг по перевезенню вантажу позивача автомобільним транспортом в міжнародному сполученні, за договірними цінами.

Розділами 2-10 Договору сторони обумовили організацію перевезень, обов'язки сторін, конфіденційність, умови та порядок розрахунків, відповідальність сторін, форс-мажор, претензії, ризики та страхування, загальні положення.

Відповідно до п.10.2 Договору він набирає чинності з моменту підписання та є безстроковим за умови виконання взаємних зобов'язань обома сторонами.

Як свідчать матеріалами справи, вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками товариств.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про транспортне експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України.

Згідно положень частини 1 ст. 929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Окрім цього, відповідно до ст. 1 спеціального Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», який визначає правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення, транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Відповідно до частини 3 ст. 8 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.

Згідно частини 1 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до частини 1 ст. 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Так, відповідно до частин 11, 12 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом, в тому числі, може бути міжнародна автомобільна накладна (CMR). Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Сторони домовились, що даний договір виконується відповідно до умов, зокрема, Правил перевезення вантажу автомобільним транспортом в Україні, Європейської угоди про режим праці та відпочинку водіїв, Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів, Митної Конвенції про міжнародні перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МД») та інших міжнародних нормативно-правових актів, ратифікованих ВРУ, а також вимог міжурядових угод з міжнародного автомобільного сполучення (п.1.3 Договору).

Позивач надає відповідачу заявку на перевезення, яка є додатком до даного договору і складає його невід'ємну частину при умові її підписання обома сторонами (п. 2.1 Договору).

На виконання умов договору позивачем 28.04.2014 року було подано відповідачу заявку № ХВ-0027226 на перевезення вантажу (автомобільні запчастини) за маршрутом: 89079 Ulm -64840 Budzin-Ягодин - с. Чайки-Висищево з місця завантаження: Германія, м. Ульм (вантажовідправник - Winkler Voithstr.7), до місця вивантаження 05.05.2014 р.: Харківська область, Харківський район, пгт. Васищево, вул.. Промислова, 1 (Омега - Автопоставка), вантажоодержувач - ТОВ «ТПК «Омега - Автопоставка», яка була прийнята та погоджена відповідачем, про що свідчить його підпис та печатка на вказаному примірнику заявки. Виконавцем перевезення зазначено ТОВ «Бізнестранс»; автомобіль "Рено" СА6679ХВ/С9017ЕР, водій - Николов Миколай Йорданов, про що зазначено у відповідній заявці.

Як свідчать матеріали справи, між відповідачем ТОВ «Бізнестранс» та ТОВ «Изток Транс ЕООД» Болгарія було укладено разовий договір - замовлення № кВ-13033мм від 25.04.14 р., яким було обумовлено перевезення вантажу - запчастин за маршрутом 89079 Ulm - 64840 Budzin-Ягодин - с. Чайки-Висищево вказаним транспортним засобом під керування вищезазначеного водія. Вказаний договір - замовлення укладений відповідачем відповідно до Договору № 00341 про надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні, укладеного 25.04.14 р. між ТОВ «Бізнестранс» як експедитором та «ЕООД Изток Транс» як перевізником.

При цьому, як зазначено в п.1.2 Договору за угодами, укладеними експедитором з перевізниками, яким в даному випадку є ТОВ «ЕООД Изток Транс» і який фактично здійснював перевезення спірного вантажу, експедитор набуває прав та обов'язків замовника.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про транзит вантажів», який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Згідно наявної в матеріалах справи CMR вантаж вартістю 19625,08 євро був прийнятий до перевезення 28.04.2014 транспортним засобом Рено" СА6679ХВ/С9017ЕР, визначеним разовим договором - заявкою та заявкою № ХВ-0027226.

При цьому відвантаження товару постачальником Winkler Truck and Trailer Parts GmbH перевізнику відповідача підтверджується відповідними відмітками на наданій CMR.

Враховуючи зазначені приписи чинного законодавства, надана позивачем міжнародна автомобільна накладна є належним та допустимим доказом надання експедитором послуг перевезення вантажу, зокрема, в частині прийняття вантажу до перевезення.

Під час судового розгляду судом було встановлено, що в порушення умов Договору прийнятий до перевезення вантаж відповідачем не було доставлено за вказаною в заявці адресою та не передано вантажоотримувачу, в зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з претензіями № 2316 від 14.05.14 р. та № 4286 від 26.09.2014 р. про сплату суми збитків у розмірі 19625,08 Євро, що в гривневому еквіваленті становить 325972,58 грн.. При цьому факт отримання претензії від 14.05.14 р. підтверджується відміткою представника ТОВ «Бізнестранс» від 15.05.14 р. на копії вказаної претензії, факт направлення претензії від 26.09.14 р. - наявними в матеріалах справи копіями поштового чеку від 29.09.14 р. і опису вкладення в цінний лист № 6240301341094.

Проте, зазначені претензії залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

При цьому за твердженнями позивача, відповідач не виконав свої зобов'язання щодо належної організації перевезення та доставки вантажу до місця вивантаження та передачі вантажоотимувачу, що в свою чергу, призвело до понесення позивачем збитків у розмірі дійсної вартості вантажу в сумі 19 625,08 Євро і в гривневому еквіваленті становить 325 972,58 грн., та стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 Господарського процесуального кодексу України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору на транспортно-експедиційне обслуговування та організацію перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні № 005988-14 від 18.02.14 р. або його окремих положень суду не надано.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (ст. 53 Закону вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956р (далі - Конвенція).

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України „Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 „Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Суд зазначає, що згідно ст. 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Тлумачення цього положення дає підстави зробити висновок, що якщо договір перевезення передбачає, що місце завантаження і місце доставки знаходяться на території різних країн, Конвенція застосовуватиметься до відносин сторін за договором і тоді, коли з якихось причин (розірвання договору, заборона експорту) вантаж не перетнув кордон країни-відправника.

Тому, враховуючи, що обставини даного спору виникли з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості замовника у відносинах з перевізником, яким фактично здійснювалось перевезення вантажу, а зникнення вантажу відбулась на території іншої держави, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956 р.

З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Натомість відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем вказана CMR не містить, що дає суду підстави стверджувати про невиконання перевізником (експедитором) обов'язків з передачі вантажу вантажоотримувачу.

Так, згідно частини 1 статті 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Згідно частини 2 статті 17 Конвенції перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Згідно частини 1 статті 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Тобто, Конвенція закріплює презумпцію вини перевізника у випадку повної чи часткової втрати вантажу, його пошкодження чи прострочення доставки. Цей принцип, закріплений і у внутрішньому законодавстві України, зокрема, згідно зі ст. 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування. Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Згідно частини 1 статті 20 Конвенції той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.

Як встановлено судом, позивач та відповідач в ході судового розгляду підтвердили факт недоставляння ввіреного останньому вантажу перевізником до місця доставки, при цьому як на підставу втрати вантажу останній посилався на факт зникнення автомобіля Рено Магнум державний номер СА6679ХВ з причепом С9017ЕР під керування водія Ніколова Миколая Йорданова після завантаження вантажу у вантажний відсік автомобіля та оформлення документів доставки.

На підтвердження вказаного факту відповідачем надано копії заяв про звернення до органів Міністерства Внутрішніх Справ України з заявами про злочин та про порушення кримінальної справи за ст. 185 КК України, та докази реєстрації вказаних заяв. Належних та допустимих доказів на підтвердження факту незаконного заволодіння майном, а саме доказів проведення досудового розслідування чи порушення кримінального провадження та внесення відповідних даних до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення відповідачем суду не надано.

Статтею 3 Конвенції закріплено, що транспортер відповідає, як за свої власні дії чи недогляд, за дії і недогляд своїх агентів і всіх інших осіб, послуги яких він використовує для виконання перевезення, коли ці агенти чи особи виконують покладені на них обов'язки.

Суд звертає увагу, що норми даної Конвенції не вимагають доказування позивачем наявності у діях відповідача складу цивільного правопорушення та згідно частини 1 статті 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу викликана обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17 (а саме: дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути), що є підставою звільнення перевізника від відповідальності за втрату вантажу, лежить на перевізнику.

За оцінкою суду, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем не доведено жодної обставини для звільнення від відповідальності за втрату вантажу.

При цьому суд зазначає, що позивачем в даному позові з посиланням на ст. 22 ЦК України заявлено про стягнення збитків, завданих втратою вантажу в сумі 19625,08 євро, що становить 325 972,58 грн. у гривневому еквіваленті.

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

В позовній заяві позивач заявив до стягнення з відповідача, зокрема, 19625,08 євро збитків з посиланням на той факт, що відповідач прийняв у постачальника товар для перевезення, проте не організував належним чином його перевезення, внаслідок чого позивач з 05.05.2014 до теперішнього часу не мав змоги використовувати втрачений товар в своїй господарській діяльності, але був змушений сплатити його вартість постачальнику, який належним чином виконав свої зобов'язання згідно Контракту з постачання товару. Таким чином, через дії відповідача, а саме те, що він отримав та завантажив товар у постачальника, але не доставив його позивачу, позивач поніс реальні прямі збитки у розмірі вартості товару.

За приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявності винної поведінки.

Згідно п. 3.2.2 Договору відповідач несе повну матеріальну відповідальність за схоронність (цілісність) вантажу та митних пломб від моменту загрузки до моменту здачі його вантажоотримувачу.

Відповідно до п. 3.2.4 Договору у випадку псування або втрати вантажу відповідач відшкодовує вартість втраченого вантажу на вимогу позивача.

Всі збитки, спричинені позивачу невиконанням або неналежним виконанням своїх зобов'язань по даному договору відшкодовуються відповідачем протягом 2 місяців з моменту виставлення позивачем рахунку або претензії (п. 3.2.12 Договору).

Суд зазначає, що відповідно до ст.ст.627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (уповноважена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, зважаючи на вищезазначені приписи чинного законодавства та умови п.п.3.2.4, 3.2.12 Договору щодо обов'язку експедитора відшкодувати замовнику вартість втраченого вантажу на вимогу останнього, суд приходить до висновку, що невиконання експедитором зобов'язань за Договором з організації перевезень вантажу, довіреного йому замовником, стала наслідком невжиття перевізником всіх залежних від нього дій по забезпеченню схоронності та цілісності вантажу, забезпеченню його знаходження у своєму тимчасовому (з моменту отримання від вантажовідправника і до моменту вручення вантажоотримувачу) фактичному володінні під час перевезення, які були б необхідними, виправданими та достатніми для належного виконання договірних зобов'язань по перевезенню вантажу суб'єктом господарювання, яким є перевізник, і як наслідок, забезпечили б належне виконання експедитором - ТОВ «БізнесТранс» своїх зобов'язань за Договором № 005988-14 від 18.02.14 р. на транспортно-експедиційне обслуговування та організацію перевезень вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні.

Невжиття перевізником всіх необхідних в умовах підвищеної небезпеки, що потенційно має місце у сфері міжнародних перевезень товарів, заходів безпеки зумовило невиконання своїх зобов'язань експедитором.

При цьому судом не приймаються до уваги посилання відповідача на неналежність наданих позивачем доказів щодо здійснення оплати поставленого за Контрактом товару, оскільки виконання передбачених розділом 3 Договору зобов'язань експедитора не ставиться в залежність від виконання останнім своїх зобов'язань як покупцем за укладеним із постачальником Контрактом та не звільняє відповідача від відповідальності у зв'язку з невиконанням зобов'язань за Договором щодо перевезення та доставки вантажу до місця вивантаження.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір невиконаного зобов'язання відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів відшкодування вартості втраченого вантажу відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, виходячи з того, що позов повністю доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись статті 17, 18, 20 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, статті 22, 623,920, 924 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнестранс» (03039, м.Київ, пров. Червоноармійський,14, код ЄДРПОУ 37166582) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК «Омега-Автопоставка» (62495, Харківська область, смт. Васищеве, вул. Промислова,1, код ЄДРПОУ 33010822) борг в сумі 19 625,08 Євро, що у гривневому еквіваленті становить 325 972 (триста двадцять п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят дві) грн. 58 коп. та судовий збір в розмірі 6519 (шість тисяч п'ятсот дев'ятнадцять) грн. 45 коп..

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 27 липня 2015 року.

Головуючий суддя А.М. Селівон

Судді О.М. Спичак

Ю.В. Цюкало