Рішення

від 22.07.2015 по справі 910/15671/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2015Справа №910/15671/15 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В. , при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» до про Товариства з обмеженою відповідальністю «ФМС Саплай» стягнення 86 513 грн. 00 коп. Представники:

від Позивача: Коваленко С.В. (представник за Довіреністю);

від Відповідача: не з'явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФМС Саплай» (надалі також - «Відповідач») про стягнення 86 513 грн. 00 коп.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.07.2011 р. №1339 «Про внесення змін та доповнень до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 р. №1112 та від 12.05.2011 р. №715» нежилий будинок площею 1126,04 кв.м. в будинку №1/6 літер А' на вул. Фролівській у м. Києві закріплено за Комунальним підприємство «Київжитлоспецексплуатація», який передано на баланс Позивача за актом ОЗ-1 від 31.10.2012 р. Як зазначає Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФМС Саплай» фактично використовує частину приміщень на ІІІ поверсі загальною площею 81,5 кв.м. для розміщення офісу, що підтверджується Актом обстеження нежилих приміщень в будинку №1/6 літера А'по вул. Фролівській у м. Києві від 05.11.2014 р. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем зобов'язань по оплаті за фактичне користування приміщеннями у останнього утворилась заборгованість перед Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» в розмірі 80 036 грн. 84 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФМС Саплай» 3% річних у розмірі 627 грн. 38 коп. та інфляційні у розмірі 5 848 грн. 78 коп.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.06.2015 р. порушено провадження у справі № 910/15671/15, судове засідання призначено на 08.07.2015 р.

02.07.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі від 22.06.2015 року.

08.07.2015 року в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 22.06.2015 року не виконав.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи, керуючись ст. 38 ГПКУ, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати:

1) Позивача надати письмові пояснення щодо нарахування 3% річних та інфляційних із зазначенням дати початку та закінчення такого нарахування;

2) Відповідача надати докази на підтвердження оплати за користування нежилими приміщеннями в розмірі 80 036,84 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.07.2015 р. відкладено розгляд справи на 22.07.2015 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду, витребуванням додаткових доказів по справі.

В судовому засіданні 22 липня 2015 року представник Позивача надав усні пояснення по суті спору, якими підтримав позовні вимоги та доводи позовної заяви. Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відміткою про відправлення на Ухвалі Господарського суду міста Києва від 08.07.2015 року у справі № 910/15671/15.

За змістом пункту 32 інформаційного листа №01-08/530 від 29.09.2009р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України», якщо відмітка про відправку, зроблена у встановленому порядку на першому примірникові процесуального документа, оформлена відповідним чином, вона, як правило, є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначається про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.

Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр», місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «ФМС Саплай» є 03680, м.Київ, ПРОВУЛОК РАДІЩЕВА, будинок 2.

Суд зазначає, що Ухвали Господарського суду міста Києва у справі № 910/15671/15 направлялись за цією ж адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФМС Саплай».

Таким чином, Суд приходить до висновку, Відповідач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що Відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Відповідача не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 22 липня 2015 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) № 1112 від 10.12.2010 року «Про питання управління районами в місті Києві» (із змінами внесеними розпорядженням № 1339 від 29.07.2011 року) закріплено на праві господарського відання за Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» нежитлові будинки та нежитлові приміщення згідно з додатком 11 до цього розпорядження.

Згідно з додатком 11 Переліку за Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» закріплено на праві господарського відання приміщення по вул. Фролівській, № 1/6 літер А ' , площею 1126,04 кв. м.

Згідно акту № ОЗ-1 від 01.02.2012 року приймання-передачі основних засобів Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» прийняло від КП «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» нежилі приміщення по вул. Фролівській, № 1/6 літер А ' .

Як вбачається з матеріалів справи, 05.11.2014 року Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» проведена перевірка щодо фактичного використання нежилих приміщень загальною площею 81,5 кв.м. на ІІІ поверсі, за результатами якої складено Акт обстеження нежилих приміщень, яким встановлено, що частину приміщень на ІІІ поверсі площею 81,5 кв.м. в будинку №1/6 літер А' на вул. Фролівській у м. Києві, який знаходиться на балансі Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація», фактично використовує Товариство з обмеженою відповідальністю «ФМС Саплай» під офіс.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що в результаті неналежного виконання Відповідачем зобов'язань по оплаті за фактичне користування приміщеннями у останнього утворилась заборгованість перед Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» в розмірі 80 036 грн. 84 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФМС Саплай» 3% річних у розмірі 627 грн. 38 коп. та інфляційні у розмірі 5 848 грн. 78 коп.

21.01.2015 року Позивачем на адресу Відповідача була надіслана вимога про сплату заборгованості в розмірі 45 546 грн. 72 коп., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення уповноваженій особі підприємства Відповідача, проте залишена без відповіді і виконання.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно із ч. 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до статей 6 та 10 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні у місті Києві ради та їх виконавчі органи. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними радами.

Згідно з положеннями ст. 287 Господарського кодексу України орендодавцями щодо державного та комунального майна є:

1) Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом;

2) органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управляти майном, - відповідно щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності;

3) державні (комунальні) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, якщо інше не передбачено законом;

Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями зокрема є органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Таким чином, враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства України, Суд зазначає, що правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.11.2014 року Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» проведена перевірка щодо фактичного використання нежилих приміщень загальною площею 81,5 кв.м. на ІІІ поверсі, якою встановлено, що частину приміщень на ІІІ поверсі площею 81,5 кв.м. в будинку №1/6 літер А' на вул. Фролівській у м. Києві, який знаходиться на балансі Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація», фактично використовує Товариство з обмеженою відповідальністю «ФМС Саплай» під офіс, що підтверджується Актом обстеження нежилих приміщень, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку.

Статтею 133 Господарського кодексу України встановлено, що основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з п. 3 ст. 136 Господарського кодексу України щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Як встановлено Судом, Відповідач користуючись нежилими приміщеннями площею 81,5 кв.м. в будинку №1/6 літер А' на вул. Фролівській у м. Києві, які знаходяться на балансі Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація», без договору оренди не сплачував кошти за фактичне користування.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд зазначає, що факт наявності заборгованості Відповідача за фактичне користування нежилими приміщеннями площею 81,5 кв.м. в будинку №1/6 літер А' на вул. Фролівській у м. Києві за період з листопад 2014 р. по березень 2015 р. у розмірі 80 036 грн. 84 коп. підтверджується матеріалами справи, а саме: детальним розрахунком заборгованості за період з 05.11.2014 р. по 31.03.2015 р.

Однак, Суд звертає увагу на те, що до матеріалів справи не було додано належних та допустимих доказів відповідно до статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем заборгованості перед Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» на загальну суму в розмірі 80 036 грн. 84 коп.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату за фактичне користування нежилими приміщеннями в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 80 036 грн. 84 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 05.11.2014 р. по 31.03.2015 р. у розмірі 627 грн. 38 коп. та інфляційні в розмірі 5 848 грн. 78 коп.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою. (п.1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов»язань» №14 від 17.12.2013 року)

Як вбачається з матеріалів справи, 21.01.2015 року Позивачем на адресу Відповідача була надіслана вимога про сплату заборгованості в розмірі 45 546 грн. 72 коп., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення 26.01.2015 р. уповноваженій особі підприємства Відповідача, проте залишена без відповіді і виконання.

Таким чином, Суд зазначає, що відповідно до ч.2 статті 530 Цивільного кодексу України обов'язок Відповідача по оплаті за фактичне користування нежилими приміщеннями виник у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, тобто 02.02.2015 року, а про строчка почалась саме з 03.02.2015 року.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем оплати за фактичне користування нежилими приміщеннями за загальний період прострочки з 05.11.2014 р. по 31.03.2015 р. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв»язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку періоду прострочки Відповідача. Таким чином, до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає 3% річних у розмірі 374 грн. 97 коп., як плати за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання Відповідачем його грошового зобов'язання за загальний період з 03.02.2015 року по 31.03.2015 року.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов»язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов»язання в зв»язку з девальвацією грошової одиниці України, наданий Позивачем, вважає, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача інфляційних за період з 03.02.2015 р. по 31.03.2015 р. у розмірі 5 848 грн. 78 коп. підлягають задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідально до норм ст.83 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог.

Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФМС Саплай» на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 80 036 грн. 84 коп., 3% річних в розмірі 374 грн. 97 коп., інфляційні у розмірі 5 848 грн. 78 коп.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33,36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ

1. Позов Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФМС Саплай» (03680, м.Київ, ПРОВУЛОК РАДІЩЕВА, будинок 2, Ідентифікаційний код юридичної особи 38513848) на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А, ідентифікаційний код юридичної особи 03366500) заборгованість у розмірі 80 036 (вісімдесят тисяч тридцять шість) грн. 84 (вісімдесят чотири) коп., 3% річних у розмірі 374 (триста сімдесят чотири) грн. 97 (дев'яносто сім) коп., інфляційні у розмірі 5 848 (п'ять тисяч вісімсот сорок вісім) грн. 78 (сімдесят вісім) коп. та судовий збір у розмірі 1 821 (одна тисяча вісімсот двадцять одна) грн. 70 (сімдесят) коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 24 липня 2015 року.

Суддя О.В. Чинчин