Ухвала

від 22.07.2015 по справі 804/101/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2015 року м. Київ К/800/19608/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників: позивача:Міняєвого А.О. відповідача:не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 травня 2014 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року

у справі № 804/101/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комунальне підприємство "Техпроменерго"

до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання дій протиправними, скасування податкових повідомлень- рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комунальне підприємство «Техпроменерго» задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення форми від 02.04.2014 року № 0001362201 та № 0001372201; в іншій частині позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 травня 2014 року і ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем суми податку на прибуток на 2717058,00 грн.; п.185.1 ст. 185, п. 198.1., 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п. 201.1 ст. 201, п. 201.4 ст. 201, п. 187.8 ст. 187, п. 190.2 ст. 190 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено суму податку на додану вартість на 862540,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки від 06.11.2013 року № 837/2201/32176120 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 26.11.2013 року: № 0003342201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1043677,03 грн., у тому числі за основним платежем - 862543,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 181134,03 грн.; № 0003352201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 3396322,50 грн., у тому числі за основним платежем - 2717058,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 679264,50 грн.

Не погодившись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області. В ході розгляду скарги та у зв'язку із тим, що в скарзі були викладені питання, які не досліджувались в ході планової перевірки, ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області було доручено ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська провести позапланову документальну перевірку позивача з питань, які стали підставою винесення податкових повідомлень-рішень з урахуванням доводів, викладених позивачем у скарзі.

У зв'язку із вищевикладеним, відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 03.02.2014 року № 300/2201/32176120.

10 лютого 2014 року Головним управлінням Міндоходів у Дніпропетровській області було прийнято Рішення № 818/10/04-36-10-08-09 про результати розгляду скарги позивача від 11.12.2013 року, яким: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська від 26.11.2013 року № 0003352201 в частині збільшення суми грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток на 838372,50 грн. (основний платіж - 670698,00 грн., штрафна (фінансова) санкція - 167674,50 грн.); збільшено на 250137,47 грн. (штрафна санкція) суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, визначену у податковому повідомленні-рішенні ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська від 26.11.2013 року № 0003342201.

В подальшому, податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 02.04.2014 року: № 0001362201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1293814,50 грн., в тому числі за основним платежем - 862543,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 431271,50 грн.; № 0001372201, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток приватних підприємств на 2557950,00 грн., в тому числі за основним платежем - 2046360,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 511590,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював господарські операції з ТОВ «Глас», ПП «Гарант сервіс 2007», ПП «Безпека комплекс», ПП «Мідуєй», ТОВ «Транс Бізнес лайн», ТОВ «ГРАДІЄНТ ТЕК», ТОВ «Санторіна», ТОВ «Сідлей», ТОВ «Альянс-Іст», ТОВ «РИВС», ТОВ «Матадор», ТОВ «Ферріт Д», ТОВ «ВК Віконні системи», ТОВ СУРП «Вектор-М», ТОВ «Імексбуд», ПП «Котедж», ТОВ «Фенікс Груп». На підтвердження реальності здійснених фінансово-господарських операцій позивачем надано: платіжні доручення, банківські виписки, рахунки фактури, видаткові накладні, податкові накладні, заявки на виконання послуг, акти виконаних робіт, акти здачі-приймання. Використання придбаних у контрагентів послуг у власній господарській діяльності підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які належним чином досліджено судами попередніх інстанцій.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В касаційній скарзі посилається на висновки досудового розслідування у кримінальному провадженні від 15 січня 2013 року № 3201318000000005 за фактом ухилення від сплати податків посадовими особами низки підприємств, зокрема, ТОВ «Ривс», ПП «АТМ», ТОВ «Матадор», ТОВ «Ферріт Д», ТОВ «ВК Віконні системи», ТОВ Старт Д».

Проте, зазначені доводи колегією суддів до уваги не беруться, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що вироку у зазначеній кримінальній справі, який набрав законної сили, податковим орган не надано. Крім того, порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства не може свідчити про безтоварність укладених правочинів та спричиняти негативні наслідки для позивача.

Крім того, в касаційній скарзі відповідач зазначає, що позивачем до перевірки не надано документів на підтвердження наявності на балансі позивача територій послуги послуг щодо прибирання яких надавались контрагентами позивача.

Проте, зазначені доводи відповідача повністю спростовуються наявними матеріалами справи, які належним чином досліджено судами попередніх інстанцій, а саме: договорами, укладеними позивачем з Дніпропетровською міською радою, щодо оренди земельних ділянок (адреси: м. Дніпропетровськ, бульвар Театральний 7, 3, 2, 2-Б, вул. Московська 11, 15).

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем і контрагентами правочини не мали реального характеру, а використовувався виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 травня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року у справі № 804/101/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна