Рішення

від 07.07.2015 по справі 908/3190/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 номер провадження справи 13/121/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2015 Справа № 908/3190/15

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Автосистем", м. Запоріжжя

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО ЛАЙФ ЗАПОРІЖЖЯ", м. Запоріжжя

про визнання недійсним додаткової угоди до договору

Суддя Серкіз В.Г.

Представники :

від позивача: Галіченко Б.В., довіреність № б/н від 24.11.2014р.

від відповідача: Ботов М.Г., довіреність № б/н від 24.10.2014р.

Розглядається позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Автосистем" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО ЛАЙФ ЗАПОРІЖЖЯ" про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 07.04.2014р. до договору перевезення № 2 від 13.03.2012р. укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДП Автосистем" в особі директора Козія Р.В. та Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТО ЛАЙФ ЗАПОРІЖЖЯ" в особі генерального директора Козій О.А. про викладення п. 4.2 договору перевезення № 2 від 13.03.2012р. в новій редакції.

15.05.2014р. ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі № 908/3190/15 та призначено до розгляду на 15.06.2014р.

В судовому засіданні 15.06.2015р. оголошено перерву до 07.07.2015р.

Представниками сторін заявлено клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.

07.07.2015р. справу розглянуто, спір вирішено, прийнято рішення у справі, вступну та резолютивну частини якого оголошено в судовому засіданні згідно із приписами ст. 85 ГПК України.

Представник позивача в судових засіданнях підтримав позовну заяву в повному обсязі з підстав зазначених у позові та просить суд визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 07.04.2014р. до договору перевезення № 2 від 13.03.2012р. укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДП Автосистем" в особі директора Козія Р.В. та Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТО ЛАЙФ ЗАПОРІЖЖЯ" в особі генерального директора Козій О.А. про викладення п. 4.2 договору перевезення № 2 від 13.03.2012р. в новій редакції.

Також, від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "ДП Автосистем" просить суд забезпечити позов шляхом зупинення стягнення на підставі Наказу про примусове стягнення, виданого господарським судом Запорізької області, суддя Кутіщева-Арнет Н.С., від 26.05.2015р. по справі №908/4313/14 на виконання рішення від 21.01.2015р. та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 06.05.2015р. по справі № 908/4313/14 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП АВТОСИСТЕМ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО ЛАЙФ ЗАПОРІЖЖЯ" 62 874 грн. 70 коп. основного боргу, 847 грн. 52 коп. сума трьох відсотків річних, 7 417 грн. 83 грн. суми індексу інфляції, 1 827 грн. 00 коп. судового збору.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що за результатом розгляду справи № 908/4313/14, де Товариство з обмеженою відповідальністю "ДП АВТОСИСТЕМ" було відповідачем, господарським судом Запорізької області ухвалено рішення від 21.01.2015р. згідно якого, завдяки спірній Додатковій угоді, позовні вимоги ТОВ «АВТО-ЛАЙФ ЗАПОРІЖЖЯ» задоволені частково. Також, наслідком прийнятого Рішення є видання судом стягувачу відповідного наказу (виконавчого документу) в порядку ст. 116 ГПК України. За наведених обставин ТОВ «ДП АВТОСИСТЕМ» звернулось до суду з позовною заявою про визнання недійсною Додаткової угоди до Договору. Фактично же в клопотанні позивач стверджує, що у випадку задоволення позову, ним буде подана заява про перегляд рішення господарського суду Запорізької області від 21.01.2015р. у справі № 908/4313/14, за нововиявленими обставинами. На думку позивача, за наслідками розгляду цієї заяви може бути постановлено нове рішення про відмову в позові ТОВ "АВТО ЛАЙФ ЗАПОРІЖЖЯ" та про скасування виконавчого документа, за яким на теперішній час проводиться стягнення з ТОВ "ДП Автосистем".

Однак, статтею 66 ГПК України передбачено, що запобіжні заходи у справі застосовуються для уникнення можливих майбутніх перешкод у виконанні судового рішення у тій же самій справі. Застосування запобіжних засобів для забезпечення виконання судового рішення за наслідками розгляду майбутньої гіпотетичної заяви в іншій справі нормами ГПК не передбачено.

Враховуючи викладені обставини, суд не знаходить підстав для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Автосистем" про забезпечення позову.

Представник відповідача в судових засіданнях проти позову заперечив з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву від 15.06.2015р. та просить суд відмовити позивачу в задоволені позову у повному обсязі. Також, представник відповідача заперечив проти задоволення заяви про забезпечення позову.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

В С Т А Н О В И В:

13.03.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДП Автосистем" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТО ЛАЙФ ЗАПОРІЖЖЯ" було укладено договір перевезення № 2 (скорочено - «Договір»).

Згідно п. 9.3. Договору, зміна або доповнення умов цього Договору можлива за наявності згоди обох сторін Договору, виконана у формі окремого (додаткового) договору, укладеного у письмовій формі і підписаного належними представниками Сторін.

Наказом № 67 від 01.06.2006р. на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Автосистем" з 01.06.2006р. призначено Козія Романа Володимировича.

07.04.2014р. між сторонами укладена додаткова угода № 1 до договору перевезення № 2 від 13.03.2012р., згідно якої пункт 4.2 договору перевезення № 2 від 13.03.2012р. викладено в новій редакції, а саме: «строк оплати Замовником вартості послуг Перевізника - до 10 травня 2014».

У відповідності до Наказу № 28.03.14/02-К від 28.03.2014р., Козій Р.В. відбув у відпустку без збереження заробітної плати з 01.04.2014р. по 14.04.2014р. включно на 14 календарних днів, що передбачає передачу ним своїх повноважень іншій особі у зв'язку з відсутністю директора на робочому місці.

На час перебування Козія Р.В. у відпустці з 01.04.2014р. по 14.04.2014р. у відповідності до Наказу № 28.03.14/02-К від 28.03.2014р. (на підставі 1Іротоколу №28/03-14 Загальних зборів учасників Товариства від 28.03.2014р.) здійснення повноважень директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Автосистем" з правом укладення та підписання від імені Товариства угод та першого підпису господарсько-фінансових та розпорядчих документів Товариства було покладено на виконавчого директора Кліменко Костянтина Миколайовича, якого було призначено тимчасово виконуючим обов'язки директора Товариства.

Протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Автосистем" №31/03-14 від 31.03.2014р. зафіксовано прийняті власниками Товариства наступні рішення:

по першому питанню - звільнити Козія Р.В. з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Автосистем" 14.04.2014р. за власним бажанням та призначити на посаду директора Товариства Кліменко К.М.;

по другому питанню - здійснити передачу печаток, штампів, статутних та інших документів Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Автосистем" від Козія Р.В. Кліменку К.М. у строк до 15.04.2014р., тобто, відповідальний за печатку директор Козій Р.В. зобов'язаний передати печатку Кліменко К.М. по акту прийому-передачі, проте Козієм Р.В. у строк до 15.04.2014р. цього не зроблено.

14.04.2014р. згідно Наказу № 31.03.14/01-К від 31.03.2014р. Козія Р.В. звільнено з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Автосистем" за власним бажанням.

15.04.2014р. згідно Наказу № 15.04.14/01-К від 15.04.2014р. Кліменка К.М. переведено з посади директора виконавчого на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Автосистем".

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, вислухавши пояснення прокурора, суд дійшов висновку про задоволення заявлених вимог, виходячи з наступного.

Приписами ст. 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Аналогічний припис містить ст. 638 ЦК України.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтями 215, 216 Цивільного кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог статті 203 Цивільного кодексу України, зокрема, з огляду на суперечність змісту правочину (прав та обов'язків, про виникнення яких домовились сторони) чинному законодавству; якщо недійсність закону прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним ( оспорюваний правочин); недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю .

Стаття 207 Господарського кодексу (ГК) України передбачає, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Недійсною може бути визнано також: нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що:

виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків;

допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;

вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в

частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили

як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом

зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається

недійсним і припиняється на майбутнє.

Відповідно до п. 11.11. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Автосистем", виконавчим органом Товариства є Директор, який призначається на посаду та звільняється з неї Зборами учасників Товариства... Директор підзвітний Зборам учасників і організує виконання їх рішень.

Товариство є юридичною особою з моменту його державної реєстрації. Товариство має відокремлене майно, самостійний баланс, круглу печатку зі своїм найменуванням, інші печатки і штампи, логотип, фірмовий знак, торгову марку, фірмові бланки, інші необхідні реквізити, поточний (розрахунковий), валютний та інші рахунки в установах банків (п. 1.4. Статуту Товариства).

У пункті 11.12. Статуту Товариства серед інших положень зазначається, що Директор

без довіреності представляє інтереси Товариства у стосунках з іншими підприємствами,

є розпорядником майна та коштів Товариства, підписує фінансові, банківські та

господарські документи, укладає договори, контракти, угоди в тому числі на придбання

чи відчуження нерухомого майна, інвестиційні та кредитні договори, договори застави та

поруки тощо.

Статтею 240 Цивільного кодексу (ЦК) України передбачено, що представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні.

Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Згідно частини 1 статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини 1 статті 653 ЦК України, до правових наслідків зміни Договору відноситься зміна зобов'язання сторін відповідно до змінених умов щодо строків його виконання.

На підставі рішення власників Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Автосистем" та у відповідності до Наказу № 28.03.14/02-К від 28.03.2014р., який підписано Козієм Р.В. особисто, і з яким Кліменко К.М. ознайомився також особисто, було вчинено передоручення, за яким Козій Р.В. - передав, а Кліменко К.М. - прийняв на період з 01.04.2014р. по 14.04.2014р. повноваження директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Автосистем", а це значить, що Додаткова угода № 1 від 07.04.2014р. була підписана Козієм Р.В. з перевищенням своїх повноважень.

Волевиявлення юридичної особи визначається рішеннями власників Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Автосистем" та діями її виконавчого органу, вчинених в межах своєї компетенції, проте, в момент підписання Козієм Р.В. Додаткової угоди №1 від 07.04.2014р., воля Товариства не знайшла свого вираження, оскільки право підписувати такі документи від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Автосистем" було передано Кліменко К.М., про що Козій Р.В. був добре обізнаний, адже він особисто підписав відповідний Наказ, а отже положення п. 9.3. Договору про порядок зміни умов Договору, в частині підписання Додаткової угоди №1 від 07.04.2014р. належним представником Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Автосистем" - не дотримано, а значить і зміна зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Автосистем" відповідно до строку оплати до 10 травня 2014 року - не відбулась.

Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДП Автосистем", в особі свого уповноваженого представника Кліменко К.М. згоди на викладення п. 4.2. Договору в новій редакції шляхом підписання Додаткової угоди № 1 від 07.04.2014р. - не давало, укладання Додаткової угоди - не схвалювало, а тому в частині пункту 1 Додаткова угода № 1 від 07.04.2014р. не створює прав та обов'язків для юридичних осіб-сторін цієї додаткової угоди.

Згідно з пунктом 4 статті 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов'язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З урахуванням вищевикладого, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Автосистем" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО ЛАЙФ ЗАПОРІЖЖЯ" про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 07.04.2014р. до договору перевезення № 2 від 13.03.2012р. укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДП Автосистем" в особі директора Козія Р.В. та Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТО ЛАЙФ ЗАПОРІЖЖЯ" в особі генерального директора Козій О.А. про викладення п. 4.2 договору перевезення № 2 від 13.03.2012р. в новій редакції, є обґрунтованими, доведеними, заснованими на законі і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судовий збір в сумі 1 218,00 грн. покладається на відповідачів пропорційно, оскільки спір до суду доведений з їх вини.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82 - 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним додаткову угоду № 1 від 07.04.2014р. до договору перевезення № 2 від 13.03.2012р. укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДП Автосистем" (69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, 121-В, код ЄДРПОУ 32297969) в особі директора Козія Р.В. та Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТО ЛАЙФ ЗАПОРІЖЖЯ" (69037, м. Запоріжжя, пр. Леніна, буд. 212, кв. 51, код ЄДРПОУ 37407831) в особі генерального директора Козій О.А. про викладення п. 4.2 договору перевезення № 2 від 13.03.2012р. в новій редакції.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО ЛАЙФ ЗАПОРІЖЖЯ" (69037, м. Запоріжжя, пр. Леніна, буд. 212, кв. 51, код ЄДРПОУ 37407831) на користь Товариств з обмеженою відповідальністю "ДП Автосистем" (69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, 121-В, код ЄДРПОУ 32297969) 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ.

4. В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Автосистем" про вжиття заходів до забезпечення позову відмовити .

Суддя В.Г. Серкіз

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення оформлено і підписано згідно з вимогами ст. 84 ГПК України 24.07.2015р.