Рішення

від 07.07.2015 по справі 910/10738/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2015Справа №910/10738/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕВС"

до Приватного підприємства "С.А.Е. ГРУП"

про стягнення 392 324, 55 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Литвиненко Я.А. (дов.№1/08 від 19.08.2014)

від відповідача: Хахановський А.В. (дов.№б/н від 17.02.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Зевс" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного підприємства "С.А.Е. Груп" про стягнення 392 324, 55 грн.

Ухвалою від 27.04.2015 порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 03.06.2015 року.

03.06.2015 на виконання розпорядження керівника апарату суду №04-23/610 здійснено повторний автоматичний розподіл справи №910/10738/15, за результатами якого головуючим суддею у справі визначено Полякову К.В.

Таким чином справу №910/10738/15 передано на розгляд колегії суддів у складі Полякова К.В.

Ухвалою суду від 04.06.2015 вищевказану справу прийнято до провадження суддею Поляковою К.В. та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 30.06.2015 року.

У судовому засіданні 30.06.2015 судом оголошено перерву до 07.07.2015 року.

Під час судового засідання 07.07.2015 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позові, доповненнях до позову та письмових поясненнях у справі.

Представник відповідача, заперечуючи проти позову, надав пояснення, аналогічні тим що викладені у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.09.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕВС» (Постачальник) та Приватним підприємством «С.А.Е.ГРУП»» (Покупець) укладено Договір поставки №170П/ДН - 09.14 (надалі - Договір).

Згідно п. 1.1. Договору та Специфікації №1 до Договору Постачальник прийняв на себе зобов'язання у порядку та на умовах, визначених Договором, передати (поставити) Покупцю у зумовлені Сторонами строки Автонавантажувач HELI CPQYD 18Rc2G за ціною 248 872,80 грн. (Товар), а Покупець прийняв на себе зобов'язання прийняти такий Товар, та сплатити за нього певну грошову суму у зумовлені Сторонами порядку та строки.

Пунктом 5 Специфікації №1 покупець зобов'язується сплатити постачальнику встановлену даною специфікацією вартість товару у наступному порядку: платіж №1: попередня оплата в розмірі 25% від вартості Товару, що складає 62 218,20 грн. повинна бути сплачена протягом 3 (трьох) банківських днів, з моменту підписання даної специфікації; платіж №2: оплата у розмірі 25% від вартості Товару, що складає 62 218,20 грн. не пізніше 30.09.2014; платіж №3: оплата у розмірі 25% від вартості Товару, що складає 62 218,20 грн. не пізніше 31.10.2014; платіж №4: оплата у розмірі 25% від вартості Товару, що складає 62 218,20 грн. не пізніше 30.11.2014 року.

Так, на виконання умов укладеного договору поставки та Специфікації №1, відповідачем 15.90.2014 здійснено перерахування попередньої оплати на користь позивача у розмірі 62 218,20 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи випискою про рух грошових коштів по рахунку позивач та сторонами у межах даного господарського спору не заперечується.

У подальшому, відповідачем частково сплачено постачальнику грошові кошти у рахунок оплати товару. Так, станом на 13.05.2015 ПП «С.А.Е. Груп» сплатило на користь позивача 185 718,20 грн.

Отже, заборгованість відповідача станом на день розгляду спору становить 63 154,60 грн.

Звертаючись із даним позовом до суду, позивачем, у зв'язку із порушенням відповідачем умов договору щодо здійснення розрахунків, заявлено також до стягнення з останнього 7 466,18 грн. штрафу згідно п.2.2., 8.6. договору, 5 541,81 грн. пені, 149 323,68 грн. штрафу згідно п.8.4. договору, 7 464,87 грн. інфляційної складової боргу, 534,65 грн. та 158 838,51 грн. курсової різниці, передбаченої умовами договору.

Відповідач, заперечуючи проти позову, вказує на те, що ним здійснено оплату на користь відповідача 185 718,20 грн. за договором поставки №170П/ДН-09.14 та 66 000,00 грн. за договором оренди №169А/ДН-09.14, у зв'язку із чим провадження у справі підлягає припиненню у зв'язку із відсутністю заборгованості. Також, стверджує що відсутність основної заборгованості свідчить про відсутність підстав для нарахування штрафних санкцій.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як встановлено судом, 10.09.2014 між сторонами укладено договір поставки №170П/ДН-09.14, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Норми статті 265 Господарського кодексу України кореспондуються із положеннями статті 712 Цивільного кодексу України.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Нормами статті 692 Цивільного кодексу України унормовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, станом на день звернення із даним позовом до суду, за відповідачем рахувалась сума основної заборгованості у розмірі 63 154,60 грн., яка є залишком несплаченої вартості товару, погодженої сторонами шляхом підписання обома сторонами специфікації №1 до договору поставки.

Суд відзначає, що твердження відповідача про відсутність заборгованості за договором поставки є хибними, оскільки ПП «С.А.Е.Груп» помилково ототожнює правовідносини між сторонами,які виникли на підставі договору поставки №170П/ДН-09.14 та договору оренди №169А/ДН-09.14, які розглядаються судом у межах іншого господарського спору.

Таким чином, оскільки відповідачем не надано доказів здійснення повної оплати товару, або доказів у спростування доводів позивача, суд дійшов висновку про наявність обов'язку відповідача сплатити на користь позивача суму основного боргу у розмірі 63 154,60 грн.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.8.4. Договору, за порушення покупцем передбачених даним договором строків сплати на користь постачальника відповідних платежів (вартості товару) більш ніж на 5(п'ять) банківських днів, покупець зобов'язується сплатити постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі 0,2% від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, за кожний день затримки такого платежу, а також неустойку у вигляді штрафу у розмірі 20% від вартості товару, визначеній у відповідній спеціфікації.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Особа, яка порушила господарське зобов'язання або правила здійснення господарської діяльності, зобов'язана сплатити стороні, права якої порушено, штрафні санкції. Тобто у правопорушника виникає так звана штрафна відповідальність. Штрафна відповідальність, на відміну від відповідальності за завдання збитків, має передусім караючу, а не компенсаційну функцію.

Штрафні санкції це, зокрема, господарські санкції у виді грошової суми, та надає їх виключний перелік, а саме: неустойка, штраф, пеня.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Стаття 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

До того ж, із приписів статті 549 ЦК України слідує, що штраф може встановлюватись за будь-яке порушення зобов'язання, у той час як пеня - на випадок прострочення виконання зобов'язання.

Так, судом встановлено, що граничним строком оплати суми основного боргу є 30.11.2014, а тому нездійснення оплати заборгованості станом на день розгляду спору свідчить про прострочення виконання зобов'язання більш ніж на 5 (п'ять) днів, у зв'язку із чим, згідно норм чинного законодавства, позивач має підстави нараховувати пеню та штраф.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що штраф та пеня не є тотожними видами відповідальності за порушення виконання договірних зобов'язань та, перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд задовольняє вимогу позивача про стягнення 5 541,81 грн. пені.

Одночасно, суд зауважує, що умовами договору, зокрема п.8.4. договору, не передбачено нарахування штрафу у відповідних розмірах за прострочення кожного з платежів, а тому нарахування позивачем штрафу у розмірі 149 323,68 грн., як трьохкратного штрафу у розмірі 20% вартості товару, є безпідставним, а тому до стягнення з відповідача підлягає штраф згідно пункту 8.4. договору у розмірі 49 774,56 грн.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно із ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Курсова різниця - це різниця, яка є наслідком перерахунку однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах, що виникає в зв'язку із знеціненням грошових коштів.

Так, за приписами п. 2.2. Договору, в Специфікаціях зазначається курс долара США по відношенню до гривні. Курс долара США по відношенню до гривні повинен відповідати курсу продажу долара США на Міжбанківському валютному ринку України на дату підписання відповідної Специфікації опублікованому на сайті http://minfin.com.ua в мережі Інтернет.

Сторони даного Договору домовилися, що якщо на день здійснення Покупцем оплати відповідного платежу, встановлений курс продажу доларів США за гривні на Міжбанку зміниться в сторону збільшення або зменшення більше ніж на 3% по відношенню до курсу, визначеного у відповідній Специфікації, то сума платежу у гривнях повинна бути перерахована Постачальником за зміненим курсом (сплата курсової різниці) відповідної валюти на день оплати за наступною формулою:

ПСП = (К2/К1) X СП, де

ПСП - проіндексована сума платежу, яка підлягає оплаті Покупцем Постачальнику;

СП - сума платежу за Товар, визначена умовами відповідної Специфікації;

К2 - курс продажу банками доларів США за гривні на міжбанківському валютному ринку, зафіксований на момент закриття торгів у день платежу;

К1 - курс гривні до долару США визначений Сторонами на дату укладання та підписання відповідної Специфікації, зазначений в Специфікації, за яким визначається вартість Товару.

Також, сума платежу у гривнях повинна бути визначена самостійно Покупцем за зміненим офіційним курсом відповідної валюти НБУ на день оплати.

У разі, якщо в день здійснення оплати відповідного платежу у гривнях Покупець порушить вимоги даного пункту та здійснить платіж без врахування такого курсу, Покупець зобов'язується сплатити на користь Постачальника штраф в розмірі 1 % від визначеної у відповідної Специфікації вартості Товару.

В такому випадку Постачальник має право самостійно визначити суму здійсненого Покупцем платежу у гривнях за офіційним курсом відповідної валюти та пред'явити Покупцю вимогу про сплату курсової різниці, при цьому сума платежу визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день пред 'явлення такої вимоги. Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику курсову різницю протягом 2-х банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги

При цьому сума платежу визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день пред'явлення такої вимоги.

Із матеріалів справи вбачається, що станом на день пред'явлення відповідної вимоги (13.03.2015) офіційний курс НБУ становить - 21,616059 грн. за 1 долар США.

Надалі, 17.03.2015 відповідачу цінним листом на юридичну адресу та рекомендованим листом на фактичну адресу направлене Повідомлення - вимога №4-П/02 від 13.03.2015 про сплату суми заборгованості та суми доплати курсової різниці, яка залишена останнім без виконання.

Так, на підставі вище визначених умов договору, ТОВ «ЗЕВС» просить стягнути з відповідача 158 838,76 грн. курсової різниці, розмір якої складається з 118 410,25 грн. - розмір курсової різниці нарахованої на грошову суму сплачену відповідачем у рахунок оплати товару та 40 428,51 грн. курсової різниці щодо суми залишку несплаченої вартості товару.

Суд не погоджується із таким розрахунком позивача та зауважує, що за змістом ст.ст 3, 6, 627 ЦК України, цивільне законодавство ґрунтується на засадах свободи договору, справедливості, добросовісності та розумності, що зокрема, передбачає вільний вибір умов договору у разі дотримання загальних засад цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту.

Договір поставки №170П/ДН-09.14 від 10.09.2014 є чинним, у судовому порядку не оспорений та не визнаний недійсним, а відтак - підлягає обов'язковому виконанню сторонами.

Як зазначено вище, пунктом 2.2. договору сторони погодили сплату курсової різниці відповідної валюти на день оплати за формулою, яка містить показник К» - курс продажу банками доларів США за гривні на міжбанківському валютному ринку, зафіксований на момент закриття торгів у день платежу.

Виходячи з умов вказаних пунктів, вимога позивача про стягнення з відповідача суми курсової різниці, нараховану на суму боргу 63 154,60 є безпідставною, оскілки заборгованість відповідачем не сплачена, а відтак встановити розмір курсової різниці станом на день надходження грошових коштів на користь позивача, як відповідний платіж, не є можливим.

За таких обставин, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача 118 410,25 грн. курсової різниці, нарахованої на суму здійсненої оплати вартості товару та розрахованої за офіційним курсом відповідної валюти на день пред'явлення вимоги, як то передбачено умовами договору, а саме станом на 13.03.2015 року.

Одночасно, пунктом 8.6. договору передбачено, що в разі порушення покупцем строку сплати постачальнику курсової різниці за умовами п.2.2., покупець зобов'язується сплатити на користь постачальника неустойку у вигляді штрафу в розмірі 1% від визначеної у відповідній специфікації вартості товару.

Так, оскільки при здійснені платежів та після отримання вимоги позивача, ПП «С.А.Е.Груп» не сплачено позивачеві курсову різницю, тому суд дійшов висновку про наявність обов'язку у відповідача сплатити на користь позивача 2 488,73 грн. штрафу згідно 8.6.Договору. Наразі, суд відзначає, що умовами договору передбачено одноразове нарахування штрафу відповідно до п.8.6., а тому здійснення нарахування відповідачем штрафу у трьохкратному розмірі є безпідставним.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 534,65 грн. такою, що підлягає задоволенню.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 №39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Так, оскільки договором визначена прив'язка грошового зобов'язання покупця до іноземної валюти, що покриває знецінення національної валюти, нарахування курсової різниці унеможливлює нарахування індексу інфляції.

Одночасно, у разі, якщо ціна товару визначена як зазвичай у національній валюті України, а отже у разі прострочення оплати застосовуються загальні правила ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо обов'язку боржника на вимогу кредитора компенсувати інфляційні втрати.

Суд відзначає, що вимога позивача про стягнення 7 464,87 грн. інфляційної складової боргу є такою що підлягає задоволенню, оскільки розрахунок такої суми здійснений лише на суму боргу 63 154,60 грн., який на день розгляду спору є не сплачений, та правові підстави на нарахування курсової різниці у позивача відсутні до проведення фактичної оплати боргу.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню частково, а саме у розмірі 63 154,60 грн. основного боргу, 5 541,81 грн. пені, 534,65 грн. -3% річних, 118 410,25 грн. курсової різниці, 7 464,87 грн. інфляційної складової боргу, 49 774,56 грн. штрафу згідно п.8.4. договору та 2 488,73 грн. штраф згідно п.8.6. договору.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволення позовних вимог, а саме у розмірі 4 947,39 грн.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 22, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Зевс" до Приватного підприємства "С.А.Е. Груп" про стягнення 392 324, 55 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "С.А.Е. Груп" (01001, місто Київ, вулиця Інститутська, будинок 16, офіс 22; ідентифікаційний код 38361861) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зевс" (69083, місто Запоріжжя, вулиця Східна, №9; ідентифікаційний код 25483198) 63 154 (шістдесят три тисячі сто п'ятдесят чотири) гривні 60 копійок основного боргу, 5 541 (п'ять тисяч п'ятсот сорок одну) гривню 81 копійку пені, 534 (п'ятсот тридцять чотири) гривні 65 копійок -3% річних, 118 410 (сто вісімнадцять тисяч чотириста десять) гривень 25 копійок курсової різниці, 7 464 (сім тисяч чотириста шістдесят чотири) гривні 87 копійок інфляційної складової боргу, 49 774 (сорок дев'ять тисяч сімсот сімдесят чотири) гривні 56 копійок штрафу згідно п.8.4. договору, 2 488 (дві тисячі чотириста вісімдесят вісім) гривень 73 копійки штрафу згідно п.8.6. договору та витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 947 (чотири дев'ятсот сорок сім) гривень39 копійок.

У іншій частині позову відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 07.07.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 13.07.2015 року

Суддя К.В. Полякова