Постанова

від 28.09.2015 по справі 910/10738/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2015 р. Справа№ 910/10738/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Коршун Н.М.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Литвиненко Я.А. (довіреність №08/4 від 14.08.2015 р.)

від відповідача - Хахановський А.В. (довіреність б/н від 17.02.2015 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства «С.А.Е. ГРУП»

на рішення господарського суду міста Києва від 07.07.2015 р.

у справі №910/10738/15 (суддя Полякова К.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕВС»

до Приватного підприємства «С.А.Е. ГРУП»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗЕВС» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства «С.А.Е. ГРУП» про стягнення з відповідача 63154,60 грн. суми заборгованості, 7467,87 грн. інфляційних втрат, 534,65 грн. 3% річних, 156789,86 грн. неустойки у вигляді штрафу, 5541,81 грн. пені та 158838,76 грн. суми доплати курсової різниці (індексації у зв'язку зі зміною курсу валюти).

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.07.2015 р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 63154,60 грн. основного боргу, 5541,81 грн. пені, 534,65 грн. 3% річних, 118410,25 грн. курсової різниці, 7464,87 грн. інфляційних втрат, 49774,56 грн. штрафу згідно п. 8.4 договору, 2488,73 грн. штрафу згідно п. 8.6 договору та 4947,39 грн. судового збору. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є безпідставним, необґрунтованим, неправомірним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

10.09.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕВС» (постачальник) та Приватним підприємством «С.А.Е. ГРУП» (покупець) укладено договір поставки №170П/ДН - 09.14.

Згідно п. 1.1. договору та специфікації №1 до договору, постачальник прийняв на себе зобов'язання у порядку та на умовах, визначених договором, передати (поставити) покупцю у зумовлені сторонами строки Автонавантажувач HELI CPQYD 18Rc2G за ціною 248872,80 грн. (товар), а покупець прийняв на себе зобов'язання прийняти такий товар, та сплатити за нього певну грошову суму у зумовлені сторонами порядку та строки, з урахуванням приписів п.п. 2.2, 2.3 цього договору.

Пунктом 5 специфікації №1 покупець зобов'язується сплатити постачальнику встановлену вартість товару у наступному порядку: платіж №1: попередня оплата в розмірі 25% від вартості товару, що складає 62218,20 грн. повинна бути сплачена протягом 3 (трьох) банківських днів, з моменту підписання даної специфікації; платіж №2: оплата у розмірі 25% від вартості товару, що складає 62218,20 грн. не пізніше 30.09.2014 р.; платіж №3: оплата у розмірі 25% від вартості товару, що складає 62218,20 грн. не пізніше 31.10.2014 р.; платіж №4: оплата у розмірі 25% від вартості товару, що складає 62218,20 грн. не пізніше 30.11.2014 р.

На виконання умов укладеного договору поставки та специфікації №1, відповідачем 15.90.2014 р. здійснено перерахування попередньої оплати на користь позивача у розмірі 62218,20 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи випискою про рух грошових коштів по рахунку позивача.

У подальшому, відповідачем частково сплачено постачальнику грошові кошти у рахунок оплати товару. Станом на 13.05.2015 р. ПП «С.А.Е. Груп» сплатило на користь позивача 185718,20 грн.

Заборгованість відповідача станом на день розгляду даного спору в суді першої інстанції становила 63154,60 грн.

Звертаючись з позовом до суду, позивачем, у зв'язку із порушенням відповідачем умов договору щодо здійснення розрахунків, заявлено також до стягнення з відповідача 5541,81 грн. пені, 149323,68 грн. штрафу згідно п.8.4. договору, 7464,87 грн. інфляційних втрат, 534,65 грн. 3% річних та 158838,51 грн. курсової різниці, передбаченої умовами договору.

Відповідач, заперечуючи проти позову, вказує на те, що ним здійснено оплату на користь відповідача 185718,20 грн. за договором поставки №170П/ДН-09.14 та 66000,00 грн. за договором оренди №169А/ДН-09.14, у зв'язку з чим провадження у справі підлягає припиненню у зв'язку із відсутністю заборгованості. Також, відповідач стверджує, що відсутність основної заборгованості свідчить про відсутність підстав для нарахування штрафних санкцій.

Частиною 1 ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 ч. 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, станом на день звернення з даним позовом до суду, за відповідачем рахувалась сума основної заборгованості у розмірі 63154,60 грн., яка є залишком несплаченої вартості товару, погодженої сторонами шляхом підписання обома сторонами специфікації №1 до договору поставки.

Твердження відповідача про відсутність заборгованості за договором поставки є неправомірними, оскільки ПП «С.А.Е. Груп» помилково ототожнює правовідносини між сторонами, які виникли на підставі договору поставки №170П/ДН-09.14 та договору оренди №169А/ДН-09.14, які розглядаються судом у межах іншого господарського спору.

Враховуючи те, що відповідачем не надано доказів здійснення повної оплати товару, або доказів на спростування доводів позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 63154,60 грн. є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 8.4. договору, за порушення покупцем передбачених даним договором строків сплати на користь постачальника відповідних платежів (вартості товару) більш ніж на 5(п'ять) банківських днів, покупець зобов'язується сплатити постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі 0,2% від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, за кожний день затримки такого платежу, а також неустойку у вигляді штрафу у розмірі 20% від вартості товару, визначеній у відповідній спеціфікації.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Граничним строком оплати суми основного боргу є 30.11.2014 р., а тому нездійснення оплати заборгованості станом на день розгляду спору свідчить про прострочення виконання зобов'язання більш ніж на 5 днів, у зв'язку з чим, згідно норм чинного законодавства, позивач має підстави нараховувати пеню та штраф.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача 5541,81 грн. пені є обгрунтованою та підлягає задоволенню у заявленному розмірі.

Умовами договору, зокрема п. 8.4. договору, не передбачено нарахування штрафу у відповідних розмірах за прострочення кожного з платежів, а тому колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що нарахування позивачем трьохкратного штрафу у розмірі 149323,68 грн., що становить 20% вартості товару, є безпідставним, а тому до стягнення з відповідача підлягає штраф згідно пункту 8.4. договору у розмірі 49774,56 грн.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Курсова різниця - це різниця, яка є наслідком перерахунку однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах, що виникає в зв'язку із знеціненням грошових коштів.

За приписами п. 2.2. договору, в специфікаціях зазначається курс долара США по відношенню до гривні. Курс долара США по відношенню до гривні повинен відповідати курсу продажу долара США на Міжбанківському валютному ринку України на дату підписання відповідної специфікації опублікованому на сайті http://minfin.com.ua в мережі Інтернет.

Сторони даного договору домовились, що якщо на день здійснення покупцем оплати відповідного платежу, встановлений курс продажу доларів США за гривні на Міжбанку зміниться в сторону збільшення або зменшення більше ніж на 3% по відношенню до курсу, визначеного у відповідній специфікації, то сума платежу у гривнях повинна бути перерахована постачальником за зміненим курсом (сплата курсової різниці) відповідної валюти на день оплати за наступною формулою:

ПСП = (К2/К1) X СП, де

ПСП - проіндексована сума платежу, яка підлягає оплаті покупцем постачальнику;

СП - сума платежу за товар, визначена умовами відповідної специфікації;

К2 - курс продажу банками доларів США за гривні на міжбанківському валютному ринку, зафіксований на момент закриття торгів у день платежу;

К1 - курс гривні до долару США визначений сторонами на дату укладання та підписання відповідної специфікації, зазначений в специфікації, за яким визначається вартість товару.

Сума платежу у гривнях повинна бути визначена самостійно покупцем за зміненим офіційним курсом відповідної валюти НБУ на день оплати.

У разі, якщо в день здійснення оплати відповідного платежу у гривнях покупець порушить вимоги даного пункту та здійснить платіж без врахування такого курсу, покупець зобов'язується сплатити на користь постачальника штраф в розмірі 1 % від визначеної у відповідній специфікації вартості товару.

В такому випадку постачальник має право самостійно визначити суму здійсненого покупцем платежу у гривнях за офіційним курсом відповідної валюти та пред'явити покупцю вимогу про сплату курсової різниці, при цьому сума платежу визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день пред'явлення такої вимоги. Покупець зобов'язаний сплатити постачальнику курсову різницю протягом 2-х банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

При цьому, сума платежу визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день пред'явлення такої вимоги.

З матеріалів справи вбачається, що станом на день пред'явлення відповідної вимоги (13.03.2015 р.) офіційний курс НБУ становив - 21,616059 грн. за 1 долар США.

17.03.2015 р. відповідачу цінним листом на юридичну адресу та рекомендованим листом на фактичну адресу було направлене повідомлення-вимога №4-П/02 від 13.03.2015 р. про сплату суми заборгованості та суми доплати курсової різниці, яка залишена відповідачем без виконання.

На підставі вищезазначених умов договору, ТОВ «ЗЕВС» просить стягнути з відповідача 158838,76 грн. курсової різниці, розмір якої складається з 118410,25 грн. - розмір курсової різниці нарахованої на грошову суму сплачену відповідачем у рахунок оплати товару та 40428,51 грн. курсової різниці щодо суми залишку несплаченої вартості товару.

Колегія суддів не погоджується із таким розрахунком позивача та зазначає наступне.

Договір поставки №170П/ДН-09.14 від 10.09.2014 р. є чинним, у судовому порядку не оспорений та не визнаний недійсним, а відтак - підлягає обов'язковому виконанню сторонами.

Пунктом 2.2. договору сторони погодили сплату курсової різниці відповідної валюти на день оплати за формулою, яка містить показник «К» - курс продажу банками доларів США за гривні на міжбанківському валютному ринку, зафіксований на момент закриття торгів у день платежу.

Виходячи з вищенаведених умов договору, вимога позивача про стягнення з відповідача суми курсової різниці, нараховану на суму боргу у 63154,60 грн. є безпідставною, оскільки заборгованість відповідачем не сплачена, а відтак встановити розмір курсової різниці станом на день надходження грошових коштів на користь позивача, як відповідний платіж, не є можливим.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення вказаної вимоги та стягнення з відповідача 118410,25 грн. курсової різниці, нарахованої на суму здійсненої оплати вартості товару та розрахованої за офіційним курсом відповідної валюти на день пред'явлення вимоги, як передбачено умовами договору, а саме станом на 13.03.2015 р.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційих втрат, колегія судді зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у розмірі 534,65 грн. 3% річних та 7464,87 грн. інфляційних втрат.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача суми штрафу, яка передбачена п. 8.6 договору у розмірі 2488,73 грн., колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та відмовляє у її задоволенні, оскільки зі змісту позовних вимог вбачається, що позивачем не заявлено до стягнення таку вимогу, як стягнення штрафу згідно п. 8.6 договлору у розмірі 2488,73 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, заслуговують на увагу, а тому остання підлягає частковому задоволенню.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про часткове скасування рішення господарського суду міста Києва від 07.07.2015 р. в частині суми штрафу згідно п. 8.6 договору.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «С.А.Е. ГРУП» задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 07.07.2015 р. у справі №910/10738/15 скасувати частково.

Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «С.А.Е. ГРУП» (01001, місто Київ, вулиця Інститутська, будинок 16, офіс 22; ідентифікаційний код 38361861) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕВС» (69083, місто Запоріжжя, вулиця Східна, №9; ідентифікаційний код 25483198) 63154 (шістдесят три тисячі сто п'ятдесят чотири) гривні 60 копійок основного боргу, 5541 (п'ять тисяч п'ятсот сорок одну) гривню 81 копійку пені, 534 (п'ятсот тридцять чотири) гривні 65 копійок 3% річних, 118410 (сто вісімнадцять тисяч чотириста десять) гривень 25 копійок курсової різниці, 7464 (сім тисяч чотириста шістдесят чотири) гривні 87 копійок інфляційних втрат, 49774 (сорок дев'ять тисяч сімсот сімдесят чотири) гривні 56 копійок штрафу згідно п.8.4. договору, та витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 4899 (чотири тисячі вісімсот дев'яносто дев'ять) гривень 81 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕВС» (69083, місто Запоріжжя, вулиця Східна, №9; ідентифікаційний код 25483198) на користь Приватного підприємства «С.А.Е. ГРУП» (01001, місто Київ, вулиця Інститутська, будинок 16, офіс 22; ідентифікаційний код 38361861) 24 (двадцять чотири) гривні 88 копійок судового збору за подання апеляційної скрги.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

Справу №910/10738/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.Я. Дикунська

Н.М. Коршун