Рішення

від 20.07.2015 по справі 916/2274/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2015 р.Справа № 916/2274/15

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.М. Ільєвій

за участю представників:

від позивача - Рудой В.В.,

від відповідача - Бойко В.А., Касьяненко Ю.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Малого підприємства „Теком" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до Державного підприємства Міністерства оборони України „Одеський завод будівельних матеріалів" про стягнення 142377,49 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Мале підприємство „Теком" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства Міністерства оборони України „Одеський завод будівельних матеріалів" про стягнення заборгованості за договором підряду № 87/12/50 від 31.07.2012 р. в сумі 142377,49 грн., посилаючись на наступне.

На підставі договору підряду № 87/12/50, укладеного між позивачем та відповідачем 31.07.2012 року, МП „Теком" (підрядник) взяло на себе зобов'язання виконати комплекс робіт по ремонту покрівлі бойлерної, котельної та будівлі пропарювальної камери розташованих за адресою: м. Одеса, пров. 4-й Басейний, 7, а ДП МОУ „Одеський завод будівельних матеріалів" (замовник) - здійснити оплату виконаних робіт. Вартість робіт, погоджена сторонами, склала 76562,35 грн., у т.ч. ПДВ - 12760,39 грн.

Як зазначає позивач, передбачені договором роботи були виконані у повному обсягу та належним чином, що підтверджується підписаними актами прийому виконаних будівельних робіт на суму 40294,73 грн. та на суму 36267,62 грн. Акти виконаних робіт за змістом безумовно відповідають приписам діючого законодавства України, оскільки вони є типовою формою № КБ-2в, затвердженої Наказом Мінрегіонбуду України від 04 грудня 2009 року № 554, а за процедурою складання - умовам договору, а саме: акт виконаних робіт надає підрядник і передає його для підпису уповноваженому представнику замовника. Уповноважений представник замовника протягом трьох днів перевіряє реальність акту та підписує його у частині фактично виконаних об'ємів робіт (п. 4.3).

Наразі позивач посилається на те, що відповідно до п. 4.1 договору особою, уповноваженою підписувати акти виконаних робіт від замовника визначено безпосередньо директора підприємства, який власноручно їх підписав. Проте, позивач стверджує, що, незважаючи на підписання актів виконаних робіт та наданих для оплати рахунків, ДП „Одеський завод будівельних матеріалів" не виконало своїх зобов'язань, передбачених договором, хоча кінцеві розрахунки за виконані роботи з підрядником здійснюються через п'ять днів після підписання акту виконаних робіт (п. 4.2 договору).

Крім того, позивач вважає безпідставними та незаконними посилання відповідача на зміну керівництва підприємства. Передбачені договором обов'язки стосуються директора ДП „Одеський завод будівельних матеріалів" за посадою, незалежно від того, яка саме фізична особа обіймає цю посаду у теперішній час.

Таким чином, позивач стверджує, що внаслідок порушення відповідачем умов договору у останнього існує перед позивачем заборгованість на загальну суму 76562,35 грн., яка виникла 06 листопада 2012 року на суму 40294,73 грн. та 06 червня 2013 року на суму 36267,62 грн.

До того ж позивач, посилаючись на п. 8.3 договору, вказує, що за порушення передбачених договором строків оплати виконаних підрядником робіт замовник має сплатити неустойку у розмірі 0,05 % від невиплаченої суму за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України. Так, розмір нарахованої позивачем неустойки за порушення умов договору з урахуванням приписів ст. 232 ГК України та застосуванням офіційно встановленого рівня облікової ставки НБУ становить 5310,12 грн.

Поряд цим позивач згідно ст. 625 ЦК України здійснив нарахування 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання ДП МОУ „Одеський завод будівельних матеріалів", що становлять 5267,71 грн., а розмір основного боргу з урахуванням індексу інфляції за розрахунком позивача становить 131799,66 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 08.06.2015 р. позовну заяву МП „Теком" у вигляді ТОВ прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/2274/15, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с. 46-48), посилаючись при цьому на пропущення позивачем спеціальної позовної давності для стягнення неустойки.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

31.07.2012 року між Державним підприємством Міністерства оборони України „Одеський завод будівельних матеріалів" (замовник) та Малим підприємство „Теком" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (підрядник) укладено договір підряду № 87/12/50, відповідно п. 1.1. якого відповідач як замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання виконати комплекс робіт по ремонту покрівлі бойлерної, котельної та будівлі пропарювальної камери розташованих за адресою: м. Одеса, пров. 4-й Басейний, 7.

Згідно п. 2.1. договору договірна ціна робіт складає 128 756,40 грн., в тому числі ПДВ 21 459,40 грн. Розрахунок договірної ціни вказується в додатку № 1 до договору (п. 2.1.1 договору).

Відповідно до п. 2.2. договору в строк 7 банківських днів після підписання договору замовник проводить попередньо сплату на придбання матеріалів в розмірі 48000,00 грн., в т.ч. ПДВ 8000,00 грн.

За умовами п. 2.4. договору перегляд договірної ціни обґрунтовується розрахунками, оформлюється сторонами шляхом укладання додаткових угод.

Відповідно до п. 3.1. договору підрядник зобов'язаний виконати роботи, вказані в п. 1.1. договору в термін 35 робочих днів з моменту перерахування авансу. Закінчення робіт оформлюється сторонами шляхом підписання акту виконаних робіт та акту здачі об'єкту в експлуатацію. За згодою сторін проміжні етапи виконання робіт можуть також оформлюватися окремими проміжними актами виконаних робіт.

Згідно п. 3.2. договору право власності на виконання підрядником робіт переходить до замовника після закінчення розрахунку за виконання робіт, за виключенням в тій частині робіт, яка сплачена сумою авансу згідно п. 2.2. договору.

В п. 4.1. договору передбачено, що остаточна оплата здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування замовником грошових коштів на поточний рахунок підрядника на підставі рахунку, виставленого згідно актів виконаних робіт, підписаних уповноваженими особами замовника, який згідно даного договору є його директор. Кінцеві розрахунки за виконані роботи з підрядником здійснюються через п'ять днів після підписання акту виконаних робіт. Замовник вправі затримати кінцеві розрахунки за роботи, виконанні з недоліками та дефектами, виявленими при підписанні акту виконаних робіт до їх повного усунення (п. 4.2 договору).

Строк дії договору визначено в п. 10.1 договору, а саме договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного його виконання.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Так, укладений між сторонами договір є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

При цьому з огляду на зміст правовідносин суд зазначає, що вказаний договір за своєю суттю відповідає зобов'язальним правовідносинам, що виникають з договорів підряду.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

В силу положень ст. 882 ЦК України замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття. Замовник організовує та здійснює прийняття робіт за свій рахунок, якщо інше не встановлено договором. У прийнятті робіт мають брати участь представники органів державної влади та органів місцевого самоврядування у випадках, встановлених законом або іншими нормативно-правовими актами. Замовник, який попередньо прийняв окремі етапи робіт, несе ризик їх знищення або пошкодження не з вини підрядника, у тому числі й у випадках, коли договором будівельного підряду передбачено виконання робіт на ризик підрядника. Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Частиною 4 ст. 879 Цивільного кодексу України передбачено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Згідно ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Як з'ясовано судом, на виконання умов вказаного договору підряду № 87/12/50 позивачем були виконані обумовлені сторонами роботи з поточного ремонту покрівлі бойлерної, котельної та будівлі пропарювальної камери, розташованих за адресою: м. Одеса, пров. 4-й Басейний, 7, що підтверджується складеними між позивачем та відповідачем актами приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В за жовтень 2012 року на суму 40294,73 грн. і за травень 2013 року на суму 36267,62 грн., а також довідками про вартість виконаних будівельних робіт за жовтень 2012 року на суму 40294,73 грн. і за травень 2013 року на суму 36267,62 грн., які підписані належним чином уповноваженими представниками сторін, підписи яких скріплено печатками сторін. Так, загальна вартість виконаних позивачем робіт за вказаними актами склала 76562,35 грн.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем виконаних позивачем ремонтних робіт є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані роботи на підставі оформлених сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт та виставлених рахунків-фактур № СФ-0070 від 31.10.2012 р. на суму 40294,73 грн. і № СФ-000047 від 31.05.2013 р. на суму 36267,62 грн., як це передбачено умовами договору та приписами чинного законодавства.

Як з'ясовано судом та не спростовано відповідачем, останнім не було сплачено позивачу вартість виконаних робіт, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в сумі 76562,35 грн. (40294,73 грн. + 36267,62 грн.).

Так, несплатою позивачу вказаної суми заборгованості за спірним договором відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. При цьому судом не приймаються посилання відповідача в обґрунтування своїх заперечень на те, що в результаті обстеження комісією підприємства об'ємів виконаних робіт було встановлено, що ремонт був відображений лише на підписаних актах виконаних робіт, а по факту не виконувався. Так, будь-яких доказів на підтвердження свої доводів щодо невиконання позивачем робіт відповідач не надав. Частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Крім того, за загальним правилом, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі (ч. 1 ст. 853 ЦК України).

Також згідно положень ч. 6 ст. 882 ЦК України замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об'єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою.

Разом з тим наведені відповідачем обставини не позбавляють його від виконання обов'язку за укладеним з позивачем договору підряду № 87/12/50 від 31.07.2012 р. щодо оплати виконаних позивачем робіт з огляду на наявність належних доказів виконання позивачем обумовлених договором робіт, що не спростовано відповідачем. Так, як вже зазначалось, в матеріалах справи наявні:

- укладений між сторонами по справі договір підряду від 31.07.2012 р., який є дійсним та відповідно має виконуватись сторонами,

- складені і підписані уповноваженими представниками позивача і відповідача акти приймання виконаних підрядних робіт форми № КБ-2в, які є первинними обліковими документами в будівництві, що підтверджують факт виконання спірних робіт саме позивачем, що не спростовано відповідачем. При цьому підписання вказаних актів відповідачем на момент їх складання без будь-яких зауважень спростовує доводи відповідача про невиконання спірних робіт позивачем, а навпаки підтверджує факт прийняття від позивача такого виконання робіт (належного виконання договору), що в свою чергу позбавляє відповідача права посилатися на недоліки у роботах. Адже відповідач на момент прийняття робіт не був позбавлений права відмовитися від підписання актів виконаних робіт, що не було зроблено відповідачем на той момент, про виявлення дефектів відповідачем було заявлено вже в ході розгляду справи, після спливу майже через 3 роки після прийняття робіт, що не відповідає положенням чинного законодавства.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості в розмірі 76562,35 грн.

Приписами ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

З огляду на те, що наявні в матеріалах справи акти виконаних робіт були підписані сторонами за жовтень 2012 року - 31.10.2012 р., за травень 2013 року - 31.05.2013 р. відповідно відповідачем було допущено прострочення виконання зобов'язань з оплати виконаних позивачем робіт за спірним договором № 87/12/50, починаючи з 06.11.2012 р. по акту за жовтень 2012 року та з 06.06.2013 р. по акту за травень 2013 р. (5 днів після підписання відповідного акту).

Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем всієї вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, в п. 8.3 договору передбачено, що у разі порушення передбачених договором строків оплати виконаних підрядником робіт замовник сплачує неустойку у розмірі 0,05 % від невиплаченої суму за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Враховуючи викладене, суд вважає правильним нарахування пені за шість місяців, визначених частиною шостою статті 232 ГК України, право на стягнення якої може бути заявлено в межах передбаченого пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України річного строку позовної давності

Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором підряду № 87/12/50 щодо здійснення оплати за виконані роботи позивачем нараховано відповідачу пеню за період з 06.11.2012 р. по 06.05.2013 року (182 дн.) в сумі 3013,83 грн. за неоплату виконаних робіт по акту за жовтень 2012 року, а також за період з 06.06.2013 р. по 06.12.2013 р. (183 дн.) в сумі 2296,29 грн. за неоплату виконаних робіт по акту за травень 2013 року, виходячи з діючої у спірний період облікової ставки НБУ.

Дослідивши та перевіривши вищенаведений здійснений позивачем у позовній заяві розрахунок пені, суд вважає його вірним з огляду на обрану позивачем діючу у період прострочення ставку НБУ.

Між тим відповідач в обґрунтування своїх заперечень на позов послався на пропущення позивачем строку позовної давності для звернення позивача із заявленими вимогами про стягнення неустойки.

Відповідно до частини першої статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

Позовною давністю, в силу положень ст. 256 ЦК України, є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Як зазначено в п. 4.2 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 10 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Отже, враховуючи викладене, позивач мав право звернутися до суду з вимогами до відповідача про стягнення нарахованої неустойки за період з 06.12.2012 р. по 06.05.2013 р. в сумі 3013,82 грн. не пізніше 06.05.2014 р., а за період з 06.06.2013 р. по 06.12.2013 р. в сумі 2296,29 грн. не пізніше 06.12.2014 р., тоді як заявлений позов подано у червні 2015 року, тобто з пропуском позовної давності. Наразі поважних причин пропущення строку позовної давності позивач не навів.

Відповідно до п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи усі вищенаведені обставини та з огляду на пропуск строку позовної давності по заявленим вимогам про стягнення нарахованої неустойки на загальну суму 5310,12 грн., про застосування якої заявлено відповідачем, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 5267,71 грн. та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої ст. 625 ЦК України не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі № 87/12/50 не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати виконаних позивачем підрядних робіт за спірним договором, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних на відповідну суму боргу окремо по кожному акту виконаних робіт. Зокрема, позивачем нараховано 3% річних на:

- суму боргу в розмірі 40294,73 грн. за період з 06.11.2012 р. по 01.06.2015 р. (938 дн.), що склали 3106,56 грн. (40294,73 грн. 100% х 3%/365 дн. х 938 дн.);

- на суму боргу в розмірі 36267,62 грн. за період з 06.06.2013 р. по 01.06.2015 р. (725 дн.), що склали 2161,15 грн. (36367,62 грн. /100% х 3%/365 дн. х 725 дн.).

Отже, з відповідача підлягає стягненню загальна сума річних в розмірі 5267,71 грн.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

З огляду на вказане та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем у позовній заяві розрахунок інфляційних нарахувань, за яким загальна сума боргу з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення до квітня 2015 року склала 131799,66 грн., та встановлено, що вказаний розрахунок є невірним. Тому судом здійснено перерахунок інфляційних втрат, виходячи з наявної суми боргу по кожному акту виконаних робіт та сукупного індексу інфляції, що мав місце у заявленому періоді прострочення з 06.11.2012 р. по 30.04.2015 р. та з 06.06.2012 р. по 30.04.2015 р., а саме:

- на суму боргу 40294,73 грн. по акту за жовтень 2013 року за період з 06.11.2012 р. по 30.04.2015 р. (визначений Державною службою статистики України індекс інфляції - 1,723) розмір інфляційних збитків складатиме 29133,09 грн. (40294,73 грн. (сума боргу) х 1,723 (сукупний індекс інфляції) - 40294,73 грн.);

- на суму боргу 36267,62 грн. по акту за травень 2013 року за період з 06.06.2012 р. по 30.04.2015 р. (визначений Державною службою статистики України індекс інфляції - 1,717) розмір інфляційних збитків складатиме 26003,88 грн. (36267,62 грн. (сума боргу) х 1,717 (сукупний індекс інфляції) - 36267,62 грн.).

Відтак, загальна сума інфляційних втрат, яка підлягає до стягненню з відповідача, складає 55136,97 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги МП „Теком" у вигляді ТОВ частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню. Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 136967,02 грн. (76562,35 грн. основного боргу + 5267,71 грн. 3% річних + 55136,97 грн. інфляції).

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву Малого підприємства „Теком" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до Державного підприємства Міністерства оборони України „Одеський завод будівельних матеріалів" про стягнення 142377,49 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Державного підприємства Міністерства оборони України „Одеський завод будівельних матеріалів" (65039, м. Одеса, 4-й Басейний провулок, 7; код ЄДРПОУ 08336521) на користь Малого підприємства „Теком" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (65006, м. Одеса, вул. Краснослобідська, буд. 1; код ЄДРПОУ 13883001; п/р 26005000039266 в ПАТ „Укрсоцбанк" м. Одеси, МФО 300023) суму основного боргу за договором підряду в розмірі 76562/сімдесят шість тисяч п'ятсот шістдесят дві/грн. 35 коп., 3% річних в сумі 5267/п'ять тисяч двісті шістдесят сім/грн. 71 коп., інфляційні втрати в сумі 55136/п'ятдесят п'ять тисяч сто тридцять шість/грн. 97 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 2739/дві тисячі сімсот тридцять дев'ять/грн. 34 коп.

3. У задоволенні решти частини позовних вимог Малого підприємства „Теком" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до Державного підприємства „Одеський завод будівельних матеріалів" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 27 липня 2015 р.

Суддя В.С. Петров