Постанова

від 02.03.2007 по справі 7/363пд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

7/363пд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

28.02.2007 р.                                                                            справа №7/363пд

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:

суддів  

при секретаріКоломієць С.О.

за участю представників сторін:

від позивача:Куріцький Р.В. - по Дов. №5431/9 від 24.02.07р.,

від відповідача:ПП "Караван" - не з"явивсяТОВ "Фенікс ЛТД" - не з"явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуЄнакієвської об'єднаної Державної податкової інспекції м.Єнакієве

на рішення  господарського суду

Донецької області

від09.01.2007 року

по справі№7/363пд ( Суддя Малашкевич С.А.)

за позовомЄнакієвської об'єднаної Державної податкової інспекції м.Єнакієве

до1.Приватного підприємства "Караван" м.Єнакієве2.Товаримства з обмеженою відповідальністю "Фенікс ЛТД" м.Донецьк

провизнання недійсним договору та стягнення 36642грн.15коп.

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2006 року Єнакіївська об'єднана Державна податкова інспекція м.Єнакієве, Донецької області ( далі –ОДПІ м.Єнакієве) звернулась до господарського суду Донецької області з позовом про визнання недійсним господарського зобов'язання за договором №904/10 від 10.09.04р., укладеним між Приватним підприємством „Караван” м.Єнакієве, Донецької області  ( далі –ПП „Караван”) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фенікс ЛТД” м.Донецьк ( далі –ТОВ „Фенікс ЛТД”),  на підставі ст.207 Цивільного кодексу України, як таке, що вчинене з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, та просить застосувати наслідки передбачені ст.208 Кодексу, стягнути  з другого відповідача на користь першого 36642грн.15коп., а також з останнього на користь держави таку ж суму.

В обґрунтування позову зроблено посилання на рішення  Куйбишевського районного суду м.Донецька від 30.12.06р., яким директор ТОВ „Фенікс ЛТД” Попович Р.В. визнаний винним у скоєні злочину передбаченого ст.205 ч.2 КК України, вважає, що угода укладена з метою завідомо суперечною інтересам держави.

Рішенням господарського суду Донецької області від 09.01.07року у справі №7/363пд, ухваленим суддею Малашкевичем С.А.,  у задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Судовий акт вмотивований недоведеністю позивачем умислу, суперечного інтересам держави, в діях відповідачів при укладенні і виконанні спірної угоди, та пропуском строку застосування санкцій.

Позивач, ОДПІ в м.Єнакієве,  не погоджуючись з ухваленим судовим актом від 09.01.07р. у справі №7/363пд, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове рішення, яким  за задовольнити позов повністю. В своїй апеляційній скарзі заявник вважає, що судом при винесенні рішення не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушенні норми матеріального і процесуального права.

Представник ОДПІ в судовому засіданні висловився на підтримку своїх доводів, викладених в апеляційній скарзі.

ТОВ „Караван”, ТОВ „Фенікс ЛТД”  не скористалися своїм  процесуальним правом щодо участі їх повноважних представників у судовому засіданні апеляційної інстанції. Про час  і місце слухання справи відповідно до ст..98 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлені у встановленому законом порядку.

ТОВ „Караван”  надав  відзив № 1 від 15.02.07р. на апеляційну скаргу, в якому     зазначив, що проти апеляційної скарги заперечує, вважає рішення законним та обґрунтованим, а доводи, які викладені у скарзі такими, що не можуть бути підставами для скасування рішення.

ТОВ „Фенікс ЛТД” письмових заперечень не надав, ніяких додаткових документів та клопотань на час розгляду справи в апеляційній інстанції не надійшло.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши присутнього представника ОДПІ, судова колегія встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що

ПП „Караван” зареєстроване Єнакіївським міським  виконавчим комітетом 21.04.1999року, включене до ЄДРПОУ за номером 30381346.

ТОВ „Фелікс ЛТД”  зареєстроване виконавчим комітетом Ворошиловської районної  ради в м.Донецьку як юридична особа 30.07.03р., включене до ЄДРПОУ за номером 32516859.

Як встановлено господарським судом Донецької області, між ПП „Караван” м. Єнакієве та ТОВ „Фенікс ЛТД” м. Донецьк було укладено договір № 904/10 від 10.09.2004 р. постачання товару (скло віконне), який є предметом спору у даній справі, відповідно до якого ТОВ „Фенікс ЛТД” м. Донецьк поставило ПП „Караван” товар на загальну суму 36 642грн. 15 коп., що підтверджується накладними № 929/09 від 29.09.2004 р., № 922/09 від 22.09.2006 р., рахунком № 92/09 від 20.09.2004 р., податковими накладними № 930/09 29.09.2004 р., № 92/09 від 20.09.2004 р.

Зазначений договір був виконаний, ПП „Караван” оплатило ТОВ „Фенікс ЛТД” вартість товару згідно  платіжних доручень №252 від 01.10.04р., №243 від 20.09.04р.

          ОДПІ м.Єнакієво вважає, що зобов”язання по даній угоді є господарськими зобов'язаннями в розумінні статті 207 Господарського кодексу України і просить визнати їх недійсними та застосувати правові наслідки визнання господарського зобов”язання недісйним, передбачені статті 208 Господарського кодексу України.

Приймаючи рішення, господарський суд Донецької області виходив з того, що позивачем не доведено наявності у сторін при укладені договору, мети суперечної інтересам держави і суспільства.

Оцінюючи  правомірність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду, яким відмовлено у задоволені позовних вимог про  визнання недійсним договору та стягнення 36642грн.15коп. відповідає вимогам норм матеріального права та фактичним обставинам  справи та не підлягає скасуванню.

Статтею 173 Господарського кодексу України, який набув чинності з                01.01.2004 року, встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтями 174, 175 Господарського кодексу України визначені підстави виникнення господарських зобов'язань та майново-господарських зобов'язань, а саме встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, в тому числі з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 207 Господарського кодексу України недійсним визнається господарське   зобов'язання,   що  не  відповідає  вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Із аналізу вказаної норми вбачається, що для застосування вимог цієї статті повинна бути встановлена наявність певних обставин, які свідчать про те, що сторона (або сторони), укладаючи угоду, завідомо діяла з прямим умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Наявність умислу у сторін чи однієї сторони угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави і суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Правові наслідки визнання недійсним господарського зобов'язання   вчиненого з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства такої угоди залежать від наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання умов господарського договору - обома сторонами чи однією. Наявність умислу та обставини щодо виконання угоди, стосовно дійсності якої виник спір, входять до предмету доказування в судовому процесі.

Відповідно до п.6 Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику про  визнанням угод недійсними” № 3 від 28.04.1978 р. до угод укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, належать, зокрема, угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.  

Отже, наявність умислу у сторін при укладанні угоди означає, що сторона або сторони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди, яка суперечить меті діяльності суб'єкта господарювання та інтересам держави та суспільства, і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Як встановлено господарським судом, договір №904/10 від 10.09.04р. сторонами виконаний, сплата за товари проведена через установу банка,  установчі та інші документи ТОВ „Фенікс ЛТД” в установленому законодавством порядку недійсними не  визнані, фіктивність суб”єкта підприємницької діяльності в судовому порядку не доведена та не  встановлена компетентними органами.

Господарський суд правомірно не взяв до уваги посилання ОДПІ, зокрема, як на підставу своїх доводів щодо наявності умислу у другого відповідача на укладення договору з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства,  на вирок Куйбишевського районного суду м. Донецька від 30.12.2005р., який відповідно до частини 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України  є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, встановлених судом і мають значення для вирішення спору .

Так, вироком Куйбишевського районного суду м. Донецька  від 30.12.2005 року, яке набрало законної сили 15.01.2006р., директор ТОВ „Фенікс ЛТД” Попович Р.В. був визнаний винними у скоєнні злочину, передбаченого ст. 205 ч.2 КК України. Як вбачається з вказаного вироку, Попович Р.В. із корисливих спонукань, маючи намір на зайняття фіктивним підприємництвом, діючи узгоджено і по попередній змові з іншими членами організованої злочинної групи, використовував підприємство з метою зайняття незаконною діяльністю.  В процесі всієї діяльності в період з листопада 2004р. по травень 2005р. підприємство використовувалося для проведення безготівкових коштів в готівкові. Однак, встановлені факти не мають відношення щодо предмету спору.

Отже, в даному випадку Позивач не довів, чим саме підтверджуються ті обставини, що оспорювана угода була укладена відповідачами з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Тому, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що  позивачем не доведені обставини підтвердження того, що укладаючи договір сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та відмовив у задоволенні позову.

Стосовно відмови у вимозі про застосування наслідків статті 208 Господарського кодексу України, то на думку суду вони також є правомірними.

Для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України необхідним є наявність умислу на укладання угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Частиною 1 статті 208 цього Господарського кодексу встановлено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Санкції, встановлені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, не можуть застосовуватися як сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин, правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Зазначеною нормою права передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 Господарського кодексу України, тобто не пізніше одного року з дня порушення.

При перевірці рішення від 09.01.2007року, апеляційним  судом  не було встановлено  порушення норм матеріального так і процесуального права господарським судом Донецької області.

Враховуючи наведені обставини в їх сукупності судова колегія прийшла до висновку, що судовий акт прийнято в межах повноважень наданих суду, відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, чинному законодавству, і не вбачає підстав для скасування.

Керуючись ст.ст.91,99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд -    

ПОСТАНОВИВ:

          Апеляційну скаргу Єнакіївської об”єднаної Державної податкової інспекції  м.Єнакієво, Донецької області на рішення  господарського суду Донецької області   від 09.01.2007року  у справі №7/363пд  залишити без задоволення.

               Рішення   господарського суду Донецької області   від 09.01.2007 року  у справі №7/363пд  залишити без змін.

Постанова  набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено  до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд.

Результати розгляду апеляційної скарги оголошені в судовому засіданні.

Головуючий          

Судді:          

          Надруковано: 6 прим.

          1. позивачу

          2. відповідачам

          1 у справу

          1 ДАГС

          1 ГСДО