Рішення

від 29.07.2015 по справі 927/881/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

.Іменем України

РІШЕННЯ

24 липня 2015р. справа №927/881/15

За позовом : Заступника прокурора міста Чернігова, вул.Шевченка,1, м. Чернігів,

в інтересах держави

В особі : Міністерства енергетики та вугільної промисловості України,

вул. Хрещатик, 30, м. Київ, 01030

В особі : Державного концерну «Укрторф»,

вул. Червоноармійська, 65, м. Київ, 03150 (04080 м. Київ, вул.Фрунзе,85.)

Відповідач-1: Державне підприємство «Чернігівторф», вул. Борисенко 35-а, м. Чернігів,14000

Відповідач-2: Товариство з обмеженою відповідальністю «Терма Груп»,

вул. Вадима Гетьмана, 1, м. Київ, 03057

Предмет спору: про визнання недійсним договору та додаткових угод до нього

Суддя Книш Н.Ю.

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача-1: Глібко В.П. провідний юрисконсульт довіреність №415 від 29.10.2014р.

Від відповідача-2: Гончаренко П.О. представник довіреність №68 від 01.07.2015р.

За участю: Дементьєва М.М. прокурор начальник відділу прокуратури м. Чернігова

СУТЬ СПОРУ:

Заступником прокурора міста Чернігова в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, в особі Державного концерну «Укрторф» подано позов про визнання недійсним договору про спільну діяльність підприємств від 29.04.2015р., укладений між ДП «Чернігівторф» та ТОВ «Терма Груп»; про визнання недійсною додаткової угоди №1 до договору про спільну діяльність підприємств №29/4-СД від 18.05.2015р., укладену між ДП «Чернігівторф» та ТОВ «Терма Груп»; про визнання недійсною додаткової угоди №2 до договору про спільну діяльність підприємств №29/4-СД від 09.06.2015р., укладену між ДП «Чернігівторф» та ТОВ «Терма Груп».

У відзиві на позовну заяву №67 від 30.06.2015р. відповідач-2 заперечує проти позову, посилаючись на те, що 29.05.2015р. ТОВ «Терма Груп» та ДП «Чернігівторф» підписали договір №29/4-СД про спільну діяльність підприємств, що ДП «Чернігівторф» має безумовне право підписувати будь-які договори (правочини) без погодження з Уповноваженим органом управління, якщо вказані правочини не передбачають відчуження майна, що є державною власністю, передачу з балансу на баланс, здачу в концесію, лізинг та оренду нерухомого майна, закріпленого за підприємством. Відповідач-2 зазначає, що враховуючи п.7 ст.141 ГК України, ТОВ «Терма Груп» та ДП «Чернігівторф» уклали додаткові угоди №1 від 18.05.2015р. та №2 від 09.06.2015р., які внесли остаточне тлумачення договору, а саме, що договір не передбачає об'єднання внесків сторін (передачу майна сторін у спільну власність). У відзиві на позовну заяву відповідач-2 стверджує, що до підписання додаткової угоди №2 від 09.06.2015р. дій та правочинів по вказаному договору не здійснювалось, у зв'язку з внесеними змінами до договору даний вид відносин сторін трактується Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку 31 (МСБО31), як спільно контрольовані операції, різні складові частини виробничого процесу відображаються в обліку кожним контролюючим учасником, кожен контролюючий учасник несе свої власні витрати й одержує свою частку доходу від продажу, причому така частка визначається конкретною угодою. ТОВ «Терма Груп» вважає, що оскільки не передбачено відчуження чи об'єднання майна державної власності, то відсутній предмет погодження договору у відповідності до постанови КМУ від 11.04.2012р. №296, яка вимагає проведення оцінки майна, що передається. Відповідач-2 також вважає, що спірний договір в редакції від 09.06.2015р. є прикладом спільної діяльності сторін без об'єднання вкладів, а саме розділяє окремо роботу сторін на кожному етапі, об'єктом розподілу є тільки виручка сторін. У відзиві на позовну заяву відповідач-2 повідомляє, що оскільки підприємства Концерну «Укрторф» не отримують державного фінансування, являються збитковими, правління Концерну на засідання від 05.06.2015р. (протокол №10 п.4) вирішило: рекомендувати керівникам підприємств активізувати роботу із залученням приватних інвестицій шляхом укладання, за погодженням правління, відповідних інвестиційних договорів, рентабельність діяльності підприємства за якими не менша 20% та їх зміст відповідає законодавству України.

У відзиві на позовну заяву №294 від 07.07.2015р. відповідач-1 проти позову заперечує, посилаючись на укладення сторонами додаткових угод №1 від 18.05.2015р. та №2 від 09.06.2015р., якими внесені уточнення до спірного договору, а саме, що договір не передбачає об'єднання внесків сторін (передачу майна сторін у спільну власність). ДП «Чернігівторф» має безумовне право підписувати будь-які договори (правочини) без погодження з Уповноваженим органом управління, якщо вказані правочини не передбачають відчуження майна, що є державною власністю, передачу з балансу на баланс, здачу в концесію, лізинг та оренду нерухомого майна, закріпленого за підприємством. Майно ДП «Чернігівторф» не може бути будь-яким чином відчужено, так як існує заборона відчуження майна підприємства. Відповідач-1 зазначив, що відповідно до вимог ст.3.5 Статуту ДП «Чернігівторф», Концерн «Укрторф» письмово погодив договір №29/4-СД про спільну діяльність підприємств, тобто твердження позивача щодо порушення вимог ч.2 ст.203 ЦКУ є безпідставними. Посилання позивача на ч.3 ст.121 ГКУ, на думку відповідача-1, взагалі є незрозумілим, оскільки дана стаття регламентує зовсім іншу сферу відносин - об'єднання підприємств (асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом), які до договірних зобов'язань між підприємствами не мають ніякого відношення. Відповідач-1 зазначає, що до відносин між сторонами за договором №29/4-СД про спільну діяльність підприємств необхідно застосовувати положення Постанови КМУ від 11.04.2012р. №296, але в даному випадку відсутній предмет погодження договору у відповідності до зазначеної постанови, яка вимагає проведення оцінки майна, що передається. Відповідач-1 стверджує про відсутність порушення п.7 ст.141 ГКУ, оскільки за договором №29/4-СД про спільну діяльність підприємств в редакції від 09.06.2015р. майно не є вкладом у спільну діяльність, а залишається інтелектуальною та майновою власністю сторін і лише залучається до використання.

Прокурор в судовому засіданні 09.07.2015р. надав пояснення №49г-15 від 09.07.2015р., в якому зазначив, що сторонами при укладанні договору недодержані вимоги ч.1, ч.2 ст.203 ЦК України, договір суперечить вимогам ЗУ «Про управління об'єктами державної власності» щодо його погодження з органом управління, щодо незалежної оцінки майна за ринковими цінами, розміру частки у спільній діяльності, а також вимогам ч.3 ст.121, п.7 ст.141 ГК України. Прокурор стверджує, що ДП «Чернігівторф» вийшло за межі, наданої п.3.4 та п.4.4 Статуту, дієздатності щодо укладання договорів про спільну діяльність.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 09.07.2015р. надав лист від 09.07.2015р., в якому повідомив адресу Державного концерну «Укрторф»: 04080 м. Київ, вул.Фрунзе,85.

Прокурор в судовому засіданні 16.07.2015р. надав письмове пояснення №49г-15 від 16.07.2015р., в якому зазначив, що твердження ДП «Чернігівторф», що майно зазначене у договорі не є вкладом у спільну діяльність не може прийматися до уваги, оскільки такий статус цього майна визначений ст.1130 ЦК України та договором про спільну діяльність від 29.04.2015р.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 16.07.2015р. надав письмове пояснення №313 від 15.07.2015р. щодо позиції Міністерства енергетики та вугільної промисловості України щодо погодження договору про спільну діяльність, в якому зазначив, що підприємство вільне у виборі предмету договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству України, рішенням Уповноваженого органу управління, Концерну та Статуту. Що ДП «Чернігівторф» має право підписувати будь-які договори без погодження з Уповноваженим органом управління, якщо вказані правочини не передбачають відчуження майна, що є державною власністю, передачу з балансу на баланс, здачу в концесію, лізинг та оренду нерухомого майна, закріпленого за підприємством. Відповідач-1 вважає, що спірний договір має характер договору про співробітництво та координацію спільних дій учасників, без об'єднання вкладів учасників, тому не передбачає погодження з Міністерством енергетики та вугільної промисловості України.

Представники відповідача-1, відповідача-2 та прокурор в судовому засіданні 24.07.2015р. надали клопотання про нездійснення технічної фіксації судового процесу, які задоволені судом.

Прокурор в судовому засіданні надав пояснення №7105вих15 від 24.07.2015р., в якому зазначив, що оскільки додаткові угоди №1 від 18.05.2015р. та №2 від 09.05.2015р. є частиною договору про спільну діяльність від 29.04.2015р., то визнання недійсним самого договору тягне за собою визнання недійсним додаткових угод до нього. Крім того, додатковими угодами №1 та №2 не змінюється правова природа договору (договір про спільну діяльність) та ними передбачено спільне використання державного майна, вводяться обмеження щодо розпорядження державним майном без згоди ТОВ «Терма Груп», порушуються вимоги ЗУ «Про управління об'єктами державної власності», ч.3 ст.121 ГК України та статуту підприємства, п.7 ст.141 ГК України.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні надав пояснення №321 від 23.07.2015р., в якому зазначив, що при укладанні договору про спільну діяльність номер на договорі не був проставлений, так як на момент підписання він не був відомий, після підписання ТОВ «Терма Груп» зареєструвало його в журналі реєстрації та надало номер 29/4-СД, надалі при підписанні додаткових угоди №1 та №2 вже зазначався номер договору 29/4-СД. Відповідач-1 вважає, що при підписанні спірного договору, він мав характер договору про співробітництво та координацію спільних дій учасників, тому назва про спільну діяльність вказана помилково і вказаний договір відповідає чинному законодавству.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні надав клопотання про залучення документів до матеріалів справи, яке задоволено судом, документи долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні надав пояснення №74 від 23.07.2015р., в якому зазначив, що договір №29/4-СД про спільну діяльність в його редакції від 09.06.2015р. згідно додаткової угоди №2 розділяє окремо роботу сторін на кожному етапі і є прикладом спільної діяльності сторін без об'єднання вкладів (без відчуження чи фактичної передачі майна), тобто сторони за договором залишаються фактичними та юридичними власниками майна, не втрачаючи жодної можливості щодо володіння, користування та розпорядження своїм майном, об'єктом розподілу є тільки виручка сторін отримана в процесі спільної діяльності. Відповідач-2 зазначив, що не має місце порушення п.7 ст.141 ГК України, оскільки за договором №29/4-СД в його редакції від 09.06.2015р. майно не є вкладом у спільну діяльність, а залишається інтелектуальною та майновою власністю сторін і лише залучається до використання, даний договір має характер співробітництва та координації спільних дій учасників, без об'єднання вкладів учасників. Відповідач-1 вказав, що ДП «Чернігівторф» було отримано офіційну відповідь (погодження) від ДК «Укрторф» (вих.№1/1-214/2 від 12.06.2015р.) щодо можливості укладання договору про спільну діяльність підприємств між ТОВ «Терма Груп» та ДП «Чернігівторф».

Представник відповідача-2 в судовому засіданні надав довідку №75 від 23.07.2015р., в якій зазначив, що договору укладеному між ТОВ «Терма Груп» та ДП «Чернігівторф» 29.04.2015р. присвоєно номер 29/4-СД від 29.04.2015р. згідно книги реєстрації договорів.

Від Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Державного концерну «Укрторф» заяв та клопотань не надходило.

Ухвала про порушення провадження у справі від 25.06.2015р., направлена на адресу Державного концерну «Укрторф», вказану у позовній заяві (вул. Червоноармійська, 65, м. Київ), повернулася до суду з відміткою відділу поштового зв'язку за закінченням терміну зберігання. Ухвала про відкладення розгляду справи від 09.07.2015р., направлена на адресу Державного концерну «Укрторф», вказану у позовній заяві (вул. Червоноармійська, 65, м. Київ), повернулася до суду з відміткою відділу поштового зв'язку за письмовою відмовою адресата від одержання. Ухвала про відкладення розгляду справи від 16.07.2015р. направлена на адресу Державного концерну «Укрторф» - вул. Червоноармійська, 65, м. Київ повернута за зворотною адресою за закінченням терміну зберігання, що підтверджується витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта». Ухвали про відкладення розгляду справи від 09.07.2015р. та від 16.07.2015р. направлені на адресу Державного концерну «Укрторф» - м. Київ, вул.Фрунзе,85 отримана адресатом, що підтверджується відповідними витягами з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта». Ухвали про відкладення розгляду справи від 09.07.2015р., від 16.07.2015р., направлені на адресу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України отримані адресатом згідно поштових повідомлень №1400603587407, №1400603590432 відповідно.

Згідно Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців в реєстрі станом на 09.07.2015р. значиться Державний концерн «Укрторф», ідентифікаційний код 35633030, місцезнаходження м. Київ, вул.Червоноармійська,65.

В реквізитах листа Державного концерну «Укрторф» №1/1-214/2 від 12.06.2015р., копія якого надана відповідачем-1 до матеріалів справи, зазначено адресу концерну: 04080, м. Київ, вул.Фрунзе, 85.

Згідно п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження по справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на викладене суд доходить висновку про належне повідомлення Державного концерну «Укрторф» про дату, час і місце розгляду справи у господарському суді Чернігівської області.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення представників відповідачів та прокурора, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

29.04.2015р. товариство з обмеженою відповідальністю «Терма Груп» (сторона-1) та державне підприємство «Чернігівторф» (сторона-2) підписали договір про спільну діяльність підприємств, згідно умов якого сторони домовились про організацію спільної діяльності в сфері добування та агломерації торфу, виробництва та реалізації продукції (п.1.1. договору).

За умовами п.11.7 цей договір укладений сторонами на строк 10 років з моменту підписання.

Згідно пояснень відповідачів по справі після підписання договору про спільну діяльність підприємств ТОВ «Терма Груп» зареєструвало його в журналі реєстрації та надало номер 29/4-СД.

Відповідно до п.1.2 договору сторони зобов'язуються діяти спільно шляхом об'єднання майна (додаток №1), грошових коштів і зусиль та шляхом користування в спільній діяльності раніше створених сторонами ресурсів та засобів, обладнання та технологій, які являються інтелектуальною і майновою власністю сторін.

Як свідчать матеріали справи та підтверджують відповідачі, між ТОВ «Терма Груп» (сторона-1) та державним підприємством «Чернігівторф» (сторона-2) підписано та скріплено їх печатками додаток №1 від 29.04.2015р. до договору про спільну діяльність підприємств (а.с.19-21).

Так, згідно вказаного додатку №1 ТОВ «Терма Груп» зобов'язується діяти спільно шляхом об'єднання майна 27 одиниць торфодобувної техніки та обладнання на загальну вартість 23 454 900,00грн. (перелік наведено у п.1.1 додатку №1), ДП «Чернігівторф» зобов'язується діяти спільно шляхом об'єднання майна 129 найменувань, у т.ч. будівлі, споруди, автомобілі та інша торфодобувна технік, технологічне устаткування та обладнання (перелік наведено у п.1.2 додатку №1) на загальну вартість 10 841 733,56грн., що відносяться до основних засобів підприємства.

У п.2.2 договору сторони встановили, що спільна діяльність сторін здійснюватиметься відповідно до Програми робіт (додаток 2), прикладеної до цього договору, в якій сторони визначають лад, строки, етапи і умови проведення спільної діяльності.

Сторони підписали додаток №2 від 29.04.2015р. до договору про спільну діяльність підприємств (а.с.22), в якому визначили, що спільна діяльність сторін здійснюватиметься відповідно до Програми робіт: 1. сторона-2 зобов'язана передати свою частку у спільну діяльність протягом 3 робочих діб після підписання договору з додатками; 2. сторона-1 зобов'язана поставити свою частку у спільній діяльності протягом 14 робочих діб після підписання договору з додатками; 3. монтаж обладнання протягом 30-ти календарних діб, з моменту поставки своєї частки у спільної діяльності стороною-1; 4. наладка обладнання та пуск протягом 10 календарних діб, після монтажу; 5. запуск виробничих потужностей протягом 3 календарних діб після пусконаладки. Сторони зобов'язуються до моменту пуску виробничих потужностей організувати процес заготівлі торфу в обсязі необхідному для сталої роботи технологічного обладнання по виготовленню торф'яного брикету.

Відповідно до п.3.1.2 договору відповідач-2 зобов'язаний у строк передбачений даним договором забезпечити іншу сторону своїм внеском.

Відповідно до п.4.1.2 договору відповідач-1 зобов'язаний у строк передбачений даним договором забезпечити іншу сторону своїм внеском.

Згідно умов договору внесок сторони-1 (відповідача-2 у справі): грошові кошти 0,00грн., майно 23 454 900,00грн., доля (пай/частка) сторони-1 складає 68,38% та оцінюється в 23 454 900,00грн., порядок і строк внесення внесків протягом 14 днів (п. 6.1); внесок сторони-2 (відповідача-1 у справі): грошові кошти 0,00грн., майно 10 841 733,56грн., доля (пай/частка) сторони-2 складає 31,62% та оцінюється в 10 841 733,56грн., порядок і строк внесення внесків протягом 3 днів (п.6.2).

У п.7.1 договору сторони визначили, що грошові кошти і майнові внески сторін, крім (включаючи) інтелектуальної власності, а також майно створене або набуте сторонами внаслідок спільної діяльності, складає їх спільну власність.

Відповідно до п.8.3 договору прибуток, що отримують сторони від спеціальної діяльності підлягає розподілу пропорційно долям та умовам, визначеним в розділі 6 договору.

За приписами п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ст.202 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.1130 Цивільного кодексу України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

За приписами ст.1131 Цивільного кодексу України, договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.

Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (ч.2 ст.1131 Цивільного кодексу України).

Приписами чинного законодавства не встановлено вичерпного переліку умов, необхідних для даного виду договорів, відтак сторони вправі за власною домовленістю визначати й інші умови договору про спільну діяльність, проте, у договорі такого виду, насамперед, мають визначатися аспекти щодо його предмету та мети, взаємних обов'язків сторін та обов'язків кожної зі сторін щодо спільної діяльності, порядок здійснення контролю за спільною діяльністю, а також визначення розміру вкладів і часток учасників, порядок розподілу між ними результатів спільної діяльності.

На відміну від будь-яких інших зобов'язань, в яких інтереси сторін є протилежними і відбувається перехід майна (права на майно) або результату роботи (послуги) від однієї сторони до іншої, при цьому, одна сторона має на меті продати (передати в користування) майно (результат роботи, послуги) та отримати за це певну грошову суму, а інша - набути майно (право на майно), отримати результат роботи, послугу тощо, в правовідносинах спільної діяльності взаємні права і обов'язки сторін опосередковані необхідністю досягнення загальної мети, тобто сторони мають загальний інтерес.

Як вбачається з матеріалів справи, договір від 29.04.2015р. має ознаки договору спільної діяльності.

Згідно статуту Державного підприємства «Чернігівторф» (нова редакція), затвердженого наказом Міненерговугілля від 17.08.2011р. №413, державна реєстрація змін до установчих документів проведена 13.12.2011р., Державне підприємство «Чернігівторф» (далі - підприємство) засноване на державній власності згідно з наказом Державного комітету України по вугільній промисловості від 10.02.1993 №16, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.05.2007 №689 «Про утворення Державного концерну «Укрторф» входить до складу Державного концерну «Укрторф» (далі - Концерн) та належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (далі - Уповноважений орган управління) відповідно до указу Президента України від 09.12.2010 №1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади».

Згідно ст.4.1 Статуту державного підприємства «Чернігівторф» майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Підприємство володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном на умовах, встановлених цим Статутом, вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству.

Вказане свідчить про певну специфіку регулювання господарської діяльності відповідача-1, яка здійснюється, зокрема і Законом України «Про управління об'єктами державної власності».

Відповідно до ст.191 Цивільного кодексу України, підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства, як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правові основи управління об'єктами державної власності закріплені Законом України «Про управління об'єктами державної власності».

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

У ст. 4 вказаного Закону України визначені суб'єкти управління об'єктами державної власності, серед яких, зокрема: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об'єктами державної власності; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління).

Відповідно до п. 20 ч.1 ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань погоджують підприємствам, установам, організаціям, що належать до сфери їх управління, а також господарським товариствам, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, повноваження з управління корпоративними правами держави яких він здійснює, договори про спільну діяльність, договори комісії, доручення та управління майном, зміни до них та контролюють виконання умов цих договорів.

Згідно з пп. «л» п.18 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України визначає порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №296 затверджено Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженим (далі - Порядок), який визначив механізм і процедуру укладення такими підприємствами договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

Відповідно до п.2 Порядку, суб'єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, іншому суб'єкту управління об'єктами державної власності, зокрема Національній або галузевій академії наук (далі - орган управління), звернення щодо погодження укладення договору разом з такими документами:

1) попередньо погоджений сторонами проект договору;

2) засвідчені копії статутів (положень) суб'єкта господарювання та сторони (сторін), з якою (якими) передбачається укласти договір;

3) інформація про суб'єкта господарювання, зокрема про: виробничі потужності, обсяг і основну номенклатуру продукції, у тому числі експортної; кількість робочих місць; рівень прибутковості за останні три роки, розмір дебіторської та кредиторської заборгованості, у тому числі простроченої; державну реєстрацію прав власності або користування будинками (спорудами) та земельними ділянками, які передбачається використовувати за договором; перебування майна, яке передбачається використовувати за договором, в заставі, податковій заставі, оренді, лізингу.

Суб'єкт господарювання подає також бізнес-план з визначенням етапів, строків, шляхів і засобів виконання договору, джерел його фінансування, впливу результатів укладення договору на фінансовий план суб'єкта господарювання;

4) інформація про сторону (сторони), з якою (якими) передбачається укласти договір, а саме:

повне найменування сторони;

дані про її державну реєстрацію;

відомості, що підтверджують здатність сторони забезпечити належне виконання своїх договірних зобов'язань, зокрема фінансову та професійну спроможність;

5) звіт про оцінку майна, що передбачається використовувати за договором, з висновком про його вартість, визначену на підставі незалежної експертної оцінки із застосуванням бази оцінки, що відповідає ринковій вартості.

Зазначений звіт подається разом з рецензією, що містить позитивний висновок щодо його відповідності вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна або за наявності незначних недоліків, що не вплинули на достовірність оцінки, про відповідність в цілому таким нормативно-правовим актам;

6) обґрунтування способу використання державного майна з відповідними розрахунками.

Також, п.3 Порядку передбачено, що орган управління готує протягом місяця з дня надходження від суб'єкта господарювання звернення щодо погодження укладення договору за погодженням з Мінекономрозвитку, Мінфіном, Фондом державного майна та Мін'юстом відповідний проект рішення Кабінету Міністрів України.

Зазначений проект повинен, зокрема, містити істотні умови договору, укладення якого пропонується погодити, щодо забезпечення підвищення ефективності використання державного майна, захисту майнових інтересів держави, унеможливлення відчуження державного майна, а також залежно від виду договору - розмір часток учасників, строк дії договору, порядок розподілу прибутку, покриття витрат та внесення додаткових вкладів.

До проекту рішення Кабінету Міністрів України щодо погодження укладення договору органом управління додаються такі документи: звернення суб'єкта господарювання до органу управління щодо погодження укладення договору разом з документами, що передбачені підпунктами 2 - 6 пункту 2 цього Порядку, а також погоджений органом управління проект договору; висновок органу управління щодо відсутності встановлених законодавством заборон та обмежень на використання майна суб'єкта господарювання, якщо таке використання передбачається договором; висновок органу управління про відповідність галузевим концепціям і програмам розвитку пропозицій суб'єкта господарювання, який планує укласти договір.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку орган управління подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України узгоджений проект рішення щодо погодження укладення договору разом з документами, зазначеними в абзацах четвертому - шостому пункту 3 цього Порядку. У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про погодження укладення договору орган управління здійснює заходи щодо забезпечення його укладення суб'єктом господарювання відповідно до вимог законодавства.

Отже, встановлення зазначеними законодавчими приписами особливого порядку укладення певних видів господарських договорів з державними підприємствами, свідчить про відповідний обов'язок сторін бути обізнаним з його положеннями та неухильно його дотримуватися.

Згідно п. 3.3 Статуту підприємство входить до складу Державного концерну «Укрторф». Участь підприємства в інших асоціаціях, корпораціях, концернах, об'єднаннях, здійснюється на добровільних засадах за погодженням Уповноваженим органом управління та концерном, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству та іншим нормативним актам України (п.3.4 Статуту). Усі дії та правочини підприємства, що підлягають погодженню або здійснюються за рішенням Уповноваженого органу управління, підлягають попередньому письмовому погодженню з Концерном (п.3.5 Статуту).

Відповідно до 4.4 Статуту підприємство не має права передавати з балансу на баланс, здавати в концесію, лізинг та оренду нерухоме майно, яке закріплене за підприємством без отримання відповідного дозволу Уповноваженого органу управління, а також передавати його в заставу (в тому числі за договором поруки) тощо.

Згідно п.7.7 Статуту підприємство вільне у виборі предмету договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечить чинному законодавству України, рішенням Уповноваженого органу управління, Концерну та цьому статуту.

Матеріалами справи підтверджується, що договір про спільну діяльність підприємств від 29.04.2015р. укладений з порушенням вимог встановлених Порядком укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого поставою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012р. №296, оскільки сторонами не доведено та не підтверджено належними доказами, в розумінні ст.ст.33-34 Господарського процесуального кодексу України, вчинення відповідних дій, які передбачені зазначеним Порядком, зокрема: подання звернення щодо погодження укладення договору разом з переліком визначених документів до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, його погодження та рішення Кабінету Міністрів України про погодження укладення договору від 29 квітня 2015 року про спільну діяльність.

Лист Державного концерну «Укрторф» №1/1-214/2 від 12.06.2015р. суд не приймає як належний доказ щодо погодження укладання договору про спільну діяльність підприємств від 29.04.2015р., оскільки зі змісту вказаного листа вбачається, що Державний концерн «Укрторф» не заперечує щодо укладання договору за умови його відповідності вимогам чинного законодавства України, а саме невідповідність нормам законодавства даного договору є предметом розгляду даної справи. Крім того, вказаний лист складений 12.06.2015р., тобто на момент укладання договору про спільну діяльність підприємств від 29.04.2015р. погодження з боку ДК «Укрторф» не було.

Що стосується погодження спірного договору Міністерством енергетики та вугільної промисловості України то листом №2/12-2086 від 22.06.2015р., адресованим прокуратурі Чернігівської області, міністерство повідомило, що ним не здійснювалися заходи щодо погодження укладання між товариством з обмеженою відповідальністю «Терма Груп» та державним підприємством «Чернігівторф» договору про спільну діяльність підприємств від 29 квітня 2015 року.

Як свідчать матеріали справи, 18.05.2015р. ТОВ «Терма Груп» та ДП «Чернігівторф» підписали додаткову угоду №1 до договору про спільну діяльність підприємств №29/4-СД та 09.06.2015р. додаткову угоду №2 до договору про спільну діяльність підприємств №29/4-СД.

У додатковій угоді №1 від 18.05.2015р. сторони домовились викласти ряд пунктів договору про спільну діяльність підприємств від 29.04.2015р. в новій редакції, а саме: пункти 1.2, 5.4, доповнили договір п.2.16 та п.2.14.

У додатковій угоді №2 від 09.06.2015р. сторони домовились викласти ряд пунктів та розділів договору про спільну діяльність підприємств від 29.04.2015р. в новій редакції, а саме: пункти 1.2, 2.7, 2.8, 3.1.2, 3.1.3, 4.1.2, 4.1.3, 5.4, розділ 6. Майно сторін, розділ 7. Спільне майно сторін за даною угодою, розділ 8. Розподіл результатів спільної діяльності. Сторони домовились вилучити із розділу 2 договору пункти 2.16 та 2.17. Вказаною угодою сторони виклали в новій редакції пункти Додатку №1 до договору про спільну діяльність підприємств та Додатку №2 до договору про спільну діяльність підприємств 29/4-СД від 29.04.2015р.

Так, згідно нової редакції п.1.2 договору (в редакції додаткової угоди №2 від 09.06.2015р.) сторони зобов'язуються діяти спільно шляхом використання майна (додаток №1), грошових коштів і зусиль та шляхом користування в спільній діяльності раніше створених сторонами ресурсів та засобів, обладнання та технологій, які являються інтелектуальною і майновою власністю сторін; згідно редакції п.6.4 договору майно учасників договору, залишається на балансі тієї сторони, яка є її власником.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 Цивільного кодексу України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 215 Цивільного кодексу України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З аналізу норм чинного законодавства вбачається, що на підставі ст.215 Цивільного кодексу України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку. Вказана правова позиція викладена в п.2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».

Відповідно до абзацу 4 пункту 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з частиною другою статті 13 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»: - вартість майна, що вноситься у спільну діяльність, учасником якої є державне підприємство, установа або організація, визначається на підставі незалежної оцінки із застосуванням бази оцінки, що відповідає ринковій вартості, згідно з вимогами законодавства про оцінку майна; - під час укладення договорів про спільну діяльність розмір частки державних підприємств, установ і організацій, а також господарських товариств, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, має становити не менш як 50 відсотків спільного майна учасників спільної діяльності.

Як свідчать матеріали справи, при внесенні ДП «Чернігівторф» майна як вкладу у спільну діяльність не було визначено вартість майна на підставі незалежної оцінки із застосуванням бази оцінки, що відповідає ринковій вартості. Договір про спільну діяльність підприємств укладено на умовах, за якими частка ДП «Чернігівторф» становить лише 31,62% спільного майна учасників спільної діяльності.

Згідно ч.7 ст.141 Господарського кодексу України не може бути вкладом у спільну діяльність майно, яке належить до основних фондів підприємств державної власності, що не підлягають приватизації.

Відповідно до приписів Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» державне підприємство «Чернігівторф» ідентифікаційний код 2968220, місцезнаходження м. Чернігів, вул. Борисенка, 35а, включено до Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані.

Відповідно до ст.92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Особа, або орган, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно ст.6.1 Статуту державного підприємства «Чернігівторф» управління відповідачем-1 здійснює його директор, який відповідно до ст.6.3 Статуту самостійно вирішує питання діяльності за винятком тих, що віднесені Статутом до компетенції Уповноваженого органу управління.

До компетенції Уповноваженого органу управління відповідно до ст.8.1 Статуту належить, зокрема, погодження рішень щодо відчуження та списання майна, надання в оренду, концесію, лізинг нерухомого майна, закріпленого за підприємством, а також передачу його з балансу на баланс, в заставу (в тому числі за договором поруки) тощо.

З огляду на вище наведене, суд доходить висновку, що договір про спільну діяльність підприємств від 29.04.2015р. від імені державного підприємства «Чернігівторф» в.о. директора Дяденко А.І. підписав з перевищенням своїх повноважень, оскільки на дату укладення спірного договору відповідач-1 в порушення положень Статуту та діючого законодавства України не погодив з Уповноваженим органом управління рішення щодо передачі майна у спільну діяльність, проект спірного договору про спільну діяльність підприємств від 29.04.2015р., враховуючи наявність застереження у ч.7 ст.141 Господарського кодексу України про те, що не може бути вкладом у спільну діяльність майно, яке належить до основних фондів підприємств державної власності, що не підлягають приватизації.

Враховуючи викладене, суд вважає, що договір про спільну діяльність підприємств від 29.04.2015р., якому присвоєно №29/4-СД, укладений між ТОВ «Терма Груп» та державним підприємством «Чернігівторф» з порушенням норм чинного законодавства, зокрема ч.1, 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, ст.ч.7 ст.141, ст.207 Господарського кодексу України, Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012р. №296, а тому підлягає визнанню недійсним.

За змістом ч.3 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, вважається недійсним з моменту його вчинення

Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013р. №11 правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів.

Посилання відповідачів на укладання додаткових угод №1 від 18.05.2015р. та №2 від 09.06.2015р. до договору про спільну діяльність підприємств №29/4-СД і тим самим зміни умов договору від 29.04.2015р. і приведення його у відповідність до вимог чинного законодавства судом не приймається до уваги з огляду на таке.

Так, дійсно відповідно до положень постанови Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» у процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було раніше здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом. Якщо згаданий правочин (про внесення змін) не суперечить вимогам закону, господарський суд приймає судове рішення, виходячи з його умов. При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що законом не передбачено заборони стосовно надання правочинові, - в тому числі про внесення змін до іншого правочину, - за згодою сторін зворотної дії в часі.

Однак, вказані положення постанови Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» регламентують порядок саме усунення недоліків укладеного договору, а не повну зміну істотних умов договору, предмету договору, прав та обов'язків сторін договору.

Дослідивши текст додаткових угод №1 від 18.05.2015р. та №2 від 09.06.2015р. укладених до договору про спільну діяльність підприємств №29/4-СД від 29.04.2015р., суд дійшов висновку, що сторонами фактично додатковими угодами було змінено правову природу зобов'язань сторін по договору, внесені зміни не були направленні на усунення порушень, які були на час укладення сторонами договору про спільну діяльність підприємств від 29.04.2015р. та встановлені судом під час розгляду даної справи, зокрема, такі порушення як відсутність погодження договору про спільну діяльність, відсутність незалежної оцінки майна, розмір частки державного підприємства менше 50%, передача майна без погодження з Уповноваженим органом управління відповідача-1, вклад у спільну діяльність майна, яке належить до основних фондів підприємства, що не підлягає приватизації.

Крім того, вказані додаткові угоди не містять посилань на зворотну дію в часі, тобто не визначають зобов'язання сторін саме на момент укладання договору 29.04.2015р. Таким чином, укладання даних додаткових угод ніяким чином не змінює, того факту, що на момент укладання договору про спільну діяльність підприємств від 29.04.2015р. сторонами були порушенні норми чинного законодавства.

Недійсний договір не породжує прав та обов'язків у сторін, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а тому укладення на виконання недійсного договору додаткових угод також не можуть породжувати права та обов'язки сторін.

З огляду на те, що сторонами укладені додаткові угоди №1 від 18.05.2015р. та №2 від 09.06.2015р. до договору про спільну діяльність підприємств №29/4-СД від 29.04.2015р., які є похідними від договору про спільну діяльність підприємств від 29.04.2015р., враховуючи, що суд прийшов до висновку про недійсність договору про спільну діяльність підприємств від 29.04.2015р., якому присвоєно №29/4-СД, тому підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання недійсними зазначених додаткових угод.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» №6 від 23.03.2012р., рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

У відповідності до ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно вимог ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За змістом ст.36 Господарського процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору; письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

При цьому, згідно ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підлягають задоволенню повністю, а відповідно суд визнає недійсним договір про спільну діяльність підприємств від 29 квітня 2015 року, укладений між державним підприємством «Чернігівфторф» та товариством з обмеженою відповідальністю «Терма Груп», якому було присвоєно №29/4-СД, визнає недійсною додаткову угоду №1 до договору про спільну діяльність підприємств №29/4-СД від 29 квітня 2015 року, укладену 18 травня 2015 року між державним підприємством «Чернігівфторф» та товариством з обмеженою відповідальністю «Терма Груп», визнає недійсною додаткову угоду №2 до договору про спільну діяльність підприємств №29/4-СД від 29 квітня 2015 року, укладену 09 червня 2015 року між державним підприємством «Чернігівфторф» та товариством з обмеженою відповідальністю «Терма Груп».

Заперечення відповідачів проти позовних вимог спростовуються матеріалами справи та наведеними вище нормами діючого законодавства України.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно ч.1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.п.1, 2 п. 2. ч. 2 ст. 4 даного Закону за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлена ставка судового збору у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

У п.4.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» (із змінами) зазначено, що приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду."

Позовна заява Прокурора до суду надійшла 23.06.2015.

Станом на 01.01.2014 року розмір мінімальної заробітної плати становив 1218,00грн.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у випадку об'єднання в одній заяві вимог як майнового так і не майнового характеру судовий збір, згідно з п.3 ст.6 Закону України «Про судовий збір», підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру. Якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог. У разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів, то судові витрати розподіляються між відповідачами порівну.

Враховуючи зазначене, приймаючи до ваги, що прокурором заявлено три вимоги немайнового характеру, з відповідача-1 підлягає стягненню в доход державного бюджету судовий збір в сумі 1827,00грн. та з відповідача-2 підлягає стягненню в доход державного бюджету судовий збір в сумі 1827,00грн.

Керуючись ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст.207 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір про спільну діяльність підприємств від 29 квітня 2015 року, укладений між державним підприємством «Чернігівфторф» (ідентифікаційний код 02968220) та товариством з обмеженою відповідальністю «Терма Груп» (ідентифікаційний код 39486978), якому було присвоєно №29/4-СД.

3. Визнати недійсною додаткову угоду №1 до договору про спільну діяльність підприємств №29/4-СД від 29 квітня 2015 року, укладену 18 травня 2015 року між державним підприємством «Чернігівфторф» (ідентифікаційний код 02968220) та товариством з обмеженою відповідальністю «Терма Груп» (ідентифікаційний код 39486978).

4. Визнати недійсною додаткову угоду №2 до договору про спільну діяльність підприємств №29/4-СД від 29 квітня 2015 року, укладену 09 червня 2015 року між державним підприємством «Чернігівфторф» (ідентифікаційний код 02968220) та товариством з обмеженою відповідальністю «Терма Груп» (ідентифікаційний код 39486978).

5. Стягнути з державного підприємства «Чернігівфторф» (вул. Борисенко 35-а, м. Чернігів, р/р 26004268270 в АБ «Укргазбанк» МФО 320478, ідентифікаційний код 02968220) в доход державного бюджету (р/р 31217206783002 отримувач УК у м. Чернігові/м. Чернігів/22030001 код ЄДРПОУ 38054398 банк ГУДКСУ в Чернігівській області МФО 853592 код бюджетної класифікації 22030001) 1827грн.00коп. судового збору.

6. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Терма Груп» (вул. Вадима Гетьмана, 1, м. Київ, р/р. 26006052738556 в Печерській філії ПАТ КБ «ПриватБанк» МФО 300711, ідентифікаційний код 39486978) в доход державного бюджету (р/р 31217206783002 отримувач УК у м. Чернігові/м. Чернігів/22030001 код ЄДРПОУ 38054398 банк ГУДКСУ в Чернігівській області МФО 853592 код бюджетної класифікації 22030001) 1827грн.00коп. судового збору.

Накази видати після набрання рішення законної сили.

Повний текст рішення складено 29.07.2015р.

Суддя Н.Ю.Книш