Постанова

від 24.12.2012 по справі 11/159/2011/5003

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"24" грудня 2012 р. Справа № 11/159/2011/5003

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Маціщук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Хмільницького міжрайонного прокурора Вінницької області

на рішення господарського суду Вінницької області від 23.10.2012 р.

у справі № 11/159/2011/5003 (суддя Маслій І.В.)

за позовом Хмільницького міжрайонного прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Хмільницької міської ради

до відповідача ОСОБА_1 підприємства "Іванов"

про повернення земельної ділянки

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3;

від прокурора: Войтюк О.І.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 23.10.2012 р. у справі № 11/159/2011/5003 відмовлено у задоволенні позову Хмільницького міжрайонного прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Хмільницької міської ради до відповідача ОСОБА_1 підприємства "Іванов" про повернення земельної ділянки.

При винесенні вищевказаного рішення, місцевий суд виходив з того, що 14.04.2005 р. між Хмільницькою міською радою (Орендодавець) та ОСОБА_1 підприємством "Іванов" (Орендар) було укладено Договір оренди земельної ділянки на 5 років строком до 01.11.09 р., починаючи з дати його державної реєстрації.

Окрім того, судом першої інстанції було встановлено, що згідно договору купівлі -продажу споруди автостоянки від 14.06.2000 року, укладеного між ТОВ "Оптімум" та ПП "Іванов", останній придбав споруду автостоянки для збереження автомобілів індивідуальних власників, що розташована за адресою: м. Хмільник Вінницької області, вул. Пушкіна, 74 на земельній ділянці площею 0,8739 га, а згідно пункту 1.2 цього договору автостоянка належить продавцю на підставі договору купівлі -продажу від 02.10.1996 року.

На підставі матеріалів інвентаризаційної справи № 7869 місцевий суд встановив, що за ПП В«ІвановВ» за адресою м. Хмільник вул. Пушкінська 74, 06.07.06 р. зареєстровано право власності на підставі рішення Третейського суду при Вінницькій товарній універсальній біржі від 24.05.06 р. на будівлі та споруди.

Місцевий суд зазначив, що сама по собі відсутність в особи переоформлених правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки, тому відповідач, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, цілком правомірно набув право власності на нерухомість, що знаходиться на спірній земельній ділянці.

При вирішенні спірних правовідносин, судом першої інстанції також було враховано той факт, що з 20.06.07 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України" від 27.04.2007 № 997-V, яким було змінено редакцію частин першої та другої статті 120 Земельного кодексу України, зокрема, вказана норма в редакції від 27.04.07 р. не містила положення про договір оренди як про єдину підставу права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться житловий будинок, будівля, споруда.

При цьому, місцевим судом було прийнято до уваги те, що з дати набрання чинності названим Законом передбачене статтею 120 Земельного кодексу України право власника нерухомого майна користуватися земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, може ґрунтуватися й на інших підставах, ніж договір оренди земельної ділянки.

Також місцевий суд зазначив, що є безпідставним посилання позивача на ту обставину, що відповідно до експлікації земель всього площа земельної ділянки 0,8558 га, під капітальною забудовою - 0,0055 га, під тимчасовими забудовами 0,0968 га, під проїздами, проходами і площадками 0,7334 га., оскільки, згідно реєстраційного посвідчення та Довідки КП ВОО БТІ за ПП В«ІвановВ» на праві приватної власності на спірній земельній ділянці зареєстровано нерухомого майна загальною площею 7292 кв. м.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що в діях ПП В«ІвановВ» відсутнє самовільне зайняття спірної земельної ділянки, оскільки виходячи із приписів ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України підприємство, ставши власником будівлі, правомірно ініціювало одержання земельної ділянки у користування, проте розглянути та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний орган місцевого самоврядування, в даному випадку Хмільницька міська рада, яка є позивачем у справі.

Таким чином, враховуючи відповідні положення земельного та цивільного законодавства, встановлені факти у даній справі, суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, Хмільницький міжрайонний прокурор Вінницької області звернувся з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Вінницької області від 23.10.2012 р. у справі № 11/159/2011/5003 скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позов в повному обсязі.

Апелянт вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято внаслідок неповного з'ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

З врахуванням положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" скаржник зазначає, що вирішення питання стосовно надання в оренду земельних ділянок, поновлення дії договору оренди і прийняття з цього приводу відповідних рішень повинно проводитись тільки на пленарному засіданні ради, тобто на її сесії, як колегіального органу.

Згідно з ч. 1 ст.19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. В силу ч. 1 ст. 31 цього Закону договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Прокурор звертає увагу на те, що на підставі рішення 19 сесії Хмільницької міської ради 24 скликання від 21 жовтня 2004 року між Хмільницькою міською радою та приватним підприємством "Іванов" було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п.1 якого Орендар набуває право на оренду земельної ділянки площею 8559,0 кв.м. із земель запасу міста, що знаходиться на території Хмільницької міської ради Вінницької області, а саме в місті Хмільнику по вул. Пушкіна, для організації автостоянки.

Поряд з тим, 19 жовтня 2005 року між Хмільницькою міською радою та відповідачем ПП "Іванов" складено акт передачі та прийому земельної ділянки в натурі, що надана в оренду ОСОБА_1 підприємству "Іванов".

Відповідно до п 2.2. Договору договір укладено на 5 років строком до 01 листопада 2009 року.

Враховуючи положення п. 5 Договору, скаржник зазначає, що підставою для припинення договору є закінчення його строку, відповідно до п 2.5. Договору в разі припинення або розірвання договору Орендар зобов'язується повернути Орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому у порівняні з тим, в якому він одержав її в оренду.

Також, в обгрунтування своїх вимог, скаржник посилається на рішення 63 сесії міської ради 5 скликання від 25 березня 2010 року №675 "Про вилучення земельної ділянки в ПП "Іванов" площею 8459,0 кв.м. по вул. Пушкіна, 74", яким ОСОБА_1 підприємству "Іванов" було відмовлено в поновленні договору оренди земельної ділянки.

Тобто, як зазначає прокурор, Хмільницькою міською радою не прийнято рішення про подальшу передачу земельної ділянки в оренду відповідачу.

Із змісту даного рішення вбачається, що причиною для прийняття міською радою такого висновку слугувало порушення відповідачем умов договору оренди земельної ділянки, зокрема, тривале ігнорування вимоги ради, викладені в рішенні 50 сесії міської ради 5 скликання від 07.09.2009 р. щодо внесення змін до договору оренди в частині зміни орендної плати відповідно до чинного законодавства, несплата належної орендної плати та незвернення до міської ради щодо продовження терміну дії договору з часу його закінчення.

При цьому, скаржник звертає увагу на те, що за відсутності рішення Хмільницької міської ради договір на право тимчасового користування землею не є поновленим після того як вищезазначений договір тимчасового користування землею припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку дії, використання земельної ділянки без відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її передачу у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо цієї земельної ділянки вважається самовільним використанням.

Також прокурор зазначає, що твердження відповідача про набуття ним права власності на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу не може бути прийняте до уваги, оскільки відповідно до реєстраційного посвідчення право власності набуто на підставі рішення третейського суду при Вінницькій товарній універсальній біржі справа № 2-075/06 від 24 травня 2006 року. Особливу увагу необхідно звернути на те, що право власності відповідача на нерухоме майно зареєстровано за відповідачем лише 6 липня 2006 року, тоді як договір оренди земельної ділянки було укладено 14.04.2005 р. Відповідно на момент укладання договору оренди земельної ділянки відповідач не був власником нерухомого майна на орендованій земельній ділянці.

Отже, враховуючи наведені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, скаржник стверджує, що судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позову за відсутності на те правових підстав, у зв'язку з чим оскаржуване рішення слід скасувати, а позов задоволити.

Від Хмільницької міської ради Вінницької області надійшов лист № 02-20/2028 від 27.11.2012 р., в якому позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, згідно якого задоволити позов.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на рішення 19 сесії Хмільницької міської ради 24 скликання від 21 жовтня 2004 року, на підставі якого між Хмільницькою міською радою та приватним підприємством "Іванов" було укладено договір оренди земельної ділянки.

Рішенням 63 сесії міської ради 5 скликання від 25 березня 2010 року №675 "Про вилучення земельної ділянки в ПП "Іванов" площею 8459,0 кв.м. по вул. Пушкіна, 74" приватному підприємству "Іванов" було відмовлено в поновленні договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до п.5 договору оренди підставою для припинення договору є закінчення його стоку, відповідно до п 2.5. договору в разі припинення або розірвання договору Орендар зобов'язується повернути Орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому у порівняні з тим, в якому він одержав її в оренду.

Враховуючи вказане, позивач вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону, у зв'язку з чим останнє слід скасувати.

Від відповідача у справі - ОСОБА_1 підприємства "Іванов" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, відповідач вказує наступне.

Посилання позивача на пункт 5 договору є безпідставним, оскільки в силу ст. 607 ЦК України та ч. 1 ст.205 ГК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає.

Виконати п.2.5. Договору оренди земельної ділянки від 14.04.2005 року про повернення орендодавцеві (Хмільницькій міській раді) земельної ділянки неможливо, тому що на земельній ділянці, що орендується, знаходиться нерухоме майно, яке є у власності ПП "Іванов".

Дана обставина підтверджується реєстраційним посвідченням на об'єкти нерухомого майна, що зареєстроване КК ООБТІ за реєстровим № 226 від 6 липня 2006 року.

Разом з тим, доводи скаржника про те, що особливу увагу потрібно звернути на те, що право власності відповідача на нерухоме майно зареєстровано за відповідачем лише 6 липня 2006 року, а договір оренди земельної ділянки було укладено 14 квітня 2005 року, а тому, відповідно на момент укладення договору оренди земельної ділянки, відповідач не був власником нерухомого майна на орендованій земельній ділянці, підтверджують той факт, що виконати зобов'язання щодо повернення земельної ділянки -неможливо, тому що за період оренди земельної ділянки виникли обставини, за які жодна з його сторін не відповідає -ПП "Іванов" набув право власності на споруду (ст. 607 ЦК України, ч. 1 ст.205 ГК України).

Згідно п.3.1 постанови Пленуму Вищого господарського Суду України № 6 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

За приписами статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України до особи, яка набула права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій розміщено відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

З огляду на приписи статті 182, частини другої статті 331, статті 657 ЦК України покупець нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно.

Відповідач наголошує на тому, що в даному випадку дії ПП "Іванов" не можуть кваліфікуватися, як самовільне заняття земельної ділянки. Такі дії свідчать лише про фактичне використання земельної ділянки без правовстановлюючого документа, зареєстрованого в установленому порядку, але за наявності правочину про набуття права на нерухомість, яка на ній розміщена.

Також відповідач звертає увагу на те, що правомірність використання спірної земельної ділянки підтверджується тим, що Дану нерухомість ПП "Іванов" придбало у ТОВ "Оптімум" на підставі договору купівлі-продажу споруди автостоянки від 14.06.2000 року, Акту прийому-передачі споруди від 15.06.2000 року, рішення третейського суду при ВТУБ від 24.05.2006 року.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що нерухомість споруджена відповідачем з дозволу Хмільницькоїміської ради, що підтверджується протоколом виконавчого комітету Хмільницької міської ради народних депутатів № 22 від 25.10.1979 року, згідно якого виконком міської ради народних депутатів вирішив дозволити Вінницькій обласній раді Добровільного товариства "Автомотолюбитель" провести проектно-вишукувальні роботи по будівництву платної стоянки на вільній від забудови земельній ділянці площею 1,0 га, прилягаючої до вулиць Піонерська - Пирогова - Пушкіна.

З огляду на викладене вище, відповідач вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з дотриманням вимог діючого закону, а тому останнє слід залишити без змін.

24 грудня 2012 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду прокурор підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, вважає, що судом першої інстанції при винесенні даного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. У зв'язку із зазначеним вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 23.10.2012 р. у справі № 11/159/2011/5003 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представники відповідача - ОСОБА_1 підприємства "Іванов" в судовому засіданні заявили, що з доводами апелянта не погоджуються, вважають їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просять суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Представник позивача - Хмільницької міської ради в судове засідання не з'явився.

Враховуючи приписи ст.ст.101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені сторонам у справі (Т. 2, а.с. 128-130), колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника позивача.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, та вірно встановлено місцевим господарським судом, 14.04.2005 року між Хмільницькою міською радою (орендодавець) та ОСОБА_1 підприємством "Іванов" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки на 5 років строком до 01.11.2009 року, починаючи з дати його державної реєстрації (Т.1, а.с. 78-83).

Договір підписаний сторонами та зареєстрований у Хмільницькому районному відділі Вінницької регіональної філії "Центру ДЗК", про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 11.10.2005 року за № 040502500053. Відповідно до розділу 2 договору орендодавець на підставі рішення 19 сесії Хмільницької міської ради 24 скликання від 21.10.2004 року передає, а орендар набуває право на оренду земельної ділянки, площею 8559,0 кв.м. з земель запасу міста, що знаходиться на території Хмільницької міської ради Вінницької області, по вул. Пушкіна, 74, для організації автостоянки.

У розділі 5 договору сторони передбачили, що підставою для припинення договору є закінчення його строку.

19.10.2005 року між сторонами договору складено акт передачі та прийому земельної ділянки в натурі, що надана в оренду ПП "Іванов" (Т.1, а.с. 84).

Рішенням 63 сесії Хмільницької міської ради Вінницької області 5 скликання № 675 від 25.03.2010 року вирішено не поновлювати з ПП "Іванов" договір оренди земельної ділянки, площею 8459,0 кв.м., розташованої, на території Хмільницької міської ради Вінницької області, по вул. Пушкіна, 74, наданої для розташування автостоянки від 14.04.2005 року, вилучити вказану ділянку у відповідача та зарахувати її до земель запасу міста, в тому числі зобов'язати повернути її міській раді у стані не гіршому у порівнянні з тим, в якому він її одержав (Т.1, а.с. 121).

Матеріалами справи, а саме листом № 02-12/1314 від 01.11.11 р. (Т.1, а.с. 16) підтверджується той факт, що позивач повідомляв відповідача про прийняте Хмільницькою міською радою рішення 63 сесії 5 скликання № 675 від 25.03.2010 року "Про вилучення земельної ділянки в ОСОБА_1 підприємства "Іванов", площею 8459,0 кв.м., розташованої, на території Хмільницької міської ради Вінницької області, по вул. Пушкіна, 74" та про необхідність виконати до 01.12.2011 року вимоги вказаного рішення і передати у визначеному законодавством порядку земельну ділянку до земель запасу міста, з попередженням про звернення до суду у випадку протилежного.

05.12.2011 року комісією у складі першого заступника Хмільницького міського голови ОСОБА_4, головного архітектора м. Хмільник ОСОБА_5, завідуючого сектором з питань регулювання земельних відносин ОСОБА_6 проведено обстеження оспорюваної земельної ділянки, за результатами якої складено акт та встановлено, що земельна ділянка не повернута та продовжує використовуватися ОСОБА_1 підприємством "Іванов" після припинення дії договору оренди земельної ділянки від 14.04.2005 року без правовстановлюючих документів, що є порушенням норм статей 116, 125, 126 Земельного кодексу України, статті 34 Закону України "Про оренду землі", Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та самовільним зайняттям земельної ділянки (Т.1, а.с. 87).

Крім того, наявним в матеріалах справи договором купівлі -продажу споруди автостоянки від 14.06.2000 року, укладеного між ТОВ "Оптімум" та ПП "Іванов", підтверджується той факт, що відповідач придбав споруду автостоянки для збереження автомобілів індивідуальних власників, що розташована за адресою: м. Хмільник Вінницької області, вул. Пушкіна, 74 на земельній ділянці площею 0,8739 га, а згідно пункту 1.2 цього договору автостоянка належить продавцю на підставі договору купівлі -продажу від 02.10.1996 року (земельна ділянка у вказаних розмірах виділена виконкомом Хмільницької міської ради на право постійного користування згідно державного акта ВН № 0072) (Т. 1, а.с. 111).

Згідно реєстраційного посвідчення на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам від 06.07.06 р. КП "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" посвідчено, що будівля автостоянки для збереження автомобілів індивідуальних власників, яка розташована в м. Хмільнику по вул. Пушкіна за № 74 зареєстрована за ПП "Іванов" на праві приватної власності (Т 1, а.с. 50).

Разом з тим, матеріали справи (Т. 1 а.с. 46-62, 108-120, Т-2 а.с.63) свідчать про те, що за ПП В«ІвановВ» , на підставі матеріалів інвентаризаційної (реєстраційної) справи № 7869 за адресою: м. Хмільник вул. Пушкінська 74, 06.07.06 р. зареєстровано право власності на підставі Рішення Третейського суду при Вінницькій товарній універсальній біржі від 24.05.06 р. на будівлі та споруди, а саме:

- адміністративна будівля літер В«АВ»загальною площею 31,3 кв. м, по зовнішнім обмірам - 51,6 кв. м;

- склад літер В«БВ»по зовнішнім обмірам 72,9 кв. м;

- ангар літер В«ВВ»незавершене будівництво, по зовнішнім обмірам - 575,8 кв.м;

- склад літер В«ГВ»по зовнішнім обмірам 72,9 кв. м;

- склад літер В«ДВ»по зовнішнім обмірам 72,9 кв. м;

- склад літер В«ЖВ»по зовнішнім обмірам 72,9 кв. м;

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, факт наявності у ПП В«ІвановВ» на праві приватної власності вказаного нерухомого майна підтверджується Довідкою КП ВОО БТІ № 2431/2/01-5/12 від 28.09.2012 р. (за наявними у справі матеріалами право власності на вказані об'єкти не оскаржувалося та є дійсним) (Т.1, а.с. 63).

Таким чином, наведені вище обставини справи свідчать про те, що відповідач правомірно набув право власності на нерухомість, що знаходиться на спірній земельній ділянці, але після припинення дії договору оренди землі не переоформив в установленому порядку право користування земельною ділянкою.

Переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позову, суд апеляційної інстанції враховує наступні положення діючого законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 124-125 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 31 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно зі статтею 34 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

У постанові Вищого господарського суду України від 24.07.2012 у справі № 11/159/2011/5003 зазначено, що до відносин, пов'язаних з переходом права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться житловий будинок, будівля, споруда, до особи, що набула права власності на відповідне нерухоме майно, в тому числі стосовно розміру такої земельної ділянки, застосовується законодавство, що діяло на час переходу права власності на житловий будинок, будівлю, споруду.

До відносин користування власником житлового будинку (будівлі, споруди) земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок (будівля, споруда) як до правовідносин, що тривають, застосовується законодавство, що діє протягом періоду користування земельною ділянкою. Норми законодавства, якими змінено правовий режим та умови користування такими земельними ділянками, повинні застосовуватися також і до умов користування земельною ділянкою, які існували до відповідних змін.

Частинами 1,2 ст. 120 ЗК України (в редакції, чинній на момент видачі реєстраційного посвідчення на майно - 06.07.2006 р.) визначено, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

У відповідності до положень статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент видачі реєстраційного посвідчення на майно - 06.07.2006 р.) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

З 20.06.07 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України" від 27.04.2007 № 997-V, яким було змінено редакцію частин першої та другої статті 120 Земельного кодексу України.

Так, згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України у редакції від 27.04.2007 р. до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Отже, з аналізу наведених вище положень законодавчих актів вбачається, що право власника нерухомого майна користуватися земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, може ґрунтуватися й на інших підставах, окрім договору оренди земельної ділянки. При цьому право користування земельною ділянкою поширюється на ту її частину, яка необхідна для обслуговування нерухомого майна.

При цьому положеннями діючого законодавства визначена процедура оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість, яка розташована на ній.

Так, згідно зі ст. 16 Закону України В«Про оренду земліВ» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.

Відповідно до ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Частиною 2 ст. 134 ЗК України встановлено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них, зокрема, у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Отже, у відповідності до наведених вище приписів законодавства, юридичній особі надано право на одержання земельної ділянки у користування на підставі відповідного рішення повноважного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, прийнятого в строки, встановлені законом.

Рішенням 63 сесії Хмільницької міської ради Вінницької області 5 скликання № 675 від 25.03.2010 року було вирішено не поновлювати з ПП "Іванов" договір оренди земельної ділянки з підстав несплати належної орендної плати відповідачем.

Натомість, у матеріалах справи (Т. 1 а. с. 57-62) наявні копії платіжних доручень за 2009-2012 роки, відповідно до яких відповідачем сплачувалася орендна плата за земельну ділянку.

Крім того, відповідач листом № 24 від 11.11.2011 р. (Т. 1 а. с. 56) та листом № 24 від 10.12.2011 р. (Т.1 а. с. 63) проінформував позивача про наявність у нього нерухомого майна, що розташоване на спірній земельній ділянці та висловив свою пропозицію про оформлення на неї правовстановлюючих документів, на які позивач жодним чином не відреагував.

Водночас, відповідач звернувся з листом № 31 з проханням надати дозвіл на виготовлення технічної документації на земельну ділянку 11.09.12 р. (Т. 2 а.с. 46).

Отже, наведені вище обставини справи свідчать про те, що відповідач намагався врегулювати питання стосовно одержання земельної ділянки у користування, тоді як позивач не прийняв у встановленому законом порядку відповідного рішення про надання земельної ділянки у користування.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

З огляду на вказане, судова колегія погоджується із висновком місцевого суду щодо того, що не вважається самовільним використанням земельної ділянки, тобто використанням без правовстановлюючих документів, що здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства, таке її використання, якщо щодо цієї земельної ділянки вчинений правомірний правочин або, якщо щодо цієї земельної ділянки вчинені правомірні дії. Правомірний правочин та дія передбачені чинним законодавством.

Матеріалами справи стверджується той факт, що згідно договору купівлі -продажу споруди автостоянки від 14.06.2000 року, укладеного між ТОВ "Оптімум" та ПП "Іванов", останній придбав споруду автостоянки для збереження автомобілів індивідуальних власників, що розташована за адресою: м. Хмільник Вінницької області, вул. Пушкіна, 74 на земельній ділянці площею 0,8739 га, а згідно пункту 1.2 цього договору автостоянка належить продавцю на підставі договору купівлі -продажу від 02.10.1996 року (земельна ділянка у вказаних розмірах виділена виконкомом Хмільницької міської ради на право постійного користування згідно державного акта ВН № 0072) (Т. 1, а.с. 111).

Разом з тим, реєстраційним посвідченням на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам від 06.07.06 р. КП "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" посвідчено, що будівля автостоянки для збереження автомобілів індивідуальних власників, яка розташована в м. Хмільнику по вул. Пушкіна за № 74 зареєстрована за ПП "Іванов" на праві приватної власності (Т. 1, а.с. 50).

Отже, вказані вище обставини належним чином підтверджують набуття відповідачем права власності на нерухоме майно, що знаходиться на спірній земельний ділянці.

Судова колегія, вирішуючи питання про те, чи наявні підстави стверджувати, що відповідач здійснює самовільне зайняття спірної земельної ділянки враховує приписи ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України в редакції від 06.07.2006 р. В силу наведених статей при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Таким чином, враховуючи наведені вище положення чинного законодавства та той факт, що право власності відповідача на нерухоме майно, яке знаходиться на спірній земельній ділянці, підтверджується у встановленому законом порядку наявними в матеріалах справи доказами, то відповідно існують підстави вважати, що у відповідача виникло право на користування тією частиною земельною ділянкою, яка необхідна для обслуговування нерухомого майна.

Поряд з тим, діючий закон не визначає самовільним зайняттям земельної ділянки використання останньої без правовстановлюючих документів при наявності на ній нерухомого майна, що перебуває у приватній власності користувача земельної ділянки.

З врахуванням викладеного, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду стосовно відсутності правових підстав для задоволення позову про повернення земельної ділянки, площею 8459,0 кв.м., розташованої у м. Хмільнику, Вінницької області, по вул. Пушкіна, 74, приведення її у придатний для використання стан та демонтування будівель і споруд, тимчасово розташованих на вказаній земельній ділянці.

В силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, заявлені з порушенням вимог чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Отже, судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в порядку статті 104 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду Вінницької області від 23.10.2012 р. у справі № 11/159/2011/5003 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Хмільницького міжрайонного прокурора Вінницької області - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 23.10.2012 р. у справі № 11/159/2011/5003 залишити без змін, а апеляційну скаргу Хмільницького міжрайонного прокурора Вінницької області - без задоволення.

2. Справу № 11/159/2011/5003 надіслати господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Маціщук А.В.