Рішення

від 23.07.2015 по справі 910/16436/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.07.2015Справа №910/16436/15

За позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доТовариства з обмеженою відповідальністю «Стерео Плаза» пророзірвання договору купівлі-продажу №1/01-12 від 01.01.2013

Суддя Смирнова Ю.М.

Представники сторін:

від позивача:ОСОБА_2 - представник; від відповідача:не з'явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стерео Плаза» про розірвання укладеного між сторонами договору купівлі-продажу №1/01-12 від 01.01.2013.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання відповідно до умов вищевказаного договору, в результаті чого позивач істотною мірою позбавився того, на що розраховував при укладенні такого договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2015 за вказаним позовом порушено провадження по справі №910/16436/15 та призначено розгляд справи на 23.07.2015.

Представник позивача в судове засідання, призначене на 23.07.2015 з'явився, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач повноважних представників в судове засідання не направив. 22.07.2015 відповідач подав до загального відділу Господарського суду міста Києва клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю явки його представника у судове засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст.ст. 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Проте, позивачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів неможливості заміни свого уповноваженого представника, як з числа своїх працівників, так і з осіб, не пов'язаних з ними трудовими відносинами. Суд зазначає, що згідно довіреності відповідача від 03.07.2015 уповноваженими на представництво інтересів відповідача в суді є наразі 4 особи, а отже клопотання відповідача про відкладення розгляду справи визнається судом необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

21.07.2015 відповідач подав через загальний відділ Господарського суду міста Києва відзив на позов, в якому проти заявлених позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що підстави для розірвання договору відсутні, оскільки порушення умов договору відповідачем вчинено не було - мала місце бездіяльність позивача та невиконання ним п 2.2. договору (позивачем не було надано відповідачу для оплати рахунку - фактуру).

Крім цього, відповідач зазначив, що позивач не звертався до нього з пропозицією про розірвання договору згідно норм ст.188 Господарського кодексу України.

На підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2013 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стерео Плаза» (покупець, відповідач) був укладений договір купівлі-продажу №1/01-12 (надалі - договір), відповідно до умов якого продавець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується поставити покупцю товар, приведений в специфікації, що є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти такий товар та оплатити його (п.1.1), в ціну товару включено вартість доставки товару, здійснення керівництва монтажними роботами та пусконалагоджувальних робіт (п.1.2), загальна вартість товару, що поставляється за цим договором складає 526738,70 грн. (п.2.1), оплата товару здійснюється на підставі рахунків - фактур продавця в грошовій одиниці України - гривні (п.2.2), оплата коштів здійснюється покупцем безготівковим розрахунком шляхом перерахування платіжним дорученням вартості товару на поточний рахунок продавця у такому порядку: щомісячно до 10 числа кожного поточного місяця, покупець сплачує суму продавцю рівну 43894,89 грн., що становить 1/12 від загальної вартості договору згідно п.2.1 даного договору (п.2.3.1), усі спори, що виникають з цього договору або пов'язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами, якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного законодавства України (п.6.1).

Відповідно до акту приймання-передачі обладнання від 01.01.2013 до договору купівлі-продажу №1/01-12 від 01.01.2013 продавцем було передано, а покупцем прийнято обладнання за переліком.

Згідно додатку №2 від 11.06.2013 до договору купівлі-продажу №1/01-12 від 01.01.2013 сторони погодили, що вартість товару, що поставляється за цим договором, складає 373038,70 грн.

Оскільки жодного платежу за договором позивач від відповідача не отримав, позивач звернувся до суду з позовом про розірвання договору купівлі-продажу №1/01-12 від 01.01.2013, у зв'язку з істотним порушенням відповідачем умов даного договору.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до умов договору позивачем 01.01.2013 було передано відповідачу товар на загальну суму 373038,70 грн., а відповідач, в свою чергу, взяв на себе зобов'язання щомісячно до 10 числа кожного поточного місяця сплачувати продавцю суму, що становить 1/12 від загальної вартості договору.

Статтею 651 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Обов'язок покупця оплатити вартість товару є виконаним у той момент, коли він оплатив повну ціну продавцеві. Судом встановлено, що відповідач істотно порушив укладений між сторонами договір, а саме: отримав товар від позивача 01.01.2013 та протягом 30 місяців, які пройшли з моменту передачі товару, не здійснив на користь позивача жодної проплати по договору купівлі-продажу №1/01-12 від 01.01.2013. Враховуючи досить тривалий термін, який пройшов з дати, коли відповідач повинен був оплатити товар, отриманий від позивача 01.01.2013, позивач значною мірою позбавився того, на що розраховував при укладенні даного договору.

На підставі викладеного, вимога позивача щодо розірвання договору купівлі-продажу №1/01-12 від 01.01.2013 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що зі змісту ч.2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, вбачається, що кожен із суб'єктів правовідносин, у разі виникнення спору, може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до ст. 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина 4 ст. 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Враховуючи вищевикладене, надсилання пропозицій про розірвання договору купівлі-продажу №1/01-12 від 01.01.2013 є виключно правом, а не обов'язком сторони договору, в зв'язку з чим недотримання вимог ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України щодо надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору не позбавляє особу права звернутися до суду з позовом про розірвання договору та не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 01.10.2013 № 914/418/13-г.

Щодо твердження відповідача у відзиві на позов про те, що у правовідносинах між сторонами мала місце бездіяльність позивача та невиконання ним п 2.2. договору (позивачем не було надано відповідачу для оплати рахунку - фактуру), то суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що в п.2.2 договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється на підставі рахунків - фактур продавця в грошовій одиниці України - гривні.

Доказів виставлення рахунків на оплату послуг відповідно до умов цього пункту угоди позивач не надав. Однак, на думку суду, факт ненадання позивачем доказів надання відповідача рахунків на оплату послуг звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар, який переданий позивачем. За своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги.

Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст.212 Цивільного кодексу України, відповідно до ч.1 якої особи, що вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина) та не є простроченням кредитора у розумінні ст.613 вказаного нормативно-правового акту, яка передбачає, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.09.2009 Верховного суду України по справі №37/405 та постанові від 18.06.2013 Вищого господарського суду України по справі №923/38/13-г.

Платіжні реквізити сторін наведені в договорі купівлі-продажу №1/01-12 від 01.01.2013. Крім цього, п.2.3.1 між сторонами було погоджено обов'язок відповідача сплачувати позивачу за переданий товар щомісячно до 10 числа кожного поточного місяця, у розмірі, що становить 1/12 від загальної вартості договору.

Оскільки відповідач прийняв товар без зауважень та заперечень, що підтверджується підписаним актом приймання-передачі обладнання від 01.01.2013 до договору купівлі-продажу №1/01-12 від 01.01.2013, а також враховуючи, що відсутність рахунків-фактур не звільняє відповідача від обов'язку сплатити за переданий товар, твердження відповідача у відзиві на позов про бездіяльність позивача та невиконання ним п 2.2. договору (позивачем не було надано відповідачу для оплати рахунку - фактуру), позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Розірвати договір купівлі-продажу №1/01-12 від 01.01.2013, укладений між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стерео Плаза» (ідентифікаційний код 37450096).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стерео Плаза» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 17, ідентифікаційний код 37450096) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (79021, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.07.2015

Суддя Ю.М.Смирнова