Постанова

від 29.07.2015 по справі 916/44/15-г

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2015 р.Справа № 916/44/15-г Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Журавльова О.О.,

суддів : Гладишевої Т.Я., Савицького Я.Ф.

при секретарі судового засідання Селиверстовій М.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Василик А.В., за довіреністю №7 від 06.01.2015р.

від відповідача: Гончарук В.В., за довіреністю №9-1523-0.11-277/2-15 від 27.01.2015р.

від третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відділу Держземагенства у Савранському районі Одеської області

на рішення господарського суду Одеської області від 23 березня 2015 року

у справі №916/44/15-г

за позовом Державного підприємства "Українські спеціальні системи"

до відповідача Відділу Держземагенства у Савранському районі Одеської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача : Управління Державної казначейської служби України у Савранському районі Одеської області

про стягнення 41207,26 грн., -

В С Т А Н О В И В:

ДП "Українські спеціальні системи" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Відділу Держземагенства у Савранському районі Одеської області про 44277,53 грн., з яких: 30000 грн. основного боргу, 5430 грн. пені, 2100 грн. штрафу, 5850 грн. втрат від інфляції та 897,53 грн. 3% річних.

09.02.2015р. позивач звернувся до господарського суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 41207,26 грн., з яких: основний борг у розмірі 30000 грн., 3% річних у розмірі 986,30 грн., втрати від інфляції у розмірі 6750 грн., пеню у розмірі 3470,96 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 23 березня 2015 року у справі №916/44/15-г (суддя Никифорчук М.І.) позовні вимоги ДП "Українські спеціальні системи" задоволено частково: з відповідача на користь позивача стягнуто 30000 грн. основного боргу, 3% річних у розмірі 986,30 грн., втрати від інфляції у розмірі 6750 грн.

Приймаючи рішення господарський суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність поставки позивачем відповідачу обладнання, існування заборгованості відповідача по оплаті вартості отриманого обладнання, у зв'язку з чим позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача вартості поставленого обладнання в сумі 30000 грн. є обґрунтованою та підлягає судом задоволенню, також місцевим господарським судом визнано вірними розрахунки 3% річних та інфляційних, позовні вимоги щодо стягнення яких місцевий господарський суд також задовольнив.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Відділ Держземагенства у Савранському районі Одеської області звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ДП "Українські спеціальні системи" у повному обсязі, з посиланням при цьому на не повне з'ясування господарським судом першої інстанції обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Представник скаржника у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі та наполягав на її задоволенні.

Представник позивача (ДП "Українські спеціальні системи") у судових засіданнях надав пояснення, відповідно до яких позивач просить залишити апеляційну скаргу Управління Держземагенства у Савранському районі Одеської області без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Представник третьої особи (ГУ ДКСУ в Савранському районі Одеської області) у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчить відповідне поштове повідомлення від 01.07.2015р.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу Управління Держземагенства у Савранському районі Одеської області за відсутністю представника третьої особи у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 24.07.2013 року між ДП "Українські спеціальні системи" (позивач, постачальник) та Управлінням Держземагенства у Савранському районі Одеської області (відповідач, замовник) було укладено договір про закупівлю програмно-апаратного комплексу за державні кошти №11.179/13/ІН (надалі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується виготовити у 2013 році та поставити замовнику програмно-апаратний комплекс попередньої обробки та перевірки відомостей, які підлягають внесенню до державного земельного кадастру, захисту баз персональних даних та службової інформації зі спеціалізованим програмним забезпеченням, а замовник прийняти і оплатити ПАК-ДЗК.

Пунктами 1.2, 1.3 договору встановлено, що технічні вимоги до ПАК-ДЗК викладені у додатку №1, що є невід'ємною частиною цього договору. Специфікація ПАК-ДЗК викладена у додатку №2, що є невід'ємною частиною цього договору

За п.1.4 договору придбавання ПАК-ДЗК здійснюється в межах кошторисних призначень замовника за КПКВК 2803030 „Проведення земельної реформи" КЕКВ 3110 „Придбання обладнання і предметів довгострокового користування" Код ПАК-ДЗК за Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016-2010 26.20.1 «Машини обчислювальні частини та приладдя до них».

Відповідно до п.3.1 договору ціна цього договору становить 30000 грн. у т.ч. ПДВ 5000 грн. відповідно до специфікації ПАК-ДЗК та протоколу погодження договірної ціни товару.

Згідно з п. 4.1 договору (у редакції додаткової угоди №1 від 25.12.2013р.) замовник здійснює оплату ПАК-ДЗК на підставі видаткової накладної на ПАК-ДЗК, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника у розмірі визначеному у пункті 3.1. договору. Оплата здійснюється замовником на підставі підписаної сторонами видаткової накладної на ПАК-ДЗК не пізніше закінчення 2013 фінансового року.

Приписами п. 4.2 договору сторони погодили, що замовник має право на відстрочку платежу в разі відсутності бюджетного фінансування.

Постачальник зобов'язується передати ПАК-ДЗК замовнику відповідно до договору не пізніше 31.12.2013р. (п.5.1. договору в редакції додаткової угоди №1 від 25.12.2013р.).

25.12.2013р. між сторонами по справі укладено додаткову угоду до договору № 1.

На виконання умов договору, 25.12.2013р. позивач здійснив поставку на користь відповідача ПАК-ДЗК, загальною вартістю 30000 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000083 від 25.12.2013р. на суму 30000 грн. та не спростовується сторонами.

10.04.2014р. позивач направив відповідачу претензію про сплату заборгованості з поставки товару за спірним договором.

01.10.2014р. позивач повторно звернувся до відповідача з листом щодо погашення заборгованості у розмірі 30000 грн.

Листом від 21.10.2014 р. відповідач повідомив позивача про те, що останнім зобов'язання зареєстровано в органі державного казначейства, однак, кошторис на 2014 р. таких видатків не передбачає, у зв'язку з чим погасити існуючу заборгованість відповідач не має можливості.

Вищенаведене стало підставою для звернення ДП "Українські спеціальні системи" до господарського суду першої інстанції з відповідним позовом.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов до наступних висновків.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 202, 205 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Факт прийняття відповідачем товару за спірним договором не спростовується сторонами та підтверджується відповідними матеріалами справи.

За вимогами ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вже було зазначено вище, згідно з п. 4.1 договору (у редакції додаткової угоди №1 від 25.12.2013р.) замовник здійснює оплату ПАК-ДЗК на підставі видаткової накладної на ПАК-ДЗК, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника у розмірі визначеному у пункті 3.1. договору. Оплата здійснюється замовником на підставі підписаної сторонами видаткової накладної на ПАК-ДЗК не пізніше закінчення 2013 фінансового року.

При цьому, приписами п. 4.2 договору сторони погодили, що замовник має право на відстрочку платежу в разі відсутності бюджетного фінансування.

Вищенаведене свідчить про те, що сторонами договору чітко та однозначно визначено, що оплата отриманого ПАК-ДЗК повинна бути здійснена відповідачем не пізніше закінчення 2013 фінансового року, тобто не пізніше 24 години 31.12.2013р., оскільки у п. 4.2 договору сторонами не передбачена можливість відстрочки проведення розрахунків відповідачем за отриманий ПАК-ДЗК після вищевказаної дати в разі відсутності бюджетного фінансування, внаслідок чого протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.

Посилання скаржника на те, що строк оплати за договором для нього ще не настав правомірно не прийняті місцевим господарським судом до уваги, оскільки відсутність бюджетного фінансування не є та й не може бути підставою звільнення відповідача від своєчасного виконання своїх зобов'язань за договором, так як відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу вимог ст. 691 ЦК України саме на відповідача покладено відповідальність за неналежне виконання обов'язків по розрахункам за поставлений позивачем товар за договором.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 96 ГК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання, або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до вимог договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Також, за змістом ч. 1 ст. 229 ГК України та ч. 1 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання, тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Згідно ч. 2 ст. 218 ГК України - відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів, тому, є помилковим посилання скаржника на відсутність бюджетних коштів як на підставу для відмови у задоволення позову, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Таким чином, саме відповідач відповідно до вищезазначених норм матеріального права зобов'язаний вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання ним обов'язків за договором, внаслідок чого протилежні доводи скаржника не можуть бути прийнятими до уваги.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що відсутність бюджетних коштів та неперерахування їх відповідачу органами державного казначейства України не виправдовує невиконання обов'язків відповідачем та не є підставою для звільнення його від здійснення розрахунків з позивачем.

До того ж у разі відсутності коштів для розрахунків, відповідач повинний був призупинити виконання умов договору з моменту виявлення відсутності коштів для оплати поставленого ПАК-ДЗК, а не приймати його за відповідною видатковою накладною.

Ці висновки місцевого та апеляційного суду ґрунтуються на матеріалах справи, нормах чинного законодавства та сформованій судовій практиці, зокрема, рішенні Європейського суду з прав людини у справі „Терем ЛТД, Чечеткін та Юліус проти України" від 18.10.2005 р. та постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 року у справі № 11/446, яка відповідно до ст. 111-26 ГПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень України.

Не заслуговують на увагу і посилання скаржника на те, що він не використовує придбаний у позивача ПАК-ДЗК, оскільки останній не пройшов державну експертизу внаслідок відсутності коштів для її проведення, так як названий факт ніяким чином не впливає та й не може вплинути на обов'язок відповідача виконати свої зобов'язання за укладеним договором щодо своєчасної і в повної оплати отриманого від позивача ПАК-ДЗК, оскільки доказів поставлення підприємством неякісного товару в матеріалах справи не міститься та таких доказів скаржником, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, суду не надано.

Враховуючи наведене, приймаючи до уваги, що відповідач ані в строк до 31.12.2013 р. (включно), ані до сьогоднішнього часу не виконав свої зобов'язання за спірним договором щодо повної оплати отриманого товару та має заборгованість з його оплати в сумі 30000 грн., то відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, апеляційний господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 30000 грн. основного боргу, з огляду на обґрунтованість, доведеність та правомірність таких вимог.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних та втрат від інфляції, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши надані позивачем розрахунки втрат від інфляції та 3% річних, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вказані розрахунки складені методично вірно та відповідно до вимог чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ДП "Українські спеціальні системи" в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 986,30 грн. та втрат від інфляції у розмірі 6750 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

За умовами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Також, відповідно до ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. встановлено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

У п. 7.1. договору сторони передбачили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором, тобто умови договору не містять погодження сторін щодо застосування штрафних санкцій у вигляді сплати пені з встановленням її розміру конкретного за прострочення виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання.

Пунктом 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій, а тому до правовідносин сторін названі норми матеріального права застосовані бути не можуть, так як відповідач має перед позивачем виключно грошове зобов'язання.

Крім цього, обрахування пені у відсотках, визначених обліковою ставкою НБУ, на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України також є незаконним, оскільки дана норма не визначає розмір штрафних санкцій, а лише встановлює порядок їх обчислення, а ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, оскільки умови договору не містять погодження сторін щодо застосування штрафних санкцій у вигляді сплати пені з встановленням її конкретного розміру за прострочення виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання та враховуючи, що цей розмір не визначений і законом, зокрема, ч. ч. 2, 6 ст. 231 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", то колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання задоволені бути не можуть.

Ці висновки апеляційного суду ґрунтуються на матеріалах справи, наведеному законодавстві України та сформованій судовій практиці, зокрема постанові Вищого господарського суду України від 16.04.2013 р. у справі № 26/093-12.

Решта доказів, наданих сторонами не стосуються предмету спору та не спростовують вищенаведених висновків суду.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, та матеріали справи не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

За таких обставин оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відділу Держземагенства у Савранському районі Одеської області - без задоволення.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 30.06.2015р. скаржнику надано відстрочку для сплати судового збору до 28.07.2015р., однак скаржником судовий збір сплачено так і не було, з огляду на що, відповідна сума судового збору у судовому порядку стягується до державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Одеської області від 23 березня 2015 року у справі №916/44/15-г залишити без змін, а апеляційну скаргу Відділу Держземагенства у Савранському районі Одеської області - без задоволення.

Стягнути з Відділу Держземагенства у Савранському районі Одеської області до державного бюджету України 913,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Судді О.О. Журавльов Я.Ф. Савицький Т.Я. Гладишева