Постанова

від 27.07.2015 по справі 906/512/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2015 р. Справа № 906/512/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Огороднік К.М.

суддя Мамченко Ю.А. ,

суддя Коломис В.В.

при секретарі судового засідання Вавринчук А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Житомиртранссервіс" на рішення господарського суду Житомирської області від 26.05.2015 року у справі № 906/512/15 (суддя Вельмакіна Т.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ад-Шина"

до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Житомиртранссервіс"

про стягнення 14 018,50 грн.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - Агарков О.С., за довіреністю

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 27.07.2015 року змінено склад колегії суддів у справі № 906/512/15. Утворено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Огороднік К.М., суддя Коломис В.В., суддя Мамченко Ю.А.

В судовому засіданні від 27.07.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 26.05.2015 року у справі № 906/512/15 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Житомиртранссервіс" (далі - ТзОВ "Житомиртранссервіс") на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ад-Шина" (далі - ТзОВ "Ад-Шина) 7100,04 грн. основного боргу; 2514,80 грн. інфляційних; 605,74 грн. 3% річних; 1332,03 грн. судового збору. У стягненні 3797,34 грн. пені та 0,58 грн. 3% річних відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач по справі звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати останнє в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю. Скаржник мотивував звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційної скаргою неправомірним прийняттям судом першої інстанції рішення про задоволення позовних вимог. На думку останнього, рішення є необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального права. Посилається на той факт, що накладна № ABSI001729 від 12.04.2012 року, якою позивач підтверджує поставку товару згідно договору, не містить обов'язкових реквізитів первинного документа, на ній відсутній підпис уповноваженої особи та печатка ТзОВ "Житомиртранссервіс", що свідчить не лише про неможливість доведення цим доказом факту передачі товару, а й тієї обставини, що умови про вартість товару були узгоджені між сторонами. Також зазначає, що в накладній в графі "через кого" зазначена довіреність, разом із цим не вказано жодного реквізиту довіреності, що унеможливлює встановлення особи, а тому, в наслідок відсутності вказаних вище обов'язкових реквізитів документа та того, що не зазначено жодного реквізиту довіреності, відповідна накладна не може братись судом до уваги як належний та допустимий доказ.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі. Рішення суду першої інстанції вважає незаконним та прийнятим із порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить останнє скасувати.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Від останнього, до початку судового засідання на адресу суду надійшов письмовий відзив, відповідно до якого позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Крім того, у надісланому відзиві, відповідач просив суд винести окрему ухвалу про підозру посадових осіб ТзОВ "Житомиртранссервіс" на причетність до злочинів, передбачених ст.ст. 190, 191, 366, 364-1 КК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника відповідача, врахувавши письмовий відзив позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.04.2012 року між ТзОВ "Ад-Шина" (постачальник) та ТзОВ "Житомиртранссервіс" (покупець) укладений договір довгострокового постачання № 1209, відповідно до якого постачальник зобов'язується на протязі дії договору поставляти покупцю товар за його замовленнями окремими партіями за цінами, в асортименті (за номенклатурою) та кількості, що остаточно погоджуються сторонами в накладних, які є невід'ємною частиною договору, а також виконувати шиномонтажні послуги, а покупець зобов'язується приймати товар та оплачувати на встановлених договором умовах.

Відповідно до п. 2.1 зазначеного договору, останній вступає в дію з моменту підписання повноважними особами обох сторін та діє до 31 грудня поточного року включно. У разі відсутності до дати закінчення строку дії договору повідомлення рекомендованим листом від будь-якої із сторін про розірвання договору, строк дії цього договору вважається кожного разу продовженим до 31 грудня наступного календарного року включно.

Згідно п. 4.1. укладеного між сторонами договору, ціни товару вважаються остаточно визначеними сторонами в видатковій накладній на момент постачання (передавання) партії товару.

12.04.2012 року, позивачем поставлено відповідачеві товар згідно накладної на загальну суму 7100,04 грн., за який відповідачу, згідно умов договору, було виставлено рахунок на оплату відвантаженого товару.

Відповідач, у свою чергу, зобов'язаний був провести розрахунки у строк до 26.05.2012 року, однак свої зобов'язання за договором останній не виконав, у результаті чого за відповідачем утворилась заборгованість, на момент звернення позивача з позовом до суду, у розмірі 7100,04 грн.

У зв'язку із зазначеними обставинами, ТзОВ "Ад-Шина" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 14018,50 грн., з яких: 7100,04 грн. основного боргу, 3797,34 грн. пені, 2514,80 грн. інфляційних, 606,32 грн. 3% річних.

Рішенням від 26.05.2015 року, позовні вимоги ТзОВ "Ад-Шина" задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 7100,04 грн. основного боргу; 2514,80 грн. інфляційних; 605,74грн. 3% річних; 1332,03грн. судового збору. У стягненні 3797,34 грн. пені та 0,58 грн. 3% річних відмовлено.

Апеляційний суд повністю погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступних підстав.

Ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Між ТзОВ "Ад-Шина" та ТзОВ "Житомиртранссервіс" укладено договір довгострокового постачання № 1209 від 10.04.2012 року.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Наявною в матеріалах справи видатковою накладною № ABSI001729 від 12.04.2012 року, підтверджується факт поставки відповідачу товару, а саме: WESTLAKE шина 315/80 R22/5 CR976A в кількості 2 шт. вартістю 7100,04 грн., із яких 5916,70 грн. вартість товару без ПДВ та 1183,34 грн. з ПДВ. Крім того, відповідачу виписано рахунок № SKVZ0000001583 від 10.04.2012 року.

Скаржник вказує, що зазначена накладна не підписана ним, а тому останній не вважає її належним доказом по справі. Проте, судами встановлено, що 10.04.2012 року керівником ТзОВ "Житомиртранссервіс" видана довіреність серії 12 ААВ № 253820 Ткачуку Сергію Магомедовичу на отримання від ТзОВ "Ад Шина" цінностей за рахунком № SKVZ0000001583 від 10.04.2012 року, найменування цінностей WESTLAKE шина 315/80 R22.5 CR976A в кількості 2 шт. Тобто, в довіреності чітко зазначений номер виставленого позивачем рахунку та перелік товару, який відповідає зазначеному у вищевказаній видатковій накладній.

Пунктом 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних доручень на отримання цінностей, затвердженої Наказом Мінфіну України № 99 від 16.05.1996 (чинна на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувача, а отже довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення керівника підприємства про надання повноважень конкретній фізичній особі одержати для підприємства цінності, згідно визначених у ній переліку та кількості.

Ч.ч. 2, 3 п. 10 відповідної Інструкції встановлено, що невикористані довіреності повинні бути повернуті працівнику підприємства, який здійснює виписування і реєстрацію довіреностей, не пізніше наступного дня після закінчення строку дії довіреності. Про використання довіреності або повернення невикористаної довіреності у журналі реєстрації довіреностей робиться відмітка про номери документів (накладних, актів тощо) на одержані цінності або про дату повернення довіреності. Повернуті невикористані довіреності гасяться надписом "невикористана" і зберігаються протягом строку, встановленого для зберігання первинних документів.

З вищенаведеного випливає, що надана позивачем довіреність є дійсною до 20.04.2012 року. Докази на підтвердження того, що зазначена довіреність не була використана чи анульована в матеріалах справи відсутні та відповідачем до судів обох інстанцій не подавались. Факт невикористання чи анулювання вказаної довіреності спростовується також перебуванням оригіналу останньої у позивача.

Факт передачі товару відповідачу загальною вартістю 7100,04 грн. підтверджується також наявною в матеріалах справи податковою накладною.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 року "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за №1333/20071 (чинному на момент виникнення спірних правовідносин), податкова накладна є звітним розрахунковим податковим документом.

Згідно ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 8 наказу Міністерства фінансів України від 22.09.2014 року № 957, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.10.2014 за № 1235/26012 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної", податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу отримувача (покупця) цих товарів/послуг. У разі відмови постачальника (продавця) товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних отримувач (покупець) таких товарів/послуг має право в порядку, передбаченому п. 201.10 ст. 201 розділу V Податкового кодексу України, додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника (продавця).

Головним управлінням Міндоходів у Житомирській області до матеріалів справи долучено роздруківки податкових декларацій з ПДВ з додатками Д.5 (розшифровки в розрізі контрагентів) за квітень 2012, поданих ТзОВ "Житомиртранссервіс" в електронному вигляді, з яких вбачається вчасне надання відповідачем до податкових органів звітності по спірній поставці, що не можливо здійснити без отримання цінності та податкових накладних по вказаних господарських операціях від контрагента..

Зазначені обставини підтверджують факт отримання відповідачем товару за договором, згідно видаткової накладної № ABSI001729 від 12.04.2012 року, разом із супровідними документами, а відображення вказаної заборгованості, як податкового кредиту, свідчить про визнання наявності боргу перед позивачем у вказаній сумі на дату подання звітності, та, відповідно, і про узгодження вартості товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 4.2. укладеного між сторонами договору передбачено, що покупець зобов'язаний провести повний розрахунок за отриману по накладній партію товару в термін 14 днів від дати зазначеної у видатковій накладній.

Відповідно до зазначеної у накладній дати оплати 12.05.2012 року, граничний строк проведення розрахунків повинен був бути здійснений до 26.05.2012 року.

Проте, відповідач у встановлений строк свої зобов'язання не виконав, в результаті чого за останнім утворилась заборгованість в сумі 7100,04 грн. А тому, суд першої інстанції, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, правомірно, у відповідності до норм чинного законодавства задовольнив позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором в сумі 7100,04 грн.

Крім того, позивачем у суді першої інстанції заявлено вимогу про стягнення інфляційних у розмірі 2514,80 грн. за період з червня 2012 по лютий 2015 та 3 % річних в розмірі 606,32 грн. за період з 26.05.2012 року по 30.03.2015 року.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Приписами ст. 625 ЦК України, передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 8.3. договору, при простроченні оплати товару покупець зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за кожен календарний день періоду простроченого платежу, а також пеню, нараховану на суму заборгованості за кожен календарний день періоду прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення.

Судом першої інстанції встановлено, що обґрунтовано заявлена сума 3 % становить 605,74 грн., оскільки позивачем помилково визначено початок періоду їх розрахунку з 26.05.2012, у той час як нарахування слід здійснювати з 27.05.2012 року, а тому у стягненні 0,58 грн. 3% річних відмовлено. Позовну вимогу про стягнення інфляційних у розмірі 2514,80 грн. судом задоволено повністю.

Колегія суддів апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та долучені до позовної заяви розрахунки інфляційних та 3 % річних, дійшла висновку про правомірне задоволення судом першої інстанції позовних вимог в цій частині.

Також, у суді першої інстанції позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3797,34 грн. пені за період з 26.05.2012 року по 30.03.2015 року.

Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У суді першої інстанції відповідач вказав, що внаслідок застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування пені, відповідно до договору повинно було припинитись 26.11.2012 року, оскільки умовами договору сторони не обумовили збільшеного періоду нарахування пені. Тобто, строк позовної давності до вимоги про стягнення пені повинен був закінчитись 26.11.2013 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України визначено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Проте, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність строком в один рік. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 258 ЦК України, така позовна давність застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У даному випадку шестимісячний строк нарахування пені закінчився 27.11.2012 року, а позовна давність щодо вказаних вимог сплила 27.05.2013 року. Отже, позовна заява подана після спливу строку позовної давності щодо вимоги про стягнення пені.

А тому судом першої інстанції підставно відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 3797,34 грн.

Відповідно до статей 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними та допустимими у справі доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 32 ГПК, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін.

Отже, позивачем відповідно до закону доведено обґрунтованість заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами, а доводи відповідача засновані на вільному трактуванні норм чинного законодавства та не підтвердженні а ні в суді першої інстанції, а ні в апеляційній інстанції належними доказами.

Щодо клопотання позивача про винесення окремої ухвали, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 90 ГПК України, господарський суд, виявивши при вирішенні господарського спору порушення законності або недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, виносить окрему ухвалу. Якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки кримінального правопорушення, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення прокурору або органу досудового розслідування.

Позивач не обґрунтував належним чином підстави звернення до суду із вказаним клопотанням про винесення окремої ухвали та не надав відповідних доказів, які б підтверджували необхідність винесення такої ухвали, а тому, апеляційним судом, зважаючи на висновки про відображення податкової накладної в обліку, не береться до уваги зазначене клопотання позивача. Вищезазначене не позбавляє позивача права звернення до органів прокуратури з вказаними мотивами на загальних підставах.

Враховуючи, що скаржник не надав доказів, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що його доводи позбавлені фактичного та правового обґрунтування, не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, тому оскаржуване рішення винесене без порушень норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Житомиртранссервіс" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 26.05.2015 року у справі № 906/512/15 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Коломис В.В.