Постанова

від 27.07.2015 по справі 906/443/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2015 р. Справа № 906/443/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Огороднік К.М.

суддя Мамченко Ю.А. ,

суддя Коломис В.В.

при секретарі судового засідання Вавринчук А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Сокіл" на рішення господарського суду Житомирської області від 19.05.2015 року у справі № 906/443/15 (суддя Тимошенко О.М.)

за позовом Приватного підприємства "Сокіл"

до Державного вищого навчального закладу "Бердичівський коледж промисловості, економіки та права"

про стягнення 84888,51 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Глухенький О.С. - керівник,

відповідача - не з'явився

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 27.07.2015 року змінено склад колегії суддів у справі № 906/443/15. Утворено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Огороднік К.М., суддя Коломис В.В., суддя Мамченко Ю.А.

В судовому засіданні від 27.07.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 19.05.2015 року у справі № 906/443/15 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного вищого навчального закладу "Бердичівський коледж промисловості, економіки та права" на користь Приватного підприємства "Сокіл" 65600,00 грн. боргу, 656,47 грн. 3% річних, 8046,18 грн. інфляційних, 1599,17 грн. судового збору. Відмовлено в позові в частині вимоги про стягнення пені.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач по справі звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині відмови у задоволені вимоги про стягнення пені та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 10585,86 грн. задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі. Рішення суду першої інстанції вважає незаконним та необґрунтованим, просить останнє скасувати в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення пені.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надіслав на адресу суду письмовий відзив, відповідно до якого просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи та перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача в судовому засіданні та врахувавши письмовий відзив відповідача, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2014 року між ПП "Сокіл" (виконавець) та Державним вищим навчальним закладом "Бердичівський коледж промисловості, економіки та права" (замовник) укладено договори на здійснення централізованої охорони майна на об'єкті за № 090914 ц.о. (вх. №63, далі - договір № 1), № 090914 ц.о. (вх. № 60, далі-договір № 2), договори на здійснення охорони об'єкта за №10914/1 ф.о. (вх. № 64, далі - договір № 3), № 10914/1 ф.о. (вх. № 61, далі-договір № 4), за умовами яких замовник передає, а виконавець приймає під охорону майно, що знаходиться на об'єктах, а також об'єкти, що перераховані в дислокаціях до вище вказаних договорів.

Згідно до п. 3.1. договорів № 1 та № 2, сума договору визначається сторонами на основі домовленості. Відповідно до п. 3.2 даних договорів охорона майна у позадоговірний час оплачується згідно окремо виставлених додаткових рахунків. Згідно додатку № 2 до договору № 1, протоколу домовленості про договірну ціну, сторони визначили, що розмір договірної ціни за надані послуги згідно даного договору на протязі місяця буде становити 1600,00 грн., згідно ж протоколу до договору № 2 - 400,00 грн. за виконанні роботи на протязі місяця.

Відповідно до п. 2 договорів № 3 та № 4, сума договору визначається сторонами на основі розрахунку, або протоколу домовленостей про договірну ціну, що додається до даних договорів. Згідно додатків № 2 до договорів № 3 та № 4, протоколу домовленості про договірну ціну, замовник та виконавець визначили, що розмір договірної ціни за надані послуги пов'язані з фізичною охороною згідно даних договорів на протязі місяця буде становити 11500,00 грн.

Згідно п. 11 договорів № 3 та № 4, оплата за охорону здійснюється щомісячно до 25 числа поточного місяця.

На виконання умов договору, за період з 01.09.2014 року по 31.12.2014 року, позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 104281,00 грн., що підтверджується рахунками-фактурами, актами здачі-приймання робіт. Договорами №1 та №2 не передбачено строки оплати.

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати наданих послуг виконав частково та сплатив позивачеві 38681,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками, внаслідок чого у останнього перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 65600,00 грн. Даний факт також підтверджується підписаним сторонами та скріпленим печатками актом звірки взаєморозрахунків.

02.03.2015 року та 16.03.2015 року позивач звертався до відповідача з вимогами погасити заборгованість, проте, останні залишені відповідачем без задоволення.

У зв'язку з невиконанням відповідачем умов договорів, позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з відповідача 84888,51 грн. заборгованості за здійснення централізованої охорони, з яких: 65600,00 грн. - основний борг, 10585,86 грн. - пеня, 656,47 грн. - 3% річних, 8046,18 грн. - інфляційні.

Рішенням від 19.05.2015 року позов ПП "Сокіл" задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача - 65600,00 грн. боргу, 656,47 грн. 3% річних, 8046,18 грн. інфляційних, 1599,17 грн. судового збору. Відмовлено в позові в частині вимоги про стягнення пені.

Позивач з висновками суду першої інстанції не погодився та звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою на зазначене рішення, вважає його неправомірним в частині відмови у задоволені вимоги про стягнення з відповідача пені. Скаржник вважає рішення прийнятим з порушенням норм матеріального права та недотриманням норм процесуального права, а також через невідповідність висновків, викладених у даному рішенні обставинам справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши наявні в них докази та врахувавши доводи та заперечення сторін по справі, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується відповідними доказами, 0 1.09.2014 року між сторонами укладено договори на здійснення централізованої охорони майна на об'єкті за № 090914 ц.о., №090914 ц.о., договори на здійснення охорони об'єкта за №10914/1 ф.о., № 10914/1 ф.о. Дані договори, відповідно до ЦК України є договорами про надання послуг.

Згідно ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідачем зобов'язання за договорами виконані частково, таким чином, відповідач порушив умови договору, що відповідно до чинного законодавства, тягне за собою відповідну відповідальність у вигляді виконання зобов'язання.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, розмір яких згідно розрахунку позивача становить: 8046,18 грн. інфляційних та 656,47 грн. 3% річних.

Перевіривши надані позивачем докази та розрахунки інфляційних і 3% річних, суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, правомірно задоволив позовні вимоги у цій частині.

Проте, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 10585,86 грн. пені.

Апеляційний суд погоджується з висновкам суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З матеріалів справи вбачається, що у договорах сторони не передбачили стягнення пені як відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, не передбачений розмір пені.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

З п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 року вбачається, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Тобто, пеня стягується тільки у тому разі, коли її розмір визначено в договорі.

Укладені між сторонами договори не містять умов, які б регулювали питання щодо відповідальності сторін за порушення строків оплати, а тому правових підстав для стягнення суми пені відсутні.

Відповідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст. 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів по справі, щоб підтверджували правову позицію останнього.

З огляду на вищевикладене апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевий господарський суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні суду першої інстанції повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами дослідженими в судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Сокіл" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 19.05.2015 року у справі № 906/443/15 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Коломис В.В.