Рішення

від 23.07.2015 по справі 544/534/15-ц

ПИРЯТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 544/534/15-ц

№ пров. 2/544/195/2015

Номер рядка звіту 22

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23 липня 2015 року Пирятинський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого - судді Нагорної Н.В.,

за участю секретаря Ралець О.С,

позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідачів ОСОБА_3,

у відкритому судовому засіданні, у залі суду м.Пирятин, розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «АгроВіка» про визнання незаконним розірвання договору оренди земельної ділянки в односторонньому порядку, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання укладеного договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування його державної реєстрації,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який був ним уточнений до початку розгляду справи (а.с.27-30), в якому він просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між ТОВ «Агровіка» та ОСОБА_4 (договір оренди земельної ділянки розміром 3,2121га, кадастровий №5323810100:00:018:0012, дата реєстрації 27.02.2015 року); скасувати його державну реєстрацію; визнати недійсним розірвання договору оренди земельної ділянки в односторонньому порядку між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 від 05.07.2014 року земельної ділянки згідно державного акту на право приватної власності на землю Серії ПЛ №115603, площею 3,2122га, розташованої на території Пирятинської міської ради, поле №18; а також усунути перешкоди в його користуванні земельною ділянкою. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що з 2000 року по день звернення до суду за домовленістю з відповідачкою ОСОБА_4 він обробляв земельну ділянку площею 3,2122га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить ОСОБА_4 на праві приватної власності та розташована на території Пирятинської міської ради. 05.07.2014 року між ним та ОСОБА_4 був укладений та підписаний договір оренди даної земельної ділянки. Строк дії договору з 05.07.2014 року по 05.07.2029 року включно. Але цей договір не був зареєстрований, оскільки ОСОБА_4 відмовилася від його державної реєстрації. Проте умови договору виконувались, він користувався вказаною земельною ділянкою та сплачував ОСОБА_4 відповідні платежі. Він направляв ОСОБА_4 повідомлення з вимогою з'явитись для державної реєстрації договору оренди землі. Однак на свою адресу він отримав листа, в якому зазначено, що між ОСОБА_4 та ТОВ «АгроВіка» укладено договір оренди земельної ділянки, яка знаходилась в його обробітку. Про укладення вказаного договору його не було повідомлено, тому він вважає, що порушено його права як орендаря спірної земельної ділянки, а також було порушено його переважне право на поновлення договору оренди землі і позбавлено можливості конкурувати з іншими претендентами за право на укладення договору оренди землі на новий строк. Позивач вважає, що договір оренди земельної ділянки, укладений між відповідачами, є недійсним, тому що на момент його укладення і державної реєстрації спірна земельна ділянка перебувала в оренді у нього - ОСОБА_1; на момент укладення та реєстрації спірного договору у відповідачів були відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку; зміст укладеного між відповідача договору суперечить умовам договору, що був 05.07.2014р. укладений між ним та ОСОБА_4, а також суперечить нормам матеріального права, що регулюють договірні відносини щодо оренди земельної ділянки. Посилаючись на те, що ОСОБА_4 порушила умови договору оренди, чинного законодавства, свідомо та умисно ввела його як орендаря в оману, а також свідомо ухилилась від державної реєстрації договору оренди, для того, щоб укласти новий договір, знехтувавши при цьому елементарними моральними людськими якостями, позивач вважає, що має право на судовий захист своїх порушених прав, тому звернувся до суду з даним позовом.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити. Також в судовому засіданні вони додатково пояснили, що договір оренди земельної ділянки, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «АгроВіка», повинен бути визнаний недійсним з тих підстав, що ТОВ «АгроВіка» ввела в оману ОСОБА_4, а також на момент укладення даного договору не було волевиявлення ОСОБА_4 на укладення цього договору.

Представник відповідачів ОСОБА_3 заперечував проти задоволення вимог ОСОБА_1 та просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «АгроВіка» договір укладений відповідно до норм цивільного законодавства, підстав для визнання його недійсним немає.

Суд, вислухавши сторони, розглянувши справу в межах заявлених вимог, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_4 являється власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3.2122га, що розташована в межах Пирятинської міської ради поле №18, кадастровий номер 5323810100:00:018:0012, що підтверджено Державним актом на право на земельну ділянку Серії ПЛ №115603, виданим Пирятинською райдержадміністрацією 31.12.2003 року (а.с.10, 58).

Відповідно до п. «а» ч.1 ст.90 Земельної Кодексу України власники земельних ділянок мають право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

26 лютого 2015 року між ОСОБА_4 як орендодавцем та ТОВ «АгроВіка» як орендарем був укладений договір оренди спірної земельної ділянки (а.с.59-60).

Вказаний договір оренди земельної ділянки 27.02.2015 року був зареєстрований у Реєстраційній службі Пирятинського РУЮ, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права зроблений відповідний запис (а.с.61).

Розглядаючи вимоги позивача в частині визнання даного договору недійсним суд виходить з наступного.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п.2 ст.412 ЦК України право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст..125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст..126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 26 лютого 2015 року між ОСОБА_4 та ТОВ «АгроВіка» було укладено договір оренди землі площею 3.2122га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Умовами договору передбачені оренда плата, яка складає 5% від нормативної грошової оцінки землі, строк її сплати з 01.08. по 31.12 кожного року, строк дії договору 5 років, умови використання земельної ділянки, умови повернення земельної ділянки, права та обов'язки сторін, зміна умов договору. Договір засвідчений підписом договірних сторін та печаткою ТОВ «АгроВіка». Договір зареєстрований відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Істотні умови договору оренди землі визначені статтею 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції станом на час укладення договору 26.02.2015р.). Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, та порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 Закону "Про оренду землі" є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Отже, даючи правову оцінку спірному договору, укладеному 26.02.2015 року між ОСОБА_4 та ТОВ «АгроВіка», в контексті вищевказаних норм матеріального права суд зазначає, що вказаний договір містить в собі всі істотні умови договору оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вказаний договір зареєстрований відповідно до норм Цивільного та Земельного Кодексу України, а також Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Станом на час розгляду справи спірна земельна ділянка перебуває у фактичному законному користуванні ТОВ «АгроВіка». Протягом часу з 27 лютого 2015 року по 23 липня 2015 року ОСОБА_4 не зверталась до суду з вимогою про визнання даного договору недійсним або про розірвання даного договору в судовому порядку.

Посилання позивача як на підставу своїх вимог на те, що на час укладення між відповідачами спірного договору оренди від 26.02.2015 року у них були відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку, що належить ОСОБА_4, не заслуговує на увагу, оскільки вказані обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, як того вимагають приписи ст..ст.10, 60 ЦПК України. Матеріали справи не містять доказів того, з указаних підстав дії державного реєстратора щодо реєстрації речових прав на підставі договору оренди від 26.02.2015 року визнані незаконними або неправомірними.

Крім того суд зазначає, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом. Однак закон не містить такої підстави для визнання правочину недійсним як відсутність правовстановлюючих документів під час укладення договору оренди земельної ділянки та реєстрації речових правна нерухоме майно.

Не заслуговують на увагу посилання позивача та його представника в тій частині, що підставою визнання договору від 26.02.2015р. є введення ТОВ «АгроВіка» ОСОБА_4 в оману виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст..230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Як зазначено в п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Отже з наведених норм вбачається, що наявність умислу в діях ТОВ «АгроВіка», істотність значення обставин, щодо яких ОСОБА_4 введено в оману, і сам факт обману повинна довести ОСОБА_4, яка, на думку позивача діяла під впливом обману, а не ОСОБА_1, який вважає, що ОСОБА_4 ввели в оману.

Не заслуговують на увагу посилання представника позивача в тій частині, що договір оренди землі від 26.02.2015 року є недійсним з тієї підстави, що у ОСОБА_4 не було волевиявлення на укладення цього договору виходячи з наступного. Законодавець у ч. 3 ст. 203 ЦК України прямо передбачає, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Виходячи з даної норми закону відсутність волевиявлення учасника правочину повинна доводити сама особа, яка вважає, що при укладенні договору у неї не було волевиявлення. Однак ОСОБА_4 з такою вимогою до суду не зверталась. Позивач ОСОБА_1 може доводити відсутність лише свого волевиявлення на укладення договору, а не відповідача ОСОБА_4

Також безпідставними являються доводи позивача та його представника про те, що однією з підстав для визнання недійсним договору, укладеному між ОСОБА_4 та ТОВ «АгроВіка», являється те, що ОСОБА_4 ввела ОСОБА_1 як орендаря в оману, виходячи з того, що при доведеності вказаної обставини недійсним може бути визнаний лише договір, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, а не договір, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «АгроВіка».

Також суд зазначає, що свої вимоги позивач в більшій частині обґрунтовує посиланнями на певні норми матеріального закону, проте як під підставами позову слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, певні юридичні факти матеріально-правового характеру, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону.

Підсумовуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що підстав для визнання договору оренди земельної ділянки від 26.02.2015 року, укладеному між ОСОБА_4 та ТОВ «АгроВіка» не вбачається, тому в задоволенні цих вимог ОСОБА_1 слід відмовити за безпідставністю.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 в частині скасування державної реєстрації прав оренди за договором від 26.02.2015 року, то суд зазначає, що вони є похідними від позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 26.02.2015 року. Оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні вимог в часині визнання договору від 26.02.2015 недійсним, то і в задоволенні похідних вимог слід відмовити.

Даючи правову оцінку договору оренди землі від 05.07.2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Відповідно до ст. 396 ЦК України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Захист речових прав на чуже майно, в тому числі право володіння та користування земельною ділянкою, забезпечене статтями 386, 387, 388, 391 ЦК України та здійснюється відповідно до положень глави 29 цього Кодексу, що містить статтю 386, якою передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За нормами матеріального права (ст..205-210, 640 ЦК України тощо) не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Отже, даючи правову оцінку договору оренди землі від 05.07.2014 року суд зазначає, що вказаний договір не містить в собі всі істотні умови, що передбачені для договору оренди землі, а саме: в договорі від 05.07.2014р. об'єктом договору зазначено земельну частку (пай), проте як станом на дату укладення договору земельна ділянка належить ОСОБА_4 на праві власності, про що їй 31.12.2003 року був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку; невірно вказана площа земельної ділянки; а також вказаний договір не зареєстрований відповідно до вимог закону.

Підсумовуючи викладене суд зазначає, що такий договір від 05.07.2014 року не є вчиненим, отже він не породжує для його сторін прав та обов'язків та не створює для них жодних юридичних наслідків.

Посилання позивача та його представника на те, що ОСОБА_1 має переважне право на укладення договору оренди земельної ділянки відповідно до положень ст..33 Закону України «Про оренду землі» є безпідставними, оскільки як зазначено судом договір від 05.07.2015 не є вчиненим, тому ОСОБА_1 не набув переважного права орендаря перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Посилання позивача на те, що він сплачував орендну плату ОСОБА_4 по договору від 05.07.2014р. не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи. Так, надані позивачем докази на підтвердження цих доводів (а.с.11, 12, 109) не є належними та допустимими доказами внесення ОСОБА_4 орендної плати за користування спірною земельною ділянкою.

Суд критично оцінює як доказ розписку від 21.12.2014 року, надану позивачем в якості доказу (а.с.109), оскільки вказана розписка в силу закону є нікчемним правочином, який також не породжує для осіб, вказаних в розписці, жодних юридичних наслідків.

Надані позивачем квитанції про сплату земельного податку у 2004, 2005, 2007, 2009, 2010 роках (а.с.110-111) не підтверджують наявність між сторонами договірних відносин щодо оренди спірної земельної ділянки. Крім того сплата земельного податку здійснювалась до 05.07.2014 року.

Оскільки суд прийшов до висновку, що позивач не набув прав орендаря за договором від 05.07.2014 року, тобто не набув речових прав на чуже майно, тому як наслідок цього він, як особа, що не має речових прав на чуже майно, не набув права на захист такого права, в тому числі і від власника, відповідно до положень глави 29 ЦК України, тому вимоги ОСОБА_5 в частині усунення перешкод в користуванні спірною земельною ділянкою є безпідставними та в їх задоволенні слід відмовити з зазначених підстав.

Враховуючи те, що договір від 05.07.2015 не є вчиненим, тому вимоги позивача в частині визнання недійсним розірвання договору оренди земельної ділянки в односторонньому порядку між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 від 05.07.2014 року також є безпідставними та в їх задоволенні слід відмовити.

Підсумовуючи все вищевикладене суд зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, тому в їх задоволенні слід відмовити з вищевказаних підстав.

Стосовно судових витрат суд зазначає наступне.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні вимог позивача ОСОБА_1, а при цьому відповідачем ТОВ «АгроВіка» були понесені судові витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката, тому ці витрати відповідно до вимог ст.84, ч.1 ст.88 ЦПК України, необхідно стягнути з позивача на користь відповідача в сумі 3000грн. (а.с.49, 51, 112, 113). Вказана сума є обґрунтованою, доведеною та не перевищує встановлений граничний розмір, передбачений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011р. №4191-VI.

Керуючись ст.ст.5-11, 57-61, 84, 88, 209, 212-215, 292 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «АгроВіка» про визнання незаконним розірвання договору оренди земельної ділянки в односторонньому порядку, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання укладеного договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування його державної реєстрації - відмовити за безпідставністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АгроВіка» витрати по оплаті правової допомоги в сумі 3000 (три тисячі) гривень.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області шляхом подання апеляційної скарги через Пирятинський районний суд Полтавської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційна скарга не була подана. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Н.В.Нагорна