Постанова

від 24.07.2015 по справі 813/2520/15

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2015 року № 813/2520/15

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Сидор Н.Т.,

за участі секретаря судового засідання Присташ І.М.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом приватного підприємства В«Компанія Дія ПлюсВ» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство "Компанія Дія Плюс" подало до суду позов про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області №0000042200 від 20.02.2015 року.

В обґрунтування позову зазначає, що висновки акту не відповідають дійсним обставинам господарської діяльності позивача, такі висновки повністю суперечать фактам здійснення господарської діяльності, котрі підтверджені належними первинними документами, а відтак прийняте податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав наведених у ньому, просив суд скасувати рішення податкового органу.

Представник відповідача подав суду письмові заперечення, згідно яких податковий орган вважає позовні вимоги безпідставними, оскільки при проведенні перевірки встановлено відсутність факту господарських операцій як таких, що не підтверджені необхідними первинними бухгалтерськими документами. В задоволенні позову просив відмовити.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що в період з 18.12.2014 року по 24.04.2014 року працівниками ДПІ у Пустомитівському районі була проведена позапланова документальна виїзна перевірка ПП "Компанія Дія Плюс" з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносин із ОСОБА_3 «Г.Н.Т. ОСОБА_4» за період лютий 2014 року, з ОСОБА_3 «Діслав» за період серпень 2014 року, з ОСОБА_3 «Сантехресурс» за період липень 2014 року, з ОСОБА_3 «ОСОБА_5А.» за період липень-серпень 2014 року та ПП «НП Хіміч» за період липень 2014 року.

За наслідками перевірки складено акт від 31.12.2014 року №90/13-25-22-00/35720751, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п.14.1.36, п.14.1, п.14.1.231 ст.14, ст. 188, п.198.1, п.198.2 п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 193.1 ст.193, п.201.1 п.201.2, п.201.6,п.201.2 ст.201 пп.44.1ст. 44 Податкового кодексу України, що призвело до завишення податкового кредиту на загальну суму 956846,6 грн. (а.с.16-17 т.1).

Вказані порушення полягають у тому, що позивачем не підтверджено фактичності господарських операцій з ОСОБА_3 «Г.Н.Т. ОСОБА_4», ОСОБА_3 «Діслав», ОСОБА_3 «Сантехресурс» ОСОБА_3 «ОСОБА_5А.» та ПП «НП Хіміч».

На підставі акту від 31.12.2014 року №90/13-25-22-00/35720751, 20.02.2015 року відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000042200, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 956846,6 грн. та штрафні (фінансові) санкції (штраф) 478423 грн. (а.с. 20 т.1).

Не погоджуючись із прийнятими податковим повідомленням-рішенням після без результативного в користь позивача адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення, позивач оскаржив таке до суду.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

З аналізу ст. 198 ПК України вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Суд звертає увагу, що наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих постачальником/продавцем податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведенння реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Таким чином, право на податковий кредит з податку на додану вартість виникає в результаті придбання товарів і послуг з метою використання в господарській діяльності. При цьому, операція з придбання повинна бути реальною, тобто повинна мати місце об'єктивна зміна складу активів платника податків.

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку понесені витрати на придбання послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

За відсутності достатніх доказів - первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку, підстави для формування даних податкового обліку - відсутні.

Так суд встановив, що позивачем з ОСОБА_3 «Г.Н.Т. ОСОБА_4» 28.11.2013 року укладено договір поставки №2811-13/01 (а.с.208-210 т.3).

Згідно умов договору №2811-13/01 постачальник ОСОБА_3 «Г.Н.Т. ОСОБА_4» зобов'язується в порядку та на умовах даного договору здійснювати поставку позивачу товарів, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.

Відповідно до договору поставка здійснюється окремими партіями, в асортименті, у кількості, строки та на умовах, що погоджуються сторонами відповідно до листа-замовлення покупця.

Також як вбачається з Договору №2811-13/01 строк поставки товару становить 5 днів з моменту отримання листа-замовлення.

На підтвердження виконання договору позивач надав суду видаткові та податкові накладні (а.с. 107-161 т.1).

Щодо відносин позивача з ОСОБА_3 «Сантехресурс» суд встановив, що між ними 29.04.2014 року укладено договір поставки №2904-14/01 (а.с.92 т.2).

Відповідно до умов договору позивач як покупець придбаває у ОСОБА_3 «Сантехресурс» товар, а ОСОБА_3 «Сантехресурс» як постачальник зобов'язується доставити позивачу товар на протязі 5 календарних днів з моменту отримання листа замовлення.

Договір №2904-14/01 - оплатний.

Транспортування за договором здійснюється контрагентом.

Факт виконання зазначеного договору позивач доводить видатковими та податковими накладними (а.с.196-233 т.1)

Реальність операції з ПП «НП Хіміч» позивач доводить укладеним 30.04.2014 року договором поставки №3004-14/01 (а.с.96 т.2)

За умовами договору ПП «НП Хіміч» виступає постачальником позивачу товарів у кількості та асортименті визначеному позивачем у листі-замовлені.

За отриманий товар позивач зобов'язується здійснити оплату у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок контрагента.

В підтвердження товарності даного договору надав видаткові та податкові накладні (а.с.234-251 т.1, 1-21 т.2).

Стосовно правовідносин з ОСОБА_3 «ОСОБА_5А.», то суд встановив наявність між позивачем та ним договору поставки №2807-14/01 від 28.07.2014 року.

За умовами договору сторони домовились про поставку позивачу ОСОБА_3 «ОСОБА_5А.» товарів згідно листа-замовлення.

Договір є відплатним. Поставка товарів здійснюється ОСОБА_3 «ОСОБА_5А.».

Реальність господарської операції за даним договором доводить видатковими та податковими накладними (а.с. 22-64 т.2).

По відносинах з ОСОБА_3 «Діслав» судом встановлено, що позивач уклав з ним договір 0108-14/01 від 01.08.2014 року про поставку (а.с.95 т.2.)

За умовами ОСОБА_3 «Діслав» зобов'язався постачати позивачу товар в строки та в асортименті визначеному позивачем у листі-замовленні.

Позивач зобов'язаний здійснити оплату за даним договором.

В підтвердження виконання даного договору позивач надав виписані його контрагентом податкові та видаткові накладні (а.с. 162-195 т.1).

Відповідач, доводячи перед судом нереальність господарських операцій позивача посилається на використану податкову інформацію зібрану ДПІ у Святошинському районі ГУ МІндоходів у м. Києві щодо не можливості провести зустрічну звірку ПП «Хіміч» за період з 01.07.2014 року по 31.07.2015 року з причин не встановлення фактичного місцезнаходження.

Також відповідач зазначає про аналогічну ситуацію з контрагентом позивача ОСОБА_3 «Діслав».

В підтвердження нереальності господарських операцій позивача відповідач також надав акт ДПІ в Печерському районі м. Києва від 16.05.2014 року №1388/26-55-22-07/38703613 про неможливість проведення зустрічної звірки ОСОБА_3 «Г.Н.Т. ОСОБА_4» за період 01.02.2014 року по 30.04.2014 року.

Зазначеною інформацією відповідач прагне довести недобросовісність контрагентів позивача як платників податків, котрі здійснюють проведення лише транзитних фінансових потоків, що спрямовані на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно контрагентам, що не виконують свої податкові зобов'язання з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Разом з тим, суд зазначає, що посилання представника відповідача на зазначену податкову інформацію по окремих контрагентах позивача, не приймаються судом, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Поруч з тим, вирішуючи спір по суті, та відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд виходить із того, що об'єктом оподаткування є певні операції між конкретними суб'єктами господарювання, а не договори, укладені між ними, або незаявленими в таких операціях третіми особами.

Підставою для відсутності у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, або складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, тобто відображення у первинних документах недостовірних даних.

Для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами, що в свою чергу в певній мірі свідчить про реальність таких операцій.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 вказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

В наданих позивачем видаткових накладних в графі "отримав" міститься лише один підпис скріплений печаткою позивача, без зазначення даних особи яка його вчинила.

Таким чином, з видаткових накладних є неможливим встановити особу яка її підписала.

З огляду на викладене, видаткові накладні складені з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік" та з них є неможливим встановити осіб, які їх підписали, а отже, вони не можуть бути прийняті судом в якості належних доказів на підтвердження факту виконання поставок за вищезазначеними договорами з ОСОБА_3 «Г.Н.Т. ОСОБА_4», ОСОБА_3 «Діслав», ОСОБА_3 «Сантехресурс» ОСОБА_3 «ОСОБА_5А.» та ПП «НП Хіміч».

З усіх виписаних позивачу ОСОБА_3 «Г.Н.Т. ОСОБА_4» податкових накладних вбачається, що такі виписані по договору від 28.08.2013 року № 27.08.20013 року, однак предметом перевірки та судового розгляду є договір поставки між позивачем та ОСОБА_3 «Г.Н.Т. ОСОБА_4» від 28.11.2013 року №2811-13/01.

А відтак, на переконання суду, надані позивачем податкові накладні виписані начебто ОСОБА_3 «Г.Н.Т. ОСОБА_4» не в змозі підтверджувати виконання договору від 28.11.2013 року №2811-13/01.

Згідно умов усіх досліджених судом договорів між позивачем та його контрагентами, поставка товарів здійснюється окремим партіями, в асортименті, у кількості, строки та на умовах, що погоджуються сторонами відповідно до листа-замовлення покупця. В той же час в підтвердження здійснення позивачем замовлень суду не надано.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", узагальнюючи висновки, що містяться у проаналізованих постановах Верховного Суду України, наголошено на тому, що відсутність товарно-транспортних накладних може бути свідченням відсутності факту перевезення товару, що, у свою чергу, може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції.

Поряд із цим, у п.186.1 ст.186 ПК України зазначено, що місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у пп. В«бВ» і В«вВ» цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Позивачем не було надано товарно-транспортних накладних, що свідчить про відсутність операцій з перевезення.

До перевірки не надано жодного документу, який би підтверджував передачу товару від покупця до продавця, акти прийому-передачі товару, сертифікати якості, технічні паспорти, нормативно-технічну документацію на начебто поставлений товар та інші документи, що підтверджують походження та транспортування товару.

Окрім цього, позивачем не надано достатніх первинних документів, які мали бути складені відповідно до умов договорів укладених з його контрагентами, а зокрема, доказів транспортування, в матеріалах справи відсутні докази повноважень осіб, які склали податкові та видаткові накладні, не надано актів прийому-передачі товарів, також позивач не надав належних доказів отримання в себе на підприємстві ТМЦ, з огляду на це суд не може надати їм оцінки, а також позивач не зазначив про причин неможливості їхнього подання, що не дає суду можливості підтвердити чи спростувати факт виконання їх істотних умов та реальність здійснення таких господарських операцій, виходячи з цього, суд ставить під сумнів їх існування взагалі, а відтак, суд дійшов висновку про те, що позивач не зумів довести перед судом реальності та товарності правовідносин за укладеним між позивачем та його контрагентами договорами.

Щодо правочинів між позивачем та його контрагентами доречним є застосування доктрини "ділова мета".

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Положення ділової мети та розумного змісту господарської операції широко застосовуються в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину "ділова мета" в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 року у справі №08/28 за позовом ТОВ "Метпромсервіс" до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в якій зазначено про те, що задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців, проте, не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємства, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й учасники якого обізнані стосовно один одного.

Позивач не зумів довести належними доказами перед судом факт використання отриманих від своїх контрагентів товарів у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку.

Суд при вирішенні даної адміністративної справи, також бере до уваги рішення Європейського Суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява № 3991/03), в якому суд зазначив, що з метою попередження зловживань в сфері оподаткування потрібно передбачати у національному законодавстві вимоги особливої обачливості для платників податку на додану вартість.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.12.2013 року по справі № К/9991/65996/12, зазначено, що платник податків повинен дотримуватися розумної обережності при укладенні договорів з постачальниками.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано жодного доказу чи пояснень стосовно того, які заходи він вживав для отримання інформації щодо господарської діяльності своїх контрагентів. Дана недбалість призвела до зловживань у сфері оподаткування.

В той же час, позивачем не подані суду належні та допустимі докази, які б підтверджували наявність у контрагентів фізичних, технічних та технологічних можливостей для вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, що ставить під сумнів реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Поряд з цим, суд також зважає на таку обставину, як те, що можливе порушення податкової дисципліни контрагентами платника податків не є достатніми підставами для висновку про неправомірність віднесення платником податків до податкового кредиту сум податку на додану вартість по операціям з вказаними контрагентами.

Проте, водночас, суд виходить з того, що однією з необхідних умов для правомірності формування податкового кредиту, наявність якої позивачем не доведено, є реальність господарських операцій.

Надаючи оцінку доказам позивача про отримання послуг від контрагентів, суд зазначає, що документальне оформлення операцій між позивачем та контрагентами не може свідчити про фактичне існування та реальність господарських правовідносин між ними, оскільки в розглянутих правовідносинах суд достовірно не встановив факт постачання товарів від ОСОБА_3 «Г.Н.Т. ОСОБА_4», ОСОБА_3 «Діслав», ОСОБА_3 «Сантехресурс» ОСОБА_3 «ОСОБА_5А.» та ПП «НП Хіміч» .

На думку суду, правила податкового обліку розраховані на добросовісність платника податків, однак з сукупності матеріалів справи вбачається, що операції позивача із контрагентом, який знаходиться поза межами податкового контролю, мають ознаки регулювання рівня податкових зобов'язань та податкового кредиту, що дає податкові переваги за рахунок державного бюджету.

Надані для перевірки документи по взаємовідносинам з ОСОБА_3 «Г.Н.Т. ОСОБА_4», ОСОБА_3 «Діслав», ОСОБА_3 «Сантехресурс» ОСОБА_3 «ОСОБА_5А.» та ПП «НП Хіміч» не дали можливості встановити реальність здійснених операцій, а лише фіксують господарські операції з вказаними контрагентами.

Посилання позивача на ту обставину, що придбані нібито у ОСОБА_3 «Г.Н.Т. ОСОБА_4», ОСОБА_3 «Діслав», ОСОБА_3 «Сантехресурс» ОСОБА_3 «ОСОБА_5А.» та ПП «НП Хіміч» товари у подальшому реалізовувалися іншим контрагентам не доводить факту їх придбання саме у ОСОБА_3 «Г.Н.Т. ОСОБА_4», ОСОБА_3 «Діслав», ОСОБА_3 «Сантехресурс» ОСОБА_3 «ОСОБА_5А.» та ПП «НП Хіміч», оскільки такі товари позивач міг придбати у інших осіб, але з метою одержання податкової вигоди оформив документи про їх придбання у ОСОБА_3 «Г.Н.Т. ОСОБА_4», ОСОБА_3 «Діслав», ОСОБА_3 «Сантехресурс» ОСОБА_3 «ОСОБА_5А.» та ПП «НП Хіміч».

Встановлення дійсного продавця товарів, які придбав позивач, виходить за межі предмету доказування, оскільки не впливає на вирішення спору по суті.

Наявність у позивача лише документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту та валових витрат, зокрема виданих ОСОБА_3 «Г.Н.Т. ОСОБА_4», ОСОБА_3 «Діслав», ОСОБА_3 «Сантехресурс» ОСОБА_3 «ОСОБА_5А.» та ПП «НП Хіміч» податкових та видаткових накладних, не є підставою для їх включення до складу податкового кредиту, якщо судом встановлено, що господарських правовідносин у дійсності не було.

З аналізу матеріалів справи вбачається відсутність оподатковуваних операцій між заявленими особами, що не може мати наслідком внесення в податковий облік відомостей щодо здійснення таких операцій, та, відповідно, отримання податкових переваг у вигляді податкового кредиту або валових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З врахуванням того, що в процесі судового розгляду не підтверджено реальність здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, правомірним є висновок контролюючого органу про завишення позивачем податкового кредиту на загальну суму 956846,6 грн., та, як наслідок правомірно прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 94 КАС України, з позивача в дохід Державного бюджету України слід стягнути суму недоплаченого при подачі позову до суду судового збору в розмірі 4384,80 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 7-11, 14, 69-72, 86, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Стягнути з приватного підприємства В«Компанія Дія ПлюсВ» (81100, Львівська область, м. Пустомити, вул. Б.Хмельницького, будинок 10А, код ЄДРПОУ 35720751) до Державного бюджету України решта суми судового збору в розмірі 4 384,80 грн (чотири тисячі триста вісімдесят чотири грн. 80 коп.)

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено та підписано 29.07.2015 року.

Суддя Сидор Н.Т.