Постанова

від 28.10.2015 по справі 813/2520/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2015 року Справа № 876/8497/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Костіва М.В.

суддів: Бруновської Н.В., Каралюса В.М.

за участю секретаря: Бєлкіної Н.І.

представника позивача: Стецюка Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства «Компанія Дія Плюс» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.07.2015 року в справі №813/2520/15 за позовом Приватного підприємства «Компанія Дія Плюс» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

встановив:

У травні 2015 року Приватне підприємство «Компанія Дія Плюс» звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ДПІ у Пустомитівському районі ГУ ДФС у Львівській області №0000042200 від 20.01.2015 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.07.2015 р. у справі № 813/2520/15 за позовом Приватного підприємства «Компанія Дія Плюс» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області №0000042200 від 20.02.2015 року, у позові було відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі скаржник просить постанову суду скасувати та задовольнити позов. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки акта не відповідають дійсним обставинам господарської діяльності позивача, такі висновки повністю суперечать фактам здійснення господарської діяльності, котрі підтверджені належними первинними документами, а відтак прийняте податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню

В судовому засіданні представник скаржника апеляційну скаргу підтримав із зазначених у ній мотивів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів встановила наступне.

Суд першої інстанції встановив та матеріалами справи підтверджується, що в період з 18.12.2014 року по 24.04.2014 року працівниками ДПІ у Пустомитівському районі була проведена позапланова документальна виїзна перевірка ПП «Компанія Дія Плюс» з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинах із ТзОВ «Г.Н.Т. Нова Груп» за період - лютий 2014 року, з ТзОВ «Діслав» за період - серпень 2014 року, з ТзОВ «Сантехресурс» за період - липень 2014 року, з ТзОВ «Успіх Ю.А.» за період липень-серпень 2014 року та ПП «НП Хіміч» за період - липень 2014 року. За наслідками перевірки складено акт від 31.12.2014 року №90/13-25-22-00/35720751, яким зафіксовані порушення п.14.1.36, п.14.1, п.14.1.231 ст.14, ст. 188, п.198.1, п.198.2 п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 193.1 ст.193, п.201.1 п.201.2, п.201.6,п.201.2 ст.201, пп.44.1ст. 44 ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 956846,6 грн. До таких висновків податковий орган дійшов у зв'язку із тим, що, на його думку, позивачем не підтверджено фактичності господарських операцій з вказаними контрагентами.

У зв'язку із цим, на підставі акта від 31.12.2014 року №90/13-25-22-00/35720751, 20.02.2015 року було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000042200, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 956846,6 грн. та штрафні (фінансові) санкції (штраф) 478423 грн. Це рішення оскаржувалося позивачем в адміністративному порядку, однак, було залишено без змін.

При вирішенні спору суд першої інстанції підставно виходив з того, що відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених цим Кодексом. Відповідно до п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно зі ст. 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Суд першої інстанції правильно вказав, що сама по собі наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих постачальником/продавцем податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведенння реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Таким чином, право на податковий кредит з податку на додану вартість виникає в результаті придбання товарів і послуг з метою використання в господарській діяльності. При цьому, операція з придбання повинна бути реальною, тобто повинна мати місце об'єктивна зміна складу активів платника податків.

За відсутності достатніх доказів - первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку, підстави для формування даних податкового обліку відсутні.

Правильно визначивши спірні відносини та правові норми, які підлягають застосуванню, суд першої інстанції припустився помилки в оцінці поданих доказів.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем з ТзОВ «Г.Н.Т. Нова Груп» 28.11.2013 року укладено договір поставки №2811-13/01, згідно з умовами якого постачальник - ТзОВ «Г.Н.Т. Нова Груп» зобов'язується здійснювати поставку позивачу товарів, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар. Поставка здійснюється окремими партіями, в асортименті, у кількості, строки та на умовах, що погоджуються сторонами відповідно до листа-замовлення покупця. Строк поставки товару становить 5 днів з моменту отримання листа-замовлення. На виконання договору сторонами складено видаткові та податкові накладні.

Також, між позивачем (покупець) та ТзОВ «Сантехресурс» (постачальник) 29.04.2014 року укладено договір поставки №2904-14/01, відповідно до умов якого позивач придбаває у постачальника товар, а постачальник зобов'язується доставити позивачу товар протягом 5 календарних днів з моменту отримання листа - замовлення. Договір оплатний, транспортування за договором здійснюється контрагентом. На виконання договору сторонами складені видаткові та податкові накладні.

Також, між позивачем (покупець) та ПП «НП Хіміч» (постачальник) укладено 30.04.2014 року договір поставки №3004-14/01, за умовами якого ПП «НП Хіміч» постачає позивачу товари у кількості та асортименті, визначеному позивачем у листі-замовленні. За отриманий товар позивач зобов'язується здійснити оплату у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок контрагента. На виконання умов договору сторонами складено видаткові та податкові накладні.

Також, між позивачем (покупець) та ТзОВ «Успіх Ю.А.» укладено договір поставки №2807-14/01 від 28.07.2014 року, згідно із яким постачальник зобов'язався поставляти позивачу товари згідно з листом - замовленням. Договір є відплатним. Поставка товарів здійснюється постачальником. На виконання умов договору сторонами складено видаткові та податкові накладні.

Також між позивачем (покупець) та ТзОВ «Діслав» укладено договір №0108-14/01 від 01.08.2014 року про поставку, за умовами якого ТзОВ«Діслав» зобов'язався постачати позивачу товар в строки та в асортименті, визначеному позивачем у листі - замовленні. Позивач зобов'язаний здійснити оплату за даним договором. В підтвердження виконання даного договору позивач надав виписані його контрагентом податкові та видаткові накладні.

Заперечення податкового органу щодо реальності здійснення зазначених господарських операцій, які належно підтверджені первинними бухгалтерськими документами, ґрунтуються лише на податковій інформації, зібраній ДПІ у Святошинському районі ГУ МІндоходів у м. Києві щодо неможливості провести зустрічну звірку ПП «Хіміч» за період з 01.07.2014 року по 31.07.2015 року з причин невстановлення фактичного місцезнаходження. Аналогічними є мотиви щодо операцій з ТзОВ «Діслав». В підтвердження нереальності господарських операцій позивача відповідач надав акт ДПІ в Печерському районі м. Києва від 16.05.2014 року №1388/26-55-22-07/38703613 про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Г.Н.Т. Нова Груп» за період 01.02.2014 року по 30.04.2014 року. Суд першої інстанції підставно не взяв такі докази до уваги, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно зі статтею 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що оскільки в наданих позивачем видаткових накладних в графі «отримав» міститься лише один підпис, скріплений печаткою позивача, без зазначення даних особи, яка його вчинила, що унеможливлює встановлення особи, яка її підписала. Суд першої інстанції не вжив заходів до з'ясування особи, уповноваженої підписувати такі документи та підпис якої підлягає скріпленню печаткою. Відповідачем не подано доказів невідповідності такого підпису особі, уповноваженій на підписання накладних, на цю обставину відповідач не посилався. Крім того, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується матеріалами справи в їх сукупності, у т.ч. доказами використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності. Відтак, суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги видаткові та податкові накладні, як докази виконання умов договору. До того ж, суд не встановив факту, що видаткові накладні складалися підприємствами - постачальниками, а не ПП «Компанія Дія Плюс».

Крім того, суд першої інстанції не вжив заходів до з'ясування договору, на виконання якого складались податкові накладні, констатувавши лише, що з усіх виписаних позивачу ТзОВ «Г.Н.Т. Нова Груп» податкових накладних вбачається, що такі виписані по договору від 28.08.2013 року, однак предметом перевірки є договір поставки між позивачем та ТзОВ «Г.Н.Т. Нова Груп» від 28.11.2013 року №2811-13/01.

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що при заповненні «дати» та «номеру» договору поставки в податкових накладних, ТзОВ «Г.Н.Т. Нова Груп» було допущено помилку.

Досліджуючи зазначені вище докази, суд першої інстанції не врахував, що під час оцінки відповідності заповнення податкової накладної вимогам чинного законодавства необхідно враховувати, що окремі недоліки в заповненні податкових накладних, зокрема: відсутність порядкового номеру, одиниці виміру, адреси одержувача товару тощо, не тягнуть за собою втрати податковою накладною статусу належного податкового документа, яким вона є в силу пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України. Податкова накладна є належною та підтверджує право покупця на податковий кредит і в тому разі, якщо вона заповнена із окремими недоліками (що зумовлені, зокрема, результатом описок чи механічних помилок), проте при цьому дає змогу ідентифікувати контрагентів позивача, містить достатні дані про зміст господарської операції, підтверджує фактичність здійснення такої операції та інші обставини, що підлягають відображенню в податковому обліку.

Відповідна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 6 грудня 2005 року у справі за позовом Приватного підприємства «Стальконвест» до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді про визнання недійсним рішення.

Номер та дата договору, що опосередковує відповідну господарську операцію, не містяться серед обов'язкових реквізитів податкової накладної, визначених пунктом 201.1 статі 201 Податкового кодексу України. Натомість, підпунктом «и» пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що до числа обов'язкових реквізитів податкової накладної належить вид цивільно-правового договору. Зазначений реквізит повинен сприяти визначенню змісту вчиненої платниками податку господарської операції і не може ототожнюватися з формальними реквізитами відповідного договору, якими є дата його укладення та номер.

Відтак, із урахуванням тієї обставини, що номер та дата договору не належать до обов'язкових реквізитів податкової накладної, а також того, що їх відсутність або неправильне зазначення не призводять до неможливості ідентифікації факту та змісту господарської операції (за умови належного заповнення інших реквізитів податкової накладної), помилкове зазначення в податковій накладній невірних дати та номеру договору повинно розглядатися як окремий недолік податкової накладної, що не тягне втрати нею статусу належного податкового документу.

Вищенаведене підтверджується також практикою ВАС України, зокрема, ухвалою ВАС України від 17.07.2013 року в справі № К/800/7790/13.

Щодо відсутності в матеріалах справи листів - замовлень позивача, передбачених укладеними з контрагентами договорами, колегія суддів зазначає наступне.

Та обставина, що суду не були подані замовлення позивача, не доводить відсутність факту поставки. Так, з умов договорів вбачається можливість подання таких листів - замовлень в електронній формі. Розбіжностей між сторонами договорів щодо партій та асортименту товару немає, а відтак відсутність в розпорядженні позивача на час судового розгляду одного з документів, передбаченого договором (при чому, який складається в односторонньому порядку і від нього не залежать вагомі правові наслідки, як-от перехід права власності, настання строку платежу тощо), не свідчить про відсутність реальної господарської операції між сторонами.

Крім того, суд першої інстанції вказав на відсутність товарно-транспортнизх накладних, а тому дійшов висновку про відсутність операцій з перевезення.

Зокрема, зазначив, що відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», узагальнюючи висновки, що містяться у проаналізованих постановах Верховного Суду України, наголошено на тому, що відсутність товарно-транспортних накладних може бути свідченням відсутності факту перевезення товару, що, у свою чергу, може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції. Однак, таке покликання здійснено судом першої інстанції із відривом від загального контексту вказаного листа. З умов договорів вбачається, що поставка товару здійснюється не позивачем, а постачальниками, законодавство не вимагає обов'язкового складання товарно-транспортних накладних. На перехід права власності на товар не впливає його місцезнаходження, доставка чи фактичне вручення певній особі, якщо інше не передбачено договором. Відтак, реальні зміни у фінансово-господарському стані сторін настали внаслідок переходу права власності на товар. Аналогічно, не впливає на факт переходу права власності на товар складання актів приймання-передачі (за наявності видаткових накладних), передача сертифікатів якості чи походження товару, технічних паспортів тощо.

Фактичне виконання сторонами умов договорів та перехід до позивача права власності на товари є передумовою доведеного факту подальшого використання товарів у господарській діяльності позивача, а саме продаж роздрібним покупцям. Зазначене свідчить про наявність розумної економічної причини.

Констатуючи, що позивач не зумів довести належними доказами перед судом факт використання отриманих від своїх контрагентів товарів у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, суд першої інстанції безпідставно, всупереч ст. 72 КАС України, поклав на позивача тягар доведення зазначеної обставини та формально зіслався на рішення Європейського Суду з прав людини від 22.01.2009 року в справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03), не надавши оцінки його змісту та відповідності спірним відносинам. Крім того, покликаючись на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18.12.2013 року по справі № К/9991/65996/12, де зазначено, що платник податків повинен дотримуватися розумної обережності при укладенні договорів з постачальниками, суд першої інстанції допустив суперечність із власним (і відповідним Конституції України) висновком про індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Суд першої інстанції також безпідставно не взяв до уваги долучену до матеріалів справи оборотно-сальдову відомість по рахунку 361 за лютий, липень, серпень 2014 року.

В суді апеляційної інстанції представник позивача подав також документи, які підтверджують факт використання позивачем отриманих від своїх контрагентів товарів у власній господарській діяльності, а також факт отримання прибутку позивачем і залишок товару станом на 01.10.2015 року, а саме: видаткові накладні за лютий, липень, серпень 2014 року; оборотно - сальдову відомість за вересень 2014 року; видаткові накладні за вересень 2014 року; обороти рахунку 281 за вересень 2014 року.

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи зазначене вище, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення винесене відповідачем без достатніх правових підстав, відтак, підлягає скасуванню.

Вказані вище обставини є безсумнівною підставою для скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови про задоволення позову з наведених вище підстав.

Судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню з підстав, визначених ст. 202 КАС України.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Компанія Дія Плюс» задовольнити.

Скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.07.2015 року в справі №813/2520/15 та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області №0000042200 від 20.01.2015 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Компанія Дія Плюс» (81100, Львівська область, м. Пустомити, вул. Б. Хмельницького 10А; код ЄДРПОУ 35720751) 6 820 (шість тисяч вісімсот двадцять) грн. 80 коп. судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя Костів М.В.

Судді Бруновська Н.В.

Каралюс В.М.

Повний текст постанови складений 02.11.2015 року.