Постанова

від 30.07.2015 по справі 904/100/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2015 року Справа № 904/100/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач) суддів: Білецької Л.М., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання: Малик С.О.

представники сторін:

від відповідача: Капшук І.О. представник, довіреність №4/10-14 від 13.01.15;

від позивача: Орел В.О. представник, довіреність б/н від 29.07.15;

розглянувши апеляційну скаргу Дніпропетровської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2015 року у справі № 904/100/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОКОМ", м. Дніпропетровськ

до Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ

про визнання недійсним частини договору , -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2015 року у справі № 904/100/15 (суддя Мартинюк С.В.) позов задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення сторонами пункт 2 (два) договору від 21.10.2014року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіною А.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1237, про розірвання договору оренди землі (кадастровий номер: 1210100000:06:085:0095) від 25.12.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіною А.В., зареєстрованого в реєстрі за № 3828, який має наступний зміст:

" 2. Відзначити, що відповідно до ст. 32 Закону України "Про оренду землі" ТОВ "Дніпроком" має сплатити орендну плату за один рік з моменту прийняття рішення міської ради від 21.05.2014р. № 286/51, якщо протягом зазначеного періоду не надійшло пропозицій від інших осіб про укладання договорів оренди земельних ділянок (кадастрові номери: 1210100000:06:085:0010, 1210100000:06:085:0095) на таких самих умовах з наданням відповідної документації із землеустрою".

Стягнуто з Дніпропетровської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроком" судовий збір в розмір 1 218,00 грн.

Рішення мотивовано тим, що зазначений пункт договору суперечить вимогам чинного законодавства, а саме: ч. 2 ст.32 Закону України "Про оренду землі". Суд зазначив, що перехід права власності на об'єкт нерухомості, який розташований за вказаною в договорі земельній ділянці, до іншої особи, є самостійною підставою для припинення договору оренди земельної ділянки. Тому застосування до правовідносин сторін вимог ч. 2 ст.32 Закону України "Про оренду землі" є неправомірним.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при укладанні оспорюваного позивачем договору відповідач діяв відповідно до вимог ст.19 Конституції України та ч.3 ст.24 Закону України "Про місцеве самоврядування". Договір укладено відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради №286/51 від 21.05.2014 року, яке є чинним та обов'язковим до виконання згідно ст.145 Конституції України.

Вважає, що підстави для задоволення позову відсутні. Просить рішення господарського суду від 02.03.2015 року у справі № 904/100/15 скасувати.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав. В судовому засіданні проти її задоволення заперечував.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, заслухавши представників сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що 25.12.2006 року на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 12.10.2006 року №164/5, між товариством з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОКОМ" (далі-позивач) та Дніпропетровською міською радою (далі - відповідач) було укладено договір оренди земельної ділянки (далі-договір) (12-15).

Відповідно до п.1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: по вул. Сєрова,4 і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:06:085:0095.

Цільове використання земельної ділянки за цим договором (УКЦВЗ) 1.11.6 - інша комерційна діяльність (п. 1.2. договору).

На виконання умов договору відповідач передав, а позивач прийняв земельну ділянку, що підтверджується актом приймання - передачі від 25.12.2006 року (а.с.16).

24.07.2013 року позивач відповідно до договору № 1231 купівлі-продажу належну йому нерухомість за адресою: вул.Серова,4 в м.Дніпропетровську продав третій особі (а.с.28).

Матеріали справи свідчать, що 21.05.2014 року відповідач відповідно до звернення позивача ( лист від 25.07.2013 року №13/07/25/01-А) прийняв рішення № 286/51 про втрату чинності рішення міської ради від 12.10.2006 року №164/5 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОКОМ" земельних ділянок за адресою: по вул. Сєрова,4 у спільну оренду та оренду по фактичному розміщенню нежилих приміщень" (а.с.30).

Відповідно до змісту вказаного рішення передана позивачу згідно договору оренди від 25.12.2006 року земельна ділянка вилучена у позивача та зарахована до земель міста.

Договір оренди земельної ділянки припинено шляхом розірвання за взаємною згодою сторін.

Зобов'язано укласти договори щодо розірвання договорів оренди землі, а право ТОВ "ДНІПРОКОМ" на землю визнано таким, що припинилось.

21.10.2014 року між сторонами було укладено договір про розірвання договору оренди землі (кадастровий номер: 1210100000:06:085:0095) від 25.12.2006 року (а.с.31-32).

Пунктом 2 зазначеного договору передбачено наступне:

" 2. Відзначити, що відповідно до ст. 32 Закону України "Про оренду землі" ТОВ "Дніпроком" має сплатити орендну плату за один рік з моменту прийняття рішення міської ради від 21.05.2014 № 286/51, якщо протягом зазначеного періоду не надійшло пропозицій від інших осіб про укладання договорів оренди земельних ділянок (кадастрові номери: 1210100000:06:085:0010, 1210100000:06:085:0095) на таких самих умовах з наданням відповідної документації із землеустрою".

Колегія суддів погоджується з правовою оцінкою суду даного пункту договору та вважає, що він не відповідає вимогам чинного законодавства з огляду на наступне:

Відповідно до ст.141 Земельного кодексу України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані земельній ділянці.

Абзацом восьмим частини першої статті 31 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці, є підставою для припинення договору оренди землі.

З огляду на вказані норми, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці є самостійною підставою для припинення договору оренди земельної ділянки і в такому разі ч. 2 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" не підлягає застосуванню.

В оспорюваному пункті договору сторонами передбачено застосування наслідків, які можуть мати місце для орендаря лише у разі дострокового розірвання договору за його ініціативою.

В даному випадку припинення договору відбулося з іншої підстави, тому доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України).

Є встановленим, що спірний пункт договору суперечить вимогам ст.141 Земельного кодексу України, статті 31 Закону України "Про оренду землі". Отже, визнання його судом недійсним є правомірним.

Посилання скаржника на чинність рішення Дніпропетровської міської ради №286/51 від 21.05.2014 року, на підставі якого укладено сторонами спірний договір, не приймаються колегією суддів з огляду на наступне:

Відповідно до змісту ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ст.217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Визнання недійсною частини оспорюваного правочину не звільняє сторони від виконання рішення Дніпропетровської міської ради №286/51 від 21.05.2014 року.

Відповідно до п.2.9 Постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" на підставі статті 215 Цивільного кодексу України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд повинен відмовити у визнанні правочину недійсним, коли ці вимоги ґрунтуються на акті державного чи іншого органу, що не відповідає законодавству.

Невідповідність рішення Дніпропетровської міської ради, на підставі якого укладено спірний правочин, вимогам закону, не встановлена. Тому доводи апелянта необгрунтовані та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2015 року у справі № 904/100/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Т.А. Верхогляд

Суддя: Л.М. Білецька

Суддя: Ю.Б. Парусніков

Підписано в повному обсязі 31.07.2015 року.