Рішення

від 30.07.2015 по справі 2-77/09

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-77/09 Номер провадження 22-ц/786/1893/15Головуючий у 1-й інстанції Беркута Л.Г. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Дорош А.І.

Суддів: Бондаревської С.М., Омельченко Л.М.

при секретарі: Ачкасовій О.Н.

з участю

прокурора Лимар А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 02 лютого 2009 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,-

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2009 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відносно їхньої неповнолітньої дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_2, як батько ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, матеріальної допомоги на утримання дочки не надає, а на початку 2004 року покинув сім'ю, повідомив про свої наміри створити іншу сім'ю, після від'їзду не повідомив про свою адресу та перестав надавати матеріальну допомогу, а восени 2004 року забрав свої речі та відмовився повідомляти свою адресу перебування.

Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 02 лютого 2009 року позов ОСОБА_3 - задоволено повністю.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав у відношенні його неповнолітньої доньки, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1

Не погодившись з судовим рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив відповідач ОСОБА_2, який посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно п. 2 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно п. 3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права.

У судове засідання втретє не з»явилася позивач, судові повістки, направлені за її адресою, повернені поштовим відділенням без вручення із зазначенням причини невручення - за даною адресою не проживає.

Згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов»язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

У газеті «Зоря Полтавщини» 10.07.2015 р. опубліковане оголошення про виклик позивача ОСОБА_3 в суд апеляційної інстанції 30.07.2015 р.

Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_2 є батьком неповнолітньої доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 4). Сім»я ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вже давно розпалася, з 2004 року існувала формально, відповідач, повідомивши про свої наміри створити іншу сім»ю, залишив позивача з малолітньою дитиною.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що відповідач, як батько, після свого від»їзду не повідомляв своєї адреси, не намагався підтримувати зв»язок із сім»єю, не надаав матеріальну допомогу дружині на утримання доньки, тому дитина залишилася на повному утриманні матері, тобто самоусунувся від виховання дочки та нехтуючи батьківськими обов'язками, не виявляє турботи щодо своєї дочки, не цікавиться її особистим життям, здоров'ям та вихованням.

Проте, з таким висновком місцевого суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення, місцевий суд допустив невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Згідно ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Пред»являючи позов, ОСОБА_3 послалася нач. 1 п.2 ст.164 СК України, яка передбачає, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов»язків по вихованню дитини.

Згідно п.п.15, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і грунтуються на факту спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов»язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всібічного, об»єктивного з»ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов»язків має місце, коли вона не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засовєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляють інтересу до її внцтрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов»язками.

Отже, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд при доведеності винної поведінки батька може позбавити його батьківських прав.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач, обгрунтовуючи вимогу про позбавлення відповідача батьківських прав з підстав ухилення його від виконання своїх обов»язків по вихованню дитини, вказала, що останній на початку 2004 р. залишив сім»ю, після від'їзду не повідомив про свою адресу та перестав надавати матеріальну допомогу, а восени 2004 року забрав свої речі та відмовився повідомляти свою адресу перебування. Відповідач ігнорує та ухиляється від виконання батьківських обов»язків по вихованню, матеріальному забезпеченню доньки.

Місцевий суд, задовольняючи позов, виходив з того, що вказані обставини дають підстави для позбавлення відповідача батьківських прав, тобто є такими, що дають підстави, як крайній захід впливу на відповідача, який не виконує батьківських обов»язків, позбавити його цих прав.

Однак, ці обставини не можна вважати такими, що дають підставу задоволенню позову про позбавлення відповідача батьківських прав, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач не надала доказів того, що до відповідача вживалися заходи впливу та спонукання до виконання ним батьківських обов»язків. У матеріалах справи відсутній висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав. Позивач не довів винної поведінки відповідача, відсутність свідомого нехтування ним своїми обов»язками по вихованню неповнолітньої доньки, дитина має право на спілкування з батьком, позбавлення відповідача батьківських прав щодо дитини із зазначених позивачем підстав буде суперечити правам та інтересам дитини.

Заперечуючи проти позову, представник органу опіки і піклування П 'ятаха З.М. вказала, що позов ОСОБА_3 не підлягає задоволенню, оскільки позивач не надала суду достатньо доказів стосовно того, що відповідач не виконує своїх обов'язків по вихованню дитини.

Ухвалюючи рішення про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки, суд першої інстанції на порушення ст. ст. 212-214 ЦПК України не перевірив належним чином доводів позивача, не з'ясував, чи ухиляється відповідач від виконання батьківських обов'язків, чи є це ухилення свідомим та умисним.

Також судом не мотивовано висновку про обрання крайнього заходу щодо відповідача у вигляді позбавлення батьківських прав, не надано належної оцінки запереченням проти позову представника органу опіки і піклування П 'ятаха З.М.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що місцевим судом не добуто доказів винної поведінки відповідача, що дає підстави для позбавлення його батьківських прав, що є крайнім заходом, тому рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п. 2, 309 ч.1 п. 3,4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 02 лютого 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

С У Д Д І :