Постанова

від 12.02.2015 по справі 814/3795/14

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

12.02.2015 р. Справа № 814/3795/14

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Миколаїв ІНІСС» (вул. Чкалова, 20, офіс 18, м. Миколаїв, 54017)

до відповідача : Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (вул. Г. Петрової, 2-а, м. Миколаїв, 54029)

про: скасування податкового повідомлення - рішення від 03.12.2014 № НОМЕР_1,

в с т а н о в и в:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Миколаїв ІНІСС», звернулось до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ) № НОМЕР_1 від 03.12.2014 року.

В обґрунтування свої вимог позивач зазначає, що зазначені в акті перевірки обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість, отже податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 03.12.2014 року, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість, підлягає скасуванню.

Відповідач проти позову заперечує, зазначає що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте у відповідності з чинним законодавством, є законними і скасуванню не підлягає (арк. спр. 107 - 108).

Представником позивача подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (арк. спр. 119). Суд вважає, що справа може бути розглянута по суті на підставі наявних у справі доказів, відповідно до ст. 128 КАС України.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд встановив наступне.

У період з 03.10.2014 року по 09.10.2014 року інспекторами ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Фінансова компанія Миколаїв ІНІСС» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ПП «БК «АТРІУМ-СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 38871786), ПП «УНІВЕРСАЛ БУДТРЕСТ» (код ЄДРПОУ 38922404), ПП «ЄВРОАЛЬЯНСБУД» (код ЄДРПОУ 38781754) за період лютий - березень, червень 2014 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 2539/14-04-22-01/20874215 від 16.10.2014 року (арк. спр. 25 - 45; далі - Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого ТОВ «Фінансова компанія Миколаїв ІНІСС» було занижено податок на додану вартість всього у сумі 40 968,00 грн., у т.ч. за лютий 2014 року у сумі 9 910,00 грн., за березень 2014 року у сумі 14 707,00 грн., за червень 2014 року у сумі 16 351,00 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ було оформлено та направлено позивачу податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 03.12.2014 року, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія Миколаїв ІНІСС» було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 40 968,00 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 20 484,00 грн. (арк. спр. 9).

Не погоджуючись з вищевказаним позивач звернувся до адміністративного суду.

Приймаючи рішення по справі, суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону (п. 3.1. ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

У відповідності до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, зокрема,суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п. 200.2 ст. 200 ПК України).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 01.02.2014 року між позивачем та ПП «УНІВЕРСАЛ БУДТРЕСТ» було укладено договір субпідряду № 10/14, відповідно до умов якого субпідрядник (ПП «УНІВЕРСАЛ БУДТРЕСТ») зобов'язується виконати ремонтні роботи (арк. спр. 46).

Факт оплати та виконання робіт підтверджений актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 383 від 10.02.2014 року (арк. спр. 47), актом звірки взаємних розрахунків (арк. спр. 48), податковими деклараціями № 47 від 10.02.2014 року на суму 9 900,00 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 1 650,00 грн. (арк. спр. 49), № 183 від 28.02.2014 року на суму 49 558,80 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 8 259,80 грн. (арк. спр. 50), актом прийняття виконаних робіт за лютий 2014 року (арк. спр. 52 - 55).

01.03.2014 року між позивачем та ПП «БК «АТРІУМ-СЕРВІС» було укладено договір субпідряду № 10/14, відповідно до умов якого субпідрядник (ПП «БК «АТРІУМ-СЕРВІС») зобов'язується виконати ремонтні роботи (арк. спр. 56).

Факт оплати та виконання робіт підтверджений актом прийняття виконаних будівельних робіт за березень 2014 року (арк. спр. 58), податковою накладною № 200 від 24.03.2014 року на суму 31 710,00 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 5 285,00 грн. (арк. спр. 68), актом здачі-прийняття робіт № 180 від 25.03.2014 року (арк. спр. 62), актом прийняття виконаних будівельних робіт за березень 2014 року (арк. спр. 63 - 66).

30.05.2014 року між позивачем та ПП «ЄВРОАЛЬЯНСБУД» було укладено договір субпідряду № 30/05/06, відповідно до умов якого субпідрядник (ПП «ЄВРОАЛЬЯНСБУД») зобов'язується виконати ремонтні роботи (арк. спр. 69).

Факт оплати та виконання робіт підтверджений податковими накладними № 159 від 18.06.2014 року на суму 45 170,00 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 7 528,33 грн. (арк. спр. 70), № 213 від 25.06.2014 року на суму 22 122,00 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 3 687,00 грн. (арк. спр. 78), № 212 від 25.06.2014 року на суму 30 811,20 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 5 135,20 грн. (арк. спр. 88), актами про прийняття виконаних робіт № 533 від 18.06.2014 року (арк. спр. 71), № 535 від 25.06.2014 року (арк. спр. 79), № 534 від 25.06.2014 року (арк. спр. 89), актами прийняття виконаних будівельних робіт за червень 2014 року (арк. спр. 74 - 77, 82 - 87).

На момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача були належним чином зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як платники податку на додану вартість та відповідно мали свідоцтва платника податку на додану вартість (арк. спр. 90 - 95).

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між ПП «УНІВЕРСАЛ БУДТРЕСТ», ПП «БК «АТРІУМ-СЕРВІС» та ПП «ЄВРОАЛЬЯНСБУД») для ТОВ «Фінансова компанія Миколаїв ІНІСС» і правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Таким чином, зазначені в акті перевірки обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з вищевказаного, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2, 71, 98, 128, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № НОМЕР_1 від 03.12.2014 року, відповідно до якого суму податкового зобов'язання для Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Миколаїв ІНІСС» з податку на додану вартість збільшено (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) у розмірі 61 452,00 грн. (40 968,00 грн. - за основним зобов'язанням, 20 484,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.В. Малих