Постанова

від 16.02.2015 по справі 814/3961/14

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

16.02.2015 р. Справа № 814/3961/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «МИКОЛАЇВБУДРЕСУРСИ» (вул. Мала Морська, 108, к. 713, м. Миколаїв, 54017)

до відповідача: Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (вул. Г.Петрової, 2-а, м. Миколаїв, 54029)

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.12.2014р. № НОМЕР_1,

в с т а н о в и в:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «МИКОЛАЇВБУДРЕСУРСИ», звернувся досуду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва) № НОМЕР_1 від 17.12.2014 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що всі господарські операції, щодо яких у відповідача виникли сумніви, були реальні та пов'язані з основною діяльністю позивача. Отже, оскаржені повідомлення-рішення суперечать законодавству та є таким, що підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Відповідач проти адміністративного позову заперечує та зазначає, що рішення Державної податкової інспекції у Заводськом районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській № НОМЕР_1 від 17.12.2014 року прийняте у відповідності з чинним законодавством, тобто є законним і скасуванню не підлягає (арк. спр. 84 - 85).

Представник позивача надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (арк. спр. 92). Суд вважає, що справа може бути розглянута по суті на підставі наявних у справі доказів, відповідно до ст. 128 КАС України.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд встановив наступне.

У період з 21.11.2014 року по 27.11.2014 року спеціалістами ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «МИКОЛАЇВБУДРЕСУРСИ» з питань правомірності формування податкового кредиту при здійсненні правових відносин з контрагентами-постачальниками ТОВ «НВП»Д ПРАМ» (код ЄДРПОУ 38835647) за лютий, березень 2014 року, ТОВ «КЛОНДАЙК-ЛТ» (код ЄДРПОУ 39152644) за липень, серпень 2014 року та ТОВ «Г ОЛ Л» (код ЄДРПОУ 34757157) за серпень 2014 року.

За результатами перевірки було складено Акт № 3138/14-04-22-02/22427805 від 04.12.2014 року (арк. спр. 6 - 19, далі - Акт перевірки) у якому, зокрема, встановлено порушення:

1) п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 42 060,00 грн., в т.ч. за лютий 2014 року у сумі 29 928,00 грн., за березень 2014 року у сумі 12 132,00 грн.;

2) ст. 185 ПК України в частині відсутності об'єкта оподаткування податком на додану вартість по ланцюгу постачання товарів, а також не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з контрагентами-постачальниками в липні та серпні 2014 року а загальну суму ПДВ 149 033,00 грн. та подальша реалізація на адресу контрагента-покупця ВАТ «ПОЛТАВСЬКИЙ ГЗК».

На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення № 00031322202 від 17.12.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 42 060,00 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 21 030,00 грн. (арк. спр. 20).

Надаючи правової оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону (п. 3.1. ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

У відповідності до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, зокрема,суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст.. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п. 200.2 ст. 200 ПК України).

У відповідності до ст. 185 ПК України Об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 01.11.2013 року між позивачем та ТОВ «НПП «Д ПРАМ» було укладено договір поставки № 01-11-13-01, відповідно до якого постачальник (ТОВ «НПП «Д ПРАМ») зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором, передати у власність покупця (ТОВ «МИКОЛАЇВБУДРЕСУРСИ»), а покупець - прийняти та оплатити товар (запчастини до конвейерного, елеваторного обладнання та техніки, металопрокат) (арк. спр. 21).

Факт придбання товару підтверджений податковими накладними № 578 від 14.02.2014 року, № 554 від 12.02.2014 року, № 539 від 03.02.2014 року, № 537 від 03.02.2014 року, № 540 від 03.02.2014 року та № 538 від 03.02.2014 року на загальну суму 252 358,80 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 42 059,80 грн. (арк. спр. 22 - 24); видатковими накладними № 537 від 03.02.2015 року (арк. спр. 25), № 540 від 3.20.15 року (арк. спр. 27), № 539 від 03.02.2015 року (арк. спр. 28), № 538 від 03.02.2015 року (арк. спр. 29), № 554 від 12.02.2014 року (арк. спр. 30), № 578 від 14.02.2014 року (арк. спр. 32).

Постачання товару здійснювалось зі складу постачальника автотранспортом покупця, що підтверджено товарно-транспортними накладними (арк. спр. 26, 33), довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей (арк. спр. 38 - 39). Розрахунки між сторонами проводились повність в безготівковій формі. Станом на момент проведення перевірки заборгованість по вказаним договорам відсутня (арк. спр. 25 зв., 27 зв., 28 зв.,29 зв., 30 зв., 32 зв., 34 - 37, 40 - 56).

10.07.2014 року між позивачем та ТОВ «КЛОНДАЙ-ЛТ» було укладено договір поставки № 10-07-14-01, відповідно до якого постачальник (ТОВ «КЛОНДАЙ-ЛТ») зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором, передати у власність покупця (ТОВ «МИКОЛАЇВБУДРЕСУРСИ»), а покупець - прийняти та оплатити товар (запчастини до конвейерного, елеваторного обладнання та техніки, металопрокат) (арк. спр. 57).

Факт придбання товару підтверджений податковою накладною № 264 від 10.07.2014 року на загальну суму 172 422,00 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 28 737,00 грн. (арк. спр. 58); видатковою накладною № РН-0000264 від 10.07.2014 року (арк. спр. 60).

Постачання товару здійснювалось зі складу постачальника автотранспортом покупця, що підтверджено товарно-транспортною накладною (арк. спр. 61), довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (арк. спр. 65). Розрахунки між сторонами проводились повність в безготівковій формі. Станом на момент проведення перевірки заборгованість по вказаним договорам відсутня (арк. спр. 62 - 64, 66 - 67).

04.08.2014 року між позивачем та ТОВ «ГЕО-ЛЕНД ЛИМИТЕД» (ТОВ «Г ОЛ Л») було укладено договір поставки № 04-08-14-01, відповідно до якого постачальник (ТОВ «ГЕО-ЛЕНД ЛИМИТЕД») зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором, передати у власність покупця (ТОВ «МИКОЛАЇВБУДРЕСУРСИ»), а покупець - прийняти та оплатити товар (запчастини до конвейерного, елеваторного обладнання та техніки, металопрокат) (арк. спр. 68).

Факт придбання товару підтверджений податковою накладною № 43 від 04.8.2014 року на загальну суму 721 776,00 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 120 296,00 грн. (арк. спр. 71); видатковою накладною № РН-0000043 від 04.08.2014 року (арк. спр. 69).

Постачання товару здійснювалось зі складу постачальника автотранспортом покупця, що підтверджено товарно-транспортною накладною (арк. спр. 70), довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (арк. спр. 74). Розрахунки між сторонами проводились повність в безготівковій формі. Станом на момент проведення перевірки заборгованість по вказаним договорам відсутня (арк. спр. 72 - 73, 75 - 76).

На момент здійснення господарських операцій ТОВ «НВП»Д ПРАМ», ТОВ «КЛОНДАЙК-ЛТ» та ТОВ «Г ОЛ Л» були належним чином зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як платники податку на додану вартість та відповідно мали свідоцтва платника податку на додану вартість (арк. спр. 77 - 80).

Отже, позивачем документально підтверджено факт здійснення господарських операцій з його контрагентами-постачальниками.

У Акті перевірки відповідач також зазначає, що ТОВ «МИКОЛАЇВБУДРЕСУРСИ» у перевіряємому періоді сформовано податковий кредит за рахунок контрагентів, по яких не можливо підтвердити реальність здійснення господарських операцій, оскільки враховуючи отриману податкову інформацію, угоди укладені між контрагентами-постачальниками ТОВ «НВП «Д ПРАМ», ТОВ «КЛОНДАЙК-ЛТ», ТОВ «Г ОЛ Л» та ТОВ «МИКОЛАЇВБУДРЕСУРСИ» по ланцюгу: контрагенти-постачальники -> ТОВ «НВП «Д ПРАМ»,, ТОВ «КЛОНДАЙК-ЛТ», ТОВ «Г ОЛ Л» - > ТОВ «МИКОЛАЇВБУДРЕСУРСИ», мають сумнівний характер та не дають право на формування податкового кредиту з ПДВ для ТОВ «МИКОЛАЇВБУДРЕСУРСИ» та подальшого формування податкових зобов'язань по зазначеному ланцюгу.

Але, відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тобто, чинним законодавством України відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої особи, у т.ч. за податковими зобов'язаннями, не передбачена.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2, 71, 94, 128, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області № НОМЕР_1 від 17.12.2014 року про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість ТОВ «МИКОЛАЇВБУДРЕСУРСИ» (54017, м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 108, к.713; код ЄДРПОУ 22427805) з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 63 090,00 гри.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МИКОЛАЇВБУДРЕСУРСИ» (код ЄДРПОУ 22427805) судовий збір у сумі 182,70 грн., сплачений за платіжним дорученням № 483 від 25.12.2014 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя Малих О.В.