Ухвала

від 28.07.2015 по справі 806/4152/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2015 року м. Київ К/800/26416/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуЛугинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області на постановуЖитомирського окружного адміністративного суду від 06.02.2014 та ухвалуЖитомирського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2014 у справі № 806/4152/13-a за позовомПриватного акціонерного товариства «Лугинський хлібозавод» доугинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Лугинський хлібозавод» звернулось до суду з позовом до Лугинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000022301 від 24.01.2013 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 294 581 грн.; №0000012301 від 24.01.2013 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 371 764 грн.; №0000032302 від 24.01.2013 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі розміром 8 900 грн.; №0000112301 від 12.04.2013 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 294 581 грн.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 06.02.2014, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2014, позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.04.2013 №0000112301, податкове повідомлення-рішення від 24.01.2013 №0000012301 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 362 797,26 грн., з яких: 241 864,84 грн. - основний платіж; 120 932,42 грн. - штрафна (фінансова) санкція, в решті податкове повідомлення-рішення залишено без змін, в решті позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та ухвалу суду першої та апеляційної інстанцій в цій частині та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки вважає, що рішення судів прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 30.09.2012, за результатами якої складено акт від 04.01.2013 №02/22-15/00378796;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог п.44.1 ст.44, п.138.1.1., п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 267 928грн. та п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.11 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 257 741 грн.;

- на підставі названого акту перевірки, відповідачем, зокрема, прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0000022301 від 24.01.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 316849 грн. (з яких: 267 928 грн. - основний платіж та 48 921грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) податкове повідомлення-рішення №0000012301 від 24.01.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 386 615 грн. (з яких: 257 741 грн. - основний платіж та 128 874 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

- за результатами адміністративного оскарження рішенням Державної податкової служби у Житомирській області від 05.04.2013 №5250/Н-С/10-205 скаргу позивача задоволено частково, податкове повідомлення-рішення від 24.01.2013 №0000022301 скасовано в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі розміром 22 268 грн., в іншій частині податкове повідомлення-рішення залишено без змін;

- з урахуванням результатів адміністративного оскарження, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000112301 від 12.04.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 294 581 грн. (з яких: 248 157 грн. - основний платіж та 46 424грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Відповідач вважає, що позивачем в порушення вимог податкового законодавства сформовано спірні суми податкового обліку за результатами господарських операцій з ТОВ «Зернове товариство», які не мали реального характеру, віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, які не підтверджені податковими накладними.

Задовольняючи позов частково, суди першої та апеляційної інстанцій не погодилися з висновками відповідача щодо наявності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Закону України «Про податок на додану вартість».

Оскільки згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, між позивачем (як покупцем) та ТОВ «Зернове товариство» (як постачальником) укладено договір поставки №04/01-2011 від 04.01.2011, за умовами якого ТОВ «Зернове товариство» зобов'язується поставити позивачу продукцію в наступних планових об'ємах: борошно пшеничне вищого сорту - 500 т.; борошно пшеничне першого сорту - 1600 т.; борошно пшеничне другого сорту - 500 т.; борошно житнє - 400 т.

Досліджуючи правомірність формування позивачем спірних сум податкового кредиту та валових витрат за результатами здійснення господарських операцій з ТОВ «Зернове товариство», суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що податними платником податку доказами підтверджено обставини фактичного виконання умов укладеного договору та, як наслідок, обставини реального здійснення спірних господарських операцій.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит чи слугувало підставою для зменшення останньому розміру валових витрат за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентом.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши обставини фактичного здійснення господарських операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками здійснених господарських операцій з його контрагентом.

Щодо висновків відповідача про порушення позивачем п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України в результаті віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, не підтверджених податковими накладними, по взаємовідносинах з постачальниками, з якими існують розбіжності згідно «Системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів» на суму 1 279 грн., колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно наданих реєстрів виданих та отриманих податкових накладних за серпень 2011 та вересень 2012 позивачем отримано від ПП «Нічний експрес» податкову накладну №315113326580 від 22.08.2011 на суму 35,16 грн., в тому числі, ПДВ 5,86 грн., та від ТОВ «Марконті» податкову накладну №362697806259 від 03.09.2012 на суму 1487 грн., в тому числі, ПДВ 247,98 грн.

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи та матеріали касаційної скарги, які не містять доводів щодо здійснення судами порушень вимог матеріального та процесуального законів в цій частині оскаржуваних судових рішень, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що суми податку на додану вартість у розмірі 253,84 грн. правомірно віднесені позивачем до складу податкового кредиту, оскільки такі суми підтверджені податковими накладними, а податкове повідомлення-рішення №0000012301 від 24.01.2013 в частині збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 253,84 грн. та, відповідно, донарахованих штрафних (фінансові) санкцій, є неправомірним.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи в частині задоволених позовних вимог та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин справи та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування судових рішень в оскаржуваній частині.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Лугинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06.02.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2014 в оскаржуваній частині залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний