Постанова

від 16.07.2015 по справі 804/4446/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 липня 2015 рокусправа № 804/4446/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Божко Л.А.

суддів: Лукманової О.М. Прокопчук Т.С.

за участю секретаря судового засідання: Губар Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю"ОСОБА_1 Україна" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 травня 2015 р. по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю"ОСОБА_1 Україна" до Криворізької південної об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000442201 та №0000432201 від 26.03.2015р., -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю В«ОСОБА_1 УкраїнаВ» звернулося з позовом до Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області в якому просила визнати протиправними та скасувати:

- податкове повідомлення-рішення відповідача №0000442201 від 26.03.2015р., яким на підставі акту перевірки №149/22.01/33873138 від 16.03.2015р. збільшено позивачеві грошові зобов'язання за платежем - податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 145711,25 грн., в тому числі за основним платежем на 116569,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 29142,25 грн.;

- податкове повідомлення-рішення відповідача №0000432201 від 26.03.2015р., яким на підставі акту перевірки №149/22.01/33873138 від 16.03.2015р. збільшено позивачеві грошові зобов'язання за платежем - податок на прибуток підприємств на суму 131140,00 грн., в тому числі за основним платежем на 104912,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 26228,00 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 травня 2015 року у задовленні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції, та винести рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю В«ОСОБА_1 УкраїнаВ» зареєстроване як юридична особа за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Іллічівська, буд.3, прим.110, перебуває на обліку у Криворізькій південній ОДПІ, є платником податку на додану вартість, що підтверджується копією витягу з ЄДРПОУ від 25.03.2015р. та відомостями, наведеними в акті перевірки від 16.03.2015р. (а.с. 15, 129-131).

Одним із видів діяльності позивача згідно копії витягу з ЄДРПОУ є надання допоміжних послуг у сфері добування інших корисних копалин і розроблення кар'єрів (а.с.129-131).

У період з 03.03.2015р. по 10.03.2015р. податковою інспекцією згідно п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78, п.81.1 ст.81, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України та наказу від 03.03.2015р. № 161 була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань правильності формування податкового кредиту з ПДВта валових витрат з податку на прибуток при проведенні фінансово-господарських відносин з ТОВ В«ЕкстрабрендВ» за період з 01.01.2014р. по 31.01.2015р. за результатами якої був складений акт №149/22-01/33873138 від 16.03.2015р. за висновками якого були встановлені наступні порушення, а саме:

- п.п.138.2 п.138 ст.138, п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем за 2014р. завищено валові витрати по взаємовідносинах з ТОВ В«ЕкстрабрендВ» на 582846 грн. внаслідок чого занижено податок на прибуток до сплати за 2014р. у сумі 104912 грн.;

- п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем за листопад 2014р. завищено податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ В«ЕкстрабрендВ» на 116569 грн. внаслідок чого занижено податок на додану вартість до сплати за листопад 2014р. у сумі 116569 грн. (а.с.15-25).

На підставі вищевказаного акту перевірки податковим органом 26.03.2015р. були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення, а саме:

- №0000442201 за яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у загальній сумі 145711,25 грн., у тому числі за основним платежем - 116569 грн., за штрафними санкціями - 29142,25 грн. (а.с.11);

- №0000432201 за яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 131140,00 грн., у тому числі за основним платежем - 104912 грн., за штрафними санкціями - 26228 грн. (а.с.12).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України , який вступив в силу з 01.01.2011 року (далі по тексту - ПК України ).

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України , податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 ПК України , згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України , датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 статті 198 ПК України , не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За приписами пункту 138.2 статті 138 ПК України , витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Між тим, згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України , не включаються до складу валових витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пункту 201.8 ст. 201 ПК України , право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 , з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Вивченням матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що 27.10.2014р. між ТОВ В«ОСОБА_2 УкраїнаВ» (Замовником) та ТОВ В«ЕкстрабрендВ» (Підрядником) був укладений договір №27/10-2014 на проведення спеціалізованих робіт за умовами якого ТОВ В«ЕкстрабрендВ» як підрядник зобов'язувався власними силами виконати спеціалізовані роботи ( а саме: надання послуг виміру та визначення кількості та довжини діаметру бурових шпурів, заготовка та доставка забійки шпурової, дегазація та провітрювання доставочної та підходящої штольні, консультаційні послуги, тощо…) на будівництві підземного комплексу споруд ЦПТ ПАТ В«ІнГЗКВ» м. Кривий Ріг, при цьому, за п.2.3 цього договору було встановлено, що позивач як замовник зобов'язаний забезпечити доступ працівників та транспорту підрядника до місць проведення робіт згідно з наданою ним заявкою.

На підтвердження реальності здійснення для позивача вказаних підрядних робіт саме ТОВ В«ЕкстрабрендВ» надані копія договору №27/10-2014, копії додатків 1,2 до договору, копії актів здачі-прийняття виконаних спеціалізованих робіт, копії податкових накладних, копії рахунків-фактур, копії платіжних доручень про перерахування коштів на користь ТОВ В«ЕкстрабрендВ» , які з боку ТОВ В«ЕкстрабрендВ» підписані директором ОСОБА_3

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з п.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Відповідно до п. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку.

Враховуючи вимоги зазначених статей Цивільного кодексу України характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний.

Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Посилання суду першої інстанції, про недоведеність факту, що саме працівниками ТОВ В«ЕкстрабрендВ» виконувалися роботи на будівництві підземного комплексу споруд ЦПТ ПАТ В«ІнГЗКВ» за вищевказаним договором з урахуванням того, що згідно відомостей щодо видів діяльності ТОВ В«ЕкстрабрендВ» не віднесено такий вид діяльності як надання послуг у сфері добування корисних копалин і розроблення кар'єрів, спростовуються матеріалами справи, оскільки перелік видів діяльності товариства визначено в статуті товариства.

Крім того, як вбачається з договору та актів виконаних робіт, укладених ТОВ "ОСОБА_1 Україна" із ТОВ В«ЕкстрабрендВ» , останній здійснював технічну діяльність, а саме: вимірював та визначав кількість та довжину діаметру бурових шпурів, перевіряв параметри шпурів на відповідність паспорту буро провідних робіт, визначав кількість бурових шпурів, вимірював діаметри бурових шпурів, вимірював довжину бурових шпурів, очищував шпури від дріб'язку і бруду, заготовляв та доставляв шпурову збійку та виконував іншу технічну діяльність.

Таким чином, відповідно до Класифікатора видів економічної діяльності роботи, роботи які виконувались ТОВ В«ЕкстрабрендВ» відносяться до класу 74-90 «Інша професійна наукова та технічна діяльність.

В матеріалах справи наявні первинні документи (їх копії), які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , статті 44 , статті 201 Податкового кодексу України і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Таким чином, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо посилання суду першої інстанції на постанову Слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 29.01.2015р. у межах досудового розслідування кримінальних проваджень та допитаної у якості свідка ОСОБА_3 - директора ТОВ В«ЕкстрабрендВ» згідно протоколу допиту від 26.12.2014р., яка пояснила, що особисто ніяких функцій в якості директора ТОВ В«ЕкстрабрендВ» не виконувала та нікому не доручала, жодного разу не підписувала первинну, бухгалтерську, звітну документацію, угод, контрактів з підприємствами не укладала та жодних дій, направлених на виконання таких угод не проводила

Відповідно до змісту зазначеної постанови, судом не досліджувались реальність господарської операції позивача з його контрагентом ТОВ В«ЕкстрабрендВ» , а лише надано протоколу допиту від 26.12.2014р свідка ОСОБА_3

За вимогами ч.4 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, колегія суддів заначає, що зазначена постанова від 29.01.2015р. та протокл допиту свідка не може вважатись належною підставою, для висновку відповідача, щодо нікчемності правочину .

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу .

При цьому, доводи, викладені в апеляційній скарзі, повністю спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України , обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Згідно ст. 202 КАС України , підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст..196, п.3 ч.1 ст.198, ст.ст.202, 205, 207 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю"ОСОБА_1 Україна" - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 травня 2015 р. - скасувати, та прийняти нову постанову, де визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення- рішення Криворізької південної об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 26.03.2015 року № НОМЕР_1 та №0000432201 .

Постанова суду набирає законної сили у відповідності до ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий: Л.А. Божко

Суддя: О.М. Лукманова

Суддя: Т.С. Прокопчук