Ухвала

від 30.07.2015 по справі 816/940/15-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2015 р.Справа № 816/940/15-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Зеленського В.В.

Суддів: Чалого І.С. , Яковенка М.М.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавської області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.05.2015р. по справі № 816/940/15-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремінь-спецтехнологія"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

23.03.2015 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кремінь - спецтехнологія» (далі по тексту - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі по тексту - відповідач), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача від 02.12.2014 року №0006842203/2757.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.05.2015 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 02 грудня 2014 року № 0006842203/2757.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.05.2015 року та винести нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) фіксування судового засідання 30.07.2015 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач (ідентифікаційний код 36503838) зареєстрований як юридична особа 23.04.2009 року, взятий на податковий облік в органах державної податкової служби та зареєстрований платником податку на додану вартість з 07.05.2009 року, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100225404 від 07.05.2009 року.

У термін з 03.11.2014 по 07.11.2014 посадовою особою відповідача було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП "Водолій 14" (код ЄДРПОУ 39156115) за період липень 2014 року, за результатами якої складено акт від 14.11.2014 № 2645/16-03-22-03-08/36503838.

Згідно висновків вищевказаної перевірки встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) в частині завищення податкового кредиту на загальну суму податку на додану вартість 5899 грн., у тому числі за липень 2014 року в сумі 5899 грн.

Встановлене порушення відповідач обґрунтовує безтоварним характером господарської операції з ПП "Водолій 14" у липні 2014 року, та, як наслідок, неправомірним формуванням податкового кредиту липня 2014 року на суму 5899 грн.

20.11.2014 року позивачем було подано до відповідача письмові заперечення на акт перевірки з копією оборотної відомості по рахунку 207 "Запасні частини" за липень 2014 року, на яке відповідачем було надано письмову відповідь листом від 27.11.2014 № 30189/10/16-03-22-03-13.

02.12.2014 відповідачем на підставі акту перевірки від 14.11.2014 року №2645/16-03-22-03-08/36503838 було винесено податкове повідомлення - рішення № 0006842203/2757, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 7374 грн., у тому числі: за основним платежем - у розмірі 5899 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - у розмірі 1475 грн.

Позивач не погодився з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням звернувся до суду з позовом.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що податкове повідомлення - рішення від № 0006842203/2757 від 02.12.2014 ухвалене відповідачем без врахування всіх обставин, необхідних для прийняття рішення, а тому є протиправним.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції на підставі такого.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пункту 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця..

Згідно пункту 201.6 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати належним чином оформлені податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи 01.07.2014 між позивачем (покупець) та ПП "Водолій 14" (постачальник) укладено договір купівлі-продажу № 10, за умовами якого постачальник зобов'язується постачати, а покупець приймати та оплачувати на умовах цього договору товари (запасні частини до транспортних засобів) в асортименті, кількості і по ціні в національній валюті України згідно заявки покупця, узгодженої між сторонами за допомогою факсимільного зв'язку або електронної пошти. Підтвердженням факту узгодження сторонами асортименту, кількості і ціни товару є прийняття покупцем товару по видатковій накладній постачальника, яка після підписання її обома сторонами має юридичну силу специфікації і є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що доставка товару покупцю на склад здійснюється транспортом і за рахунок постачальника. Також покупець має можливість забирати товар власним транспортом. Місце відвантаження - склад постачальника: м. Кременчук, вул. Профспілкова, 3. Згідно з пунктом 10.1 договору цей договір вступає в дію з моменту підписання повноважними представниками сторін і діє до 31.12.2014 року.

ПП "Водолій 14" виписано позивачу податкову накладну № 23 від 04.07.2014 року на запасні частини на загальну суму 29494 грн., у тому числі ПДВ - 5898 грн. 80 коп.

Вказана податкова накладна була внесена позивачем до реєстру виданих та отриманих податкових накладних за липень 2014 року та сума податку на додану вартість згідно даної податкової накладної в розмірі 5898 грн. 80 коп. включена до складу податкового кредиту липня 2014 року.

Згідно ч.1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" встановлено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 04.07.2014 підтверджено, що ПП "Водолій 14" зареєстроване як юридична особа 31.03.2014 та станом на 04.07.2014 до ЄДР не було внесено відомостей про відсутність вказаної юридичної особи за місцезнаходженням, натомість згідно відомостей, що містилися в ЄДР станом на 04.07.2014 відомості про юридичну особу ПП "Водолій 14" були підтверджені.

Станом на час виписки податкової накладної ПП "Водолій 14" було зареєстровано платником податку на додану вартість, свідоцтво платника податку на додану вартість № 200170557 від 01.05.2014 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Факт отримання товару від ПП "Водолій" за договором купівлі - продажу підтверджується видатковою накладною № ВВ-000000043 від 04.07.2014, податковою накладною від 04.07.2014 № 23. Крім того позивачем було надано копію рахунку-фактури № ВВ-0000046 від 04.07.2014 року.

Фактичне перерахування позивачем коштів за отриманий товар ПП "Водолій 14" підтверджується виписками банку.

На підтвердження оприбуткування товару по бухгалтерському обліку позивачем було додано до письмових заперечень на акт перевірки копію оборотної відомості по рахунку 207 "Запасні частини" за липень 2014 року, а також надано копію прибуткового ордеру № 4 від 04.07.2014 року, копію балансу за липень 2014 року, копію витягу з головної книги за липень 2014 року.

Згідно п. 44.6 ст. 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Отже, позивачем до письмових заперечень на акт перевірки від 20.11.2014, які були подані до відповідача до прийняття рішення контролюючим органом за результатами перевірки, додавалася копія оборотної відомості по рахунку 207 "Запасні частини" за липень 2014 року.

Таким чином, необґрунтованими є доводи відповідача про відсутність первинних облікових документів з обліку придбаного товару.

На підтвердження фактичного перевезення товару від ПП "Водолій 14" позивачем було надано копію товарно-транспортної накладної № 1 від 04.07.2014 року, зі змісту якої встановлено, що перевезення здійснено вантажним автомобілем з реєстраційним номером ВІ 7102 АВ водієм ОСОБА_1, який є керівником ТОВ "Кремінь-Спецтехнологія".

Колегія суддів, не бере до уваги посилання позивача на договір оренди автомобіля у фізичної особи № 1 від 03.01.2013 року, оскільки вказаний договір оренди автомобіля було укладено між фізичною особою ОСОБА_2 та юридичною особою ТОВ "Кремінь-Спецтехнологія", однак, у порушення ч. 2 ст. 799 Цивільного кодексу України нотаріально не посвідчено, внаслідок чого за приписами ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України цей договір є нікчемним.

Разом з тим, як вбачається з свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, ОСОБА_1 має право керувати автомобілем марки VOLKSWAGEN, реєстраційний номер НОМЕР_1, моделі LT 35, шасі № WV2ZZZ29ZHH007438, тип транспортного засобу - вантажний бортовий, власник ОСОБА_2 .

Також, згідно пунктів 2.1, 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 /в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин/, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, внутрішніх військ МВС, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон); в) у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків і (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв - дозвіл, виданий Державтоінспекцією МВС; г) на маршрутних транспортних засобах - схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, - документацію відповідно до вимог спеціальних правил; ґ) поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).

Власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Отже, особа, якій передано реєстраційний документ на транспортний засіб може користуватися транспортним засобом.

Колегія суддів, не погоджується з доводами відповідача про безтоварний характер господарської операції з посиланням на недоліки в оформленні товарно-транспортної накладної, оскільки сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, станом на 04.07.2014 року позивач мав право на здійснення, зокрема, такого виду діяльності як 45.31 Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів та 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, що підтверджується спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Отже, придбання позивачем запасних частин до автомобілів узгоджується з видами діяльності, які позивач мав право здійснювати станом на час здійснення такого придбання.

Згідно пояснень представника позивача в суді першої інстанції отриманий товар зберігався на земельній ділянці, що перебуває у власності ОСОБА_3, яка є одним із засновників позивача по справі, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку, а також пояснив, що у подальшому придбаний у ПП "Водолій 14" товар був реалізований іншим контрагентам позивача, що підтверджується копіями накладних, податкових накладних, рахунків, накладних на вантаж .

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем по справі не було доведено, що договір, укладений позивачем з ПП "Водолій 14", був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, не надано доказів про наявність умислу сторін, тобто, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Однак, вироками судів ознаки узгоджених кримінально-карних дій в діях працівників позивача та ПП "Водолій 14" не встановлені.

Крім того, колегія суддів не бере до уваги доводи відповідача про безтоварність господарської операції з посиланням на висновки акту від 09.10.2014 № 2374/16-03-22-02-12/39156115 "Про результати документальної невиїзної перевірки ПП "Водолій 14" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період липень 2014", оскільки можливі порушення порядку здійснення господарської діяльності ПП "Водолій 14" не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення позивача до відповідальності, з огляду на те, що у відповідності до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Також, як вбачається зі змісту зазначеного вище акту від 09.10.2014 № 2374/16-03-22-02-12/39156115 ПП "Водолій 14" відмовилося надати копії підтверджуючих документів за липень 2014 рок, а відтак первинні документи бухгалтерського обліку контролюючим органом не досліджувалися.

Разом з тим, позивачем до перевірки надавалися первинні документи бухгалтерського обліку по взаємовідносинам з ПП "Водолій 14", про що зафіксовано у акті перевірки від 14.11.2014 № 2645/16-03-22-03-08/36503838 .

Колегія суддів зазначає, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

У разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вищевказаній нормі відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було доведено правомірності ухваленого ним податкового повідомлення - рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, щодо протиправності ухваленого відповідачем податкового повідомлення - рішення від 02 грудня 2014 року № 0006842203/2757, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції без змін, вимоги апеляційної скарги щодо покладення судових витрат на позивача по справі не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 27.05.2015 року по справі №816/940/15-а відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача по справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавської області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.05.2015р. по справі № 816/940/15-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя ОСОБА_4 Судді ОСОБА_5 ОСОБА_6 Повний текст ухвали виготовлений 31.07.2015 р.