Ухвала

від 31.07.2015 по справі 820/5427/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2015 р.Справа № 820/5427/15 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Зеленського В.В.

Суддів: Чалого І.С. , П'янової Я.В.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2015р. по справі № 820/5427/15

за позовом Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

до Дочірнього підприємства " Біг Борд" Комунального підприємства "Міський інформаційний центр"

про визнання договорів недійсними,

ВСТАНОВИЛА:

27.05.2015 року позивач, Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства " Біг Борд", Комунального підприємства "Міський інформаційний центр", в якому просив:

- визнати договори недійсними, укладені між ДП "Біг Борд" та КП "Міський інформаційний центр":

- договір № 3376 від 30.06.2010 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 3377 від 30.06.2010 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 3378 від 30.06.2010 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 4649 від 27.12.2011 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 23.06.2011 року);

- договір № 4880 від 17.02.2011 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 4918 від 01.03.2011 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 29.04.2011 року);

- договір № 5069 від 27.04.2011 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 5585 від 30.06.2011 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 5586 від 30.06.2011 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 5587 від 30.06.2011 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 5588 від 30.06.2011 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 6137 від 08.09.2011 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 6091 від 18.08.2011 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 6917 від 06.01.2012 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 6985 від 08.02.2012 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 7046 від 27.02.2012 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 7149 від 09.04.2012 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 7450 від 26.06.2012 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 7596 від 27.06.2012 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 7597 від 27.06.2012 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 7598 від 27.06.2012 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 7600 від 27.06.2012 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 02.08.2012 року, додаткової угоди № 2 від 22.04.2013 року);

- договір № 7874 від 06.07.2012 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 8577 від 28.11.2012 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 376 від 01.04.2013 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 684 від 24.05.2013 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 685 від 24.05.2013 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 686 від 24.05.2013 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 687 від 24.05.2013 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 731 від 28.05.2013 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 1088 від 08.07.2013 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 1309 від 27.08.2013 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 1244 від 14.08.2013 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- договір № 1441 від 01.10.2013 року про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій;

- стягнути в дохід держави з ДП "Біг Борд" вартість отриманих послуг від КП "Міський інформаційний центр" код ЄДРПОУ 32563810 у сумі 6 246 663,60 грн.;

- стягнути в дохід держави з КП "Міський інформаційний центр" код ЄДРПОУ 32135675 суму одержану за вищевказаними договорами у розмірі 6 246 663,60 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2015 року по справі № 820/5427/15 у задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області до Дочірнього підприємства "Біг Борд", Комунального підприємства "Міський інформаційний центр" про визнання договорів недійсними та стягнення суми відмолено у повному обсязі.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2015 року по справі № 820/5427/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що постанову винесено з порушенням норм процесуального та матеріального права а саме: ст.7, 9, 11, 69, 159 Кодексу адміністративного судочинства України та 1ст. 203 ЦК, ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, ч.3 ст. 228 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення спору.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі направлень від 01.09.2014 року №1948, від 02.09.2014 року №1969, від 04.09.2014 року №1988, від 09.09.2014 року №2014, від 01.09.2014 року №1954 та наказів №1732 від 22.08.2014 року і №1815 від 05.09.2014 року фахівцями позивача проведено планову виїзну перевірку Дочірнього підприємства "Біг Борд" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 3838/20-30-22-01/32563810 від 29.09.2014 року.

На підставі висновків акту перевірки фахівцями позивача прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № НОМЕР_1 від 15.10.2014 року, яким збільшено ДП "Біг Борд" грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1272358,00 грн.;

- № НОМЕР_2 від 15.10.2014 року, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1247523,50 грн.

Не погоджуючись із здійсненими донарахуваннями ДП "Біг Борд" подано первинну скаргу до Головного управління Міндоходів у Харківській області від 24.10.2014 року №165.

За результатами розгляду скарги ГУ Міндоходів у Харківській області прийнято рішення №296/10/20-40-10-04-17 від 12.12.2014 року, яким скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.10.2014 року №0003402201 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 189931,00 грн., в іншій частині вказане рішення та податкове повідомлення-рішення №0003392201 від 15.10.2014 року залишає без змін, а скаргу ДП "Біг Борд" №165 від 24.10.2014 року. - без задоволення.

Не погодившись з вказаними рішеннями ГУ Міндоходів у Харківській області та зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями ДП "Біг Борд" подано вторинну скаргу до Державної фіскальної служби України на податкові повідомлення-рішення від 15.10.2014 року за №0003402201, №0003392201, від 18.12.2014 року за №0004342201.

Рішеннями Державної фіскальної служби України від 23.01.2015 року за №1396/6/99-99-10-01-25 скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 15.10.2014 року за №0003392201, скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 18.12.2014 року №0004342201 в частині визначення підприємству 844583,00 грн. ПДВ і 213009,50 грн. штрафних санкцій та в зазначених частинах рішення, прийняте за розглядом первинної скарги, а в іншій частині податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 18.12.2014 року за №0004342201.

Не погодившись із договорами, укладеними між ДП "Біг Борд" та КП "Міський інформаційний центр", позивач для захисту своїх прав звернувся до суду з адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано до суду жодних належних доказів того, що при укладені оспорюваних правочинів сторони керувались відповідним умислом, а в їх діях є встановлений факт вини, а тому позовні вимоги щодо визнання оспорюваних договорів недійсними є необґрунтованими, а також вимоги щодо стягнення відповідних сум у даному разі є похідним від попередньої позовної вимоги і також не підлягають задоволенню у зв'язку із недоведеністю вини та умислу відповідачів, що в свою чергу є обов'язковою вимогою такої відповідальності.

Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно п.п.20.1.30 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючий орган має право, зокрема, звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

В той же час, підстави та умови визнання правочинів недійсними врегульовано положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Так, відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Положеннями ст.228 ЦК України передбачено правові наслідки правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ч.3 ст.228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Подібне положення також міститься у ч.1 ст.207 ГК України, а саме передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Стаття З ЦК встановлює, що засадами цивільного законодавства є свобода договору та свобода підприємницької діяльності.

Стаття 6 Господарського кодексу встановлює, що загальними принципами господарювання в Україні є свобода підприємницької діяльності та заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Чинне законодавство України допускає використання в господарській діяльності не тільки власного майна, а і майна, набутого на законних підставах, а тому колегія суддів зазначає, що користуючись свободою здійснення підприємницької діяльності у межах, визначених законом, відповідач мав право на використання спеціальних конструкцій на умовах оренди у відповідності до договорів із власниками таких конструкцій.

Також колегія суддів зазначає, що правомірність укладення договорів оренди рекламних конструкцій підтверджується Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики, який в своєму листі від 24 березня 2009 року № 2912-7-4/18 "Щодо зовнішньої реклами" чітко зазначає, що, оскільки дозвіл на розміщення зовнішньої реклами не містить відомостей щодо статусу рекламного засобу по відношенню до розповсюджувача зовнішньої реклами, то розповсюджувач зовнішньої реклами не може ототожнюватись з власником рекламного засобу.

Крім цього, у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року В«Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійснимиВ» визначено, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Відповідно до ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочинуВ» .

Також п.18 вказаної постанови передбачено, що при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Крім того, в листі ВАСУ від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11 зазначено, що "ОСОБА_2 потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо."

Колегія суддів зазначає, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів зазначає, що обов'язковою умовою для застосування ч.3 ст.228 ЦК України та ст.207, 208 ГК України є наявність умислу завдати шкоди держави і суспільству, який повинен передувати укладенню правочинів.

В той же час позивачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано жодних належних доказів того, що при укладені оспорюваних правочинів сторони керувались відповідним умислом, а в їх діях є встановлений факт вини. Сам лише факт проведення перевірки та встановлення в ході її проведення певних висновків не доводить наявності у відповідачів зазначеного умислу, особливо у тому випадку, коли податкові повідомлення-рішення, які винесені на підставі таких висновків були скасовані вищим контролюючим органом.

В свою чергу колегія суддів зазначає, що представниками відповідачів надано докази реальності здійснення господарських операцій та реальності настання наслідків.

Враховуючи вищезазначене та рішення Державної фіскальної служби України від 23.01.2015 року № 1396/6/99-99-10-01-35, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо визнання оспорюваних договорів недійсними є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2015 року по справі № 820/5427/15 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - позивача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2015р. по справі № 820/5427/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя ОСОБА_5 Судді ОСОБА_6 ОСОБА_7 Повний текст ухвали виготовлений 31.07.2015 р.