Постанова

від 14.11.2013 по справі 819/1956/13-а

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/1956/13-a

14 листопада 2013 року м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд в складі

головуючого судді Подлісна І.М.

При секретарі судового засідання Субтельній Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ланівецький цукровий завод" до Збаразької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області про скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ланівецький цукровий завод» звернулось до адміністративного суду з позовом до Збаразької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Мін доходів у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Збаразької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області державної податкової служби (правонаступником якої є Збаразька ОДПІ Головного управління Міндоходів в Тернопільській області) № 0000152200 від 04.04.2013 р., № 0000172200 від 04.04.2013 р. та № 0000712200 від 15.07.2013 року, посилаючись на те, що оспорювані податкові повідомлення-рішення є неправомірними у зв'язку з тим, що відповідач невірно застосував норми Податкового кодексу України до спірних правовідносин, а відтак їх слід визнати протиправними та скасувати.

В судовому засіданні представник позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Ланівецький цукровий завод» позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення № 0000152200 від 04.04.2013 р., № 0000172200 від 04.04.2013 р. та № 0000712200 від 15.07.2013 року Збаразької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області державної податкової служби.

Представники відповідача Збаразької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Тернопільській області позовні вимоги не визнали, проти їх задоволення заперечили та пояснили, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті із дотриманням вимог чинного податкового законодавства, відтак вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши усі обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що позов підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Збаразькою міжрайонною державною податковою інспекцією Тернопільської області ДПС, правонаступником якої є Збаразька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Тернопільській області, проведена планова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланівецький цукровий завод» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 25.11.2011 року по 30.09.2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 28.02.2013 року №61/2200/37377760 На підставі акту перевірки, Збаразькою МДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000152200 від 04.04.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1 157 461 грн. в т.ч. 925 968 грн. основного платежу та 231 493 грн. штрафних санкцій;

- № 0000172200 від 04.04.2013 р., яким позивачу зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість за вересень 2012 р. на суму 1 340 807 грн;

- № 0000162200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 8 031 954 грн. в т.ч. 5 354 647 грн. основного платежу та 2 677 307 грн. штрафних (фінансових) санкцій, яке за результатами адміністративного оскарження скасоване і винесено рішення № 0000712200 від 15.07.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 4 159 921 грн., в т.ч. 2 773 392 грн. основного платежі та 1 386 629 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття податкових повідомлень - рішень слугував висновок акту перевірки щодо порушення Товариством п.п. 14.1.27, п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14, п. 141.1 ст. 14 Податкового кодексу України внаслідок включення до складу валових витрат відсотків за користування кредитом по операціях пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності та п. 198.3 ст. 198 ПК України - включення до складу податкового кредиту сум податку та формування в подальшому від'ємного значення за операціями з купівлі та подальшої реалізації цукру не маючи на меті отримання доходу від цих операцій.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України).

Розумна економічна причина (ділова мета), згідно із п.п.14.1.231 п.14.1 ст. 14 ПК України, це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Помилковим є висновок податкового органу, що викладений в акті перевірки про те, що позивач в періоді, що перевірявся завищив витрати за рахунок віднесення до їх складу відсотків за користування кредитом, які ніби-то не пов'язані із господарською діяльністю, оскільки кошти використані для придбання - продажу цінних паперів без досягнення ділової мети та завдали збитків в сумі 12 624 873,58 грн.

Доктрина ділової мети ґрунтується на тих нормах податкового законодавства, які передбачають обов'язковий зв'язок витрат на придбання активів із веденням платником податків господарської діяльності.

Так. відповідно до підпункту 14.1.27 ПКУ витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

З наведеного випливає, що будь-які витрати мають бути здійснюваними саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями.

Суд погоджується з позицією позивача з приводу того, що зі змісту вищенаведених норм випливає, що при наданні оцінки обґрунтованості понесених витрат слід враховувати саме наміри та мету (спрямованість) діяльності (операції), в рамках якої проведено такі витрати - на отримання доходу (прибутку), а не на її результат у вигляді отримання доходів.

Юридична конструкція наведених положень ПК України вказує виключно на цільову спрямованість понесених платником податків витрат на отримання доходів, отримання яких в результаті здійснення таких витрат не є обов'язковою умовою для їх кваліфікації в якості обґрунтованих витрат.

При цьому, витрати спрямовані в діяльності на отримання доходу і такі, які не принесли позитивного результату у вигляді доходу (прибутку), мають визнаватись обґрунтованими і враховуватись при оподаткуванні.

Також варто звернути увагу, що податкове законодавство не використовує поняття економічної обґрунтованості і не регулює порядок та умови ведення фінансово- господарської діяльності, а тому підставність витрат, які зменшують в податковому обліку отримані доходи, не може оцінюватись з точки зору їх доцільності, раціональності, ефективності отриманого результату. Платник податків здійснює господарську діяльність самостійно на власний ризик і вправі самостійно і одноосібно оцінювати її ефективність, доцільність.

Стверджуючи, що укладення позивачем угод з подальшого продажу цукру за ціною нижче від придбання відповідачем залишено поза увагою той факт, що суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін (ч.3 ст. Господарського кодексу України № 436-ІУ від 16.01.2003 року).

Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання (ст. 190 ГК України).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про державне регулювання виробництва цукру та цукрових буряків у період з 01.09.2011 року до 01.09.2012 року» від 02.03.2011 року № 179 (далі - Постанова КМУ № 179) мінімальна ціна на цукор білий кристалічний за 1 тонну становить 5 910 грн. (в т.ч. ПДВ - 985 грн.).

Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення зміни у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 2011 року № 179» від 28.03.2013 року № 246 (редакція діє з 31.03.2012 року) знижено мінімальну ціну на цукор білий кристалічний, вартість 1 тонни становить 5 100 грн. (в т.ч. ПДВ - 850 грн.).

Постановою Кабінету Міністрів України «Про державне регулювання виробництва цукру та цукрових буряків у період з 1 вересня 2012 року до 1 вересня 2013 року» від 11.04.2012 року № 290 (редакція діє з 19.04.2012 року) встановлено, що мінімальна ціна на цукор білий кристалічний за 1 тонну становить 5 910,16 грн. (в т.ч. ПДВ - 985,02 грн.).

Одним із об'єктивних факторів, що зумовив зниження, в 2012 році порівняно із 2011 роком, цін на цукор є збільшення виробництва цукру з цукрового буряку протягом 2011 року, тобто фактично мало місце перевищення пропозицій порівняно із попитом, так, різниця між обсягом виробництва та споживання склала близько 15 млн. тонн надлишкового цукру у світі - що є рекордним рівнем з 2006 року. При цьому, така тенденція зберігалась не лише в Україні, Росії, а й загалом в світі.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що податковим органом не враховано того, що зниження цін на цукор відбулось поза волею позивача, а також того, що ТОВ «Ланівецький цукровий завод» забезпечено реалізацію цукру не нижче рівня цін, які встановлено державою.

При цьому судом не приймаються до уваги посилання представників відповідача на те, що вищенаведені Постанови уряду України стосувалися лише виробників цукру, оскільки суд враховує дані нормативно-правові акти лише в частині державного регулювання цінової політики держави на ринку цукру.

Судом встановлено, що 27.04.2012 р. ТОВ «Ланівецький цукровий завод» придбав у ТОВ «Хоростківський цукровий завод» цукор на загальну суму 24 098 400 грн. (без ПДВ) в кількості 5 020,50 тон.

В подальшому придбаний цукор реалізовано ТОВ «Oil SnabAktao» (Республіка Казахстан) на підставі укладеного 10.04.2012 р. договору поставки № 10/04-2012/1 по результатах операції прибуток складає 565 554 грн., що спростовує висновок податкового органу щодо збитковості господарської операції

26.12.2011 р. ТОВ «Родючий край» (правонаступником якого є «Лановецький цукровий завод» ) придбано цукор білий кристалічний в мішкотарі на загальну суму 32 271 259,50 грн. в т.ч. ПДВ - 5 378 543,25 грн., згідно договору поставки від 26.12.2011 р. № 26/12-11ЛЦ334.

Сплачений в ціні товару ПДВ в розмірі 5 378 543 грн. товариство включило до складу податкового кредиту за лютий 2012 р.

Пункт 198.3 ст.198 ПКУ встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Суд вважає, що з аналізу наведених правових норм слідує, що необхідними і достатніми підставами для включення Товариством до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів в межах господарської діяльності; сплата сум податку на додану вартість у зв'язку із таким придбанням.

За змістом наведеної норми, право на податковий кредит реалізується в разі реалізації товару за ціною обумовленою сторонами в договорі. Виключенням є продаж товару за цінами , які є вищими за звичайні.

В судовому засіданні встановлено, що податковий орган не встановив, що продаж позивачем цукру відбувався за цінами, які є вищими за звичайні.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Зі змісту акту перевірки вбачається, що він не містить зауважень щодо правильності оформлення податкових накладних, які слугували правовою підставою для визначення позивачем податкового кредиту.

Таким чином нарахований в ціні придбання зазначеної послуги податок на додану вартість підлягає включенню до податкового кредиту та подальшому відшкодуванню згідно із ПК України, оскільки витрати товариства на придбання товару (цукру) відповідають ознакам валових витрат, що відповідає критерію економічної доцільності та цілям господарської діяльності.

Таким чином, придбання активів (тобто товарів, послуг) передбачає наявність мети їх використання в господарській діяльності платника податків. Така мета є необхідною умовою для формування витрат та/або податкового кредиту платником податків.

Крім того, всі витрати мають бути здійсненими в межах господарської діяльності платника податків.

Відповідно, витати на придбання активів, здійснені без мети їх використання у господарській діяльності або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника податків не дають право на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

В свою чергу, господарська діяльність згідно з підпунктом 14.136 ПК України - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) підчас здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненої в межах господарської діяльності платника податків. 1 лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Розглядувана позиція випливає зі змісту підпункту 14.1.231 ПК України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту.

Поняття економічного ефекту не розкрито в Податковому кодексі України. Однак із загального розуміння характеру економічної діяльності можна дійти висновку, що економічний ефект - це приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

При цьому не обов'язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції, як про це помилково стверджує відповідач. Позивач проводячи господарську діяльність пов'язану із придбанням - продажем цінних паперів мав на меті, що такий ефект настане в майбутньому та не виключав, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є один із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Стаття 138 ПК України визначає склад витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування та порядок їх визначення. До таких витрат належать витрати операційної діяльності, що включають собівартість реалізованих товарів, та інші витрати (п. 138.1 ст. 138 ПК України).

До складу витрат собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відносять витрати, прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням розділу III Податкового кодексу (пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу (п. 138.6 ст. 138 ПК України). Зі змісту п. 138.2 ст. 138 ПК України вбачається, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Тобто, необхідними та достатніми підставами для включення Товариством до складу витрат є: підтвердження таких витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що податковим органом під час проведення перевірки та прийняття оскаржуваних рішень дана невірна оцінка ведення позивачем податкового обліку, внаслідок невірного застосування норм податкового законодавства, що привело до помилковості висновків викладених в акті перевірки, що слугували підставою для винесення протиправних податкових повідомлень рішень.

В судовому засіданні встановлено, що ТОВ «Ланівецький цукровий завод» при здійсненні господарської операції мало намір отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція передбачала можливість приросту або збереження активів чи їх вартості в майбутньому, чого і було досягнуто.

З огляду на викладене вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення, а тому адміністративний позов є підставним.

керуючись ст.ст. 50, 71, 86, 94, 158, 160-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Позов задовольнити. Податкові повідомлення - рішення Збаразької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області № 0000152200 від 04.04.2013 р., № 0000172200 від 04.04.2013 р. та № 0000712200 від 15.07.2013 року - скасувати.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд в порядку і строки, передбачені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строків апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Подлісна І.М.