Рішення

від 28.07.2015 по справі 906/848/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "28" липня 2015 р. Справа № 906/848/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

при секретарі Шундрик Т.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Щербаков В.О. - дов. №1/06 від 01.06.2015

від відповідача: Білоус Р. А.- договір про надання правової допомоги від 27.07.2015.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Класік торг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юлтис"

про стягнення 62477,67грн

Ухвалою суду від 14.07.2015 в порядку ст.77 ГПК України оголошувалась перерва в судовому засіданні до 28.07.2015.

Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 27080,00грн - основного боргу, 4756,27грн - пені, 21708,00грн - штрафу, 8936,40грн - інфляційних нарахувань.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо сплати коштів згідно умов договору поставки №168 від 31.10.2014 у визначений договором строк.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Пояснив, що оригінал договору поставки №168 від 31.10.2014 втрачений. Разом з тим, зазначив, що поставка товару підтверджується видатковими накладними, які знаходяться в матеріалах справи.

Представник відповідача в засіданні суду проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві від 10.07.2015 на позовну заяву та наданому доповненні №581 від 28.07.2015 до відзиву-заперечення на позовну заяву. Просить суд відмовити в задоволенні позову, хоча факт поставки товару не заперечує.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

21.01.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю "Класік торг" (позивачем) поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Юлтис" (відповідачу) товар (масло солодковершкове селянське 73%) на суму разом з ПДВ - 25281,00грн, а 23.01.2015 позивачем поставлено відповідачу аналогічний товар на суму разом з ПДВ - 10899,00грн, що підтверджується видатковими накладними №0000196 (а.с. 15) та №0000236 (а.с. 14) - відповідно.

Відповідач своє зобов'язання по оплаті вартості поставленого товару виконав частково, внаслідок чого станом на день звернення позивача до суду з позовом у відповідача перед останнім існувала заборгованість у сумі 27080,00грн.

Дослідивши матеріали справи, здійснивши їх правову оцінку у відповідності до вимог ст.43 ГПК України, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову частково, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч.2 ст.202 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

У частині 2 цієї статті закріплено правило про те, що правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Слід зазначити, що для договорів купівлі-продажу, які повністю можуть бути виконані сторонами у момент їх вчинення, закон не вимагає обов'язкової письмової форми.

Судом встановлено, що сторонами вчинено договір купівлі-продажу в усній формі (так як оригінал договору поставки №168 від 31.10.2014 відсутній як у матеріалах справи, так і в сторін), що підтверджується матеріалами справи, а саме - видатковими накладними №0000196 від 21.01.2015 і №0000236 від 23.01.2015 (а.с. 14-15) та не заперечується представниками сторін.

Вчинені сторонами договірні відносини з купівлі-продажу в усній формі підпадають під правове регулювання норм статей глави 54 ЦК України.

Зобов'язання за цим договорами мають двосторонній характер, тобто покладають як на позивача, так і на відповідача певні обов'язки, при цьому в зобов'язаннях за договором кожна із сторін одночасно є боржником та кредитором. З точки зору виконання такі зобов'язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов'язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов'язку (ч.1 ст.538 ЦК України).

Тому, за загальним правилом, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов, не допускається, крім випадків, передбачених законом або самим договором (ст.193 ГК України, ст.525 ЦК України).

Належне виконання зобов'язання - це виконання зобов'язання, обумовленого, насамперед, в договорі чи акті цивільного законодавства способом, предметом, у встановлений строк та в певному місці, належній особі та належною особою.

Як суд зазначав вище, між сторонами існували договірні відносини купівлі-продажу в усній формі.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилом ч.1 ст.692 ЦК України п о к у п е ц ь з о б о в ' я з а н и й о п л а т и т и т о в а р п і с л я й о г о п р и й н я т т я або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, суд не бере до уваги посилання відповідача в обґрунтування заперечень проти позову на ст.530 ЦК України, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Водночас, наявність зобов'язання у відповідача щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту ч.1 ст.692 ЦК України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку ч.2 ст.530 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Вищого господарського суду України від 20.09.2012 у справі №12/5026/556/2012.

Слід зазначити, що факт отримання товару (масла солодковершкового селянського 73%) відповідачем підтверджено видатковими накладними №0000196 від 21.01.2015 і №0000236 від 23.01.2015 (а.с. 14-15) та не заперечується представниками сторін, про що суд зазначав вище.

Таким чином, обов`язок сплати за поставлений позивачем товар у відповідача виник на другий день після його отримання.

У статті ст.629 ЦК України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Проте, відповідач грошове зобов'язання з оплати вартості придбаного товару на суму 27080,00грн не виконав, тому з урахуванням встановлених обставин спору, позовна вимога про стягнення основного боргу в сумі 27080,00грн є доведеною та підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 4756,27грн - пені, 21708,00грн - штрафу, 8936,40грн - інфляційних нарахувань.

Відповідно д ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Необхідно зауважити, що факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (п.3.1 Постанови ВГСУ №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" ).

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць, у якому мала місце інфляція (абз. 3 п. 3.2. Постанови ВГСУ №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Суд, перевіривши розрахунок позивача суми інфляційних нарахувань за період з лютого по квітень 2015 року, визнає його правильним та таким, що підлягає задоволенню в заявленому розмірі на суму 8936,40грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 4756,27грн - пені та 21708,00грн - штрафу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ЦК України).

У свою чергу, за змістом ст.546 ЦК України неустойка є різновидом забезпечення виконання зобов'язання.

При цьому, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у п и с ь м о в і й ф о р м і. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.547 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Оскільки штраф і пеня є видом неустойки, то така міра відповідальності має бути передбачена договором, причому укладеним у письмовій формі.

Однак, як судом було встановлено, між сторонами мали місце договірні відносини в усній формі, так як оригінал договору поставки №168 від 31.10.2014 відсутній як у матеріалах справи, так і в сторін. Тому, вимоги позивача про стягнення з відповідача 4756,27грн - пені та 21708,00грн - штрафу є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Крім того, слід зазначити, що суд не бере до уваги посилання відповідача в обґрунтування заперечень проти позову на поставку позивачем товару, який не відповідає вимогам з якості.

Слід зауважити, що станом на день отримання даного товару у відповідача жодних сумнівів і претензій щодо якості товару не було.

Що стосується збитків, яких відповідач, ніби, зазнав внаслідок поставки позивачем товару неналежної якості, то суд звертає увагу на те, що це питання не є предметом розгляду в даному судовому провадженні.

Як визначає ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.34 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 ГПК України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідач позов щодо предмету та підстав не спростував, доказів погашення заборгованості в повному обсязі не надав.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення 27080,00грн основного боргу, 8936,40грн інфляційних нарахувань є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню. У частині стягнення 4756,27грн пені та 21708,00грн штрафу суд відмовляє в позові.

В порядку ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юлтис" (10002, м.Житомир, майдан Смолянський, буд.3; ідент. код 33254046) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Класік торг" (03151, м. Київ, вул. Ушинського, буд.19; ідент. код 39058498):

- 27080,00грн - основного боргу,

- 8936,40грн - інфляційних нарахувань,

- 1053,16 - судового збору.

3. Відмовити в задоволенні позову у частині стягнення 4756,27грн пені та 21708,00грн штрафу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 03.08.15

Суддя Шніт А.В.

Віддрукувати:

1 - у справу