Постанова

від 28.09.2015 по справі 906/848/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2015 р. Справа № 906/848/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Огороднік К.М.

суддів Тимошенко О.М.

при секретарі судового засідання Величко К.Я.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ЮЛТИС" на рішення господарського суду Житомирської області від 28.07.15 р.

у справі № 906/848/15 (суддя Шніт А.В. )

позивач ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Класік торг"

відповідач ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ЮЛТИС"

про стягнення 62 477,67 грн.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2 (довіреність №1/06 від 01.06.2015р.);

відповідача - не з'явився.

Судом роз’яснено представникам сторін права та обов’язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської облачті від 28.07.2015 року у справі №906/848/15 позов ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Класік торг" до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ЮЛТИС" про стягнення 62 477,67 грн. задоволено частково.

Присуджено до стягнення з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Юлтис" на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Класік торг" 27080,00 грн. - основного боргу, 8936,40 грн. - інфляційних нарахувань, 1053,16 грн. - судового збору. В позові в частині стягнення 4756,27 грн. пені та 21708,00 грн. штрафу - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Житомирської області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.

Позивач - ТОВ "Класік Торг" у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судове засідання представник апелянта не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Крім того, відповідно до п.4 ухвали апеляційного суду від 18.08.2015 року передбачено, що неявка представників сторін в судове засідання в разі повідомлення їх належним чином не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті.

Безпосередньо в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав вимоги і доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачем на підставі видаткових накладних №0000196 від 21.01.2015 року та №0000239 від 23.01.2015 року було поставлено відповідачу товар на загальну суму 36 180,00 грн. (а.с.14-15).

При цьому, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом, який вирішуючи даний спір, не прийняв до уваги укладений між сторонами договір поставки №168 від 31.10.2014 року (а.с.13), оскільки оригінал договору відсутній як в матеріалах справи, так і в сторін, а вищезазначені видаткові накладні не містять будь-яких посилань на цей договір.

Згідно зі ст.ст. 202, 205, 207 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, зокрема, двох або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі, сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, якщо він підписаний сторонами.

Правочин до якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків ( ч. 2 ст. 205 ЦК України).

З огляду на це, досліджуючи наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства є діями, що породжують цивільні права та обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором купівлі-продажу, оскільки сторони у видаткових накладних (а.с.14-15) узгодили найменування товару та його вартість, що є істотними умовами зазначеного договору та відповідає нормам діючого законодавства, зокрема, ст.655 ЦК України.

Таким чином, сторони підтвердили свій намір щодо встановлення між ними господарських правовідносин, відповідно до яких позивач, як продавець, зобов’язувався передати товар, а відповідач, як покупець, прийняти та оплатити отриманий товар.

Як вже зазначалося вище, позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання, поставивиши відповідачу товар на загальну суму 36 180,00 грн.

Натомість, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань, за отриманий товар розрахувався частково на суму 9100,00 грн., внаслідок чого відповідачем створена заборгованість в розмірі 27 080,00 грн.

На претензію від 15.03.2014 року за №3 з вимогою в добровільному порядку ліквідувати наявний борг, відповідач відповіді не дав, розрахунків не здійснив (а.с.17-18).

При цьому, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду доказів на підтвердження добровільного погашення вказаної заборгованості відповідачем не подано; відсутні такі докази і в матеріалах справи.

Оскільки, як встановлено судами обох інстанцій, існує заборгованість відповідача перед позивачем, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 27080,00 грн. обгрунтовані, законні та, відповідно, правомірно задоволені судом першої інстанції на підставі ст.ст. 205, 509, 525, 526, 530, 655, 692 ЦК України.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 4756,27 грн. - пені, 21708,00 грн. - штрафу, 8936,40 грн. - інфляційних нарахувань.

Враховуючи, що відповідно до вимог ЦК України та ГК України, нарахування штрафних санкцій можливе за невиконання саме договірних зобов'язань, а в даному випадку поставка товару є позадоговірною, оскільки відбулась на підставі усної домовленості між сторонами, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку, що нарахування позивачем пені та штрафу є безпідставним та незаконним і, відповідно правомірно, відмовив в їх стягненні.

Відповідно д ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки прострочення виконання з боку відповідача має місце, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом щодо правомірності стягнення з останнього 8 936,40 грн. інфляційних нарахувань, згідно поданого позивачем розрахунку.

При цьому, посилання скаржника на те, що видаткові накладні не є бухгалтерськими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та не можуть свідчити про наявність чи відсутність заборгованості є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ст.33 ГПК України, предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

При цьому, правило належності доказів, закріплене ст.34 ГПК України передбачає, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, для вирішення питання про виникнення у покупця обов'язку з оплати вартості товару мають значення належні та допустимі докази - передбачені законом документи, якими підтверджується сам факт здійснення господарської операції з передачі товару або товаророзпорядчого документу на товар. До таких доказів в силу чинного законодавства належать первинні документи.

Відповідно до норм ч.ч. 1,2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пунктів 2.2, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну № 88 від 24.05.1995 року, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки/передачі товару згідно договору.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, видаткові накладні №0000196 від 21.01.2015 року та №0000239 від 23.01.2015 року (а.с.14-15) містять всі необхідні реквізити, визначені ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.2.4. Положення про документарне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., а тому є первинними документами, які в розумінні ст.ст.33, 34 ГПК України є належними доказами того, що господарська операція з передачі товару від позивача до відповідача відбулась.

При цьому, слід зазначити, що підписання покупцем (відповідачем) видаткової накладної та наявність відтиску печатки товариства фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар після його приймання або приймання товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (у відповідності до вимог ст.692 ЦК України, ст.ст. 1,9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", Оглядовий лист ВГСУ від 29.04.2013р. №01-06/767/2013).

Щодо тверджень апелянта про те, що довіреність №13 від 19.01.2015 року на отримання товару видана на комерційного директора ОСОБА_3, а на видатковій накладній міститься підпис іншої особи - Іванчук, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки довіреність на отримання цінностей не є документом, що підтверджує факт здійснення господарської операції по передачі товару, а лише фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей.

Безпідставними є також посилання скаржника на поставку позивачем товару неналежної якості, оскільки наявні в матеріалах справи видаткові накладні підписані відповідачем та скріплені печаткою без будь-яких зауважень чи/або заперечень щодо якості чи кількості товару.

Також колегією суддів не беруться до уваги посилання скаржника, що останній зазнав збитків в зв'язку з поставкою товару неналежної якості, оскільки зазначене не є предметом спору у даній справі.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Житомирської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,106 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ЮЛТИС" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Житомирської області від 28.07.2015 року у справі №906/848/15 - залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Тимошенко О.М.