Рішення

від 27.07.2015 по справі 915/924/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2015 року Справа № 915/924/15

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

за позовом Заступника прокурора Миколаївської області, вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54030

в інтересах держави

до відповідача Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 26565573)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремінвестбуд», вул. Водна, 11, м. Миколаїв, 54036 (код ЄДРПОУ 34566393)

про визнання незаконними та скасування пунктів рішень Миколаївської міської ради, визнання недійсним договору оренди

за участю представників сторін:

від відповідача Миколаївської міської ради: Татарінов В.П., довіреність № 1333/02.02.01-22/03.06/14/15 від 11.06.2015 року;

від відповідача ТзОВ "Ремінвестбуд": Калаянов І.В., довіреність № 24/072015-д від 24.07.2015 року.

в судовому засіданні бере участь старший прокурор відділу прокуратури Миколаївської області Коткова В.А., службове посвідчення №031627 видане 26.01.2015 року дійсне до 26.01.2020 року.

До господарського суду Миколаївської області звернувся Заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави до відповідача Миколаївської міської ради та до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремінвестбуд» з позовними вимогами про:

- визнання незаконним та скасування пункту 6 підпункту 6.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 05.07.2012 року № 18/44, якими затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документа (договору оренди), що посвідчує право користування земельною ділянкою та надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Ремінвестбуд» в оренду земельну ділянку загальною площею 68 519 кв.м. для будівництва перевантажувального термінала між Спеціалізованим морським портом «Октябрськ» та межею міста Миколаєва;

- визнання недійсним на майбутнє укладеного 12.09.2012 року між Миколаївською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремінвестбуд» договору № 8993 про надання в оренду Товариству земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:004:0107, зареєстрованого 26.09.2012 року у Державному реєстрі земель під № 481010004001262.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 05.06.2015 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Призначено розгляд справи в судовому засіданні на 23.06.2015 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 23.06.2015 року відкладено розгляд справи на 09.07.2015 року.

В судовому засіданні 09.07.2015 року судом оголошувалась перерва до 22.07.2015 року.

В судовому засіданні 22.07.2015 року судом оголошувалась перерва до 27.07.2015 року.

В судовому засіданні 27.07.2015 року судом відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Прокурор позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві, та просив суд позов задовольнити. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив наступне.

Прокуратурою області виявлені порушення вимог законодавства при прийнятті Миколаївською міською радою рішень із земельних питань.

Встановлено, що пунктом 6 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 05.07.2012 року № 18/44 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документа (договору оренди), що посвідчує право користування земельною ділянкою ТзОВ «Ремінвестбуд» загальною площею 68 519 кв.м. В подальшому пунктом 4 розділу 3 рішення Миколаївської міської ради від 21.08.2012 року № 19/43 до вищевказаного пункту рішення внесено зміни.

На підставі вказаних рішень 12.09.2012 року між Миколаївською міською радою та ТзОВ «Ремінвестбуд» укладено договір оренди землі № 8993.

Вищевказаним рішенням ради Товариству фактично передано в користування іншу (новосформовану) земельну ділянку з іншим кадастровим номером, межами, нормативною грошовою оцінкою.

Вказані пункти рішень міської ради прийняті з порушеннями вимог законодавства, у зв'язку з чим підлягають визнанню незаконними та скасуванню з наступних підстав:

- надана в оренду Товариству земельна ділянка є донною поверхнею Бузького лиману, який належить до водних об'єктів загальнодержавного значення, оскільки відноситься до внутрішніх морських вод України (ст. 4, 5 ВК України, ст. 84 ЗК України, ст. 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», п. 3 Правил охорони внутрішніх морських вод і територіального моря України від забруднення та засмічення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 431 від 29.03.2002 року).

Таким чином, передбачена до відведення земельна ділянка належить до земель державної власності, розпорядження якою здійснюють виключно органи державної виконавчої влади (ст. 12, 80, 122 ЗК України);

- із технічної документації із землеустрою щодо складання документа (договору оренди) та визначеного у спірних рішеннях цільового призначення ділянки вбачається, що Товариством буде використовуватися саме водний об'єкт (водне дзеркало) для створення інфраструктури порту, а не його донна поверхня (ст. 6, 10, 14 ВК України, ст. 59, 85 ЗК України, ст. 1 Закону України «Про морські порти України»). Внутрішні морські води не можуть надаватись в оренду юридичним особам для розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури.

Таким чином, Миколаївська міська рада перевищила надані їй повноваження, оскільки фактично розпорядилась землями державної власності та внутрішніми морськими водами держави для створення Товариством портової інфраструктури, що належить до виключної компетенції органів державної виконавчої влади (ст. 14 ВК України, ст. 84, 122 ЗК України).

- надана Товариству земельна ділянка є дном лиману, її межі повністю не збігаються з будь-якими штучними спорудами або природними берегами, з огляду на що неможливо встановити її межі в натурі та закріпити межовими знаками встановленого зразка. Тобто, вищевказана земельна ділянка взагалі не може бути об'єктом земельних правовідносин (ст. 79 ЗК України, ст. 50 Закону України «Про землеустрій», Інструкція про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затверджена наказом Держкомзему від 18 травня 2010 року № 376).

- всупереч вимог законодавства проект землеустрою щодо відведення Товариству земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:004:0107 не розроблявся, спеціально уповноваженими органами влади та контролю не погоджувався, та відповідно Миколаївською міською радою не затверджувався, а рішення про її надання прийнято на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документу, що посвідчує право на земельну ділянку (ст. 123 ЗК України, ст. 50 Закону України «Про землеустрій», п. 2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року № 677).

Враховуючи те, що на підставі незаконного рішення між Миколаївською міською радою та ТзОВ «Ремінвестбуд» укладено договір оренди землі, то відповідно до ст. 16, 203, 215 ЦК України, ст.ст. 20, 207 ГК України, ст. 152 ЗК України, останній підлягає визнанню недійсним.

Представник відповідача ТзОВ «Ремінвестбуд» проти позову заперечив з підстав, зазначених у письмових запереченнях на позов (арк. 74-83), та просив суд в позові відмовити. В обґрунтування заперечень зазначив наступне.

Позивач в позовній заяві зазначає, що в оренду передано земельну ділянку, яка належить до земель державної власності (землі загальнодержавного значення), тобто погоджується з тим, що в оренду передана земельна ділянка. Потім зазначає, що відповідач 2 користується землями водного фонду, тобто внутрішніми морськими водами держави, тобто суперечить сам собі.

Представник відповідача зазначив, що Миколаївською міською радою передано в оренду саме земельну ділянку. В спірному випадку підлягають застосуванню норми Земельного кодексу України (ст. 3 ЗК України).

Посилаючись на приписи ст. 2, 12, 18, 19, 58, п. 12 Перехідних положень ЗК України, ст. 6, 7 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», представник відповідача зазначив, що об'єкт оренди (земельна ділянка) належить до комунальної власності, розпорядження якою належить до повноважень Миколаївської міської ради.

Посилаючись на приписи ст. 3, 4, 13, 14 ВК України, ст. 79 ЗК України, представник відповідача вказав, що спір у даній справі стосується земель водного фонду.

Відсутність у земельної ділянки частини дна акваторії Бузького лиману (такою її вважає позивач) меж в натурі (на місцевості), які б збігались з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами, не є перешкодою для виконання робіт із землеустрою, визначення меж такої земельної ділянки на місцевості на підставі відповідної документації із землеустрою і встановлення межових знаків. Пункт 3.8 Інструкції про встановлення меж передбачає випадки, коли встановлення в натурі (на місцевості) межових-знаків не є обов'язковим, зокрема, на водних об'єктах. У такому випадку поворотні точки меж земельної ділянки можуть позначатися маркуванням фарбою. Отже , доводи позивача щодо неможливості встановити межі зазначеної земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріпити їх межовими знаками встановленого зразка, жодними доказами не підтверджені і носять характер суб'єктивних припущень.

Договір оренди укладений з додержанням усіх вимог законодавства України, підписаний повноважними сторонами з дотриманням усіх вимог законодавства, тобто відсутні підстави для визнання його недійним в порядку ст. 203, 215 ЦК України.

Представник відповідача Миколаївської міської ради проти позову заперечив з підстав, зазначених у письмовому відзиві на позов (арк. 47-52) та письмових поясненнях (арк. 60-62), та просив суд в позові відмовити. В обґрунтування заперечень зазначив наступне:

- твердження прокуратури стосовно того, що вкрита водою земельна ділянка не може бути об'єктом земельних правовідносин є помилковим (ст. 18, 79 ЗК України, ст. 3, 4, 14, 58, 85 ВК України);

- позивачем долучено до позовної заяви копію акту приймання-передачі межових знаків на зберігання від 15.05.2012 року, з якого вбачається, що межі земельної ділянки площею 68 519 кв. м. в натурі (на місцевості) проходять по існуючим контурам території водної акваторії та закріплені поворотними точками у кількості 8 штук. Поворотні точки та межові знаки пред'явлені ТзОВ «Ремінвестбуд». Вказане спростовує твердження прокуратури про неможливість встановлення меж спірної земельної ділянки (ст. 55 Закону України «Про землеустрій», п. 3.12, п. 3.14 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Держкомзему від 18.05.2010 року № 376);

- позивачем не подано доказів того, що в м. Миколаєві розроблені та затверджені проекти розмежування земель державної та комунальної власності. Таким чином, відсутні підстави стверджувати про перевищення Миколаївською міською радою повноважень при розпорядженні спірною земельною ділянкою (ст. 143 Конституції України, ст. 59, 122, п. 12 Перехідних положень ЗК України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 1, 4, розділ 8 Закону України «Про оренду землі», ст. 1, 10 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності»);

- земельна ділянка відведена ТзОВ «Ремінвестбуд» за рахунок земель, наданих ТзОВ «Ремінвестбуд», тобто фактично земельна ділянка не є новосформованою, а відбувається поділ вже раніш наданої земельної ділянки (ст. 123 ЗК України, ст. 56 Закону України «Про землеустрій»).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

На підставі договору оренди землі від 15.12.2010 року, укладеного між Миколаївською міською радою та ТзОВ «Ремінвестбуд», останньому надано в оренду земельну ділянку загальною площею 150 000 кв. м. (кадастровий номер 4810136600:07:004:0019) для будівництва перевантажувального терміналу між Спеціалізованим морським портом "Октябрьск" та межею міста Миколаєва (арк. 101-104).

Договір зареєстровано у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК», про що 22.12.2010 року у Державному реєстрі земель вчинено запис № 041049800136.

Пунктом 6 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 05.07.2012 року № 18/44 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документа (договору оренди), що посвідчує право користування земельною ділянкою Товариства з обмеженою відповідальністю „Ремінвестбуд" (далі - ТзОВ „Ремінвестбуд") загальною площею 68 519 кв.м, у тому числі: 51 107 кв.м - під водою, 17 412 кв.м - піски, за рахунок земель ТзОВ „Ремінвестбуд", наданих рішенням Миколаївської міської ради від 06.09.2010 року № 48/64, з віднесенням її до земель іншого призначення для будівництва перевантажувального термінала між Спеціалізованим морським портом "Октябрьск" та межею міста Миколаєва.

Підпунктом 6.1 розділу 1 вищевказаного рішення зазначену земельну ділянку надано в оренду вказаному Товариству на 5 років (арк. 16, 18-31).

В подальшому пунктом 4 розділу 3 рішення Миколаївської міської ради від 21.08.2012 року № 19/43 доповнено пункт 6 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 05.07.2012 року № 18/44 підпунктами 6.2, 6.3, 6.4, якими припинено ТзОВ „Ремінвестбуд" право користування земельною ділянкою площею 150 000 кв.м. для будівництва перевантажувального терміналу, визнано таким, що втратив чинність підпункт 11.4 пункту 11 розділу 1 рішення міської ради від 06.09.2010 року № 48/64 про надання в оренду ТзОВ „Ремінвестбуд" земельної ділянки площею 150 000 кв.м та розірвано з 05.07.2012 року договір оренди землі площею 150 000 кв.м, який зареєстрований у Миколаївській регіональній філії ДП "Центр ДЗК" 22.12.10 року за № 041049800136 та у Миколаївській міській раді 22.12.10 року за № 7965 (арк. 17).

На підставі вказаних рішень 12.09.2012 року між Миколаївською міською радою та ТзОВ „Ремінвестбуд" укладено договір № 8993, відповідно до якого останньому надано в оренду земельну ділянку загальною площею 68 519 кв.м (кадастровий номер 4810136600:07:004:0107) для будівництва перевантажувального термінала між Спеціалізованим морським портом "Октябрьск" та межею міста Миколаєва. Зазначений договір 26.09.2012 року зареєстровано у Державному реєстрі земель під № 481010004001262 (арк. 32-38).

Земельна ділянка відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель (КВЦПЗ) віднесена до земель для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту - код 12.12.02 (арк. 19 на звороті).

Відповідно до наявних у технічній документації планово-картографічних матеріалів: експлікації земельних угідь (ф 6-ЗЕМ), висновків управління Держкомзему у місті Миколаїв від 28.05.2012 року № 434 та управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 22.05.2012 року, кадастрового плану земельної ділянки № ТД-12-42201 від 15.05.2012 року, частина наданої в оренду Товариству земельної ділянки площею 51 107 кв.м є донною поверхнею Бузького лиману.

За інформацією Миколаївського обласного управління водних ресурсів № 07/954 від 25.05.2015 року земельна ділянка загальною площею 68 519 кв. м., у тому числі 51 107 кв. м. - під водою, 17 412 кв. м. - піски, для будівництва перевантажувального термінала між Спеціалізованим морським портом «Октябрськ» та межею м. Миколаєва, надана в оренду ТзОВ «Ремінвестбуд», розташована на Бузькому лимані.

Бузький лиман належить до водних об'єктів загальнодержавного значення, оскільки відноситься до внутрішніх морських вод України (ст. 5 Водного кодексу України та п. З Правил охорони внутрішніх морських вод і територіального моря України від забруднення та засмічення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 431 від 29.03.2002 року) (арк. 39).

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документа (договору оренди), що посвідчує право користування земельною ділянкою ТзОВ «Ремінвестбуд» та визнання недійсним договору оренди, укладеного між відповідачами на виконання рішення ради.

Підставою позову прокуратурою заявлено обставини щодо розпорядження Миколаївською міською радою земельною ділянкою та водним об'єктом з перевищенням повноважень та порушення норм чинного на той час земельного законодавства.

Приписи ст. 13 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах визначених Конституцією.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч. 10 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до ст. 3 ЗК України (в редакції від 06.05.2012 року) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них

нормативно-правовими актами.

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ВК України (в редакції від 19.01.2012 року) земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу України, що виникають під час користування водними об'єктами, регулюються відповідним законодавством України.

Відповідно до ст. 3 ВК України (в редакції від 19.01.2012 року) усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

До водного фонду України належать:

1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море .

Відповідно до ст. 1 ВК України (в редакції від 19.01.2012 року) водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).

Відповідно до ст. 4 ВК України (в редакції від 19.01.2012 року) до земель водного фонду належать землі, зайняті:

морями , річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами;

прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

береговими смугами водних шляхів.

Відповідно до ст. 5 ВК України (в редакції від 19.01.2012 року) до водних об'єктів загальнодержавного значення належать : 1) внутрішні морські води та територіальне море; 2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; 3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; 4) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об'єктів місцевого значення належать: 1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення; 2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Таким чином, законодавство розрізняє два види об'єктів цивільних правовідносин: водні об'єкти (загальнодержавного і місцевого значення) та землі водного фонду, розпорядження якими здійснюють відповідні органи місцевого самоврядування та органи державної виконавчої влади.

Відповідно до ст. 6 ВК (в редакції від 19.01.2012 року) води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування.

Народ України здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради.

Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ч. 2, 6 ст. 14 ВК України (в редакції від 19.01.2012 року) до відання Кабінету Міністрів України у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить: розпорядження водними об'єктами загальнодержавного значення ; визначення порядку діяльності органів виконавчої влади у

галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, координація їх діяльності.

Відповідно до ч. 5-8 ст. 51 ВК України (в редакції від 19.01.2012 року) орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації.

Розподіл повноважень щодо передачі водних об'єктів загальнодержавного значення визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Кодексу та інших законів України.

Право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Умови, строки і збір за оренду водних об'єктів (їх частин) визначаються в договорі оренди за згодою сторін.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 67 ВК України (в редакції від 19.01.2012 року) річки, озера, водосховища, канали, інші водойми, а також внутрішні морські води та територіальне море є внутрішніми водними шляхами загального користування, за винятком випадків,

коли відповідно до законодавства України їх використання з цією метою повністю чи частково заборонено.

Перелік внутрішніх водних шляхів, віднесених до категорії судноплавних, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Системний аналіз вищевказаних норм законодавства дозволяє дійти висновку, що водними об'єктами розпоряджаються органи державної виконавчої влади.

Відповідно до ч. 1 ст. 85 ВК України (в редакції від 19.01.2012 року) порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством .

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ВК України (в редакції від 19.01.2012 року) з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Відповідно до ч. 4 ст. 88 ВК України (в редакції від 19.01.2012 року) прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Відповідно до ч. 5 ст. 88 ВК України (в редакції від 19.01.2012 року) землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 9 ст. 88 ВК України (в редакції від 19.01.2012 року) уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Відповідно до ст. 92 ВК України (в редакції від 19.01.2012 року) на судноплавних водних шляхах за межами міських поселень для проведення робіт, пов'язаних з судноплавством, встановлюються берегові смуги. Розміри берегових смуг водних шляхів та господарська діяльність на них визначаються статтею 91 цього Кодексу. Порядок встановлення берегових смуг водних шляхів та користування ними визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 91 ВК України (в редакції від 19.01.2012 року) розміри смуг відведення та режим користування ними встановлюються за проектом, який розробляється і затверджується водокористувачами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються органам водного господарства та іншим організаціям для спеціальних потреб і можуть використовуватися ними для створення водоохоронних лісонасаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень.

Аналогічні положення передбачено ст. 60, 61, 63, 64 ЗК України (в редакції від 06.05.2012 року).

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про транспорт» (в редакції від 17.11.2010 року) до земель морського транспорту належать землі, надані в користування під:

морські порти з набережними, майданчиками, причалами, вокзалами, будівлями, спорудами, устаткуванням, об'єктами загальнопортового і комплексного обслуговування флоту;

гідротехнічні споруди і засоби навігаційної обстановки, судноремонтні заводи, майстерні, бази, склади, радіоцентри, службові та культурно-побутові приміщення та інші споруди, що обслуговують морський транспорт.

До земель морського транспорту не належать території, насипані або намиті в акваторії за кошти портів.

Спорудження на підходах до портів (каналів) мостових, кабельних і повітряних переходів, водозабірних та інших об'єктів, а також спорудження радіосистем у зоні радіонавігаційних об'єктів погоджується з адміністрацією портів.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 24 Закону України «Про морські порти» (в редакції від 17.05.2012 року) земельні ділянки в межах території морських портів можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Штучно створені земельні ділянки перебувають у державній власності та можуть надаватися у користування, у тому числі в довгострокову оренду. Штучно створені земельні ділянки належать до земель водного фонду.

Територія морського порту може складатися із земель морського транспорту, земель промисловості та земель водного фонду.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Кодексу торговельного мореплавства України (в редакції від 06.04.2011 року) відведення землі та водного простору для торговельного мореплавства, а також будівництва або будь-якої роботи в зоні дії навігаційного обладнання і морських шляхів повинно бути погоджено з центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту та місцевими органами влади і самоврядування.

Перелік судноплавних водних шляхів визначено на підставі ст. 67 ВК України постановою КМУ "Про затвердження переліку внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних" від 12.06.96 N 640.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 року № 347 затверджено Порядок складання паспортів річок і Порядок установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними.

Відповідно до п. 2-4 Порядку установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 року № 347 (в редакції від 30.03.2012 року) на судноплавних водних шляхах за межами міських поселень і в межах прибережних захисних смуг на окремих ділянках установлюються берегові смуги для проведення робіт, пов'язаних з судноплавством.

Берегові смуги водних шляхів відносяться до земель водного фонду, порядок надання яких у користування та припинення права користування ними визначається статтями 19 і 27 Земельного кодексу України.

Розміри ділянок берегових смуг судноплавних водних шляхів, що потребують відведення земель для проведення робіт, пов'язаних із судноплавством, і розміщення необхідних споруд для річкового флоту, визначаються за проектами землеустрою берегових смуг водних шляхів, які розробляються і затверджуються Мінінфраструктури за погодженням з Мінприроди, Держводагентством та територіальними органами Держземагентства і земельних ресурсів.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 ЗК України (в редакції від 06.05.2012 року) землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 ЗК України (в редакції від 06.05.2012 року) громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг , смуг відведення і берегових смуг водних шляхів , а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Аналогічне положення передбачено ч. 3 ст. 85 ВК України (в редакції від 19.01.2012 року).

Враховуючи вищевикладене, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, в межах наданих їм повноважень , мають право передавати на умовах оренди земельні ділянки із земель водного фонду, в тому числі прибережних захисних смуг та берегових смуг водних шляхів, для спеціально визначених цілей, передбачених законом.

Відповідно до п.п. «а» ч. 1 ст. 12 ЗК України (в редакції від 06.05.2012 року) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

Відповідно до п.п. «а» ч. 1 ст. 17 ЗК України (в редакції від 06.05.2012 року) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 84 ЗК України (в редакції від 06.05.2012 року) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень ЗК України (в редакції від 06.05.2012 року) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до п. п. «г» ч. 3 ст. 84 ЗК України (в редакції від 06.05.2012 року) до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі під водними об'єктами загальнодержавного значення .

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» (в редакції від 30.01.2009 року) при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності: землі під водними об'єктами загальнодержавного значення відповідно до законодавства України, а також землі під береговими смугами водних шляхів, водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони об'єктів водного фонду загальнодержавного значення за межами населених пунктів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що станом на 05.07.2012 року (дата прийняття оскаржуваного рішення) землі не були розмежованими, відтак, органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування при наданні земельних ділянок у власність та користування керувались приписами п. 12 Перехідних положень ЗК України з урахуванням спеціальних норм. Землі вважаються розмежованими в Україні з 01.01.2013 року (дата втрати чинності Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності»). При цьому, як до розмежування земель в Україні, так і після їх розмежування діяли (діють) спеціальні норми, які забороняли передавати у комунальну власність землі під водними об'єктами загальнодержавного значення. Таким чином, враховуючи, що чинним на момент прийняття оскаржуваного рішення законодавством було передбачено заборону передачі з державної власності у комунальну власність земель під водними об'єктами загальнодержавного значення, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень відповідачів стосовно того, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту, що надає органу місцевого самоврядування право на її розпорядження.

Отже, Миколаївська міська рада перевищила надані їй законом повноваження на розпорядження спірною земельною ділянкою під водним об'єктом загальнодержавного значення, оскільки спірна земельна ділянка належать до земель державної власності, розпорядження якою здійснюють виключно органи державної виконавчої влади. Таким чином, оскаржуване рішення в частині не відповідає визначеній компетенції органу, що видав вказане рішення, що є підставою для його скасування.

При вирішенні спору судом також враховано наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗК України (в редакції від 06.05.2012 року) земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами , певним місцем розташування , з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ЗК України (в редакції від 06.05.2012 року) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону;

надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 56 Закону України «Про землеустрій» (в редакції від 21.03.2012 року) технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, крім поділу та об'єднання земельних ділянок, включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку; в) копії заяв фізичних або клопотання юридичних осіб; г) матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки; ґ) рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди; д) акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання; е) акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності; є) кадастровий план земельної ділянки; ж) перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути.

Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, право користування земельною ділянкою, при поділі чи об'єднанні земельних ділянок включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, затверджене замовником документації; в) копії документів, що посвідчують право на земельні ділянки; г) плани земельних ділянок, які об'єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку; ґ) матеріали польових геодезичних робіт; д) акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу; е) перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути; є) нотаріально посвідчена згода на поділ чи об'єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі знаходження земельної ділянки в заставі, користуванні); ж) згоду власника земельної ділянки (а щодо земель державної власності - органу, згідно з його повноваженнями здійснювати розпорядження земельною ділянкою) на поділ чи об'єднання земельних ділянок землекористувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв'язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про землеустрій» (в редакції від 21.03.2012 року) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року № 677 (в редакції від 22.06.2012 року) проект відведення земельної ділянки розробляється у разі:

зміни цільового призначення земельної ділянки відповідно до закону;

надання, передачі земельної ділянки, вилучення (викупу), відчуження земельної ділянки (її частини), межі якої не встановлено в натурі (на місцевості).

Встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками відбувається в порядку, передбаченому Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Держкомзему від 18.05.2010 року № 376.

Відповідно до п. 2.1 вищевказаної Інструкції (в редакції від 28.03.2011 року) встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розроблених та затверджених відповідно до статті 186 Земельного кодексу України технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, у тому числі при поділі чи об'єднанні земельних ділянок (частини перша та друга статті 56 Закону України "Про землеустрій") або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (частина третя статті 56 Закону України "Про землеустрій") - при передачі земельної ділянки у власність (користування) із земель державної та комунальної власності, а також із земель приватної власності у разі зміни її меж або цільового призначення при поділі чи об'єднанні земельних ділянок перед заповненням бланка державного акта на право власності на земельну ділянку або бланка державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 3.1 Інструкції межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками. Межовий знак - конструкція, яка складається з чотирьох деталей.

Відповідно до п. 3.8 Інструкції межові знаки не встановлюються: у місцях, де їх установка неможлива (на водних об'єктах, при забороні проведення земляних робіт). У такому випадку поворотні точки меж земельної ділянки можуть позначатися маркуванням фарбою.

Судом встановлено, що рішенням Миколаївської міської ради відповідачу ТзОВ «Ремінвестбуд» передано в оренду земельну ділянку загальною площею 68 519 кв.м, у тому числі: 51 107 кв.м - під водою, 17 412 кв.м - піски, за рахунок земель ТзОВ „Ремінвестбуд" (кадастровий номер 4810136600:07:004:0107) для будівництва перевантажувального термінала.

Таким чином, відповідачу ТзОВ «Ремінвестбуд» фактично передано в користування іншу (новосформовану ) земельну ділянку з іншим кадастровим номером, межами , нормативною грошовою оцінкою тощо.

Твердження представників відповідачів стосовно того, що в спірному випадку відбувся поділ раніше сформованої земельної ділянки є безпідставним, оскільки ані оскаржуване рішення ради, ані матеріали технічної документації не містять жодної інформації стсовно того, що відбувся саме поділ земельної ділянки. Крім того, при поділі земельних ділянок матеріали технічної документації із землеустрою повинні також містити нотаріально посвідчену згоду на поділ земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки та згоду власника земельної ділянки на поділ, які в спірному випадку відсутні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про правильність тверджень прокуратури про те, що всупереч вказаних вимог законодавства проект землеустрою щодо відведення Товариству земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:004:0107 не розроблявся, спеціально уповноваженими органами влади та контролю не погоджувався, та відповідно Миколаївською міською радою не затверджувався, а рішення про її надання прийнято на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документу (договору оренди), що посвідчує право на земельну ділянку.

Проте, враховуючи встановлення судом перевищення Миколаївською міською радою повноважень при наданні в оренду земельної ділянки під водним об'єктом загальнодержавного значення, суд дійшов висновку, що підставою для скасування рішення Миколаївської міської ради є саме незаконне (за відсутності повноважень) розпорядження земельною ділянкою державної форми власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Відповідно до «г» ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Прийняття відповідачем Миколаївською міською радою спірного рішення порушує виключне право власності держави на розпорядження земельними ділянками та внутрішніми морськими водами України, яке реалізуються через відповідні органи державної виконавчої влади, тобто прокуратурою правомірно пред'явлено позов з захисту інтересів держави.

Враховуючи вищевикладене, є обґрунтованими та підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування пункту 6 підпункту 6.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 05.07.2012 року № 18/44, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документа (договору оренди), що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Враховуючи вимоги земельного законодавства (ст.ст. 123, 124 ЗК України), волевиявлення відповідного органу як орендодавця, здійснюється у формі рішення такого органу або договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки і лише реалізується шляхом укладення договору оренди.

Тобто, рішення органу місцевого самоврядування про передачу в оренду земельної ділянки є підставою для укладання договору оренди землі. Отже, рішення органу місцевого самоврядування про надання землі в оренду та договір оренди земельної ділянки є пов'язаними юридичними фактами.

Відповідно до ст. 211 ЗК України громадяни та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до законодавства за порушення, зокрема, укладення угод з порушенням земельного законодавства.

Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону встановлені главою 16 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відповідно до п. 2.7 постанови Пленуму ВГС України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 року з останніми змінами якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та підставність вимоги про визнання недійсним договору оренди, оскільки вказаний договір не відповідає вимогам законодавства та укладений на підставі незаконного рішення, прийнятого Миколаївською міською радою за відсутності повноважень. В цій частині позов підлягає задоволенню.

Частина 1 ст. 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є доведеними належними та допустимими доказами у справі та підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат у даній справі, то слід зазначити наступне.

Статтею 49 ГПК України визначено порядок розподілу судових витрат у господарській справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.13 року з останніми змінами від 10.07.14 року приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Враховуючи вищевикладене, судовий збір підлягає стягненню:

- з відповідача Миколаївської міської ради в розмірі 1 827 грн. (у зв'язку з задоволенням вимоги немайнового характеру про визнання незаконним рішення (1 218 грн.) та вимоги немайнового характеру про визнання недійсним договору (609 грн.));

- з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремінвестбуд» в розмірі 609 грн. (у зв'язку з задоволенням вимоги немайнового характеру про визнання недійсним договору (609 грн.).

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати пункт 6 підпункту 6.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 05.07.2012 року № 18/44, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документа (договору оренди), що посвідчує право користування земельною ділянкою та надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Ремінвестбуд» в оренду земельну ділянку загальною площею 68 519 кв.м. для будівництва перевантажувального термінала між Спеціалізованим морським портом «Октябрськ» та межею міста Миколаєва.

Визнати недійсним на майбутнє укладений 12.09.2012 року між Миколаївською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремінвестбуд» договір № 8993 про надання в оренду Товариству земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:004:0107, зареєстрованого 26.09.2012 року у Державному реєстрі земель під № 481010004001262.

Стягнути з відповідача Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 26565573) в доход Державного бюджету України (ГУ ДКСУ у Миколаївській області, МФО банку 826013, р/р 31218206783002, ЄДРПОУ 37992781, одержувач УК у м. Миколаїв /м. Миколаїв / 22030001, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу судовий збір за позовом (П.І.Б. чи назва установи, організації позивача), Господарський суд Миколаївської області, код ЄДРПОУ 03499980):

- 1 827 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім грн. 00 коп.) - судового збору.

Наказ видати державній податковій інспекції після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремінвестбуд», вул. Водна, 11, м. Миколаїв, 54036 (код ЄДРПОУ 34566393) в доход Державного бюджету України (ГУ ДКСУ у Миколаївській області, МФО банку 826013, р/р 31218206783002, ЄДРПОУ 37992781, одержувач УК у м. Миколаїв /м. Миколаїв / 22030001, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу судовий збір за позовом (П.І.Б. чи назва установи, організації позивача), Господарський суд Миколаївської області, код ЄДРПОУ 03499980):

- 609 грн. (шістсот дев'ять грн. 00 коп.) - судового збору.

Наказ видати державній податковій інспекції після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено 03.08.2015 року

Суддя Е. М. Олейняш