Постанова

від 29.07.2015 по справі 923/672/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2015 р.Справа № 923/672/15 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддівМорщагіної Н.С., Гладишевої Т.Я., Савицького Я.Ф.,

секретар судового засідання Селиверстова М.В. за участю представників сторін: від позивача:Юрковський С.Б. адвокат від відповідача:Ошовський С.В. довіреність розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОМІЛЬ САНОК УКРАЇНА», м.Рівне на рішення господарського суду Херсонської області від 11.06.2015 року у справі№ 923/672/15 (суддя: Ярошенко В.П.), за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «СТОМІЛЬ САНОК УКРАЇНА», м.Рівне до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОптЦентр», м.Херсон простягнення 56472,19 грн. В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СТОМІЛЬ САНОК УКРАЇНА», м.Рівне (далі - «Позивач») звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОптЦентр», м.Херсон (далі -

«Відповідач») заборгованості у розмірі 56431,81 грн., яка складається з: 47050,06 грн. - основного боргу, 4836,06 грн. - пені, 518,20 грн. - 3% річних, 4027,49 грн. - інфляційних втрат та 2000,00 грн. - витрат на оплату послуг адвоката.

11.06.2015 року позивач надав суду розрахунок суми боргу, пені, 3% річних, інфляційних втрат, з якого вбачається збільшення розміру позовних вимог, у зв'язку з арифметичними помилками, здійсненими при первісному розрахунку та уточненням періоду нарахування відносно пені. Даний розрахунок судом першої інстанції, як заява про збільшення позовних вимог, не прийнятий до розгляду, на підставі не надання позивачем доказів направлення заяви відповідачу.

В ухвалі суду від 21.05.2015 року та в протоколі судового засідання від 03.06.2015 року, в якому була оголошена перерва до 11.06.2015 року, суд зобов'язав позивача уточнити позовні вимоги і на виконання вимог суду позивач надав розрахунок пені, 3% річних, інфляційних втрат (а.с.114) та пояснення.

Як вбачається з протоколу судового засідання від 11.06.2015 року, суд дослідив та заслухав додаткові пояснення сторін. Про відмову у розгляді заяви про збільшення позовних вимог, як зазначено в рішенні суду, в протоколі судового засідання не відобразив.

Колегія суддів вважає безпідставною відмову суду першої інстанції у її прийняті до розгляду. Адже наведене збільшення пов'язано з арифметичним уточненням та збільшенням періоду стягнення відносно пені, яке не виходить за межі первісно заявлених позивачем періодів щодо стягнення інших додатково нарахованих сум.

Крім того, відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідач був присутній у судовому засіданні 11 червня 2015 року, був ознайомлений з новим розрахунком суми позову.

Розрахунок суми позову та пояснення залучені судом першої інстанції до матеріалів справи, а не повернуті, але в порушення норм чинного законодавства України не розглянуті.

Отже, колегія суддів вважає правомірним, з урахуванням приписів статті 22 Господарського процесуального кодексу України, прийняти розрахунок позивача, як збільшення позовних вимог, у зв'язку з чим у подальшому справа розглядається в межах заявлених сум, а саме: основного боргу у розмірі 47050,06 грн., пені у розмірі 4872,58 грн., 3% річних у розмірі 522,06 грн., інфляційних втрат у розмірі 4027,49 грн..

Рішенням господарського суду Херсонської області від 11.06.2015 року у справі № 923/672/15 у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції мотивує відсутністю посилання у первинних документах: видатковій накладній, рахунку на отримання товару, на договір №331/13 від 14.10.2014р., який є підставою позову. Крім того, звертає увагу, що у матеріалах справи відсутня довіреність на отримання товару по договору №331/13 від 14.10.2014р. Наведені обставини унеможливлюють встановлення факту отримання відповідачем товару саме за договором №331/13 від 14.10.2014р..

Не погодившись з прийнятим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Херсонської області скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заявник апеляційної скарги вважає, що при прийнятті рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі скаржник стверджує, що іншого договору, окрім №331/13 від 14.10.2014р., на момент виникнення цих господарських відносин, між сторонами не укладалось, саме у період дії цього договору відбувались поставки ущільнювачів, що підтверджується рахунком, видатковою накладною із зазначенням найменування, асортименту, кількості та ціни Товару; довіреність на отримання товару міститься у матеріалах справи, але судом досліджена не була.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Представник позивача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача у судовому засіданні усно просив оскаржуване рішення залишити без зміни, оскільки вважає його законним та обґрунтованим, а мотиви, з яких подано апеляційну скаргу - безпідставними, у зв'язку з чим апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до статей 4 4 , 81 1 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, а рішення господарського суду прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права України, яке підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.10.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СТОМІЛЬ САНОК УКРАЇНА», м.Рівне, як Продавцем (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОптЦентр», м.Херсон, як Покупцем, укладено договір за №331/13 (далі - договір).

Підпунктом 1 п.1 договору обумовлено, що Продавець (Постачальник) зобов'язується постачати (передавати) Товар у власність Покупця, для використання у своїй підприємницькій діяльності, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати його на умовах даного Договору. Товар передається партіями на підставі замовлень Покупця.

Найменування Товару, його кількість, ціна за одиницю, гривнева вартість Товару зазначаються у товаросупровідному документі - накладній. Предметом поставки є такий товар: «Ущільнювач» виробництва «Stomil Sanok S.A.» (п.п.1.2, 1.3 п.1 договору).

За п.п.2.1.1 п.2 договору, Товар, вказаний у п. 1.2 даного Договору, поставляється Покупцю партіями. Кожна партія товару визначається усним чи письмовим замовленням, в якому зазначається: найменування товару, одиниця виміру кількості товару, загальна кількість товару, що повинна постачатися в конкретній партії, часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами тощо (п.п.2.1.2 п.2 договору).

Відповідно до п.п.4.2 п.4 договору, оплата за поставлений Товар здійснюється Покуп цем шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок Постачальника у розмірі повної вартості поставленої партії товару на умовах попередньої оплати.

Оплата за товар здійснюється Покупцем на підставі цього договору та рахунку-фактури, виставленого Постачальником на вартість поставленої партії товару (п.п.4.3 п.4 договору).

Згідно п.п.6.4 п.6 договору, за кожний день прострочення грошового зобов'язання (розрахунку) за отриманий товар, Покупець виплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2015р. ( п.п. 9.1 п.9 договору).

11 грудня 2014року позивач виставив відповідачу рахунок на оплату за №5503 на загальну суму 47050,06 грн. (39208,38 грн. без ПДВ), підстава - договір продажу.

16 грудня 2014року позивач поставив відповідачу Товар - ущільнювач самоклеючий на загальну суму 47050,06 грн., що підтверджується видатковою накладною за №5017 від 16 грудня 2014р., підстава - договір продажу, розрахунковий документ - рахунок на оплату покупцю №5503 від 11 грудня 2014р. Товар був отриманий/виданий Кошовій Г.О. у відповідності до довіреності №2342 від 16 грудня 2014року.

27.03.2015року, у зв'язку з не оплатою відповідачем виставленого рахунку, позивач направив на адресу відповідача претензію з проханням погасити утворену заборгованість у сумі 47050,06 грн., яка виникла з договору №331/13 від 14.10.2014р. за видатковою накладною №5017 від 16 грудня 2014р..

Претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 47050,06 грн., у зв'язку чим з застосував до відповідача правові наслідки порушення зобов'язання у вигляді нарахування пені у розмірі 4872,58 грн., 3% річних у розмірі 522,06 грн., інфляційних втрат у розмірі 4027,49 грн.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України , ст. 4 3 , 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням - є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Приписи статті 11 Цивільного кодексу України передбачають, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одеський апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що між сторонами був укладений договір, який за своєю правовою природою є договором поставки, тому спірні відносини, регулюються главою 30 розділу 1 Господарського кодексу («ГК») України (ч.6 ст. 265 ГК України) та главою 54 розділом 1 Цивільного кодексу («ЦК») України.

Приписи статті 265 ГК України встановлюють, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписи п.6 ст. 265 ГК України встановлюють, що реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч.1,2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 ГК України, яка кореспондується зі ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення може ґрунтуватися лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Однак, оскаржуване рішення господарського суду у даній справі вказаним вимогам не відповідає.

З матеріалів справи вбачається, відповідачем не заперечується та не спростовується належними доказами, що останнім отримано від позивача Товар за видатковою накладною за №5017 від 16 грудня 2014р. та виставлений рахунок на оплату цього рахунку №5503 від 11 грудня 2014р. на суму 47050,06 грн.

Поставлений згідно вищезазначеної видаткової накладної товар, на підставі довіреності №2342 від 16.12.2014р. на отримання товарно-матеріальних цінностей, з боку відповідача прийнято уповноваженою особою, що підтверджується підписом останньої на вказаній накладній.

Однак, перерахування грошової суми на розрахунковий рахунок позивача відповідачем не здійснено.

У запереченні на позовну заяву (а.с.91-93) відповідач наполягає, що видаткова накладна №5017 від 16 грудня 2014р., рахунок на оплату №5503 від 11 грудня 2014р., довіреність №2342 від 16.12.2014р. пов'язані між собою та не пов'язані з договором №331/13 від 14.10.2014р., адже у первинних документах не має посилання на договір №331/13 від 14.10.2014р.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зауважує, що згідно договору, найменування, його кількість, ціна за одиницю, гривнева вартість Товару зазначається у товаросупровідному документі - накладній; предметом поставки є товар - ущільнювач; оплата за Товар здійснюється шляхом безготівкового переказу на умовах попередньої оплати.

Найменування, кількість товару у видатковій накладній, розрахунку на оплату співпадають між собою і підтверджують факт купівлі-продажу Товару. За п.п.1.2 п.1 договору, найменування, кількість товару, гривнева вартість Товару зазначається у накладній. Рахунок на оплату №5503 від 11 грудня 2014р. був виставлений відповідачу ще до моменту продажу Товару. З податкової накладної від 16.12.2014р., зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних, вбачається про постачання товару - ущільнювача на суму 39208,38 грн. (без ПДВ) на підставі договору №331/13.

Наведені обставини свідчать про додержання сторонами саме умов договору №331/13 від 14.10.2014року, з урахуванням того, що відповідач не довів суду належними та доступними у справі, у розумінні норм статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, факт наявності між сторонами будь-яких інших договірних стосунків, втому числі і у спрощений спосіб.

Оскільки матеріалами справи підтверджується існування заборгованості у розмірі 47050,06 грн., то є підстави для настання правових наслідків невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Положеннями статті 216 та частини першої статті 218 ГК України також визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України - є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Положеннями ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій, відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як свідчать надані до суду документи, у відповідача перед позивачем виникли саме грошові зобов'язання, які регулюються нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання".

Підпунктом 6.4 п.6 договору сторони обумовили штрафну договірну відповідальність у вигляді стягнення пені за прострочку договірного грошового зобов'язання.

Частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання (постанова ВСУ від 16.05.2006 у справі №10/557-26/155).

Перевіривши розрахунок пені та інфляційних втрат, з урахуванням приписів Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013р. № 14, судова колегія вважає, що стягненню підлягає пеня у сумі 4872,58 грн. (у контексті заявлених вимог), інфляційні втрати у сумі 4027,49 грн. (у контексті заявлених вимог) та 3% річних у сумі 522,06 грн..

Щодо стягнення витрат на оплату правової допомоги у сумі 2000,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Приписами ст. 49 ГПК України врегульовано, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар - є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Встановлюючи правомірність заявленої до стягнення з відповідача суми на оплату послуг адвоката у розмірі 2000,00 грн., колегія суддів виходить з долучених до справи документів:

· договору про надання юридичних послуг від 05.04.2015 р. №1/04-15 ССУ, укладеного між Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОМІЛЬ САНОК УКРАЇНА» та адвокатом Юрковським Сергієм Борисовичем, з пункту 2.2 якого, сторони погодили, що вартість послуг наданих адвокатом становить 2000,00 грн.;

· свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю № 955 від 08.09.2012 р. виданого на ім'я Юрковського Сергія Борисовича;

· платіжного доручення № 2265 від 19.05.2015р., яким позивач перерахував на рахунок отримувача - СПД Юрковського Сергія Борисовича суму у розмірі 2000,00 грн.

З огляду на те, що представником позивача підтверджено правовий статус адвоката, якому здійснено оплату, на підставі договору про надання юридичних послуг, суд приходить до висновку, що правова природа зазначених витрат - є витратами на оплату послуг адвоката в розумінні Господарського процесуального кодексу України, яка підлягає задоволенню у заявленій сумі у розмірі 2000,00 грн.

Що стосується інших заперечень викладених відповідачем в апеляційній скарзі, то вони відхиляються судом апеляційної інстанції, у зв'язку з безпідставністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОМІЛЬ САНОК УКРАЇНА», м.Рівне - задовольнити.

Рішення господарського суду Херсонської області від 11.06.2015 року у справі № 923/672/15 - скасувати.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОМІЛЬ САНОК УКРАЇНА», м.Рівне до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОптЦентр», м.Херсон про стягнення основного боргу у розмірі 47050,06 грн., пені у розмірі 4872,58 грн., 3% річних у розмірі 522,06 грн., інфляційних втрат у розмірі 4027,49 грн. та витрати на послуги адвоката у розмірі 2000,00 грн. - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОптЦентр» (73039, м.Херсон, проспект 200 років Херсона, буд. 32, код ЄДРПОУ 37959889) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОМІЛЬ САНОК УКРАЇНА» (33013, м.Рівне, вул. Князя Володимира, 75/37, код ЄДРПОУ 35953560) суму основного боргу у розмірі 47050,06 грн., пеню в розмірі 4872,58 грн., інфляційні втрати у розмірі 4027,49 грн., 3% річних у розмірі 522,06 грн., витрати на послуги адвоката у розмірі 2000,00 грн. та витрати судового збору за звернення з позовною заявою у розмірі 1827,00 грн.

Доручити господарському суду Херсонської області видати відповідний наказ, оформивши його згідно приписів Закону України «Про виконавче провадження».

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України, в порядку передбаченому розділом ХІІ-1 ГПК України.

Повний текст постанови складено 31.07.2015р.

Головуючий суддя: Н.С. Морщагіна Судді: Т.Я. Гладишева Я.Ф. Савицький

Надруковано примірників: 1-позивачу; 1-відповідачу; 1-у справу; 1-ГСХО; 1-ОАГС