Постанова

від 28.07.2015 по справі 917/859/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2015 р. Справа № 917/859/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Шляхетського А.Л. (довіреність № 2-383д від 24.02.2015р.)

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування", м. Київ (вх. №3649 П/3) та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавапостач-ком", м. Полтава (вх. № 3682 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 09.06.15р. у справі № 917/859/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавапостач-ком", м. Полтава

про зобов'язання вчинити дії та стягнення 86660,28 грн. пені, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування", м. Київ звернулось до господарського суду Полтавської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавапостач-ком", м. Полтава про зобов'язання вчинити дії та стягнення 86 660,28 грн. пені за договором поставки (закупівля товару за власні кошти) №УГВ 9810/11-14 від 24.11.2014 року, а саме:

- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавапостач-ком" поставити Публічному акціонерному товариству "Укргазвидобування" за актом приймання-передачі товар за договором №УГВ 9810/11-14 від 24.11.2014 року загальною вартістю 5777352,00 грн., зокрема:

1) елеватор КМ 114-140 у кількості 4 шт.;

2) елеватор КМ 127-250 у кількості 2 шт.;

3) елеватор КМ 127 ПК-250 (0 висадки 131,8 мм) у кількості 50 шт.;

4) елеватор КМ 127 ПК-250 (0 висадки 131,8 мм; 0 муфти 184,2 мм) у кількості 12 шт.;

5) елеватор КМ 140-320 у кількості 14 шт.;

6) елеватор КМ 140 ПК-320 у кількості 20 шт.

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавапостач-ком" на користь Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" пені у сумі 86660,28 грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 09.06.2015р. по справі № 917/859/15 (суддя Тимощенко О.М.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавапостач-ком" на користь Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" 86660,28 грн. пені, 1827 грн. судового збору. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування", м. Київ з даним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою (вх. 3649 П/3), в якій вважає, що місцевий суд, відмовляючи у позові в частині зобов'язання поставити товар за договором поставки № УГВ 9810/11-14 від 24.11.2014 року, порушив норми матеріального права, зокрема ст.ст. 598, 670, 622 ЦК України та ст.ст. 193, 202 ГК України, в зв'язку з чим позивач просить рішення господарського суду Полтавської області від 09.06.2015р. по справі № 917/859/15 скасувати у частині відмови в задоволенні позову та прийняти нове рішення, яким позов ПАТ "Укргазвидобування" задовольнити повністю.

Відповідач - ТОВ "Полтавапостач-ком" також не погодився із рішенням суду першої інстанції у даній справі, подав апеляційну скаргу (вх. № 3682 П/3), в якій посилаючись на порушення судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Полтавської області від 09.06.2015р. по справі № 917/859/15 в частині задоволенні позову про стягнення 86660,28 грн. пені та 1827,00 грн. судового збору скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити ПАТ "Укргазвидобування" в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 08.07.2015р. апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування", м. Київ (вх. № 3649 П/3) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавапостач-ком", м. Полтава (вх. № 3682 П/3), що подані позивачем та відповідачем на рішення господарського суду Полтавської області від 09.06.2015р. у справі № 917/859/15 прийняті до розгляду, об'єднані в одне апеляційне провадження та призначені на 28 липня 2015 р. о 9:30 год.

24.07.2015р. та 27.07.2015р. на адресу суду апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавапостач-ком", м. Полтава надійшли клопотання (вх. №№ 11089, 11157), в яких відповідач просить розгляд справи відкласти, в зв'язку із зайнятістю представників за довіреністю Маліченко Д.В. та Дробаха А.Е., з якими укладено договір про надання юридичних послуг, у період з 21.07.2015р. по 31.07.2015р., оскільки вони перебувають у запланованій відпустці за межами Полтавської області.

Розглянувши заявлене відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні, враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вирішує господарські справи на підставі Конституції України, Господарського процесуального кодексу.

У відповідності до статті 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість відкладення розгляду справи за умови наведення обставин, які перешкоджають розгляду справи в даному судовому засіданні, але можуть бути усунуті до наступного судового засідання.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Проте наведені відповідачем обставини, пов'язані із неможливістю прибуття в дане судове засідання 28.07.2015р. його представників є такими, що не перешкоджають перегляду прийнятого у даній справі рішення в апеляційному порядку, а справа може бути розглянута без участі представників відповідача за наявними у справі матеріалами і наведеними відповідачем в апеляційній скарзі доводами. Додаткових пояснень по суті спору, окрім зазначених в апеляційній скарзі, відповідачем суду не надано. В даному випадку, колегія суддів суду апеляційної інстанції з урахуванням обставин даної справи відхиляє доводи відповідача щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представників також з причин, пов'язаних з відпусткою, оскільки відповідач не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, зокрема директора підприємства, або інших осіб, не пов'язаних з підприємством трудовими відносинами. Неможливість заміни зазначених представників і неможливість розгляду справи без їх участі не доведена відповідачем на загальних підставах (статті 32-34 ГПК України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 та пункту 7 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Обговоривши доводи поданих позивачем та відповідачем апеляційних скарг, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, заслухавши у судовому засіданні 28.07.2015р. уповноваженого представника позивача, який підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі ПАТ «Укргазвидобування», колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування", м. Київ та Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавапостач-ком", м. Полтава на рішення господарського суду Полтавської області від 09.06.2015р. у справі № 917/859/15 задоволенню не підлягають, з огляду на нижченаведене.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона, боржник, зобов'язана вчинити на користь другої сторони, кредитора, певну дію, зокрема сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договір.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, 24 листопада 2014 року між позивачем у справі - Публічним акціонерним товариством «Укргазвидобування» («Покупець») та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Полтавапостач-ком» («Постачальник») укладено договір поставки № УГВ 9810/11-14 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов'язався поставити Покупцеві товар, визначений у специфікації, що додається до договору і є його невід'ємною частиною, а Покупець в свою чергу взяв на себе зобов'язання прийняти і оплатити такий товар.

Пунктом 1.2. Договору сторони обумовили, що найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість договору вказується у специфікації.

Згідно з пунктами 5.1. та 5.2. Договору умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в специфікації до цього договору. Обсяг поставки кожної окремої партії товару визначається в рознарядках позивача (узгоджена до поставки партія товару).

Пунктом 5.3. Договору сторони передбачили, що датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від відповідача до позивача з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної.

Пунктом 5.4. визначено, що Постачальник (відповідач у справі) письмово повідомляє позивача і вантажоотримувача про готовність до відвантаження товару шляхом направлення листа.

Відповідно до пунктів 6.3.1. та 6.3.2 Договору Постачальник (відповідач у справі) зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором та специфікацією, а також забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, встановленим розділом 2 цього договору.

Із матеріалів справи вбачається, що сторонами у справі визначена загальна вартість товару за Договором в сумі 6208776,00 грн., шляхом підписання відповідних специфікацій № 1 на суму 171864,00 грн., у т.ч. ПДВ 28644,00 грн.; № 2 на суму 110640,00 грн., у т.ч. ПДВ 18440,00 грн.; № 3 на суму 2766000,00 грн., у т.ч. ПДВ 461000,00 грн.; № 4 на суму 663840,00 грн., у т.ч. ПДВ 110640,00 грн.; № 5 - 431424,00 грн., у т.ч. ПДВ 71904,00 грн.; № 6 на суму 847728,00 грн., у т.ч. ПДВ 141288,00 грн.; № 7 на суму 1217280,00 грн., у т.ч. ПДВ 202880,00 грн., які є невід'ємними частинами даного Договору.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Вказані норми кореспондуються з положеннями частин 1, 7 статті 193 Господарського кодексу України. Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона - продавець, передає або зобов'язується передати товар у власність другій стороні - покупцеві, а покупець приймає або зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. За приписами статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

На виконання умов Договору позивач надав супровідним листом №11/1-1006 від 01.12.2014 р. рознарядку відповідачу на відвантаження товару у повному обсязі, згідно з Специфікаціями №№ 1 - 7. Факт отримання даної рознарядки підтверджується розпискою від 01.12.2014р. з особистим підписом директора ТОВ «Полтавапостач-ком» Нейковської О.В., засвідченим печаткою підприємства відповідача.

29.12.2014р. відповідач здійснив поставку товару загальною вартістю 431424,00 грн., що обумовлений специфікацією № 5.

30.01.2015р. позивач повторно надав супровідним листом №11/1-1222 рознарядку відповідачу щодо поставки МТР в лютому-березні 2015 року відповідно до умов Договору № УГВ 9810/11-14 від 24.11.2014 року, але відповідач поставку обумовленого товару на суму 5777352,00 грн. не здійснив, що стало підставою для звернення позивача із даним позовом до господарського суду, в якому позивач просить зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтавапостач-ком" поставити Публічному акціонерному товариству "Укргазвидобування" за актом приймання-передачі товар по договору № УГВ 9810/11-14 від 24.11.2014 року товар загальною вартістю 5777352,00 грн., зокрема елеватор КМ 114-140 у кількості 4 шт.; елеватор КМ 127-250 у кількості 2 шт.; елеватор КМ 127 ПК-250 (0 висадки 131,8 мм) у кількості 50 шт.; елеватор КМ 127 ПК-250 (0 висадки 131,8 мм; 0 муфти 184,2 мм) у кількості 12 шт.; елеватор КМ 140-320 у кількості 14 шт.; елеватор КМ 140 ПК-320 у кількості 20 шт.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог в зазначеній частині, дослідивши всі обставини в їх сукупності, оцінивши надані сторонами на їх підтвердження докази, місцевий господарський суд встановив факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань у строки, визначені договором №УГВ 9810/11-14 від 24.11.2014 року, однак враховуючи те, що строк поставки та строк дії договору №УГВ 9810/11-14 від 24.11.2014 року закінчився 31.03.2015р., тому господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав зобов'язувати відповідача вчинювати дії на підставі договору № УГВ 9810/11-14 від 24.11.2014 року, зокрема здійснювати поставку товару на суму 5777352,00 грн.

Повторно розглянувши справу в межах наданих суду апеляційної інстанції повноважень, колегія суддів погоджується із даними висновками господарського суду, оскільки останнім у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для даної справи, таким обставинам було надано належну правову оцінку та правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Так, відмовляючи Публічному акціонерному товариству "Укргазвидобування" у вимозі щодо зобов'язання відповідача поставити товар на суму 5777352,00 грн., судами враховується, що згідно з пунктом 10.1. Договору він набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.01.2015р., а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання зобов'язань.

30.12.2014р. сторонами підписано додаткову угоду № 1 до Договору, якою продовжено строк дії Договору та строк поставки товару, у зв'язку з чим пункт 10.1 Договору викладено в наступній редакції: «Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.03.2015р., а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання зобов'язань». Пункт 3 специфікацій №1-№7 до Договору викладено в наступній редакції: «строк поставки товару: граничний строк поставки - березень 2015р.» Інші умови залишені сторонами без змін.

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється на підставах встановлених договором.

Згідно зі статтею 604 Цивільного кодексу України однією із підстав припинення зобов'язання є домовленість сторін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що зобов'язання припиняється внаслідок припинення строку дії договору, так як це є різновидом домовленості сторін, яка зафіксована, зокрема, в умовах угоди.

Крім того, згідно з частиною 7 статті 180 Господарського кодексу України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Аналізуючи положення вищезазначених норм чинного законодавства, колегія суддів зазначає, що строком договору є час його чинності (обов'язковості); сторони мають права і повинні виконувати свої обов'язки, які обумовлені предметом того чи іншого договору упродовж строку дії договору; строк чинності договору зумовлює й строк чинності зобов'язання, що виникло з цього договору.

Враховуючи те, що оплата товару за умовами Договору здійснюється позивачем по факту його поставки протягом 30 календарних днів з дати постачання (пункти 4 специфікацій №№1-7), строк дії Договору та строк поставки товару закінчився 31.03.2015р. (пункти 1.1. та 1.2. специфікацій №№1-7), а тому правові підстави для висновку про зобов'язання відповідача здійснити допоставку товару за специфікаціями №№ 1, 2, 3, 4, 6, 7 на суму 5777352,00 грн. - відсутні.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Розподіл обов'язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Твердження позивача в апеляційній скарзі про порушення судом першої інстанції норм статей 598, 670, 622 Цивільного кодексу України та статей 193, 202 Господарського кодексу України в частині відмови в позові щодо зобов'язання відповідача поставити товар, не знайшли свого підтвердження під час здійснення перегляду оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки обов'язок постачати товар без договору, строк дії та строк поставки по якому закінчився, і без передплати по ньому, не може бути покладений на відповідача, так як відповідно до частини 1 статті 13 та частини 2 статті 14 Цивільного кодексу України особа здійснює цивільні права у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, і не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язком для неї, а згідно з частиною 1 статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

За таких обставин, рішення місцевого господарського суду в частині відмови в позові про зобов'язання відповідача поставити товар, є законним, обґрунтованими та правомірним, і жодних підстав для його скасування в цій частині судом апеляційної інстанції під час здійснення апеляційного провадження не встановлено.

Що стосується вимог позивача про стягнення пені в сумі 86660,28 грн. за період з 01.04.2015 року по 15.04.2015 року, вони також визнаються судом апеляційної інстанції мотивованими, а тому їх задоволення господарським судом відповідає визначеним сторонами договірним умовам та вимогам чинного законодавства, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а доводи відповідача, що викладені в апеляційній скарзі, ці висновки суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, неналежне виконання.

Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами статті 180 Господарського кодексу України та статті 631 Цивільного кодексу України закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Статтею 546 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою. Згідно зі статтею 549 цього ж Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.10. Договору сторони обумовили, що у разі невиконання Постачальником (відповідачем у справі) взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строки, зазначених у специфікації до даного договору, останній сплачує пеню у розмірі 0,1% від вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або недопоставленого товару.

Наявними в матеріалах справи документальними доказами підтверджується, що відповідач не виконав обов'язок з поставки товару до 31.03.2015р., в зв'язку з чим позивачем заявлена вимога про стягнення пені в сумі 86660,28 грн. за період з 01.04.2015 року по 15.04.2015 року.

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, шляхом подання письмових доказів. Згідно з приписами статті 34 цього Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Належними є докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Не погоджуючись із рішенням суду в частині задоволення позову про стягнення пені в сумі 86660,28 грн. відповідач посилається на те, що неможливість виконання зобов'язання за спірним договором та згідно специфікацій №№ 1, 2, 3, 4, 6, 7 виявилась в зв'язку з об'єктивними причинами (випадком), які не залежали від відповідача та за відсутності його вини.

В обґрунтування цих доводів відповідач зазначив про те, що:

- в пункті 7 специфікацій №№ 1, 2, 3, 4, 6, 7, що являються невід'ємними частинами договору поставки зазначено, що виробником товару являється ПАТ «Дрогобицький машинобудівний завод»;

- на початку січня 2015 року відповідачем від виробника елеваторів типу КМ ПАТ «Дрогобицький машинобудівний завод», який являється виробником такого типу продукції, надійшла інформація, яка є неофіційним повідомленням, про скорочення обсягів виробництва, а тому питання щодо припинення договору поставки № УГВ 9810/11-14 від 24.11.2014р. сторонами не порушувалось, зміни до договору щодо його дії та нових строків поставки не вносились;

- згідно листа вих. № 15 від 20.03.2015 року в.о. генерального директора ПАТ «Дрогобицький машинобудівний завод» Ільницького В. О., через відсутність матеріалів, штампувальної сировини та інших ресурсів зупинено виробничий процес, що унеможливлює поставку відповідної продукції;

- керуючись частинами 1, 2 статті 205 Господарського кодексу України відповідач листом за вих. № 22/03 від 26.03.2015 року за підписом директора ТОВ «Полтавапостач-ком» повідомив про неможливість поставки обумовленої Договором продукції відповідальну посадову особу ПАТ «Укргазвидобування» - першого заступника голови правління Сомова О. Ю. та відповідно до статті 607 Цивільньго кодексу України запропонував припинити зобов'язання неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. В листі зазначалось, що в результаті переговорів з виробником, встановлено, що товар не може бути виготовлений, оскільки на заводі виробника відсутня сировина для виготовлення елеваторів типу КМ, їх виробництво стало неможливим, внаслідок чого підприємство не має змоги виконати зобов'язання за договором поставки.

З цих підстав, відповідач з урахуванням приписів статті 614, 617 Цивільного кодексу України звертає увагу суду апеляційної інстанції на відсутність вини ТОВ «Полтавапостач-ком» у порушенні договірних зобов'язань перед позивачем - ПАТ «Укргазвидобування» і здійснені відповідачем всі можливі належні заходи щодо виконання зобов'язань за Договором поставки № УГВ 9810/11-14 від 24.11.2014р., що в даному випадку на думку відповідача є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.

Колегія суддів обговоривши ці доводи відповідача - заявника апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального права в частині задоволення позовних вимог про стягнення суми пені, дійшла висновку про відсутність в даному випадку правових підстав для звільнення відповідача від договірної відповідальності за невиконання ним, як Постачальником, взятих на себе зобов'язань з поставки товару та у строки, зазначені у специфікаціях №№ 1, 2, 3, 4, 6, 7 до даного договору, у вигляді сплати пені у розмірі 0,1% від вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення.

Такі висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на наступних обставинах.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції.

Згідно з пунктом 1 статті 230 та пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Закінчення строку дії господарського договору не є підставою для звільнення сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору (стаття 180 Господарського кодексу України, стаття 631 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладаючи договір поставки № УГВ 9810/11-14 від 24.11.2014р. сторони погодили зокрема те, що у разі невиконання Постачальником (відповідачем у справі) взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строки, зазначених у специфікації до даного договору, останній сплачує пеню у розмірі 0,1% від вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення.

Статтею 218 Господарського кодексу України визначені підстави господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, зокрема це вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За частиною 4 статті 219 Господарського кодексу України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

За приписами частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, у розділі 8 Договору (пункти 8.1.-8.4.) сторони визначили, що підставами для звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором є виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею Сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо). Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 7 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або органом, на який покладені обов'язки по ліквідації таких обставин. У разі коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 60 днів, кожна із Сторін в установленому порядку має право розірвати цей Договір.

Підсумовуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що оскільки для застосування майнової відповідальності у вигляді сплати неустойки (штрафу, пені) на відміну від відшкодування збитків, достатньо лише однієї умови - факту господарського правопорушення за договором, яке в даному випадку підтверджується наявними у справі доказовими матеріалами, а відповідачем не доведено та не підтверджено у розумінні статей 218, 219 Господарського кодексу України належними та допустимими доказами, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили (надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності), тому зазначені відповідачем в апеляційній скарзі доводи судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги.

Натомість твердження відповідача в апеляційній скарзі про відсутність на заводі виробника - ВАТ «Дрогобицький машинобудівний завод» сировини для виготовлення певного товару (елеватору типу КМ), потрібних для виконання відповідачем у даній справі зобов'язання за спірним Договором, в даному випадку не є підставою для звільнення останнього від договірної відповідальності за порушення строків поставки товару, так як згідно із статтею 218 Господарського кодексу України до дії непереборної сили (надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності) не відноситься порушення зобов'язань контрагентами правопорушника та відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, що і має місце в даному випадку.

Таким чином вимога про стягнення з відповідача на користь позивача пені є законною, обґрунтованою, а тому такою, що правомірно задоволена господарським судом першої інстанції. Колегією суддів перевірено арифметичну правильність наданого позивачем розрахунку суми пені і з'ясовано, що він є вірним.

Частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно частини 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Приймаючи до уваги вищевикладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що наведені позивачем та відповідачем доводи в апеляційних скаргах позбавлені фактичного та правового обґрунтування, на їх підтвердження не було надано відповідних доказів, а господарський суд Полтавської області дав належну юридичну оцінку всім обставинам справи в їх сукупності та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для задоволення вимоги скаржників та скасування рішення господарського суду Полтавської області від 09 червня 2015 року по справі № 917/859/15 - відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтями 105, 110 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування", м. Київ та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавапостач-ком", м. Полтава залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 09.06.2015р. у справі № 917/859/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено 31.07.2015р.

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Слободін М.М.