Постанова

від 11.07.2011 по справі 18/5007/22/11

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2011 року Справа № 18/5007/22/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Юрчук М.І.

при секретарі Ткач Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: ОСОБА_1 (довіреність в справі)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 приватної фірми "Сігма - С" на рішення господарського суду Житомирської області у справі №18/5007/22/11 від 31.05.11р. (суддя Соловей Л.А.)

за позовом Приватного підприємства "Авантис"

до відповідача ОСОБА_2 приватної фірми "Сігма-С"

про стягнення в сумі 31 811 грн. 68 коп.

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду Житомирської області від 31 травня 2011 р. у справі № 18/5007/22/11 (а.с. 114-116) за позовом Приватного підприємства "Авантис" до Малої приватної фірми "Сігма-С", про стягнення в сумі 31 811 грн. 68 коп. позов задовольнити частково.

З Малої приватної фірми "Сігма-С" на користь Приватного підприємства "Авантис" стягнуто: 15000 грн. основного боргу; 2776,66 грн. пені; 812,80 грн. 3% річних; 1804,16 грн. інфляційних; 203,94 грн. витрат по сплаті державного мита; 151,29грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В частині стягнення 139,91 грн. основного боргу, 382,77 грн. пені та 10895,38 грн. інфляційних місцевим господарським судом відмовлено в позові.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним.

2 січня 2007 року між Приватним підприємством "Авантис" (Постачальник, позивач) та Малою приватною фірмою "Сігма-С" (Покупець, відповідач) укладено договір поставки нафтопродуктів (а.с. 6-8), за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити нафтопродукти у відповідності з умовами, визначеними цим договором та додатками до нього, які є його невід'ємною частиною (п.1.1 договору).

Пунктом 4.2 договору сторони встановили, термін оплати: протягом п'яти календарних днів з моменту поставки товару, моментом поставки товару є перехід права власності на товар до покупця. Датою здійснення оплати вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п. 4.3 договору).

На виконання умов договору № 070102-14П позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 245439,91 грн., що підтверджується видатковими накладними, виданих на ім'я ОСОБА_3 (а.с. 9-14).

Однак відповідач свої зобов'язання, щодо оплати поставленого йому товару виконав частково, сплативши позивачу 230439,91 грн. за поставлений товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними документами (а.с. 58-79).

Господарський суд Житомирської області вказує на те, що внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, за останнім утворилась заборгованість за отримані нафтопродукти, яка станом на час звернення до суду складала 15000,00 грн. (245439,91 грн. - 230439,91 грн.), та станом на момент прийняття рішення не змінилась.

Також місцевий господарський суд наголошує на тому, що відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено статтею 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з вимогами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, місцевий господарський суд наголошує на тому, що згідно умов договору відповідач взяв на себе зобов'язання перераховувати позивачу кошти за отримані на підставі договору нафтопродукти протягом п'яти календарних днів з моменту поставки товару.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач здійснив часткове погашення боргу на суму 230439,91 грн., це підтверджується банківськими виписками (а.с. 15 - 36; 58 - 79). Тобто, станом на день розгляду спору у відповідача існує заборгованість перед позивачем у розмірі 15000,00 грн. (245439,91 грн. - 230439,91 грн.).

Господарський суд Житомирської області зазначав, що позивач просить стягнути з відповідача 15139,91 грн. Оскільки матеріалами справи не підтверджується сума основного боргу у розмірі 139,91 грн., тому суд відмовив в задоволенні позову у цій частині за необґрунтованістю.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції вважає позовні вимоги в частині стягнення 15000,00 грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Місцевий господарський суд зазначає, що позивач на підставі договору укладеного між сторонами, просить стягнути з відповідача пеню, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, яка становить 3159,43 грн. (а.с. 41).

З розрахунку позивача (а.с. 40) вбачається, що визначаючи порядок нарахування пені за невиконання зобов'язання за договором поставки нафтопродуктів від 2 січня 2007року., позивач не врахував положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно розрахунку, здійсненого господарським судом першої інстанції, розмір пені становить 2776,66 грн.; вимоги в частині стягнення 382,77 грн. пені необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Місцевий господарський суд звертає увагу на те, що позивач просить господарський суд Житомирської області на підставі статті 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача за прострочення грошового зобов'язання 812,80 грн. 3 процентів річних та 12699,54 грн. інфляційних.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому господарський суд Житомирської області, здійснивши перерахунок 3 процентів річних (а.с. 40), вважає, що річні нараховані позивачем обґрунтовано, тому задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 812,80 грн. 3 процентів річних.

Що стосується стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 12699,54 грн. господарський суд першої інстанції врахував наступне.

Господарський суд першої інстанції зазначає, що індекс інфляції має нараховуватися в наступному місяці за місяцем, в якому мав бути здійснений платіж. Натомість позивач здійснював розрахунок інфляційних не за повний місяць (а.с. 41), що є неправомірним.

Згідно розрахунку, здійсненого господарським судом Житомирської області, розмір інфляційних складає 1804,16 грн., а тому місцевий господарський суд вказує на те, що вимоги в частині стягнення 10895,38 грн. інфляційних необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Враховуючи усе викладене, господарський суд Житомирської області встановив, що позовні вимоги є обґрунтованими та підтвердженими належними доказами, наявними в матеріалах справи в частині стягнення 20393,62 грн., з яких: 15000грн. основного боргу, 2776,66 грн. пені, 812,80 грн. 3 процентів річних та 1804,16 грн. інфляційних. Відповідно, дані вимоги судом першої інстанції задоволені.

Водночас, з урахуванням вищевикладеного господарський суд Житомирської області відмовив в позові в частині стягнення 139,91 грн. основного боргу, 382,77 грн. пені та 10895,38 грн. інфляційних.

Витрати, пов'язані з оплатою державного мита та за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладені судом на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог, оскільки він спонукав позивача звернутись з позовом до суду.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, Мала приватна фірма "Сігма -С" звернулась з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області від 31 травня 2011року у справі № 18/5007/22/11 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апелянт вважає, що рішення господарського суду є безпідставним та необгрунтованим, винесено передчасно з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник враховує наступне.

2 січня 2007 року між Приватним підприємством "Авантис" та Малою приватною фірмою "Сігма-С" укладено договір поставки нафтопродуктів (а.с. 6-8).

На виконання умов договору відповідачем було виконано свої зобов'язання шляхом перерахування коштів в сумі 230439,91 грн. за поставлений товар, що підтверджено наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції досліджуючи обставини дій сторін та матеріали справи, допустився істотної помилки, що знайшла своє відображення в рішенні суду.

ОСОБА_2 приватна фірма "Сігма -С" звертає увагу на те, що господарський суд Житомирської області вказав на те, що внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, за останнім утворилась заборгованість за отримані нафтопродукти, яка станом на час звернення до суду складала 15000,00 грн. та станом на момент прийняття рішення не змінилась.

Як зазначає апелянт, дане твердження суду є хибним, оскільки відповідачем були надані в матеріали справи докази, що станом на час розгляду справи у відповідача не було боргу перед позивачем, оскільки в рахунок заборгованості позивачем були отримані товари, а саме кран балка та свердлильний станок на суму 15000 грн. (згідно накладної № 391 від 21 квітня 2010 року (а.с. 105), таким чином розрахунки за поставлені нафтопродукти були закриті.

Відповідач зауважує, що твердження суду є хибним, оскільки заборгованості в сумі 15000,00 грн. на час звернення до суду не могло бути у відповідача. Звертає увагу на те, що позивачем в рахунок заборгованості було отримано матеріальні цінності на суму 15000,00 грн., тобто на час розгляду справи в суді умови договору від 2 січня 2007 р. були виконані, заборгованості не було.

ОСОБА_2 приватна фірма "Сігма-С" зауважує, що дана обставина господарським судом Житомирської області досліджена не була, цьому факту не було дано належної правової оцінки.

Апелянт наголошує на тому, що оскільки нараховані суми пені, річних та інфляційних прямо пов'язані з сумою основного боргу, то їх нарахування та стягнення також зроблені неправомірно.

Судом не було враховано, що Мала приватна фірма "Сігма-С" неодноразово зверталась до Приватного підприємства „Авантис" з метою підписання актів взаємозвірок по спірному питанню, однак своїми діями позивач фактично відмовився від складання таких актів і таким чином завів суд в оману, перешкодивши суду повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи, прийняти законне обгрунтоване рішення по справі.

Також апелянт вважає, що судом безпідставно не взято до уваги клопотання відповідача щодо перенесення розгляду справи на іншу дату, так як відповідач не мав можливості забезпечити участь представника у розгляді справи саме на призначену до розгляду дату. Таким чином судом при вирішенні справи по суті були порушенні права відповідача щодо участі у розгляді справи та можливості надати суду докази, що спростовуюсь позовні вимоги Приватного підприємства „Авантис".

В судовому засіданні 11 липня 2011року апелянт підтримав доводи викладенні в апеляційній скарзі, вважає, що судом першої інстанції при винесенні даного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. У зв'язку із зазначеним, рахує, що рішення господарського суду Житомирської області від 31 травня 2011р. у справі № 18/5007/22/11 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник позивача -Приватної фірми "Авантис" в судове засідання не з'явився.

Враховуючи приписи статей 101, 102 Господарсько процесуального кодексу України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника позивача.

Розглянувши матеріали та обставинами справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

2 січня 2007 року між Приватним підприємством "Авантис" (позивач) та Малою приватною фірмою "Сігма-С" (відповідач) укладено договір поставки нафтопродуктів (а.с. 6-8), за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити нафтопродукти у відповідності з умовами, визначеними цим договором та додатками до нього, які є його невід'ємною частиною (п.1.1 договору).

Як передбачено статтею 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Апеляційним судом встановлено, що згідно умов договору (п. 4.2) відповідач взяв на себе зобов'язання перераховувати позивачу кошти за отримані на підставі договору нафтопродукти протягом п'яти календарних днів з моменту поставки товару.

Датою здійснення оплати вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п. 4.3 договору).

Колегією суддів встановлено, що на виконання умов договору № 070102-14П позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 245439,91 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-091114-6 від 14 листопада 2009 р., № РН-091203-13 від 3 грудня 2009 року, № РН-091216-1 від 16 грудня 2009 року та довіреностями на отримання матеріальних цінностей від 14листопада 2009 року, 1 грудня 2009 року, 16 грудня 2009 року, виданих на ім'я ОСОБА_3 (а.с. 9-14).

Як встановлено апеляційним судом, відповідач здійснив часткове погашення боргу на суму 230439,91 грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 15-36; 58-79). Тобто, станом на день розгляду спору господарським судом Житомирської області у відповідача існувала заборгованість перед позивачем у розмірі 15000,00 грн. (245439,91 грн. - 230439,91 грн.).

Відповідно до статті 629 Цивільно кодексу України: договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільно кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 712 Цивільно кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або і іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільно кодексу України).

Рівненський апеляційний господарський суд враховує те, що приписами частин 1,2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання, в тому числі підприємці, повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до Закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Згідно статті 610 Цивільно кодексу України: порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільно кодексу України: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 229 Господарсько процесуального кодексу України та частини 1 статті 625 Цивільно кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з вимогами статей 525, 526 Цивільно кодексу України: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи усе вищевикладене колегія суддів вважає позовні вимоги в частині стягнення 15000,00 грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а тому залишає рішення суду першої інстанції в цій частині без змін.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність заборгованості перед позивачем, оскільки відповідачем не подано належних та допустимих доказів, які свідчать про повну оплату отриманих по договору нафтопродуктів. При цьому колегія суддів приймає до уваги, що умовами договору не передбачена можливість проведення розрахунків шляхом здійснення відповідачем для позивача поставок іншого товару в рахунок погашення боргу. Водночас пунктом 4.1 Договору поставки нафтопродуктів № 070102-14П від 2 січня 2007 року передбачено зобов'язання відповідача оплачувати товар шляхом перерахування безготівкових коштів на розрахунковий рахунок Позивача. Також суд наголошує, що в наданій відповідачем накладній (а.с. 105) відсутні печатка ПП "Авантис", а підпис особи, вказаної як отримувач, від позивача, не відповідає підпису даної особи, що міститься в: позовній заяві ( а.с. 3), довіреності (а.с. 47), довідці (а.с. 104).

Рівненський апеляційний господарський суд наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 33 Господарсько процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарсько процесуального кодексу України: обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи усе вищевикладене Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем своїх доводів, щодо погашення заборгованості по Договору поставки нафтопродуктів № 070102-14П від 2 січня 2007 року в сумі 15000, 00 грн.

Згідно пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України: боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Апеляційний господарський суд, здійснивши перерахунок 3 процентів річних, вважає, що річні нараховані позивачем та стягнені судом першої інстанції в розмірі 812,80 грн. правомірно та обгрунтовано.

Також Рівненський апеляційний господарський суд, здійснивши перерахунок інфляційних, погоджується з розрахунками господарського суду Житомирської області, щодо правомірності нарахування та стягнення 1804,16 грн. інфляційних та погоджується з висновком місцевого суду, щодо необгрунтованості та безпідставності вимог, щодо стягнення решти нарахованих позивачем інфляційних.

Враховуючи вищевикладене суд залишає без змін рішення місцевого господарського суду в частині стягнення інфляційних та річних.

Згідно пункту 5.3 Договору поставки нафтопродуктів № 070102-14П: у випадку порушення відповідачем строків оплати, позивач сплачує пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Апеляційний суд перевірив правильність розрахунків зроблених місцевим судом і погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 2776,66 грн.

Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо необгрунтованості решти вимог в частині стягнення пені та з відмовою позивачу в задоволені позову в цій частині.

Враховуючи усе вищевказане, апеляційний суд залишає без змін рішення господарського суду Житомирської області в частині стягнення пені.

Враховуючи усе вищевказане у даній постанові, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку при вирішенні спору по справі № 18/5007/22/11.

За таких обставин підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Малої приватної фірми "Сігма-С" -без задоволення.

Керуючись статтями. 99, 101, 103-105 ГПК України Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 31 травня 2011р. у справі № 18/5007/22/11 - залишити без змін, апеляційну скаргу - Малої приватної фірми "Сігма-С" без задоволення.

2. Справу № 18/5007/22/11 надіслати в господарський суд Житомирської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Дужич С.П.