Ухвала

від 09.07.2015 по справі 12689/12/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2015 року м. Київ К/800/32350/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Юрченко В.П.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Основ`янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2013

у справі 2а-12689/12/2070

за позовом Публічного акціонерного "Науково-виробничого підприємства

"Теплоавтомат"

до Основ`янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова

Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне "Науково-виробниче підприємство "Теплоавтомат" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Основ`янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2013 позов задоволено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2013 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено виїзну документальну позапланову перевірку позивача щодо документального підтвердження господарських відносин, їх реальності та повноти відображення в обліку із платниками податків: ТОВ ТБ "Східна Україна" за період вересень 2011 року, ПП "Будінжинірнг плюс" за період жовтень 2011 року, ТОВ "Дельта-універсал" за період березень 2012 року, за результатами якої складено акт № 3472/221/00225667 від 17.10.2012 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.198.3 та п. 198.6 ст.198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, ст. 203, ч. 1 ст. 207, п.п. 1,2 ст. 215, ч. 1 ст. 216 ЦК України.

На підставі вищезазначеного акта відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0001500221, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 502.225,05 грн.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу, що передбачено п. 198.6. ст. 198 ПК України.

Отже, підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна видана платником податку.

Між тим, судами вірно зазначено, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, оскільки визначальною умовою для віднесення сум ПДВ на підставі податкових накладних до податкового кредиту є реальність господарських операцій, яка підтверджується первинними документами, оформленими належним чином.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем доведено реальність господарських операцій за якими був сформований податковий кредит, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та та його контрагентами ТОВ ТБ "Східна Україна", ПП "Будінжинірнг плюс", ТОВ "Дельта-універсал" укладені договори.

Фактичне виконання умов договорів підтверджується наданими позивачем та дослідженими судами попередніх інстанцій видатковими та податковими накладними, виписками з розрахункового рахунку з відміткою банка.

Крім того, викладені в акті перевірки висновки про про нікчемність договорів, укладених позивачем з його контрагентами зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. Зазначені нормативно-правові акти не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України. Повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті перевірки, належать виключно до компетенції суду.

Якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою вважати неправомірним формування податкового кредиту позивачем, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Сама по собі несплата податку контрагентом позивача, або його контрагентами (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит позивача.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог.

Рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Основ`янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2013 у справі 2а-12689/12/2070 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220 1 , 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Основ`янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2013 у справі 2а-12689/12/207 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді Г.К. Голубєва В.П. Юрченко