Ухвала

від 29.07.2015 по справі 2а-1374/12/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

29 липня 2015 року м. Київ К/9991/38528/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012 по справі №2-а-1374/12/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями «Олді» до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями «Олді» до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 24.01.2012 №0010922340, від 24.01.2012 №0010982340, від 24.01.2012 №0010942340.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Харківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Харківській області 05.06.2012 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 14.06.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог Харківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Харківській області посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 138, 139, 198 та 201 Податкового кодексу України, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття провадження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Харківською об'єднаною державною податковою інспекцією у Харківській області була проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями «Олді» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 30.09.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового Кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на прибуток підприємств на загальну суму 3577373,00грн.; підпунктів 7.2.1, 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.3, 198.6, пункту 201.1 статті 201 Податкового Кодексу України, чим занижено суму податку на додану вартість всього у сумі 1658196,00грн. та завищено від'ємне значення з податку на додану вартість у рядку 24 Декларації з податку на додану вартість за вересень 2011 року у сумі 2480726,00грн.

Висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на тому, що документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання».

За результатами перевірки Харківською об'єднаною державною податковою інспекцією у Харківській області складено акт від 09.12.2011 №2815/234/33197800 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.01.2012 №0010922340, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем прибуток приватних підприємств на суму 3577373,00грн.; від 24.01.2012 №0010982340, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2480726,00грн.; від 24.01.2012 №0010942340, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 1960917,50грн.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) із метою їх використання в господарській діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

В той же час, як встановлено судами попередніх інстанцій, реальність спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання» підтверджується матеріалами справи, зокрема, наданими позивачем договором та додатковими угодами до нього, податковими накладними; видатковими накладними; товарно-транспортними накладними; рахунками-фактурами та платіжними дорученнями; сертифікатами якості.

Судами також встановлено, що придбані товари були використанні товариством в своїй господарській діяльності.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, слід погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання».

Разом з тим, згідно з інформацією Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до нього внесено запис від 24.02.2013 за №14711170032000108 про припинення юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями «Олді» (ідентифікаційний код 33197800).

За змістом статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна процесуальна правоздатність визнається за підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).

Відповідно до частини другої статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємств» юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 157 суд закриває провадження у справі у разі ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Відповідно до частини другої статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції визнає законні судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу, і закриває провадження у справі, якщо після їх ухвалення виникли обставини, які є підставою для закриття провадження у справі, та ці судові рішення ще не виконані.

Таким чином, припинення підприємства - Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями «Олді», яке було позивачем у даній справі, є підставою для закриття провадження у справі та визнання, у зв'язку з цим, законних постанови Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2012 та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012 такими, що втратили законну силу.

Керуючись пунктом 5 частини першої статті 157, статтями 160, 210, 211, 220, 221, 223, 228, 230, 231 та частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

У Х В А Л И В:

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012 по справі №2-а-1374/12/2070 визнати такими, що втратили законну силу.

Провадження по справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

Л.І. Бившева

---

А.М. Лосєв

Суддя Т.М. Шипуліна