Постанова

від 26.02.2007 по справі 20-4/401

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

20-4/401

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

справа № 20-4/401

ПОСТАНОВА

і м е н е м     У к р а ї н и

"26" лютого 2007 р.  11 год. 14 хв.                                                                                          м. Севастополь

Господарський суд міста Севастополя у складі:

судді –Остапової К.А.,

при секретарі –Соловей Ю.В.,

за участю представників:

від позивача:           Кухаренко В.М., довіреність№ 04-02 від 10.01.2007,

від відповідача:       Черемухіна Т.Б., довіреність № 312 від 05.01.2007,

третя особа:               не з'явився,

розглянув матеріали адміністративної справи

за                                Севастопольського міського відділення

адміністративним          Фонду соціального захисту інвалідів

позовом                     (99011, м. Севастополь, вул. Гоголя, 20-А)

до відповідача          Товариства з обмеженою відповідальністю “Севморремо”

                               (99009, м. Севастополь, пр. Гер. Севастополя, 13)

про                                    стягнення 28935,00 грн.,

суть спору:

04.12.2006 Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду м. Севастополя з адміністративним позовом (вх. №3461) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Севморремо” про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій за недотримання нормативів робочих місць по кількості працюючих інвалідів за 2005 рік в розмірі 28935,00грн., з посиланням на статті 17, 18, 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, Положення про Фонд соціального захисту інвалідів України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26.09.2002; Положення про Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів, затверджене директором Фонду соціального захисту інвалідів України 10.06.2004, „Інструкцію зі статистики кількості працівників”, затверджену наказом Державного комітету статистики України № 286 від 28.09.2005, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 під № 1442/11722.

Ухвалою суду від 05.12.2006 по справі було призначено попереднє судове засідання на 17.01.2007, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Севастопольський міський центр зайнятості.

Ухвалою суду від 17.01.2007 підготовче провадження закінчено і справа призначена до судового розгляду.

Відповідач у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує з тих підстав, що він щомісячно протягом року надавав Севастопольському міському центру зайнятості відомості про наявність вільних робочих місць, на яких може використовуватися праця інвалідів, однак інваліді на підприємство направлені не були, від Севастопольського міського центру зайнятості надійшла відповідь про відсутність на обліку інвалідів, які б мали професії, що потрібні підприємству.

 Згідно зі статтями 9, 10 Конституції України, статті  9 Європейської хартії регіональних мов (ратифікована Законом України від 15.05.2003), статті  3 Декларації прав національностей України (від 01.11.19991 № 1771), статті  10 Закону України «Про судоустрій України»від 07.02.2002, статті  18 Закону УРСР «Про мови в УРСР»від 28.10.1989, статті  15 Кодексу адміністративного судочинства України і клопотанням представників сторін та третій особи, вони давали пояснення по справі російською мовою.

Згідно зі ст.ст. 49, 51, 121, 130 Кодексу адміністративного судочинства України, представникам сторін та третьої особі роз'яснені їх процесуальні права і обов'язки.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, суд -

В с т а н о в и в :

Згідно з п. 4 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України до компетенції адміністративних судів входить розгляд спорів за зверненням суб'єктів владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Згідно з п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Визначення суб'єкта владних повноважень дається в пункті сьомому статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно зі статтею 8 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 № 1434 Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.

Згідно з пунктом 9 цього ж Положення для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної  чисельності його працівників.

За змістом статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” саме Фонду соціального захисту інвалідів надано право на стягнення адміністративно-господарських санкції за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Таким чином, такий позов підлягає розгляду господарським судом в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17.01.2006.

Згідно зі статтею 10 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів” фінансування роботи із соціальної захищеності інвалідів здійснюється Фондом України соціального захисту інвалідів. Виходячи з Положення про Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів, затвердженого директором Фонду 01.11.2002, дане відділення є територіальним органом урядового органа державного управління - Фонду соціального захисту інвалідів, на яке, зокрема, покладений контроль за своєчасним і повним перерахуванням у бюджет відділення штрафних санкцій підприємствами, установами, організаціями за недотримання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, вживання заходів по стягненню штрафних санкцій у випадку їхньої несплати в судовому порядку.

Основні правила щодо працевлаштування інвалідів, зокрема, приписи стосовно органів та організацій, що мають здійснювати працевлаштування інвалідів, нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та штрафних санкцій за його невиконання, містять статті 17-20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875-ХІІ від 21.03.1991 (зі змінами та доповненнями, далі –Закон).

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону для підприємств (об'єднань), установ і організацій  незалежно  від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності працюючих, а якщо  працює  від  8  до 25 чоловік - у  кількості одного  робочого  місця, якщо інше не передбачено  законом.

Відповідно до звіту за формою 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, наданого  ТОВ „Севморремо” до Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів України 31.01.2006, средньооблікова численність штатних працівників облікового складу у 2005 році склала 66 місць. Фактично у 2005 році на ТОВ „Севморремо” працював один інвалід протягом двох місяців.

Середньорічна заробітна плата на підприємстві за 2005 рік склала 9645,00 грн.

Тобто середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша ніж встановлений норматив для працевлаштування інвалідів на 3 одиниці.

Відповідно до ст. 20 Закону підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів   менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких  визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні),  в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій  незалежно від форми власності та господарювання, на яких  працює  від  8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом,  визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати  на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.

04.05.2006 Севастопольським міським відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю „Севморремо”  направлена претензія № 04-236 з вимогою погасити штрафні санкції за недотримання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 році у розмірі 28935,00 грн.

В відповіді (№ 29-563 від 24.05.2006) на претензію Товариство з обмеженою відповідальністю „Севморремо” відхилив вимоги.

Заявлені штрафні санкції відповідачем не сплачені.

У попередньому засіданні представник Севастопольського міського центру зайнятості надав письмове пояснення (вх. №131/08 від 12.01.2007), в якому повідомив, що протягом 2005 року підприємством надані відомості про вакансії для працевлаштування інвалідів, а саме: звіти про наявність вільних робочих місць станом на 26.01.2005, 25.02.2005, 28.03.2005, 27.04.2005, 27.05.2005, 27.06.2005, 27.07.2005, 27.08.2005, 27.09.2005, 27.10.2005, 28.11.2005, 28.12.2005. Севастопольським міським центром зайнятості 31.05.05 було видано направлення інваліду Смикову М.І. для працевлаштування до ТОВ „Севморремо”, однак відомості про його працевлаштування не надходили, на прийом до спеціаліста Смиков М.І. не з'явився, центр зайнятості не відвідував, направлення на роботу не повернув. 27.07.2005 Смиков М.І. був знятий з обліку за невідвідування центру зайнятості більш місяця без поважних причин. В подальшому Севастопольським міським центром не направлялось для працевлаштування інвалідів за відсутності бажання у інвалідів працевлаштовуватись на вказане підприємство.

Згідно з п.п. 5,.14 постанови Кабінету Міністрів України “Про організацію робочих місць і працевлаштування інвалідів” № 314 від 03.05.1995 (зі змінами та доповненнями) на підприємства покладений прямий обов'язок створювати в межах нормативу за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформувати державну зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення і відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також про вільні робочі місця і вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Відповідно до п. 3 Положення  про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Суд вважає, що підстави для застосування нової редакції Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” за 2005 рік відсутні, так як зміни набрали законної сили в кінці року, і по загальному правилу Закон немає зворотної сили в часі, крім випадків, коли він пом'якшує відповідальність.  

Відповідно до законодавства, діючого на момент надання звіту –2005 рік, ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в України” передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами центральним виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, лише зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Таким чином вимоги позивача не ґрунтуються на нормах законодавства, що діяло на момент надання звітності, а тому посилання на ст.ст.18,19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в України” в редакції, діючій на момент подачі позову, є неспроможнім.

Відповідно до п. 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 314 від 03.05.1995 „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Згідно з п. 5 вказаного Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно пункту 14 вказаного Положення підприємства в межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

У постановах  від 20.07.2004 у справі № 2-23/9789-03, від 29.03.2005 у справі  №013/403  та  від 29.03.2005 у справі № 3/118 Верховним Судом України викладено правову позицію, згідно з якою суди мають з'ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство органи  працевлаштування  про створені робочі місця для працевлаштування інвалідів; якщо  названі  органи були повідомлені, то чи направлялись інваліди для працевлаштування і,  відповідно, з чиєї вини направлені не були працевлаштовані або їм було відмовлено у  працевлаштуванні  на  вакантні  посади.

Отже, працевлаштування інвалідів може здійснюватись органами працевлаштування  інвалідів, визначеними у статті 18 Закону, лише за наявності  отриманої від підприємства інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця  інвалідів.  

Матеріалами справи підтверджується, що підприємство протягом 2005 року надавало відомості про вакансії для працевлаштування інвалідів, а саме: звіти про наявність вільних робочих місць форми 3-ПН станом на 26.01.2005, 25.02.2005, 28.03.2005, 27.04.2005, 27.05.2005, 27.06.2005, 27.07.2005, 27.08.2005, 27.09.2005, 27.10.2005, 28.11.2005, 28.12.2005.

Листом від 17.11.2005 вих. № 3056/03 Севастопольський міський центр зайнятості повідомив відповідачеві, що на обліку не знаходяться інваліди, які мають професії, що потрібні підприємству.

Таким чином, порушення відповідачем вимог статей 19 та 20 Закону, якими встановлено, що підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону про захист інвалідів, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом, сталося з вини органу працевлаштування.

На підставі викладеного суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 28935,00 грн. за те, що кількість працюючих інвалідів в 2005 році була менша ніж встановлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, не обґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.   В задоволенні позову відмовити повністю.

Примирники постанови направити сторонам та третій особі.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного господарського суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя                                                                                          К.А. Остапова

Постанова складена та підписана

в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України

03.03.2007

Розсилка:

1.позивач - Севастопольське відділення Фонду України соціального захисту інвалідів (99011, м.Севастополь, вул.Гоголя, 20 А)

2. відповідач – ТОВ „Севморремо” (99009, м. Севастополь, вул. Гер. Севастополя, 13);

3.третя особа - Севастопольський міський центр зайнятості (99029, м. Севастополь, вул. Руднева, 40)

4.справа

5. наряд