Ухвала

від 24.04.2007 по справі 20-4/401

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

20-4/401

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Ухвала

Іменем України

23 квітня 2007 року   Справа № 20-4/401

          Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Котлярової О.Л.,

суддів                                                                      Маслової З.Д.,

                                                                                          Антонової І.В.,

секретар судового засідання                                        Макарова Г.О.

за участю представників сторін:

позивача: Кухаренко В.М. за довіреністю;

відповідача: Піманов А.А. за довіреністю;

третьої особи: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду міста Севастополя (суддя  Остапова К.А.) від 26 лютого 200 року у справі № 20-4/401

за позовом           Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Гоголя, 20-а, місто Севастополь,99011)

до           Товариства з обмеженою відповідальністю "Севморремо" (вул. Гер. Севастополя, 13, місто Севастополь,99001)

3-тя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Севастопольській міський центр зайнятості  (вул. Руднева, 40, місто Севастополь, 99029)    

про стягнення 28935,00 грн.

                                                            ВСТАНОВИВ:

          Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Севморремо" про стягнення з останнього  28935,00 грн.  

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що позивач вважав порушеними відповідачем положення Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів.

    Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначив, що підприємством виконано вимоги Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів.

Судом першої інстанції до участі у справі було залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Севастопольський міський центр зайнятості.

Постановою господарського суду міста Севастополя від 26 лютого 2007 року (суддя Остапова К.А.) у справі № 20-4/401 у задоволенні позову Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Севморремо" про стягнення 28935,00 грн. відмовлено.

          Не погодившись з винесеною постановою, позивач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову господарського суду скасувати, прийняти нову, якою  задовольнити позовні вимоги Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

  На думку апелянта, господарським судом порушено та неправильно застосовано норми матеріального оправа, а саме, статті 18-20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та пункт 14 Положення „Про робоче місце інваліду і про порядок працевлаштування інвалідів”.

     У судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу.

     Представник відповідача надав судовій колегії пояснення та заперечення на апеляційну скаргу.

   У судове засідання не з'явився представник третьої особи, але, до початку судового засідання заявив клопотання розглянути спір без його участі.

    Враховуючи, що чинне законодавство не обмежує коло представників юридичних осіб при розгляді адміністративної справи,  а також те, що відповідно до пункту 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб,  які беруть участь у справі,  належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду,  не перешкоджає  судовому  розгляду справи, судова колегія вважає  можливим розглянути справу відсутності не з'явившегося представника третьої особи.

Судова колегія, відповідно до вимог статті 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, вислухавши присутніх у судовому засіданні представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, встановила, що апеляційна скарга  не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.  

Відповідно до статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” за  № 875-Х11 від 21 березня 1991 року (в редакції на момент застосування адміністративно - господарських санкцій) для усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в розмірі 4 % від загальної вартості працюючих, якщо кількість працюючих від 8 до 25 чоловік - встановлюється норматив в кількості 1 робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до пункту 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1995 року за № 314, підприємства здійснюють заходи по створенню робочих місць для

інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення робочих місць.          

Згідно до пункту 3 Положення, робоче місце інваліду, вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Державного нагляду за охороною праці в України, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Відповідно до пункту 14 Положення, підприємства, в рамках доведеного до відома нормативу, створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні місця та вакантні посади, на яких може використовуватися труд інвалідів.

Якщо юридична особа не забезпечила створення робочих місць для працевлаштування інвалідів на власному підприємстві, то воно повинно сплатити відділенню Фонду відповідні штрафні санкції, за рахунок яких будуть створені робочі місця для інвалідів на інших підприємствах.

Згідно поданого відповідачем – товариством з обмеженою відповідальністю "Севморремо" до Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіту за Формою № 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, у відповідача середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу склала 66 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів склав 3 місця від загальної кількості працюючих на підприємстві, фактично на підприємстві протягом 2-х  місяців працював один інвалід, середня річна заробітна плата на підприємстві за 2005 рік склала 9645,00 грн.

Отже, як вважає апелянт, товариство з обмеженою відповідальністю "Севморремо" повинно було сплатити йому штрафні санкції у розмірі 28935,00 грн. за недотримання нормативу чисельності працюючих інвалідів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

При цьому, до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Як вважає апелянт, підприємство було зобов'язано перерахувати на рахунок Севастопольського міського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів суму штрафних санкцій у розмірі 28935,00 грн. за 3 робочих місця не зайнятих інвалідами, яка складає половину розміру середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві. Відповідачем в добровільному порядку штрафні санкції не були сплачені.

Судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

У відповідності до наказу генерального директора товариства з обмеженою відповідальністю "Севморремо" за №5 від 17 січня 2005 року було створено робочі місця для інвалідів у кількості 3 осіб, що підтверджено актом від 17 січня 2005 року про обладнання робочих місць для інвалідів.

З метою працевлаштування інвалідів - товариство з обмеженою відповідальністю "Севморремо" за вих.№29-1552 від 27 жовтня 2005 року направило до Севастопольського міського центру зайнятості лист з проханням направити до підприємства  список робітників-інвалідів.

На цей лист Севастопольський міський центр зайнятості відповів, що у його відомстві немає на обліку інвалідів, які потрібні підприємству.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем щомісяця протягом 2005 року були надані відомості про вакансії для працевлаштування інвалідів, зокрема, звіти про наявність вільних робочих місць за формою 3-ПН з інформацією про наявність місць для працевлаштування інвалідів.

Крім того, відповідно до листу Севастопольського міського центру зайнятості за вих.№2172/12 від 06 липня 2006 року - товариство з обмеженою відповідальністю "Севморремо" заповнювало звіти згідно Інструкції. Інформацію із звітів підприємства була занесено до електронної бази даних Севастопольського міського центру зайнятості.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо виконання відповідачем вимог пунктів 3, 5, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів та Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, у зв'язку з чим, у господарського суду не було підстав для застосування до відповідача адміністративно - господарських санкцій.

Крім того, судова колегія не приймає доводи апелянта, які вважає безпідставними, що відповідно до статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі, підприємством, організацією громадських організацій інвалідів,   з тих підстав, що вказані зміни набрали чинності з 01 січня 2006 року.

На підставі вищевикладеного, відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду  - без змін, якщо визнає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням та без порушення норм матеріального і процесуального права.

 Оскільки, при вирішенні даної справи судом першої інстанції норми матеріального і процесуального права не порушено, підстави для скасування або зміни оскаржуваної постанови відсутні.

          Керуючись статтями 24, 195, пунктом 1 частини 1 статті 199, 200, пунктом 1 частини 1 статті 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                                            УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду міста Севастополя від 26 лютого 2007 року у справі № 20-4/401 залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює сторонам у справі, що відповідно до пункту 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення.

          Ухвалу або постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя                    підпис                             О.Л. Котлярова

Судді                                                  підпис                             З.Д. Маслова

                                                  підпис                             І.В. Антонова